59008 (Радянський військово–морський флот в роки Другої світової війни), страница 12

Значних успіхів досягла Дунайська флотилія при участі в операціях військ 2-го і 3-го Українських фронтів, що наступали вздовж Дунаю від його гирла до Відня (з вересня 1944 року по квітень 1945 року). Надаючи підтримку військам цих фронтів, флотилія висадила 20 десантів, успішно здійснила артилерійську підтримку флангам сухопутних військ, в умовах мінної небезпеки забезпечила перевезення військ по Дунаю. Кораблі флотилії перевезли по Дунаю декілька сот тисяч військ, тисячі танків, гармати, міномети, автомашини, десятки тисяч тонн різноманітних вантажів. За цей час кораблі Дунайської флотилії пройшли по Дунаю біля 200 км. Через Румунію, Югославію, Угорщину, Чехословаччину і Австрію.

Дніпровській флотилії ставилось завдання головними силами підтримувати наступ військ 1-го Білоруського фронт під час звільнення Білорусії. Своєчасне вирішення флотилією поставлених перед нею завдань під час Бобруйської операції дозволило військам фронту набрати високий темп наступу. В даній операції кораблі флотилії прорвали укріплену річну позицію німців і висадили десант в районі Здудичів, зірвавши переправу військ противника в районі Паричей.

За три дня форсування р.Березіна (з28 по 30 червня 1944 року) кораблі флотилії переправили через річку декілька десятків тисяч військ. Біля 1500 гармат та сотні автомашин. Швидке переправляння військ на правий берег дозволило прискорити ліквідацію угрупування противника в районі Бобруйська і дала можливість військам 1-го Білоруського фронту в швидкому темпі переслідувати противника, що відступав.

Не менш успішно діяли сили Дніпровської флотилії розгорнуті на річці Прип’ять. Наступ лівого крила 1-го Білоруського фронту вздовж Прип’яті розпочався в кінці червня 1944 року проривом річних кораблів в район Новосьолок. Вийшовши до місця бойових дій фронту. Сили флотилії забезпечили перевезення військ з правого на лівий берег Прип’яті. В подальшому, взаємодіючи з військами лівого крила фронту, підтримуючи їх вогнем, висаджуючи тактичні десанти ( в районі населеного пункту Малі Балки і міст Петриков і Дорошевичі), кораблі флотилії сприяли оточенню і знищенню окремих груп противника. В перших числах липня кораблі флотилії переправили через Прип’ять з’єднання сухопутних військ, що наступали з півдня на північ. Підтримуючи артилерійським вогнем війська, кораблі флотилії знищили переправу противника поблизу Ляхова, а з виходом в район моста залізниці Лупінець-Сарни сприяли перевезенню нових з’єднань військ на лівий берег Прип’яті. Частина сил флоту, разом з військами фронту прорвались в Пінськ і висадивши десант взяли участь у звільнені міста.

Серпень 1945 року став для радянських моряків останнім місяцем чотирьохлітньої війни. Саме в цей час безпосередні бойові дії вів Тихоокеанський флот, що брав участь у війні з Японією.

Японський військово-морський флот до 9 серпня 1945 року мав у своєму складі більше 640 кораблів різних класів, в тому числі лінійні кораблі, авіаносці і крейсери. А в цілому чисельно переважав над Тихоокеанським флотом, особливо за великими кораблями.

В заяві радянського уряду від 8 серпня говорилось: " Після розгрому і капітуляції гітлерівської Німеччини Японія виявилась єдиною великою державою, яка все ще виступає за продовження війни. Вимога трьох держав – Сполучених Штатів Америки, Великобританії і Китаю від 26 липня про беззастережну капітуляцію японських збройних сил були Японією відкинуті… Через це радянський уряд оголошує, що з 9 серпня Радянський Союз буде вважати себе у стані війни з Японією…".

В бойових діях проти Японії брали участь Забайкальський фронт, 1-й Далекосхідний фронт, 2-й Далекосхідний фронт, Тихоокеанський флот і Амурська флотилія. За обставинами що склались Тихоокеанський флот взаємодіяв з 1-м і 2-м Далекосхідними фронтами, а Амурська флотилія – зі з’єднаннями 2-го Далекосхідного фронту.

Тихоокеанському флоту окрім захисту власного узбережжя від діяльності флоту Японії ставилось завдання ізолювати Квантунську армію від островів власне Японії, висадками морських десантів сприяти лівофланговим з’єднанням 1-го Далекосхідного фронту, що наступали вздовж узбережжя Кореї на південь, і частиною сил сприяти військам 2-го Далекосхідного фронту у визволенні Південного Сахаліну і Курильських островів. Амурська флотилія повинна була допомагати військам 2-го Далекосхідного фронту у форсуванні водних перешкод і в наступі на сунгайському напрямку.

З 13 по 16 серпня 1945 року силами Тихоокеанського флоту була проведена Сейсінська десантна операція. Метою операції було оволодіти ВМБ Сейсін (Чхонджин) на узбережжі Північної Кореї, для того щоб позбавити противника можливості використовувати її для евакуації військ в Японію. Задум командуючого Тихоокеанським флотом адмірала І.С.Юмашева передбачав несподіваною висадкою передового загону оволодіти причальними лініями порту, а потім висадити основні сили десанту, зайняти місто і утримувати його до підходу військ 25-ї армії.

В складі десанту були виділені 355-й окремий батальйон морської піхоти, 13-а окрема бригада морської піхоти і 335-а стрілецька дивізія, а також підрозділ розвідки і посилення. В забезпеченні висадки і у вогневій підтримці десанту брали участь 60 кораблів і авіа-група з 261 літака. Десантом командував командир 13-ї окремої бригади морської піхоти генерал-майор В.П.Трушін.

Після бомбардування авіацією Тихоокеанського флоту оборонних споруд противника в Сейшні, 13 серпня на причали порту з торпедних катерів були висаджені розвідувальні загони старшого лейтенанта В.Н.Лєонова, а за ним передовий десант. Вранці 14 серпня вартові кораблі і тральщики висадили в порт перший ешелон десанту, а 15 серпня – другий ешелон загальною кількістю 6 тис. чоловік.

15 серпня 1945 року десант зайняв більшу частину міста, а наступного дня разом з частинами 393-ї стрілецької дивізії 25-ї армії заволоділа Сейсінською ВМБ і вийшовши на комунікацію японської 3-ї армії відрізали японські війська від морського узбережжя. В боях за Сейсін противник втратив більше 3 тис. чоловік.

17 серпня 1945 року командування Квантунської армії звернулось з проханням до радянського командування про припинення військових дій. Ставка ВГК дала наказ припинити дії на тих ділянках, де японські війська здаються у полон. Для прискорення капітуляції були висаджені повітряні десанти в Харбіні, Чаньчуні, Мукден (Шеньян), Цзиліні (Гірін), Янцзи, які почали роззброєння гарнізонів. 20 серпня авангард 15-ї армії 2-го Далекосхідного фронту був висаджений в Харбіні з кораблів Амурської флотилії.

19 серпня японське командування заявило про капітуляцію Квантунської армії. Щоб запобігти можливий спротив японців були висаджені повітряні десанти в Порт-Артур (Люйшунь) і Дайрене (Далянь). 24 серпня був звільнений Пхеньян. У Вонсан, зайнятий 22 серпня десантом Тихоокеанського флоту 25 серпня увійшли війська 25-ї армії.

Японія була змушена прийняти умови Потсдамської декларації союзних держав. 2 вересня 1945 року був підписаний акт про капітуляцію Японії.

Отже, період з 1943 по 2 вересня 1945 року для Військово-морського флоту СРСР. Як і загалом для радянської армії став переломним і завершився остаточною перемогою у війні. Основним змістом бойової діяльності Військово-морського флоту була підтримка військ Радянської армії в наступальних операціях на приморських напрямках, захист власних та порушення ворожих морських комунікації. На всіх морських театрах боротьба завершилась повною поразкою німецько-фашистського флоту. А останнім акордом стала перемога над Японською армією, у досягненні якої безпосередню участь взяли Тихоокеанський військово-морський флот та Амурська військова флотилія.

Висновки

Важливим чинником перемоги Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні була бойова діяльність Військово-морського флоту. У війні яку вів Радянський Союз проти фашистської Німеччини і її союзників основні цілі досягались армією на сухопутному фронті, однак перемога не була б можлива без підтримки, що надавав Військо-морський флот.

Характер використання Військово-морського флоту визначався з одного боку ситуацією на сухопутному фронті а з іншого – діями військо-морських сил противника на радянських театрах.

Головним призначенням флоту було сприяння сухопутним військам. Всі інші завдання: знищення сил флоту противника, порушення ворожих морських комунікацій, захист власних морських сполучень виконувались головним чином в інтересах сухопутних військ, що випливали з планів і ходу стратегічних операцій.

В період 1941-1942 років спільне з сухопутними військами утримання обширних приморських районів складало основу бойової діяльності флоту. Бойові дії Військово-морського флоту в обороні баз і узбережжя багато в чому сприяли стійкості приморських флангів радянських військ. Флот жодного разу не допустив, щоб противник атакував фланги радянських військ ударами з моря. Це був найважчий період для Військово-морського флоту, як і загалом для радянської армії, під час якого відбувались найзапекліші бої, наслідком яких були найбільші втрати. В результаті зриви плану миттєвого розгрому радянських збройних сил німецькому військово-морському командуванню на жодному з морських театрів, де розгортались військові дії не вдалося знищити сили радянського Військово-морського флоту.

1943 рік став здебільшого часом боротьби за витіснення противника з окремих районів, в яких повинні були відбутись наступальні операції. Свої головні зусилля флот зосереджував на прикритті узбережжя, в першу чергу приморських флангів сухопутних військ і на сприянні їм у наступальних операціях. Північний, Балтійський і Чорноморський флоти, Біломорська, Ладозька, Азовська, Волзька і Каспійська флотилії своїми діями сприяли червоній армії в досягненні так званого корінного перелому на всьому радянсько-німецькому фронті.

В 1944-1945-х роках флоти використовувались для сприяння сухопутним військам у розгромі приморських угрупувань ворога. При цьому найбільш активною формою сприяння були морські десанти і дії флоту по порушенню морських комунікацій ізольованих на узбережжі угрупувань противника. Саме в цей період окремі частини флоту переносять свою бойову діяльні за межі Радянського Союзу.

Особливим завданням яке довелось виконувати Військово-морському флоту в 1945 році була допомога радянській сухопутній армії у війні проти Японії. Дана сторінка діяльності флот досліджувалась виключно з радянських позицій і має багато білих плям. Тому вона повинна стати обов’язковим предметом подальших досліджень.

Хвилюючі сторінки вписали моряки у визволення Новоросійська і Керчі, Севастополя і Одеси, Ленінграда, Прибалтики і Заполярря. Переслідуючи противника вони вели мужню боротьбу в складі військових флотилій, брали участь у визволенні Белграда, Будапешта, Відня та інших міст.

Результатами бойової діяльності радянських підводників, морських льотчиків, артилеристів і мінерів надводних човнів в роки війни стали потоплення 1200 кораблів і допоміжних судів, більше 1300 транспортів та інших транспортних засобів противника.

Особливе місце для сучасної української історії займає бойова діяльність Чорноморського флоту і взагалі даний морський театр. Свідченнями запеклої і безкомпромісної боротьби Чорноморського флоту, яке не потребує зайвих коментарів є події героїчної оборони Одеси. Яка тривала більше двох місяців та Севастополя, що вісім місяців утримував натиск німецьких військ.

Завданням подальших досліджень в контексті даного питання повинні стати деякі статистичні данні радянської історіографії. Потрібно критично віднестись до інформації, що стосується бойових операцій військово-морського флоту, їх здобутків і втрат, що були завдані радянські стороні, порівняти офіційні данні з вже відомими архівними матеріалами та проаналізувати реальну цінність та значення проведених операцій.

Подальша робота з архівними матеріалами може пролити світло і на не найкращі сторінки бойової діяльності Військово-морського флоту, невдалі операції, події яких недостатньо висвітлені в радянській історіографії.

Отже, незважаючи на досить високий рівень дослідження проблеми бойової діяльності Військово-морського флоту Радянсько Союзу в роки Великої Вітчизняної війни радянською історіографією, сучасні умови ставлять завдання переосмислення багатьох подій минулого з принципово нових позицій. Використовуючи сучасні критичні підходи дослідження. Тому є доречним ще раз підкреслити актуальність даної проблеми і наголосити на необхідності її подальших досліджень.

Джерела і література

1. Документальні публікації

• Никто не забыт ничто не забыто. Сборник документов и материалов.-М., 1971.

• Сообщение Советского Информбюро. В 6т., т.3.- М., 1944.

2. Мемуари

• Басистый Н.Е. Море и берег.- М., 1970.

• Кузнєцов Н.Г. Курсом к победе.- М., 1972.

• Кузнецов Н.Г. Накануне.- М., 1966.

• Кузнецов Н.Г. На флотах боевая тревога.- М., 1971.

• Мартынов В.А. Повесть о крейсере.- М., 1969.

3. Монографії

• Арзуманян А. Адмирал.- Ереван, 1973.

• Ачкасов В.И. Советское военно-морское искусство в Великой Отечественной войне.- М., 1975.

• Басов О.В. Флот в Великой Отечественной войне, 1941-1945.- М., 1980.

• Боевой путь Советского Военно-морского флота.- М., 1964.

• Ванеев Б.А. Черноморцы в Великой Отечественной войне.-М.,1964.

• Вайнер Б.А. Северный флот в Великой Отечественной войне.- М., 1964.

• Вьюнков Н.П. Черноморский флот в Великой Отечественной войне.- М., 1967.

• Головко А.Г. Вместе с флотом.- М., 1960.

• Дмитриев В.И. Атакуют подводники.- М., 1973.

• Дорохов А.П. Морские лётчики в обороне Одессы.- Одесса, 1982.

• Иосалиани Я. В битвах под водой.- М., 1959.

• Ирвинг Д. Разгром конвоя PQ-17.- М., 1971.

• История Великой Отечественной войны Советского Союза. В 6т. М.,1960.

• История Второй Мировой войны. 1939-1945 В 6т.- М.,1974.

• История Военно-морского искусства.- М., 1969.

• Кирин Н.Г. Черноморский флот в битве за Кавказ.- М.,1958.

• Козлов И.А. Краснознамённый балтийский флот в героической обороне Ленинграда.- Л., 1976.

• Козлов И.А. Северный флот.- М.,1966.

• Кононенко В.М. Керченско-Ельтегенская десантная операция.- М., 1954.

• Краснознамённый Балтийский флот в завершающий период Великой Отечественной войны.- М., 1975.

• Локотников И.И. Волжская флотилия в Великой Отечественной войне.- М., 1974.

• Новиков А.А. В небе Ленинграда.- М., 1970.

• Пензин К.В. Черноморский флот в обороне Одессы.- М., 1956.

• Перичнев Ю.Г. Советская боевая артиллерия.- М., 1976.

• Свердлов А.В. На море Азовском.- М., 1982.

• Советские вооружённые силы.- М., 1978.

• Чероков В.С. Для тебя Ленинград.- М., 1978.

4. Періодичні видання

• Павлович Н.Б. Стратегические планы использования ВМС Германии в начальный период войны. // Военно-исторический журнал.- 1959.- №6.

• Аммон Г.А. Опыт начального периода Великой Отечественной войны. // Военно-исторический журнал.-1962. - №11.

• Кузнецов Н.Г. Крутые повороты. // Военно-исторический журнал.-1993. -№1.

• Героическая оборона Одессы. // Морской сборник. 1969. –№12.