58176 (Наполеонівські війни)

План

Вступ

Розділ І. Від капрала до головнокомандуючого.

І.1.Галасливий вихід на міжнародну сцену.

І.2.Талейран.

Розділ ІІ. Прояв військового таланту Наполеона.

І.1.Італійський похід і Єгипетська кампанія.

І.2.Перший консул.

І.3.Війни Наполеона.

Розділ ІІІ. Східний напрямок.

І.1.Війна з Росією.

І.2.Падіння імперії.

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Період з 1796 по 1815 роки часто називають епохою Наполеонівських воєн. Вони не були перманентними, але територія на якій відбувалися ці війни охопила майже всі країни Європи. Про могутню Наполеонівську Францію заговорив увесь світ. Визначні військові походи в 1796-1797 р. та 1800р.(другий) в Італію, 1798-1799р. в Єгипет, 1805 р. в Австрію, 1806 р. в Прусію, 1806-1807р. в Польщу та інші не менш вдалі військові кампанії змусили Європу боятися, а отже і поважати Францію. Головною суперницею Франції була Англія. Наполеон нічого не міг вдіяти з міцним Англійським флотом і всі його спроби були марними ( при Трафальгарі французький флот був знищений англійським, яким командував адмірал Нельсон(1805р.) ). Зате на суші, бездоганно вишколена армія Наполеона під командуванням хороших генералів перемагала раз за разом, не залишаючи жодних шансів противнику. Наприклад такі бездоганно проведені битви , як битва під Ульмом ( осінь 1805р.), Битва під Аштеттеном ( 5 листопада 1805р.), бій під Дюренштейном (11 листопада 1805р.) другої Австрійської кампанії та інші битви будуть взяті за зразок і їх тактика і спланованість будуть вивчатись у військових училищах.

Велике історичне значення Наполеонівські війни мали для майбутнього об’єднання Європи, адже саме спільний противник сприяв створенню анти французької коаліції. Англія могла собі дозволити створювати одну коаліцію за другою, адже мала величезні кошти і Франція була її запеклим ворогом. Наполеон не міг завоювати Англію і вирішив найміцнішу державу на суші - Росію. Величезна армія з 600 тисяч чоловік була знищена , залишилося близько 24 тисяч. В результаті Лейпцігської битви від Наполеона була звільнена вся територія Німеччини. Не дивлячись на ряд перемог , взятих французькою армією на початку 1814 року над військами союзників, що вступили на територію Франції, вона зрештою була розгромлена; в кінці березня 1814 року союзні війська вступили до Парижу. Наполеон був вимушений відректися від престолу(квітень 1814)[дод.3] і був відправлений на о . Ельба. У травні був підписаний Паризький мирний договір 1814 року, по якому Франція позбавлялась всіх завоювань , зроблених в кінці 18,-поч.19 ст. Остання спроба Наполеона відновити міць Франції була підірвана поразкою при Ватерлоо. 20 листопада був підписаний Паризький мирний договір 1815 року між країнами учасниками коаліції Францією , в якій знов була відновлена влада Бурбонів. Так закінчився період у Франції під час якого вона мала найсильнішу армію в світі і одного з найкращих світових полководців.

Актуальність теми. На сучасному етапі потрібне переосмислення багатьох наслідків Наполеонівських воєн.

Мета курсової роботи : дослідити причини перемог, а згодом поразки Наполеона, наслідки воєн і їх характер.

Завдання:

1.Проаналізувати прихід Наполеона до влади.

2.Дати коротку характеристику головним військовим кампаніям.

3.Розкрити значення впливу воєн на подальше становище Європи.

Об’єкт : дослідження Наполеонівських воєн.

Предмет: вивчення причин поразки Наполеона.

Хронологічні межі: Наполеонівські війни розпочались в 1796 році – перший Італійський похід. Загалом же період війн можна розділити на 2 етапи: переможний(до 1812 року) і розгром імперії в 1815 році.

Історіографія. Наполеонівським війнам присвячена велика кількість літератури. Зокрема , дуже багато іноземних дослідників писали і пишуть про Наполеона , його військовий талант і епоху Наполеонівських воєн. Це такі письменники , як Чандлер , Хартболт, Тюлар,, Саундерс, Меренг, Маркс, Манфред, Дерделфілд та інші. Також багато російських дослідників писали і пишуть про Наполеонівські війни і все про цю епоху. Це: Шефов, Троїцький, Торопцев, Строков, Ленін, Сироткін, Варламов та інші. Вони в основному пишуть про Російсько – Французьку війну. Погляди вчених є досить різними, хоча багато в чому і співпадають. Принципових питань багато (взаємовплив внутрішньої і зовнішньої політики протиборчих країн, участь Росії, роль державних лідерів (Наполеон, Олександр І.), вплив . “народної війни”; нарешті, що взагалі адекватно назві “Наполеонівські війни”. Багато вчених приділяло увагу військовому таланту Наполеона. Починаючи кампанію 1805 р., Наполеон зумів добитися ефекту раптовості. «Наполеон йшов незвичайно швидкими переходами, - писав відомий російський історик Е. У. Тарле, - здійснюючи обхід з півночі розташування австрійських військ на Дунаї , лівим флангом яких була фортеця Ульм». Описуючи підготовку до кампанії 1805 р., англійський історик Р. Делдерфілд відзначає: «В середині осені 1805 р. французька армія спрямувалася в долину Дунаю, і генерал Мак дізнався про її появу лише тоді, коли французька кавалерія вивернулася в гігантську дугу, через яку ніяк не могли пробитися його розвідники, а французька піхота відрізувала його від всіх джерел постачання і підкріплень».

Під час написання даної роботи формується відповідна структура, яка складається:

Вступу, де розкрито актуальність теми та визначено мету, завдання і предмет.

Основна частина, яка складається з трьох розділів:

Розділ І. Від капрала до головнокомандуючого

Розділ ІІ. Прояв військового таланту Наполеона.

Розділ ІІІ. Східний напрямок.

Заключна частина вміщує висновок, в якому демонструються результати мого дослідження.

Від капрала до головнокомандуючого

Наполеон, другий син корсиканського дворянина Карло Маріа Буонапарте і Летіціі Рамоліно, народився в Аяччо 15 серпня 1769 р., незабаром після того, як Корсика перейшла у володіння французів. Батько Наполеона був спочатку однодумцем Паолі, що відстоював незалежність острова, але після його поразки Карл Бонапарт проявив лояльність до паризького уряду і навіть став фаворитом французького намісника. Завдяки цьому Наполеон Бонапарт в 1779 р. був прийнятий в Брієнську військову школу на королівський рахунок. Він пробув в ній 5 років, а потім був переведений в Паризьку військову школу, яку закінчив в 1785 р. У роки навчання Наполеон, що погано володів французькою мовою, залишався корсиканським патріотом; його взірцем був Паолі.[15,36.] 1 вересня 1785 р. Наполеон почав військову службу в званні артилерійського капрала і жив спочатку в Греноблі, а пізніше в Балансі. Молодий офіцер із захопленням вдавався до читання історичних і політичних книг. На його світогляд зробили істотний вплив філософи епохи Освіти. Честолюбний Бонапарт побачив в революційних подіях свій шанс. 20 червня 1792 р. Наполеон був в Парижі і бачив, як народ увірвався в Тюїльрі. Новий уряд провів Бонапарта в капітани, але він виїхав в своє рідне місто Аяччо. Тепер Наполеон виступає проти Паолі, чиє прагнення добитися незалежності острова за допомогою Англії здалося французькому капітанові негожим. У 1793 р. Народне зібрання в Аячо оголосило сім'ю Бонапартів зрадниками. Їх будинок був розграбований і спалений, а матері Наполеона з молодшими дітьми довелося рятуватися втечею.[13,87.]

Сам Наполеон теж незабаром покинув Корсику. Він прибув до Тулона 11 червня 1793 р. У місті панувало збудження; активізувалися якобінці; це спонукало сім'ю Бонапартів перебратися до Марселя.

Галасливий вихід на міжнародну сцену

Молодий Бонапарт повернувся на військову службу. Оточена з усіх боків супротивниками, Франція в цей час протистояла коаліції, до якої увійшли Австрія, Пруссія, Англія, Об'єднані провінції Нідерландів, Іспанія.

У березні 1793 р. повстала Вандея. На початку червня проти жирондистів, що складали більшість в Конвенті, було висунуто звинувачення; деякі з них були арештовані. Ця подія знайшла відгук у ряді французьких міст, де розвернувся рух прихильників федералізму.

Ситуація, що склалася, дозволила населенню Тулона позбавитися від якобінців, і воно призвало на допомогу англійців, які поспішили закріпитися в стратегічно важливому місті. Англійці підтримали також повсталих на Заході.

Бонапарт зробив свій вибір, рішуче зближується з монтаньярами. Через деякий час за пропозицією свого співвітчизника Салісетті він погодився командувати артилерійським загоном в армії генерала Карто, яка готувалася атакувати Тулон.

В ході тримісячної облоги виявився військовий талант Бонапарта, а також його уміння вирішувати не тільки стратегічні, але і політичні задачі. Після того, як генерал Карто покинув армію, артилерійський капітан узяв на себе ініціативу проведення операції (загальне командування здійснював Дагом’є). Про перемогу в Тулоні 19 грудня 1793 р. Бонапарт сам доповів військовому міністрові.

Успіхи в Тулоні принесли Бонапарту популярність і забезпечили швидке просування по службі: корсиканець став бригадним генералом. Йому було в цей час всього 24 роки.[15,34.]

Не варто, проте, переоцінювати цю перемогу. Вона важлива в кар'єрі Бонапарта, оскільки вперше розкрила його військовий талант. Але у той час успішно воювали і інші революційні генерали. Для Франції Наполеон Бонапарт був всього лише одним з багатьох здібних офіцерів.

Два роки, що відокремлювали перемогу в Тулоні від подій 13 вандем'єра, ніяк не сприяли зміцненню авторитету Наполеона. Більш того, крах Робесп’єра міг означати кінець військової кар'єри молодого генерала.

Прийнявши сторону монтаньярів, Бонапарт зближувався з Августином Робесп’ером, молодшим братом Максиміліана. Незабаром після 9 термідора Бонапарта зарештували. Якийсь час він провів у в'язниці. Новий Конвент не довіряв якобінським генералам. Майбутнього імператора позбавили чину і усунули з посади.

Корсиканцеві вдалося довести, що його відносини з «тираном» носили чисто службовий характер, і Наполеон був випущений на волю; пізніше йому повернули звання.

Призначений в армію, яка діяла у Вандеї, Бонапарт самовільно залишився в Парижі, в очікуванні подій (ходили чутки про нібито черговий переворот, що готувався якобінцями). Проте події 1 преріаля затвердили владу за помірними, і Бонапарт став шукати зближення з ними.
Саме у ці місяці завдяки спілкуванню з корисними людьми йому вдалося накопичити політичний досвід, який виявився вельми цінним в подальші роки. Бонапарт знайшов нового покровителя в особі Бараса - свідка його подвигів в Тулоні. І ось з'явився другий шанс в його кар'єрі: паризьке повстання 13 вандем'єра.

Столичні роялісти в жовтні 1795 р. повстали, вимагаючи відміни недавно прийнятої Конституції , по якій двом третинам депутатів Конвенту, що діє, надавалося право зайняти місця в нових Зборах; це позбавляло опозицію надій на зміну режиму за допомогою виборчих процедур.

Конвент, що втрачав вплив, потребував сильного керівника. Барас, якому Конвент доручив організувати захист столиці, узяв собі в помічники генерала Бонапарта. На останнього було покладено завдання подавити повстання в західних кварталах столиці. Молодий генерал успішно справився з дорученням; для залякування повсталих він влаштував стрілянину біля церкви Сен-рош, де зібралися перелякані люди. З тих пір ця церква пов'язана з образом Наполеона.

Операція по наведенню порядку в столиці мала важливе політичне значення: вона дозволила Бонапарту наблизитися до влади і увійти у довіру до правителів. Барас, що зробився одним з членів Директорії, запропонував призначити Бонапарта військовим міністром, але не зустрів підтримки у інших . Проте близькість Бонапарта до нового режиму відкрила йому двері у велику політику.

Талейран

Тулон і вандем’єрські події були б, напевно, скоро забуті, якби Бонапарт не став переможцем в битвах при Лоді і Арколе, завойовником Італії. Саме в цей час, між березнем 1796 р. і листопадом 1797 р., визначилися деякі контури політичної долі майбутнього імператора і почала складатися наполеонівська легенда. Тоді ж слава генерала придбала європейський масштаб.[16,123.]

Наступного дня після подій вандем'єра Бонапарту вдалося вельми вправно наблизитися до керівних кругів країни. Він знайомиться з Жозефіною Богарне, яка була коханкою Бараса. Про любовну пристрасть, що охопила Наполеона, свідчать його листи, адресовані красивій креолці, - шістьма роками старшій за нього, вдові генерала, страченого під час терору, і матері двох дітей.