15720-1 (Методичні вказівки до вивчення курсу “ Історія виникнення преси), страница 4

Недосконалість первісної газети викликала незадоволення читачів і навіть дошкульні сатиричні випади, як-то комедія Бена Джонсона “Постачання новин” (1626). Більш популярними були епістолярні жанри. “News letters”, як різновид рукописних видань, були набагато різноманітнішими, ніж перші друковані газети. Приватне листування давало змогу виражати політичні вподобання, уникаючи цензурних репресій.

Стримкий розвиток преси у 30-40-х рр. ХУІ ст. був пов”язаний із політичною самоідентифікацією англійського суспільства. У листопаді 1641р. у формі газети було опубліковано звіт про парламентські засідання, а в період 1642-1649р. виходило не менш 170 щотижневих газет.

Контрольні запитання

Передумови виникнення англійської друкованої газети.

«Зоряна палата»: специфіка діяльності цензури в Англії ХУІ-ХУП століть

Типологія рукописних і друкованих видань на початку ХУП століття.

Історія виникнення преси у Франції

На відміну від інших країн, Франція мала давній і усталений ринок рукописної продукції. У 1323 році в Парижі було 29 книготорговців, на яких працювали тисячі переписувачів. Копіювання було відповідальною справою і регулювалося особливими статутами. Між іншим, як свідчить Н.Новомбергський, в одному з них (статут 1342 року) було вказано, щоб книготорговці завжди мали в достатній кількості якісні навчальні посібники (1.С 4.).

Слід звернути увагу на співвідношення приватного і державного сектора в управлінні друкарською справою. Приватні ініціативи в Англії, Італії, Германії жорстко обмежувалися державною політикою в галузі друку. У Франції, навпаки, університетська влада прийняла рішення викликати з Германії друкарів.

Першу друкарню було встановлено в одному з приміщень Сорбонни в 1470. Прихильними до “божественного мистецтва друку” були і Людовик ХІ, і Людовик ХІІ. Останній взагалі звільнив друкарів від щорічного податку в 30 тис. ліврів і дозволив вільний обіг книг.

Протиріччя між католиками й протестантами, посилення світської влади при Франциску І сприяли впровадженню релігійної цензури. Твори, що виказували єритичні думки, спалювалися, складалися офіційні каталоги дозволених і недозволених до друку книжок, за порушення правил попередньої цензури можна було заплатити не тільки ув”язненням і втратою майна, а навіть тортурами і смертю.

Наслідком такої суворої політики стали появи таємних (інколи нелегальних) вісників, реляцій та ін. Особливо активно за часів правління Генриха ІІІ (1570-1589) розвивалася карикатура. Стіни Парижа щоденно вкривалися сатиричними творами. Зникнення авторитету короля викликало хвилю політичних памфлетів і поем (Дю Бартас, Агріппа д”Обіньє), релігійно-філософських трактатів (Монтень), історіографічних творів (Брантом).

Крім того, політичними інформаторами і тлумачами законів, як і в середньовіччя, виступали священики. Проповідь залишалася головною масовою формою громадського виховання. Історики французької преси згадують рознощиків дрібної друкованої продукції, які в перші половині ХУІІ століття розповсюджували новини і політичні думки. В обігу були і друковані листки, що містили один якийсь факт .

Елементи журналістики присутні і в “Газеті паризького буржуа” (1409-1444), і в “Скандальній хрониці” Жана де Труайє (1461-1483) , і в “Газеті паризького буржуа” часів Франциска І.

Дослідниця Золотуха Л.М. звертає увагу також на національне явище французької прапреси– canard – журналістський фольклор. Сенсаційні повідомлення, фантастичні оповідання, курйозні випадки, незвичайні факти,опис кримінальних подій друкувалися не тільки у “Французькому Меркурії”, але й стали окремою жанровою формою. Існували друкарні, що спеціалізувалися на випусках збірок canard (докл. див.2, с. 21-22).

Цензурні обмеження і заборони зумовили популярність усної та рукописної газети (нувелль ала мен), яка мала в Парижі особливо впорядковані і регламентовані форми. Вулиця Пон-неф ще за часів Фронди стала своєрідним народним форумом, де щовечора громадяни обговорювали важливі політичні події.

Розростання мережі інформаторів приводило, як свідчать дослідники, до створення редакційних та копіювальних бюро (3, с.73 - 74). Нелегальний і опозиційний характер таких самодіяльних агентів сприяв популярності газет, а в ХУІІІ столітті міністерство закордоннних справ не тільки офіційно визнало усну газету, а навіть використовувало її в своїх інтересах. Поступово, як свідчить П.К.Федченко, приходила навіть певна диференціація усних газет за тематикою і за колом учасників (4, с.75 – 76).

Слід звернути увагу на те, що усна газета існувала паралельно з друкованими виданнями, конкуруючи з ними рівнем своєї злободенності і темпераменту, заповнюючи лакуни в інформаційному процесі.

Розповсюдження друку та схожі темпи розвитку країн Європи сприяли майже одночасному виникненню періодичних видань. Якщо в інших країнах становлення преси пов”язане з розвитком буржуазних відносин, то винятком із цієї закономірності була поява друку і газет у Франції. Там перші видання не відносилися прямо до дій молодої буржуазії, а були інспіровані абсолютистською владою й особливо кардиналом Рішельє.

Незрілість французької буржуазії, її відсталість порівняно з італійською і англійською дослідники пов”язують з відсутністю зручних ринків великої зовнішньої торгівлі, віддаючи перевагу спокійному та вірному прибутку (5, с. 246). Французькі буржуа займалися в основному лихварською діяльністю, реалізовували державні займи. Нова політика Рішельє по укріпленню французького абсолютизму передбачала і певну популяризацію ідей національної єдності, централізації політичної влади.

Гуманістська культура ХУІ ст., торжество французької зброї і зовнішньої політики в 30-річній війні – усе це сприяло гегемонії Франції в політичному житті Європи. Особливе місце в культурі Франції і в історії світової преси посідає Теофраст Ренодо, особистий лікар короля, власник Адресного бюро, ініціатор відкриття безкоштовної лікарні для бідних, головний керівник державних благодійних установ і, нарешті, видавець першої друкованої французької газети “Ла газетт” (“Gazette”)*.

Перший номер з”явився 30 травня 1631р. Чотири сторінки формату 23 х 15 містили інформацію з Іспанії, Германії, Італії. “Газетт” виходила раз на тиждень тиражем 1200 прим. Збільшуючи поступово кількість сторінок (до 12) і змінюючи якість графічного оформлення: покращується друк, з”являються малюнки.

Лише з шостого номера з”явилися повідомлення із самої Франції в рубриці “Із Сен-Жерменського передмістя Парижа”. Поступово кількість внутрішньої інормації збільшувалася за рахунок придворної хроніки, дипломатичних, військових повідомлень. Офіційний характер газеті надавали і тексти укладених політичних, торгівельних угод, дипломатичних доповідей, добутих не без допомоги Рішельє, а потім кардинала Мазаріні. Як вважають дослідники, Людовік ХІІІ був автором воєнних кореспонденцій з описом походу королівських військ у 1633 – 1644 роках в Лотарингію, Пікардію та Лангедок (3, с.89).

Широко користувався Ренодо і матеріалами з іноземних газет. Це навіть привело до порушення судової справи проти журналіста у 1634. Паризьке товариство друкарів і видавців вимагали скасувати привілеї, надані “Газетт”, і дозволити усім вільно публікувати усякі новини.

Ренодо видавав і додатки до газети. Місячні огляди “Реляціон де нувелль дю монд” (поточні новини світу) містили навіть коментарі до старих і нових повідомлень в газеті.

*Хоча слід сказати, що попередниками цього видання вважають “Газетт франсуаз” (1604р.), збірку різноманітної інформації, що видавалася Марселіно Алларом, і “Меркюр франсуа” (1611), щорічник Рімера.

Контрольні запитання

Специфіка видавничої справи у Франції в ХУІ-ХУП століттях.

Усні й писемні форми розповсюдження інформації у Франції періоду Відродження.

“Газетт” Ренодо в історії становлення французької журналістики.

Список литературы

Fox Bourne H.R. English Newspaper. Vol. 1 N.Y. 1966. 391р.

The Encyclopedia of the British press 1422-1922 Besingstoke; 1992. 644р.

Аверинцев С.Н. Поэтика ренневизантийской литературы. М., 1977. 320 с.

Буассье Гастон Газеты Древнего Рима // Картины древнеримской жизни. Очерки общественных настроений времен римских цезарей. СПб., 1896

Від кременя до кремнію. Історія засобів масової інформації. Львів, 1987.

Воройский Ф.С. Систематизированный толковый словарь по информатике. М., 1998. 190 с.

Вороненково Г.Ф. Путь,длиною в пять столетий : от рукописного листка до информационного общества. М.,1999.

Гаспаров М.Л. Цицерон и античная риторика //Цицерон Марк Туллий. Три трактата об ораторском искусстве. М., 1994.

Грабельников А.А. Массовые информационные процессы:от первобытного до современного гражданского общества//Журналистика. История и современность. М., 1993. С.6-19.

Гуревич А.Я. «Хронотоп» народного христианства: exempla // А.Я.Гуревич Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. М.,1990. 395 с.

Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М., 1972. 318 с.

Гуревич А.Я. Народная культура раннего средневековья в зеркале «покаянных книг»// Средние века. Сборник АН СССР. М., 1973. С. 28-54.

Гуревич А.Я. Устная и письменная культура средневековья: два «крестьянских видения» конца ХП –начала ХШ века//А.Я.Гуревич Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. М., 1990. С. 161-178.

Древние цивилизации:от Египта до Китая М.,1997. 1264 с.

Дюби Жан Европа в Средние века. Смоленск, 1994.

Зелинский Ф.Ф. История античной культуры . СПб., 1995. 380 с.

Золотуха Л.Н. Возникновение и развитие журналистики в эпоху становления капитализма М., 1987. 58с.

История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение: Учеб. для филол. спец.вузов. М., 1987. 415с.

Кардини Ф. Истоки средневекового рыцарства. М., 1987. 360 с.

Киселева Л.И. О чем рассказывают рукописи ( рукописные книги в Западной Европе). Л., 1978.

Кнабе Г.С. Двуединство культуры//Г.С.Кнабе Материалы к лекциям по общей теории культуры и культуре античного Рима. М., 1994. С. 17-25.

Корнилова Е.Н. Риторика - искусство убеждать. Уч. пособие. М., 1998. 208 с.

Культура средних веков. К., 1995. 208 с.

Курганов Э. Анекдот как жанр. СПб., 1997. 123с.

Ле Гофф Жак Цивилизация средневекового Запада. М., 1992 376 с.

Малеин А.И. Газеты у древних римлян . СПб., 1893.

Мечковская Н.Б. Язык и религия. М., 1998. 352с.

Мкртчян А.А. Возникновение английской печати. Журналистика в годы буржуазной революции и реакции ХУП века // Журналистика. История и современность. Сб. науч. Тр. М., 1993. С 20-29.

Москаленко А.З., Губерський Л.В. Масова комунікація. К., 1997. 217с.

Мяло К.Г. Космологические образы мира: между Западом и Востоком // Культура,человек и картина мира. М.,1987. С 268 – 299.

Новомбергський Н Освобождение печати в о Франции, Германии, Англии и России., СПб, 1906

Пименова Н Очерк истории развития английской журналистики //Очерки истории прессы

Поньон Эдмонд Повседневная жизнь Европы в 1000 году. М., 1999

Попов Ю.В. Теофраст Ренодо – основатель французской журналистики//Вестн.Моск. ун-та. Сер. 10 . Журналистика, №4. С.37- 52.

Сергеев Г.И. От дибао к «Женьминь жибао»: путь в 1200 лет. М., 1987. 224 с.

Смирнов А.А. Возрождение во Франции// История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение. М., 1987. С.246-278.

Трубицына И.В. Английская журналистика ХУП века – от рукописных листков к печатной газете // Вест. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. 1978. №2. С.83-92.

Ученова В. В. Исторические истоки современной публицистики. М., 1972. 150 с.

Ученова В.В. У истоков публицистики. М., МГУ, 1989. 214 с.

Федченко П.М. Преса та її попередники. К., 1969.

Фихтеус Эрик Десять заповедей журналистики. Стокгольм , 1999. 155 с.

Эпштейн М. Информационный взрыв и постмодерн//Русский постмодерн. Теория и практика. М., 2000.

Юефу. Из древних китайских песен. М.,Л., 1959.

Юнг К.Г. Различие Восточного и Западного мышления // Философские науки . 1988 № 10.