27385 (Договір дарування та пожертви), страница 2

            Поняття договору дарування це формальне закріплення форм вчинення дарівних дій. Відповідно, об’єктом зобов’язання є власне “форма передачі майна за договором дарування”. Так, згідно ст.572 Цивільного кодексу Російської Федерації окрім форм, поданих у ЦК України (безпосередньої передачі речі [dando] та обіцянки передати у майбутньому безоплатно майно у власність [prommitendo]), передбачено і третю форму вчинення дарування шляхом звільнення або обіцянки звільнити від майнового обов’язку [liberando][10, с.68]. Ця  остання форма вчинення дарування є новелою російського законодавства, і на думку правознавців позитивним кроком щодо розширення сфери застосування даного виду договору. Звільнення від майнового обов’язку або, інакше, прощення боргу в якості одного із способів припинення зобов’язання слід вважати двосторонньою угодою (договором).

            Поряд з вищенаведеними формами здійснення дарування виділяють також:

• Відмову від певного права (наприклад, відмова спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб).

• Передачу майнового права (вимоги, іпотеки).

• Внесення коштів батьками у кредитні установи на ім’я дітей.

• Відмову одного з подружжя від частки у спільному майні на користь другого з них.

• Нагородження державними та міжнародними преміями за заслуги громадян та організацій перед державою, народами світу та ін.

Основним критерієм, за яким слід відрізняти договір дарування від усіх інших безоплатних надань, є вид правовідносин, з приводу яких виникають права і обов’язки сторін. Так, “не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів”, тобто такі надання, які виникають з правовідносин трудових, соціального забезпечення і.т.д.[16, с.8]

Вважаємо, що множинність форм здійснення дарівних дій не обов’язково повинна міститися у диспозиції норми, оскільки для визнання договору дарування необхідна сама безоплатність переходу майна або майнових прав та згода сторін на вчинення  дарування.

Зафіксована конструкція передбачає можливість як реального, так і консенсуального договору дарування. Це, безперечно є новелою нашого законодавства, оскільки в радянський період консенсуальний договір дарування вважався неприпустимим з точки зору моралі, бо в такому випадку обдарований мав би право вимагати у примусовому порядку повернення дару. Право власностi на дарунок виникає з моменту його прийняття. Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої згоди, вiн вважається прийнятим, якщо обдарований негайно не заявить про його вiдхилення.  Прийняття документiв, якi посвiдчують право власностi на рiч, iнших документiв, якi посвiдчують належнiсть дарувальниковi предмета договору дарування, або символiв речi (ключiв, макетiв тощо) вважається прийняттям дарунка ст. 722 ЦК. [2, с.155]

За Цивільним кодексом 1963 року договір дарування передбачається як односторонній, реальний, безвідплатний, пов’язаний з переходом права власності від однієї особи до  іншої, тобто направлений на відчуження майна[3,с.51].

За  ЦК  договір  дарування можливий як односторонній, так і двосторонній, як реальний, так і консенсуальний, безвідплатний, безумовний.  Основна кваліфікуюча ознака, за якою договір дарування відрізняється від договорів  про передачу майна у власність, це його безоплатність. Безоплатність дарування, фактично – це відсутність зустрічної еквівалентної вимоги. Німецький вчений Вальтер Шенрат слушно зауважує, що договір дарування виступає антиподом договору купівлі -продажу: «Завдяки даруванню, так як і при купівлі-продажу, остаточно  передається право власності або інше майнове право від однієї особи до іншої – тільки без зустрічного задоволення». Заперечував можливість будь-яких зустрічних  дій з боку обдарованого Новицький І.Б. – він вказував, що «зі всіх безвідплатних угод виділяється дарування. Дарувальник не тільки не отримує майнового еквіваленту, але й його власне майно так, чи інакше, в більшій чи меншій мірі зменшується внаслідок дарування. Вчинення обдаровуваним будь-яких майнових надань на користь дарувальника  з приводу чи у зв’язку з даруванням (або прийняття на себе, обдарованим зобовязання такого змісту) позбавляє угоду якості дарчого договору”.

Одначе, неправильно було б розуміти безоплатність договору дарування буквально, оскільки дарівник як власник майна вправі вимагати певного еквіваленту за надане майно. Даний еквівалент, звичайно, є умовним (якщо під даруванням, не хочуть приховати договір купівлі-продажу з порушенням прав третіх осіб), хоча  зазначення умови в договорі є гарантією вільного розпорядження власником своїм майном.

Зазначення умови в договорі дарування відоме було ще у римському праві. Стосовно безвідплатних розпоряджень майном існував інститут наказу (modus), про який вже згадувалося, коли мова йшла про форму вчинення дарування donatio sub modo - дарування з покладенням на обдарованого обов’язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою). Зміст modus або наказу полягав у тому, що на особу, на користь якої вчинялось дарування, покладався обовязок виконати що-небудь (наприклад, даруючи сад, наказати в певні дні дозволяти іншим людям прогулюватись ним). Метою наказу було задоволення бажання дарувальника як праворозпорядчої особи. Невиконання наказу не зупиняло юридичний ефект угоди, а лише давало право на подання позову про виконання умови або про припинення договору і повернення дарунку.

За загальним правилом, договiр не є даруванням, якщо обдаровуваний зобов'язується при цьому вчинити на користь дарувальника будь-яку дiю майнового або немайнового змiсту. Згідно зі статею 725 ЦК на обдаровуваного може бути покладений обов'язок вчинити певну дiю майнового змiсту або утриматися вiд її вчинення на користь третьої особи (передати грошову суму чи iнше майно у власнiсть, сплачувати грошову ренту, надати право довiчного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Вимагати вiд обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку має право дарувальник, а в разi його смертi, визнання безвiсно вiдсутнiм чи недiєздатним - особа, на користь якої має бути виконаний цей обов'язок. [18, с.38] У разi ухилення обдаровуваного вiд виконання обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розiрвання договору i повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе -  компенсацiї  його вартостi.

Близьким за своїм змістом до дарування є відносини, що випливають з передачі майна у формі благодійництва пожертв, нагородження преміями або цінними подарунками за певні заслуги чи в зв’язку з ювілеєм.

До договору пожертви належить виплата премій працівникам у порядку існуючої ситеми оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів. [17, с.85]

2.1 Сторони та зміст договору дарування та пожертви

Сторонами у договорi дарування можуть бути фiзичнi особи, юридичнi особи, держава Україна, Автономна Республiка Крим, територiальнi громади. п.1 Ст 720 ЦК.[2, с.155]

     Сторонами у договорі дарування виступають дарувальник та обдаровуваний. Укладення договорів дарування громадянами повинно здійснюватись з дотриманням загальних правил цивільного законодавства про їх дієздатність. Окрім того, п. 2 Ст. 720 ЦК закріплює додаткову гарантію захисту осіб, які перебувають під опікою або не досягли віку для повного рівня дієздатності - батьки (усиновлювачi), опiкуни не мають права дарувати майно дiтей та пiдопiчних.

      Юридичні особи виступають сторонами у договорі дарування в межах своєї спеціальної дієздатності - договiр дарування мiж юридичними особами, якi займаються пiдприємницькою дiяльнiстю, не допускається, якщо право дарування прямо не передбачене у статутi дарiвника. Однак це не стосується права таких юридичних осiб робити пожертви. Вiд iменi дарувальника договiр дарування може бути укладений його представником. А доручення на укладення договору дарування, в якому не зазначено iменi обдарованого, є недiйсним.

Обов’язки дарувальника:

• передати майно у власність при обіцянці дарування

• повідомити про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна обдарованого п.1 Ст 721 ЦК

• відшкодувати шкоду при її настанні п.2 Ст. 721 ЦК [2, ст..155]

Права дарувальника:

• скасувати дарування до вручення речі обдарованому, якщо ця річ була передана через органи транспорту, зв’язку або через іншу особу

• відмовитися від виконання обов’язку передати дарунок, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився

• вимагати від обдарованого  виконання покладеного нього обов’язку на користь третьої особи

• вимагати розірвати договір і повернути дарунок

• вимагати вiдшкодування йому витрат, якi вiн мусив здiйснити у зв'язку з поверненням дарунка, i компенсацiї моральної шкоди

• вимагати скасування договору дарування нерухомих речей чи iншого особливо цiнного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власностi дарiвника, його батькiв, дружини (чоловiка) та дiтей

• вимагати скасування договору дарування, якщо дарунок представляє для нього велику немайнову цiннiсть, а обдарований створює загрозу її безповоротної втрати

• вимагати скасування договору дарування, якщо через недбале ставлення обдарованого до речi, що становить iсторичну, наукову, культурну цiннiсть, ця рiч може бути знищена або iстотно пошкоджена

 Права обдарованого:

• вимагати передання йому  дарунку у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини

• у випадку, якщо дарiвник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься вiд виконання свого обов'язку, обдарований має право на примусове витребування вiдповiдної речi або компенсацiю її вартостi

• право в будь-який момент односторонньо вiдмовитися вiд договору дарування i повернути рiч, якщо вона не потребує догляду або особливих умов утримання чи зберiгання.

Згідно зі Статею 730 ЦК виділяють права пожертвувача.

1. Пожертвував має право здійснювати контроль за використання пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву.

2. Якщо використання за призначенням виявилось неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи – за рішенням суду.

3. Пожертвував або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.

2.2 Укладання договору дарування та пожертви.

Глава 55 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. № 435-ІV (далі – ЦК України) роз'яснює зміст окремого виду договірних зобов'язань – дарування. Згідно з ч.1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Отже, договір дарування, як і інші цивільні договори (договір купівлі-продажу), спрямований на припинення права власності в дарувальника й виникнення права власності в обдарованої особи за тією лише різницею, що договір дарування завжди є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій. Тому ч.2 ст. 717 ЦК України чітко обумовлює, що договір, який встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Подарувати будь-яке майно (рухоме, в тому числі гроші й цінні папери, та нерухоме), а також майнові права іншим особам є виключним правом власника цього майна. Договори на дарування майна, що знаходиться у спільній власності, укладаються за загальними правилами за згодою всіх учасників. Цікавим є те, що у ст. 721 ЦК України, яка покладає на дарувальника обов'язок повідомити обдаровуваного про відомі дарувальникові недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб. Дарувальник не зобов'язаний виправляти недоліки дарунка чи зазнавати витрат, пов'язаних з їх виправленням, або обмінювати дарунок на якісну річ, проте за порушення ч.1 ст. 721 ЦК України дарувальник зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком ч. 2 ст. 721 ЦК України.

Крім волевиявлення дарувальника, для здійснення договору дарування необхідна також згода обдаровуваного, яку законодавець розцінює як акт прийняття дарунка. Порядок і правові наслідки прийняття дарунка врегульовано ст. 722 ЦК України, за якою право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття, тобто з того часу, коли обдаровуваний будь-якими діями підтвердить свою згоду на прийняття дарунка. Дарувальник, який передає річ через підприємство або організацію транспорту, зв'язку або через іншу особу для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору до вручення речі обдарованому. Дарунок, направлений обдаровуваному без його попередньої згоди, є прийнятим, якщо він негайно не заявить про відмову від дарунка. До прийняття дарунка ст. 722 ЦК України прирівнює також прийняття документів про право власності на речі або символів речі (ключів, макета тощо). Безпосереднє висловлення згоди обдаровуваного необхідне лише при даруванні майна, укладання угоди на яке потребує спеціального оформлення (наприклад, на вогнепальну зброю).

Сторонами в договорі дарування з додержанням загальних правил законодавства про дієздатність можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади (ч. 1 ст. 720 ЦК України). Пункти 2 і 3 ст. 720 ЦК України встановлюють обмеження права дарування для батьків (усиновлювачів), опікунів на дарування майна дітей, підопічних та для підприємницьких товариств, якщо право здійснювати дарування прямо не встановлено установчим документом дарувальника, за винятком договору пожертви. Натомість право прийняття дарунка законодавством не обмежується.

Законодавство не містить безпосередньої вказівки на право юридичної особи передавати майно за договором дарування. В такому випадку, як правило, застосовується термін "безоплатна передача майна", що є значно ширшим за поняття "передача майна за договором дарування".

Укладати договір дарування може також представник дарувальника на основі письмового доручення, в якому обов’язково має бути вказане ім’я обдаровуваного (ч. 4 ст. 720 ЦК України).

Що до об’єктів державної власності, то відповідно до п. 2 ст. 75 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. № 436-ІV, державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.