Природно поширена в Японії та Китаї. Культивується в Україні. Морозо- та газостійка, світлолюбна, добре витримує міські умови, в посушливих умовах потребує поливу.

Декоративні форми: за забарвленням і розміром квіток — червонувата, темно-червона, яскраво-червона з великим листям (Форчуна); за розмірами листя — великолиста; за забарвленням листя — пістрява.

Рекомендується для створення поодиноких, групових насаджень, бордюрів, узлісь навколо невисоких дерев і кущів.

2.3 Цілюща сила вишуканих перстачів

Одним із найпоширеніших у помірній зоні північної півкулі можна вважати рід перстачів родини розоцвітих (Rosaceae Juss.), який налічує понад 300 видів. По всій території України росте перстач гусячий (Potentilla anserine L), або як більшість його звикли називати — гусячі лапки, та перстач сріблястий (Р.агдепtea L). Багатьом прихильникам народної медицини відомий перстач прямостоячий (P.erecta (L.) Rausch.), або калган. За свої цілющі властивості рід і отримав латинську назву Potentilla L. ("potens" — міць, сила). Проте мало кому відомо, що це незамінний представник у декоративному садівництві, відомий у культурі ще з кінця XVIII століття.

Характерною особливістю роду є надзвичайна різноманітність його представників. Це одно-, дво- і багаторічні кореневищні трав'янисті рослини, інколи напівкущики — курильський чай(Р. fruticosa L.), та широка гама його сортів. Але більшість декоративних видів перстачів належить до трав'янистих багаторічників. Рослини мають прямостоячі, розлогі чи повзучі стебла. Прекрасні декоративні трійчасті, пальчасті і навіть пірчасті листки. Квітки п'ятипелюсткові, жовті, рідше білі, рожеві, червоні, поодинокі чи зібрані в суцвіття. Квітують з настанням літа і до осені. Всі вони сонцелюбні, доволі посухостійкі та невибагливі до ґрунтів.

Вибагливим у культур вважається перстач блискучий (P. nitida L.j ареал — східні та південі райони вапнякових і доломітових Альп і Апенін Це надзвичайно декоративний низькорослий вид висотою 6—10 см. Утворює густі сріблясті килимки з трійчастих листків, на фоні яких зацвітають поодинокі темно-рожеві квітки до 3 см у діаметрі. Гарні його сорти з насиченішими темно-рожевими квітками — „Rubra” та зі світло-рожевими — „Lissadell”. „Alannah” має блідо-рожеві квітки; з білими — „Alba”; карликовий „Compacta” до 5 см висотою вкритий золотисто-жовтими квітками. Висаджують цей вид в альпінаріях на південних схилах у легкі вапнякові ґрунти.

Стійким до умов навколишнього середовища є перстач оманливий (P. ambigua Camb. P. cuneata (Wallich.) Lehm). Стебла сланкі, дуже швидко ростуть, утворюючи доволі великі килимки, які в червні—серпні вкриваються поодинокими жовтими квітками.

До альпійського типу рослин належить перстач суницеподібний (P. megalantha Tak., P. fragiformis Wild.). Свою назву отримав завдяки м'яким, опушеним, сіро-зеленим листкам суничного типу, на фоні яких з червня по листопад розсипаються, ніби краплі, яскраво-жовті квітки до 2 см у діаметрі. Висота рослин 6—8 см , діаметр квітки 2,5см. На зиму потребує укриття. Таку ж висоту, але з білими вітками має перстач білий (P. alba L). Прикореневі листки пальчастолопатеві, темно-зелені вкриті шовковистими волосками. Квітки до 3 см у діаметрі -а довгих квітконіжках, зібрані по 5 у нещільні зонтоподібні суцвіття. Квітує з травня по серпень. Віддає перевагу злегка притіненим місцям, не витримує перезволоження.

Високорослим ґрунтопокривним видом висотою до 15 см є перстач субальпійський. Протягом літа задує жовтими квітками з оранжевою серединкою, діаметром 2,5 см.

Друга група — перстачі висотою 40—60 см з розлогими стеблами, які утворюють ажурні кущики кулеподібної форми. Найпоширенішим серед них є перстач темно-криваво-червоний (P. atrosan-guinea Lodd.), який у природних умовах росте в Гімалаях. Формує розетку прикореневих, черешкових, трійчастих листків, верхня частина яких зелена, а нижня — білоповстиста. Квітує протягом літа, але масово цвіте у липні. Квітки до 4 см у діаметрі, червоні, в нещільних волотистих суцвіттях, розкиданих на розгалужених стеблах. Відомі його гібриди з P. nepalensis: 'Etna' — заввишки до 45 см заввишки, зі сріблястими листочками та темно-малиновими квітками; 'Firedance' — низькорослий — до 30 см з темно-кораловими квітками та розтягнутим періодом квітування; 'Gipson's Scarlet' — з яскраво-червоними суцвіттями; 'Mons. Rouillard' має махрові червоно-оранжеві квітки.

Із західних Гімалаїв інтродукований перстач непальський (Р. nepalensis Hook.). Прикореневі листки у нього черешкові, пальчасті, темно-зелені, стеблові сидячі. Стебла прямі, розгалужені, пониклі, пурпурові, завершуються нещільними волотистими суцвіттями. Квітки до 3 см у діаметрі, світло-рожеві з темнішими жилками, починає квітувати на початку липня, період квітування 50—55 днів. Має ряд яскравих сортів: 'Miss Willmotf — квітки вишнево-рожеві з темнішою серединкою; 'Roxana' — лососево-оранжеві з тоненькими рожевими прожилками; 'Flammenspiel' — червоні з жовтою облямівкою по краю пелюстки.

На початку літа білими квітками привертає увагу перстач рупестріс (P. rupestris L). Рослина формує розетку з пірчастих листків завдовжки 15 см. Стебла прямостоячі, розгалужені закінчуються нещільною волоттю. Має карликовий культивар 'Nana' ('Pygmaea') з білими квітками.

Для розмноження перстачів, як і більшості трав'янистих багаторічників, кращим є вегетативний спосіб. Вони дуже швидко розростаються. Ділити кущики доцільніше на початку травня, хоча можна і в серпні. Розділяють на окремі розетки чи групи розеток з частинкою кореневища. Після поділу рослина спочатку потребує рясного поливу. Перстач успішно можна й живцювати — найкраще в другій половині травня — на початку червня. Таким способом рослини розмножуються без викопування. При насіннєвому способі розмноження рослини починають квітувати на другий рік. Висівати можна як під зиму, так і навесні у відкритий грунт, парники. Якщо насіння мало, то висівають його у завчасно підготовлені ящики в теплицях або в кімнатних умовах, накривши склом до появи сходів для збереження вологості. Насіннєвим способом розмножують тільки видові рослини. Ґрунтова суміш має бути легкого механічного складу бажано з додаванням гашеного вапна. Перстач можуть рости на одному місці тривалий період, лише перстач непальський потребує пересаджування через 3—4 роки, оскільки в нього слаборозвинуте кореневище.

В озелененні перстачі використовуються для групових насаджень, рокаріїв, рабаток, міксбордерів, кам'янистих гірок.

ВИСНОВОК

1. Представники родини Розові характеризуються різноманітністю життєвих форм. Дерева, кущі, трави, здебільшого з черговими листками з прилистками, зрощеними з основою листка. Квітки в позатропічних форм актиноморфні, найчастіше п'ятичленні, з подвійною оцвітиною, а іноді з підчашею; тичинок багато, звичайно їх буває вдвічі більше, ніж членів оцвітини; розміщені вони циклічно. Квітколоже (гіпантій) чашоподібне, плескувате, вгнуте або опукле; всі члени квітки, крім гінецея. прикріплені до краю квітколожа; зав'язь верхня, нижня або середня, плодолистків один або багато, вони вільні або зрослися. Плід — листянка, кістянка, сім'янка, горішок, коробочка (збірна або поодинока, справжня чи несправжня).

2. Переважна більшість представників родини досить добре пристосовані до умов зростання в Україні. Представники родини Розові використовуються як для кімнатного озеленення так і для зовнішнього фітодизайну.

3. Досить поширеними для зовнішнього озеленення є квіткові рослини, які мають тривалий період цвітіння, використовуються вони також в якості плодових культур (вони містять значну кількість вітамінів), застосовуються в кондитерській промисловості, з лікувальною метою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андриенко Т.Л., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны - К.: Наук. Думка, 1983. - 216 с.

2. Вехов В.Н. Культурные растения СССР. - М.: Мысль, 1978. - 336 с.

3. Глухов М.М. Медоносные растения. - М.: Колос, 1974. - 303 с.

4. Голованов К.Є. Супутники культурних рослин. - К.: Рад. шк., 1987. - 160 с.

5. Грисюк Н.М. Дикорастущие пищевые, технические медоносные растения Украины. - К.: Урожай, 1989. - 196 с.

6. Губанов И.А. и др. Дикорастущие полезные растения СССР. – М.: Мысль, 1976. – 360 с.

7. Жизнь растений, т.5. / под ред. М.В. Горленко. – М.: «Просвещение», 1976. – 475 с.

8. Заверуха Б.В. Бережіть рідкісні рослини. - К.: Урожай, 1971 - 93 с.

9. Заверуха Б.В. Охраняемые растения Украины. – К., 1983.

10. Заверуха Б.В. У світі рослин. - К.: Урожай, 1980 - 167 с.

11. Закревська Г.І. Геологічний та геоморфічний нарис Чернігівського Полісся. – К., 1936.

12. Івченко І.С., Козянов О.С. Перше багатолітнє видання з ботанічного ресурсознавства. Укр. бот. журнал., 1986, 43, № 6, с 95 - 96.

13. Лукаш О., Чорний Я. Дендрарій Чернігівского Педуніверситету: заснування та перспективи. // Укр. бот. .журнал. – 1999. № 3. – С. 45 – 46.

14. Маринич О.М. Українське Полісся. - К. Рад. школа, 1962. - 163 с.

15. Матвеева Г.В., Тарабрин А.Д. Ботаника – 3-е изд., перераб. и доп. М.: Агропромиздат, 1989. 286 с.

16. Мир растений. В 7 томах / под ред. М.В. Горленко. – М.: «Просвещение», 1991. – 475 с.

17. Мороз І.В., Гришко-Богмако Б.К. Ботаніка з основами екології: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1994. – 259 с.

18. Определитель высших растений Украины. - К.: Наук. думка, 1987. - 545 с.

19. Родионова А.С., Барчукова М.В. Ботаника. – Л.: Агропромиздат, 1990 – 302 с.

20. Смих Г.К. Зелений дивосвіт. - К.: Урожай, 1973. - 247 с.

21. Стеблянко М.І. та ін. Ботаніка: Анатомія та морфологія рослин. – К.: Вища школа, 1995. – 384 с.

22. Терлецький В.К. Саду мого дивосвіт. – львів, 1990.

23. Флора УРСР. - К.: Наук. Думка, 1965. - т. 12. - 590 с.

24. Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Ботаника 2-е издание доп. и перераб. – М.: Агропромиздат – 1988. – 382 с.

25. Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Курс общей ботаники: Учебное пособие. – М.: Высш. Школа, 1979. – 472 с.

26. Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Практикум по курсу общей ботаники: Учебное пособие. – М.: Высш. Школа, 1979. – 422 с.

27. Чопик В.М. Дикорастущие полезные растения Украины. - К.: Наук, думка, 1983.-399 с.

28. Чопик В.М. Редкие и исчезающие растения Украины. Справочник. - К.: Наук, думка, 1978. - 212 с.

29. Яковлєв Г.П., Челомбитько В.А. Ботаника – М.: Высш. шк.. – 1990. – 366 с.