58176 (610711), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Ідеологічне обґрунтування , як уже згадувалося, зводилося до того, що метою експедиції оголошувалося звільнення єгиптян від панування мамелюків. Було і наукове обґрунтування : у експедиції повинні були брати участь вчені, яким належало досліджувати країну (увагу до неї привернув письменник і орієнталіст Вольно, що опублікував в 1787 р. книгу «Подорож по Єгипту і Сирії»). Численні пам'ятники, що знаходяться на території Єгипту, продовжували зберігати свої секрети - адже ієрогліфи ще не були розшифровані; фауна і флора дельти Нілу залишалися маловивченими; інтерес викликали і звичаї аборигенів.
Підготовка до експедиції трималася в суворому секреті, щоб уникнути зіткнення з англійським флотом. Залишалося переконати турецького султана, пообіцявши йому, що експедиція укріпить авторитет Порти.
Гарячий прихильник експедиції Талейран узяв на себе переговори з Бонапартом. Останній легко дозволив себе умовити. Генерал вхопився за думку про похід до Єгипту з міркувань політичної і особистої користі. Для нього метою експедиції був не тільки обхідний удар Англії, не тільки завоювання багатої країни; Наполеон, судячи по деяких свідоцтвах, передбачав грандіозні перспективи, які обіцяло будівництво каналу через Суецький перешийок. Певну роль грало і захоплення Наполеона Сходом. Він прочитав «Мемуари про тюрків і татар» барона де Тота і «Історію арабів» Марін’ї. До того ж не так давно Бонапарт був прийнятий у Французький інститут і став, таким чином, колегою філософа-орієнталіста Вольнея. Нарешті, честолюбного генерала не залишала байдужим теза «великі долі вершаться на Сході».
У серпні 1798 р. в листі до Талейрану Бонапарт, міркуючи про майбутню експедицію, пише: «Завоювання Єгипту може принести нам велику користь».
Директорія була більш стримана. Баррас не приховував свого скептицизму. Він вважав, що завдати англійцям збитку, воюючи на берегах Нілу, не вдасться. Але Директорія дуже чутливо реагувала на вплив Інституту (троє з п'яти директорів полягали в цьому науковому співтоваристві).
Не слід забувати і про те, що, відправляючи Бонапарта в дальній і ризикований похід, Директорія позбавлялася - принаймні, на якийсь час - від незручного і небезпечного генерала.
Кінець кінцем експедиція до Єгипту стала результатом точно вивірених політичних розрахунків. Бонапарт, за порадою Талейрана, «тримав дистанцію». Він сподівався, що протягом одного - двох найближчих років недовіра до Директорії досягне такого рівня, який дозволить відносно легко змінити режим.
Генерал не помилився. Державний переворот 18 брюмера став логічним продовженням єгипетської експедиції.
Військовий похід генерала Бонапарта
Два флоти в Середземному морі
5 березня 1798 р. Талейран і Бонапарт добилися від Директорії рішення про завоювання Єгипту; при цьому передбачалося використовувати документацію, розроблену ще в 1776-1779 рр.[28,299.]
Час квапив. Висадка повинна була відбутися не пізніше початку липня - з тим, щоб експедиційному корпусу не перешкодив підйом води в Нілі, жертвами якого колись стали хрестоносці на чолі з Людовіком Святим. Вибір часу визначався і прагненням використовувати домінуючі на початку літа вітри для полегшення переправи з Тулона до Александрії і для подальшого просування вгору по Нілу.
Треба було вирішити дуже важке завдання: зібрати експедиційний корпус в 30 тисяч чоловік, із зброєю і багажем, і, відірвавшись майже на 3 тисячі кілометрів від метрополії, висадити його на землі фараонів, забезпечивши всім необхідним для життя, для переміщень і битв. Загони повинні були концентруватися в Південній Франції, в Західній Італії і на Корсиці. Це було ризиковане рішення, оскільки вело до розділення корпусу на чотири конвої, якими належало вийти в морі від берегів Провансу, з Генуї, з Чивіти - веккії і з Корсики, а потім об'єднатися у відкритому морі. Будь-яка помилка могла зробити конвой, що заблукав, легкою здобиччю англійців.
У портах, виділених для вантаження військ, було заборонено кидати якір торговим кораблям.
Залишаючись в Парижі, Бонапарт стежив за всіма приготуваннями. Він поєднував стратегічне бачення ситуації з пунктуальним відношенням до деталей. Багато в чому завдяки ньому вдалося вирішити важкі проблеми матеріально-технічного забезпечення армії і флоту (перевезення коней, складування фуражу, переобладнання бойових кораблів в транспортні , створення запасу артилерійських снарядів і амуніції, заготівка провізії і т.д.).
Були і проблеми з дисципліною, викликані затримкою грошового змісту. Набір екіпажів протікав зовсім не спокійно, кораблі не були укомплектовані відповідно до регламенту. Проте 13 травня 1798 р. армія Бонапарта була готова до відплиття.
Але погані метеорологічні умови внесли свої корективи. Якорі були підняті тільки 19 травня - при досить сильному західному вітрі. 40 військових кораблів і 130 транспортних покидали Тулон весь день.
Після деяких хвилювань через зустріч, що не відбулася спочатку, з конвоєм, що йшов від Чивіти-веккії, морська армія у повному складі опинилася 9 червня перед Мальтою. Одна з очевидних слабкостей «морського плану» - розосередженість пунктів відправлення, так і не була використана англійцями.
Мальта, острів-фортеця, що вважався неприступним, була узята без бою 11 червня 1798 р.[2,80.]
Хоча Бонапарт знав, що його шукає англійська ескадра, він все ж таки затримався на Мальті на деякий час. Якорі підняли тільки 16 червня, і французи узяли курс на Александрію.
Таємниця так добре зберігалася, що точний курс не був відомий навіть офіцерам генерального штабу. Англійці, звичайно, помітили французькі приготування, але могли тільки здогадуватися, який буде пункт призначення корпусу. Ставши жертвами кампанії дезінформації, організованою Директорією, британці будували припущення щодо Неаполя, Сицилії, Португалії, Ірландії...
З деяким запізненням лондонське Адміралтейство, нехтуючи безпекою вод метрополії, відправило адмірала Нельсона до Середземного моря, щоб за всяку ціну перехопити Бонапарта. Два флоти розминулися, не помітивши один одного через туман. Нельсон йшов на всіх парусах до Александрії - найпрямішим шляхом. Конвой же, що включав тихохідний транспорт, природно, рухався повільніше. В результаті англійці досягли Александрії на 48 годин раніше Бонапарта. Зустріч, яка могла виявитися згубною для французького флоту (унаслідок великої скупченості кораблів), не відбулася.
Бонапарт без зусиль подолав перехід від Мальти до Александрії. Французи тріумфували.
Експедиція наблизилася до Александрії увечері 30 червня 1798 р. Вдале прибуття конвою вже саме по собі було успіхом, оскільки надзвичайно важко підтримувати порядок в армаді, що складається з 292 кораблів і судів, що рухаються з різними швидкостями і не мають досвіду перебудови. Проте втрат оплакувати не довелося.
Коли Бонапарт дізнався, що англійці пройшли рейд цього єгипетського порту 48 годин тому і попрямували на подальші пошуки французької ескадри, майбутній імператор ухвалив рішення: висадитися негайно, не чекаючи світанку.
У відсутність протидії єгиптян висадка була чисто технічною операцією. Шлях човнів до землі був, проте, довгим, важким і небезпечним; 19 чоловік потонули. Коней скинули в морі, а потім люди протягнули їх до землі за човнами. Майже всі загони встигли висадитися до світанку. Сам Наполеон ступив на землю фараонів під час ночі. Не чекаючи артилерії і кавалерії, він побудував в колони піхотні дивізії, що висадилися, і кинув їх на штурм Александрії, яка не чинила великого опору. 2 липня 1798 р. французький прапор вже розвівався на стінах фортеці. Варто нагадати, що при підготовці плану експедиції Бонапарт використовував стратегічні і оперативні розробки 1776-1779 рр., чим і пояснюється швидкість ухвалення рішень. Підготовчий етап експедиції пройшов успішно багато в чому завдяки правильності планів операцій, продуманих декількома десятиліттями раніше. Багато істориків пояснюють первинний успіх експедиції випадковим везінням, «щасливою зіркою» Бонапарта. Проте вся подія піддається цілком раціональному поясненню. Бонапарт використовував ефект несподіванки, помилки ворога, паралізованого відсутністю бази в Середземному морі, низьку боєздатність армії мамелюків. Бонапарт розіграв проти Англії «морську карту» і, кинувши виклик повелительці морів, переміг - завдяки хорошій організації вантаження, перетину Середземного моря і висадки.
Гораціо Нельсон
Цікаво те, що деякі характеризують єгипетську експедицію так. Наприклад, вік командирів: головнокомандуючому генералові Наполеонові Бонапарту, наймолодшому, було 29 років, дивізійному генералові Бертьє, найстарішому, - 45 років, середній вік дев'яти дивізійних генералів (включаючи знаменитих Клебера і Дезе) - 39 років.[4,159.]
Транспортний флот складався з 280 судів, що представляли 10 національних флотів, в основному, середземноморських; у цей флот входили 11 трищоглових судів, 74 бриги, 1 шхуна, 34 бомбарди, 9 стусан, 82 комерційних вітрильних судна, 69 тартан; загальну водотоннажність цього флоту складало 47 300 тон.
Військовий флот складався з 12 судів. У армаду входили також легкі судна, пристосовані для річкової навігації.
Загальне число учасників експедиції складало 48 662 чоловік: 32 738 солдатів Східної армії, 12 907 членів екіпажа флоту і 3017 чоловік у складі конвою; для порівняння: місто Страсбург налічувало у той час 49 000 жителів.
Солдати-піхотинці - 23 992 людини - були розділені на 5 дивізій під командуванням генералів Клебера, Дезе, Міну, Реньє і Бона. Кавалеристів було 3020; ними командував генерал Дюма. 3137 артилеристів знаходилися під командуванням генерала Доммартена .
Жінок у складі експедиції було близько 200: дружини офіцерів, контрабандно провезені повії, кравчихи, прачки і т.д. На судна було завантажено 1230 коней, зокрема 700 тварин для кавалерійських загонів; 80 пар волів - тяглова сила в артилерії. Везли з собою і тварин, яким призначалося урізноманітнити собою стіл офіцерів (кури, бики, барани).
Артилерія мала в своєму розпорядженні 171 стовбур: 35 знарядь для облоги, 72 польових знаряддя, 24 гаубиці, 40 мортир. Всі вони були споряджені з розрахунком на 300 пострілів. Було заготовлено 428 ящиків з боєприпасами, 248 возів, 175 трапів, 599 150 мішків з грунтом, 7915 кирок, 10 644 лопат, 2786 сокир, 27 кузень (з яких 20 польових).[14,143.]
Було заготовлено 16 000 пар черевиків, 1000 пар чобіт, 16 000 сорочок, 8000 патронних сумок, 6000 шапок, 10 000 пар панчох. Армія везла з собою 930 000літрів вина, зокрема 4800 пляшок бургундського - для Бонапарта і вищих офіцерів, а також 120 000пінт горілки. На кожне судно в середньому доводилося 160 тонн продовольства (печиво, мука, сирі, сушені овочі, спеції). Заготівка печива (по нормі 800 грамів в день на людину) виявилося важкою проблемою, для вирішення якої довелося реквізувати всі печі в радіусі 15 льє від Тулона. Цікаво, що фляги і інші місткості для води не були наперед розподілені по суднах і загонах, щоб зберегти секрет кінцевої мети експедиції.
Узявши Александрію, армія Бонапарта 13 липня 1798 р. вирушила вгору за течією Нілу. На берегах цієї річки 21 липня відбулася рішуча битва між кавалерією мамелюків і французькими піхотинцями, відома під назвою Битва біля пірамід. Бонапарту досить легко дісталася перемога, а з нею і Каїр (місто було узяте наступного дня). Але опір мамелюков не був зломлений, почалася партизанська війна. Тим часом 1 серпня Нельсон знайшов, нарешті, французький флот, що стояв у Абукіра, і напав на нього. Тільки декілька суден під командуванням адмірала Вільнева встигли піти в морі. Всі інші були потоплені.
Перший консул. Наполеон був зустрінутий з великим ентузіазмом. Найпроникливіші з членів Директорії - Барас і абат Сієс за участю міністра закордонних справ Талейрана і міністра поліції Фуше вступили в змову з метою заміни уряду.[11,26.]
Плани державного перевороту ретельно продумувались. Під приводом того, що була «розкрита» страхітлива якобінська змова, законодавчі органи (Рада п'ятисот і Рада старійшин) перемістилися в Сен-клу, в 9км. від Парижа, доручивши свою безпеку генералу Бонапарту. Очікувалося, що ці органи погодяться змінити режим по наміченому абатом Сієсом плану. В останню мить, виступаючи перед Радою п'ятисот, Наполеон втратив контроль над собою і виголосив досить незв'язну промову. Це дало шанс опозиції. Пролунали крики: «Геть диктатора! Поза законом!». Тоді молодший брат Наполеона Люсьєн - президент Ради п'ятисот - присік безлад, викликавши гвардію, яка розігнала збори депутатів. Через деякий час почав своє існування новий режим - Консульство.
Згідно планам Сієса, саме він повинен був стати справжнім керівником держави, тоді як Наполеонові відводилася роль заступника. Але втручання гренадерів перетворило солдата-змовника на верховного правителя. Наполеон прийняв на себе титул першого консула, а Сієс і Роже Дюко стали умовними другим і третім консулами. Їх незабаром замінили Ж-.де Камбасерес і Ш.Ф.Лебрен. Вдосконалена конституція Консульства, яке налічувало не менше чотири колегіальні органи, маскувала диктатуру. Як демократичний жест конституція затверджувалася за допомогою плебісциту. Конституція була ратифікована більш ніж 3 млн. голосів, або десятою частиною населення, але число її явних супротивників виявилося нікчемним.
Закінчення революційних воєн. Друге і навіть більш невідкладне завдання, що стояло перед Наполеоном, - закінчення війни, яка тягнулася протягом вже дев'яти років. Він написав великодушні листи Австрійському імператорові і Георгу III Англійському, закликаючи припинити ворожнечу, але ці спроби були проігноровані. Мир слід було завойовувати на полях битв.
Нова італійська кампанія, в ході якої перший консул майже виграв битву при Маренго (14 червня 1800), не зломила наполегливу волю Австрії. Проте блискуча перемога Моро при Гогенліндене (3 грудня) виявилася вирішальною. Стало очевидно, що Європа, яка повною мірою ніколи не приймала підсумків революції, продемонструвала готовність до взаєморозуміння з твердим і консервативним урядом Франції. У Люневіле (9 лютого 1801) був підписаний мир з Австрією, що залишав за Францією право виносити остаточні висновки у німецьких справах.
Втомилася від війни і Англія. Прем'єр-міністр країни Уїльям Піт , що виступав за безкомпромісне продовження війни, вийшов у відставку. Атаки Нельсона на Булонь не увінчалися успіхом. 1 жовтня 1801 в Лондоні було підписано попередню угоду, а 26 березня 1802 в Ам’єне поміщений формальний мирний договір.
Імперія. Для Франції досягнення Наполеона здавалися дивом, і країна йому щедро віддячила. Спочатку він став консулом на десять років, а 1 серпня 1802 - довічним консулом з правом призначити свого наступника.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
