37175 (Господарські товариства)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика господарських товариств

2. Створення і реєстрація господарських товариств

3. Реорганізація господарських товариств

3.1 Реорганізація господарських товариств шляхом злиття, приєднання, розподілу, виділення, приєднання

3.2 Етапи проведення реорганізації господарських товариств

Висновки

Додатки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Прагнення господарських товариств до зміцнення своїх позицій на відповідному ринку зумовлено багатьма причинами: глобалізацією, макроекономічними процесами, швидко змінюваним конкурентним середовищем. За даними консалтингової компанії KPMG та Dialogic за 2005 рік вартість угод зі злиття та приєднання на світовому ринку склала 1,536 млрд. дол., що на 47 % вище показників за 2004 рік; кількість таких угод за цей же період збільшилась на 10 % порівняно з 2004 роком та склала 18,481 (2004 рік – 16,808).

Для багатьох українських підприємств питання проведення реорганізації є стратегічним, оскільки сприяє зміцненню позицій на ринку, поглибленню та розширенню спеціалізації виробництва, зниженню виробничих витрат, і, як наслідок, підвищенню конкурентоздатності продукції.

Ефективність здійснення процесів реорганізації залежить від належного правового регулювання відносин, що складаються у цій сфері, оскільки неадекватне відображення в праві економічних інтересів господарських організацій здатне блокувати проведення вказаних процесів.

У законодавстві процеси реорганізації врегульовані фрагментарно та переважно на підзаконному рівні, враховуючи, що за останнє десятиріччя у зв’язку із приватизацією мали перевагу протилежні процеси – розукрупнення державних підприємств. Нове законодавство останніх років в певній мірі намагалося заповнити правовий вакуум в регулюванні реорганізації шляхом злиття та приєднання, але залишилися проблеми, що призводять до штучного гальмування укрупнення українського бізнесу. Це, зокрема, невизначеність строків, неврегульованість процедури та етапів реорганізації, недосконалість способів забезпечення інтересів кредиторів, відсутність обмежень щодо „вимивання” активів. Гарантії захисту приватних інтересів кредиторів та учасників (акціонерів) не в повній мірі збалансовані із публічними інтересами, які убачаються в укрупненні підприємства як основної ланки економіки, збереженні його як платника податків та роботодавця.

Проблеми правового регулювання реорганізації розроблені здебільшого в межах дослідження загальних питань припинення господарських товариств. Ці питання розглядалися в працях О.А. Беляневич, О.М. Вінник, А.Є. Єфименка, О.Р. Кібенко, В.М. Кравчука, І.М. Кучеренко, В.В. Лаптєва, І.В. Спасібо-Фатєєвої, Є.А. Суханова, Б.Б. Черепахіна, В.С. Щербини, О.С. Янкової та інших. Між тим доопрацьовування потребують питання визначення поняття, правової природи договорів реорганізації, їх змісту, форми, порядку укладання та виконання. Майже не досліджено порядок обміну акцій або часток у процесі реорганізації. Дискусійними залишаються проблеми захисту законних прав та інтересів учасників, кредиторів, держави.

З огляду на викладене, дослідження правового регулювання реорганізації господарських товариств є доцільним та актуальним.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка нових теоретичних положень щодо правового регулювання реорганізації господарських товариств, підготовка пропозицій із вдосконалення законодавства і практики його застосування з цих питань.

Поставлена мета обумовила вирішення наступних основних завдань:

виявити загальні риси реорганізації господарських товариств та відмінні риси її форм;

розмежувати правові форми укрупнення суб’єктів господарювання (об’єднання, поглинання, приєднання, злиття, створення шляхом узгоджених дій);

проаналізувати елементи фактичного складу як підстави виникнення реорганізаційних правовідносин господарських товариств і з’ясувати момент виникнення таких правовідносин;

прослідити етапи генезису правового регулювання реорганізації господарських товариств й визначити напрямки його вдосконалення;

дослідити поняття та правову природу договорів про реорганізацію господарських товариств;

дослідити гарантії захисту законних прав та інтересів учасників (акціонерів), кредиторів і держави при реорганізації й розробити пропозиції щодо їх вдосконалення.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються під час створення та припинення господарських товариств.

Предметом дослідження є правове регулювання реорганізації господарських товариств.

Методи дослідження. Методологію дослідження складають загальнонаукові і спеціальні методи наукового пізнання, зокрема, методи аналізу і синтезу, формально-логічний, порівняльно-правовий, системний та ін. Методи аналізу і синтезу використовувалися для визначення поняття договорів про реорганізацію господарських товариств. За допомогою формально-логічного методу проведено аналіз законодавства України про реорганізацію з метою виявлення недоліків і розробки пропозицій щодо їх усунення. Системний метод використовувався, зокрема, при виявленні відмінних рис реорганізації щодо всіх її форм (поділу, виділу, перетворення, злиття та приєднання). Через призму порівняльно-правового методу проведено аналіз окремих положень вітчизняного та зарубіжного законодавства про реорганізаціюгосподарських товариств, практики його застосування. Під час такого аналізу використано досвід Великобританії, Німеччини, Російської Федерації.

Теоретичну основу дослідження, крім зазначених авторів, склали загальнотеоретичні положення юридичної науки про правове регулювання господарських відносин, які відображені в працях І.Є. Замойського, Г.Л. Знаменського, В.К. Мамутова, Б.М. Полякова, Г.В. Пронської, В.А. Устименка та ін. Процеси реорганізації господарських товариств розглядалися на підставі вивчення праць Б.П. Архіпова, В.Ю. Бакшинскас, М.В. Брагинського, Д.В. Жданова, Н.В. Козлової, А.В. Коровайка, Д.В. Ломакіна, С.Д. Могилевського, Д. Степанова. Особливості відносин реорганізації аналізувалися з урахуванням праць відомих економістів Т. Дж. Галпіна, М. Хендона, П. Гофмана.

Емпіричну основу дослідження склали нормативно-правові акти України і зарубіжних країн, проект закону України „Про акціонерні товариства”, статистичні дані, матеріали практики органів Антимонопольного комітету України (далі – АМК) та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України (далі – ДКЦПФР).

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що проведено дослідження наукових розробок, законодавства та правозастосовчої практики щодо процесів реорганізації господарських товариств, на основі якого обґрунтовано нові наукові положення та визначено напрямки вдосконалення законодавства з даних питань.

Структура роботи. Робота структурно складається зі вступу, трьох розділів і висновків, додатків, списку використаних джерел та літератури.

1. Загальна характеристика господарських товариств

В умовах переходу до ринкових відносин в економіці України відносини форм власності відіграють одну з основних ролей у стабілізації економічного становища в країні.

Одна із центральних проблем цього періоду — проблема роздержавлення і приватизації (переходу від державної до недержавної форми власності) біль шості підприємств України, а також породжені нею колізії вимагають ретельного розгляду таких питань: структура власності та її особливості, світовий досвід диференціації форм власності (націоналізація і денаціоналізація, антимонопольна політика, приватизація тощо); національні особливості економіки України.

Розвиток господарських товариств є значною мірою основою збільшення внутрішнього інвестування економіки, оскільки є засобом концентрації капіталу за допомогою об'єднання індивідуальних капіталів, постійного розширення обсягу внутрішнього капіталу країни.

Історичний розвиток господарських товариств пов'язаний із сімейним підприємництвом, яке ґрунтується на провідній ролі глави родини над усіма іншими її членами. Необхідність продовження і розвитку спільної сімейної справи і після смерті глави родини спонукає залучати до неї не тільки родичів, але і численних сторонніх рівноправних робітників. Це згодом привело до того, що такі об'єднання стали доповнюватися й іншими учасниками, які одержували певний відсоток за свої внески у справу. Велике значення для розвитку господарських товариств має й те, що вони ґрунтують свою діяльність на активній участі в управлінні товариством великої групи підприємців.

Ефективна робота підприємства можлива лише тоді, коли функції господаря закріплені не за однією особою, а хоча б за невеликою, але згуртованою групою людей, що відображає інтереси всього колективу.

Нині діяльність господарських товариств регулюється Законом України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. (з наступними змінами і доповненнями), який визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення та діяльності, а також права й обов'язки їх учасників і засновників.

Згідно з Господарським кодексом України господарські товариства – це підприємства, або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У деяких випадках господарське товариство може діяти у складі одного учасника[3].

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами.

Господарські товариства є юридичними особами.

Суб'єкти господарювання – юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства (ст. 80 ГКУ). Усім їм властиві деякі загальні ознаки:

• товариство — це добровільний союз, об'єднання не менше двох осіб.

Максимальне число учасників не обмежується, але на практиці в товаристві поєднується невелике коло осіб;

– господарські товариства є договірними об'єднаннями. Як юридичні особи, вони створюються на підставі укладання засновницького договору;

– забезпечення діяльності господарських товариств здійснюється на основі об'єднання майнових засобів і нематеріальних активів.

Залежно від основ виникнення господарські товариства поділяються на договірні і статутні.

До договірних товариств належать повні і командитні товариства. В основі створення таких об'єднань, як відзначалося вище, є договір, що визначає права не тільки між особами, які його підписали, але також між учасниками і створеним ними об'єднанням — навіть у випадках, якщо об'єднання не є юридичною особою. Особливий характер засновницького договору виявляється також у тому, що він допускає можливість внесення змін у його зміст за рішенням не всіх учасників товариства, а їх кваліфікованої більшості.

До статутних товариств належать товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, акціонерні товариства. Статут визначає правові основи організаційної форми товариства, взаємини між учасниками, органи управління і їх функції.