27257 (Громадяни як суб’єкти трудового права)

Зміст

Вступ

Розділ І Поняття суб'єкта трудового права України

Розділ ІІ Класифікація неюридичних суб’єктів трудового права

2.1. Власник або уповноважений ним орган як суб'єкт трудового права України

2.2 Трудовий колектив як суб'єкт трудового права України

2.3 Профспілковий орган підприємства як суб'єкт трудового права України

Розділ ІІІ Юридичні особи як суб’єкти трудового права

3.1 Підприємство як суб'єкт трудового права України

3.2 Організації роботодавців як суб'єкти трудового права

3.3 Державні органи, які виступають суб'єктами трудового права України

Розділ IV. Громадяни як суб'єкти трудового права України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Тема моєї курсової роботи «Громадяни як суб’єкти права».

Актуальність даної теми полягає у тому, що Конституція надаючи право громадянам на працю визначає цим і додаткові їх права і обов’язки. Включення громадян у сферу соціальної трудової діяльності, а воно здійснюється шляхом укладення трудового договору за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою з підкоренням правилам внутрішнього трудового розпорядку, надає громадянам нового правового статусу - вони стають працівниками: робітниками чи службовцями.

Об'єктом мого дослідження є безпосередньо громадяни України в сфері трудових правовідносин, умови набуття ними статусу працівників.

Предметом дослідження являються трудові відносини, які виникають між всіма суб’єктами трудового права у ході здійснення їх прав та обов’язків.

Мета курсової роботи: визначити особливості правового статусу громадян як суб’єктів трудового права та умови за яких вони можуть отримати статус працівника. Оскільки неможливо розглядати правовий статус громадян як суб’єктів трудового права окремо від правового статусу й інших суб’єктів трудового права, тому я маю на меті розглянути правовий стан у сфері трудового права й інших можливих його суб’єктів, щоб ширше розкрити обрану мною тему.

Структура курсової роботи: у Розділі І надано визначення поняттю суб'єкта трудового права України; у Розділі ІІ та ІІІ – класифікація суб’єктів трудового права: власник або уповноважений ним орган як суб'єкт трудового права України, трудовий колектив як суб'єкт трудового права України, профспілковий орган підприємства як суб'єкт трудового права України, підприємство як суб'єкт трудового права України, організації роботодавців як суб'єкти трудового права, державні органи, які виступають суб'єктами трудового права України; у Розділі IVрозкрито питання про громадян як суб'єктів трудового права України.

Розділ І Поняття суб'єкта трудового права України

Застосовуючи працю, люди вступають у зв'язки один з одним. Ці зв'язки між людьми прийнято називати відносинами, що проявляються у різних сферах життя як форми взаємодій або протидій. Участь у цих зв'язках, тим більше, коли вони врегульовані нормами права, створює для їх учасників певні права і обов'язки. Визнання юридичних осіб або громадян носіями прав і обов'язків, надання їм певної правосуб'єктності, тобто наділення суспільно юридичними якостями, що дозволяє їм брати участь у різних майнових, організаційних, особистих немайнових правовідносинах, перетворює їх на суб'єктів цих правовідносин.

Суспільні відносини не можуть існувати між абстрактними суб'єктами. Вони завжди є конкретними. Відносини, що складаються із застосування праці, також виникають на базі конкретної власності. Тому суб'єктами цих відносин у першу чергу є власник, а також особа, яка застосовуватиме свою працю на базі цієї власності.

Використовуючи працю громадян, підприємства, установи, організації включають їх до трудового процесу, внаслідок чого вони набувають певні права і обов'язки. Включення громадян у сферу соціальної діяльності, а воно здійснюється шляхом укладення трудового договору за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою з підкоренням правилам внутрішнього трудового розпорядку, надає громадянам нового правового статусу — вони стають працівниками: робітниками чи службовцями.

Сучасний трудовий процес вимагає праці не поодиноких працівників, а цілих їх груп. Виникають трудові колективи, які також проявляють себе і беруть участь у різних сферах суспільного життя: економічній, соціально-політичній, правовій, морально-ідеологічній, культурній та побутовій. За наявності цих видів діяльності у колективі складаються відносини, суб'єктами яких виступає або колектив у цілому, або певні його складові частини.

Якщо при цьому під відносинами розуміти будь-який суспільний зв'язок окремого індивіда, то сукупність таких індивідів також створює в своїх зв'язках з іншими сторонами відносини, які, будучи врегульованими нормами права, набувають форми правових відносин.

Таким чином, підприємство виступає не тільки як суб'єкт трудових відносин у зв'язку із застосуванням праці, а й як господарська одиниця, де працівники створюють особливий суб'єкт права — трудовий колектив.

В свою чергу, трудовий колектив створює свої органи та організації: профспілкові органи, страйкові комітети, товариські суди, які наділяються державою юридичними правами,і обов'язками.

Отже, підприємство становить собою єдність двох сукупностей: засобів виробництва та працюючих. Як єдине ціле воно є більш широким поняттям, що охоплює і засоби виробництва, і людей, які працюють із застосуванням цих засобів. Засоби виробництва створюють матеріальну базу виробництва, в той час як трудовий колектив є його живим організмом.

Розмежування підприємства і трудового колективу проявляється в органах, що представляють кожну з цих сторін. Підприємство представляється власником або уповноваженим ним органом. Трудовий колектив представляється радою трудового колективу, комітетом підприємства або виборним профспілковим органом. У разі виникненні колективного трудового спору трудовий колектив може представляти страйковий комітет. Відповідно ці органи також виступають як суб'єкти відносин, що виникають із застосування праці у суспільному виробництві. [19, c.39]

При колективній власності її суб'єктами виступають колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії, релігійні та інші організації та об'єднання. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника — загальні збори, конференції, з'їзди, ради, правління тощо. Окремі функції по господарському управлінню колективним майном вищими органами управління власника може бути покладено на створювані ними органи.

Усі ці органи управління колективним майном в межах наданих їм повноважень володіють, користуються і розпоряджаються майном, можуть використовувати для трудової діяльності працю громадян, тому вони також виступають як суб'єкти трудового права.

Індивідуальна власність також може використовуватись громадянами для підприємницької діяльності особисто або із застосуванням праці найманих працівників. Для здійснення виробничої діяльності громадяни також можуть створювати підприємства, яким надається статус юридичної особи.

Таким чином, при всіх формах власності власник особисто виступає як суб'єкт трудового права. Але він може передавати належні йому права певним своїм органам, уповноважуючи їх на проведення господарської та трудової діяльності. Крім того, власник може створювати підприємства і організації, призначати певних осіб або органи для управління цими підприємствами і організаціями. Створювані власником підприємства і організації, посадові особи, найняті ним для управління створюваними підприємствами і організаціями, виступають суб'єктами трудового права.

Як суб'єкти трудового права виступають також органи, що здійснюють нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю в цілому та законодавства з техніки безпеки і виробничої санітарії зокрема. До таких органів належать відповідні державні комітети України, наділені повноваженнями у своїй сфері діяльності, місцеві державні адміністрації та ради народних депутатів у межах відповідної території.

Розділ ІІ Класифікація неюридичних суб’єктів трудового права

2.1 Власник або уповноважений ним орган як суб'єкт трудового права України

Для того щоб громадянин України став працівником, він повинен вступити в трудові відносини з власником засобів виробництва або із створюваними ним підприємствами. Саме власник засобів виробництва, незалежно від того, чи буде це держава, кооператив, громадська організація, громадянин чи група громадян, має право на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Використання його виробничої діяльності може здійснюватись із застосуванням праці громадян за умови, що їм будуть забезпечені соціальні та економічні гарантії, встановлені в законі.

Власники підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, виступають як роботодавці.

Використання найманої праці, що здійснюється укладенням трудового договору як підстави виникнення трудових правовідносин, є характерним у визначенні власників підприємств, установ, організацій, уповноважених ними органів і фізичних осіб по організації трудового процесу.

Власники підприємств визначають мету і завдання створених ними підприємств незалежно від того, чи надають вони йому статус юридичної особи. Визначальним тут є право здійснювати прийняття на роботу і звільнення з роботи працівників, обов'язок створювати належні умови праці, оплачувати виконання роботи відповідно до рекомендованих тарифів або домовленості між сторонами.

Визначення роботодавцем кількості працюючих найманих працівників і фонду оплати їх праці є тими фактичними обставинами, з наявністю яких роботодавець набуває трудових прав і обов'язків, тобто наділяється здатністю їх реалізації.

Важливим чинником, що визначає зміст трудового статусу роботодавця, є відповідальність за організацію належних і безпечних для здоров'я працюючих умов праці, додержання чинного законодавства, своєчасне нарахування і виплата заробітної плати відповідно до кількості та якості виконаної праці.

З розвитком кооперації праці, значної кількості працюючих на підприємстві виникла функція управління виробництвом, яка поступово виділилася у самостійний вид трудової діяльності. Управління виробництвом здійснює власник безпосередньо сам або за допомогою уповноваженого ним на управління органу — одноособового чи колегіального. Це в першу чергу стосується держави, яка безпосередньо не може використовувати свою власність, знаряддя та засоби виробництва. Держава розподіляє майно між своїми органами, які для виробничої діяльності у встановленому порядку можуть створювати підприємства, установи, організації, що набувають статусу юридичної особи. Створена юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном відповідно до затвердженого статуту чи положення.

Для управління підприємствами, установами, організаціями державний орган, якому виділено майно, призначає керівника, з яким укладається контракт як особлива форма трудового договору. Ця службова особа здійснює управління на засадах єдиноначальності, що забезпечує єдність волі багатьох людей тоді, коли необхідно організувати виробничий процес для виконання певних завдань.

Керівник самостійно вирішує питання діяльності підприємства чи організації. При цьому власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника. Керівнику належить також право самостійно вирішувати питання про прийом на роботу своїх заступників, керівників та спеціалістів підрозділів апарату управління і структурних підрозділів, а також про їх звільнення. Але навіть у тому разі, коли підприємство чи організація є державним утворенням, це не дає підстави стверджувати, що керівник та інші службові особи перебувають на державній службі.

Під державною службою визнається професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Правове становище уповноваженої власником на управління службової особи тісно пов'язане з правовим статусом підприємства. На державному підприємстві становище директора є подвійним, що проявляється у тому, що, з одного боку, він є членом трудового колективу, а з другого — органом підприємства, яке створене на базі загальнодержавної власності. [15, c.64]

Уповноважена власником особа — це по суті керівник адміністрації як сукупності службових осіб підприємства. Саме термін «адміністрація» застосовувався в усіх законодавчих актах про працю до внесення 20 березня 1991 р. змін до КЗпП. Адміністрація підприємства, установи, організації як комплекс службових осіб, що здійснюють управління цим підприємством, установою, організацією в межах наданих їм прав, тобто виконавчо-розпорядчий орган підприємства, сама перебуває з власником у відносинах найму. Всі службові особи, що входять до складу адміністрації, поряд з іншими найманими працівниками входять до складу трудового колективу, є суб'єктами трудових відносин як наймані працівники. їх відмінність від інших працівників полягає в тому, що внаслідок свого службового становища і виконуваної функції ці особи несуть відповідальність за здійснення виробничого процесу або окремого його циклу. Тому суб'єктом трудових відносин з іншими працівниками адміністрація підприємств, або за нинішньою термінологією — уповноважений власником орган, не виступає.

Та обставина, що уповноважений власником орган є не суб’єктом трудових відносин, а лише органом підприємства чи установи, підкреслювалась і в юридичній літературі. Визнання ж уповноваженого власником органу суб'єктом трудових правовідносин означає можливість пред'явлення до нього майнових претензій, що випливають з цих відносин. У дійсності ж ці претензії пред'являються до підприємства.

Трудовий договір працівник укладає не з уповноваженою власником службовою особою, а з підприємством, установою, організацією як юридичною особою, де він і реалізує своє право на працю.

Якщо визнати, що трудовий договір укладається з уповноваженим власником органом або службовою особою, то припинення власником з цією особою трудових відносин повинно викликати припинення трудового договору з працівниками, які були прийняті ним на роботу, оскільки припинила своє існування одна із сторін трудового договору. Між тим, особливо на державних підприємствах, в установах, організаціях, досить часто можуть замінюватись службові особи, в тому числі керівні. Але навіть при такій заміні працівники залишаються працювати при укладенні трудового договору на роботі певний строк або безстроково, бо ці договори укладалися з підприємством, установою, організацією, а не з службовими особами адміністрації чи органом, уповноваженим на управління виробництвом.

Визначення в ст. 21 КЗпП уповноваженого власником органу на управління виробництвом стороною трудового договору є сумнівним. Будучи суб'єктом трудового права, наділений цілим комплексом прав і обов'язків, уповноваженим власником на управління орган виявляє самостійний інтерес до застосування норм законодавства про працю. Це знаходить свій прояв, наприклад, при укладенні колективного договору, затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, різного виду нормативних положень, що приймаються на підприємстві як локальні правові акти.