Розділ 1. Загальна характеристика та особливості біології Горлиці кільчастої

1.1 Загальна характеристика й польові ознаки

Рід Streptopelia Bonaparte

Кільчаста горлиця - Streptopelia decaocto (Frivaldszky, 1838)

Collared Dove (англ.), Turkentaube (ньому.) Тоигіогеііа turque (фр.) Син. (панцира.): Coluraba risoria var. decaocto, Turtur risorius

Статус. Гніздівний осілий, у північній області ареалу - частково перелітний вид.

Птах середніх розмірів, типового «голубиного» складу. Фарбування на відстані однотонна, світло-бура, а не строката, дзьоб тонкий, короткий. Характерний птах сільських населених пунктів і міст. У місцях масового перебування постійно попадається на очі сидячої на проводах, ліхтарних стовпах, дахах будинків, тротуарах і узбіччях доріг, деревах. Злітає й летить із характерним ляскотом крил, поле швидкий, маневрений, на невеликій висоті; привертає увагу довгий східчастий хвіст із широкою білою смугою по краї. По землі пересувається швидкими шажками, посмикуючи головою. Довірлива до людей, потривожений) злітає з-під ніг і сідає поруч на дерево.

Голос кільчастої горлиці в містах півдня Східної Європи й Північної Азії чутний практично цілий рік у зв'язку з розтягнутими строками розмноження. Фотополяриметр пісня - воркування - звучить як хрипкий глухий односкладовий звук «ху-ху-хууу» або «ту-гуу-гуггууу», багаторазово повторюваний самцем. Індивідуальні розходження в голосі великі й відразу сприймаються на слух. Самки мовчазні, подають голос тільки під час бійок. Воркування кільчастої горлиці більше грубе й уривчасте, чим у єгипетської горлиці. самці, Що Б'ються, видають хрипкий лемент, що каркає, «какррр, какрррр» або грубе «ту, гру», при сильному збудженні кричать голосно «грюггрюггрюгро». Перед спарюванням переслідує самку з лементом «вах».

Від звичайної горлиці кільчаста відрізняється одноколірністю: ясно-коричневим забарвленням, короткими тупими крильми, порівняно довгим хвостом, контрастною чорною смугою - півкільцем на задній стороні шиї і, від єгипетської або малої - більшими розмірами, більше світлим забарвленням, наявністю чорного півкільця на шиї. Від «справжніх» голубів кільчаста горлиця відрізняється відсутністю сизого цвіту у фарбуванні.

1.2 Забарвлення

Самець і самка в шлюбному вбранні. Самець і самка пофарбовані однаково, підлоговий диморфізм відсутній, але фарбування самки при близькому порівнянні більше блякла й тьмяна. Голова й зашийок бурувато-сірі з рожево-винним нальотом, позаду на шиї чорне півкільце з вузької білої облямівкою. Підборіддя й горло майже білі. Верхня частина тіла - спина, плечові, внутрішні другорядні махові, верхні криючі крила й надхвістя одноманітно бурувато-сіра, нерідко з палевим відтінком. Шия попереду й з боків, зоб і груди блідо-рожеві із сіруватим нальотом. Черево, боки й пахвові блідо-сизі, іноді з рожевим нальотом. Підхвістя темно-сизе з білуватими верховими облямівками пір'я. Першорядні махові бурувато-аспідні, другорядні бурувато-сірі. Із під крила білувато-сизий. Середня пара кермових бурувато-сірі в тон спині, інші кермово-сірі в підстави, ясно-сірі або чисто-білі у вершин. Сезонні вбрання не виражені, але до весни підсилюється насиченість оперення рожево-винними відтінками.

Пухової вбрання. Загальне забарвлення світлувато-жовте. Пташеня покрите рідким твердим волосковидним пухом, довше й густіше на спинній стороні тіла. Довжина пушинок на голові й спині 4-8 мм, на грудях, череві й боках 4-6, до 10-12 мм. Невеликі голі ділянки тіла є на потилиці, боках голови, навколо очей, підборідді, нижній стороні крил, передньої частини стегон, великі аптерії покриті буро-фіолетовою шкірою на черевці. Дзьоб синювато-сірий, кінчик білувато-жовтий, відділений на надклюв`ї чорною смужкою. Ноги сірувато-сині, пазурі ясно-сірі. Очі й вушні отвори закриті. Фарбування райдужки у віці 5-6 днів жовтувата або біла

Гніздової вбрання схоже на вбрання дорослої самки, фарбування нижньої частини тіла світло-бура або світло-палева, без розуватого відтінку, зверху бурувато-сіра. На плечові, внутрішні другорядні махові й сірувато-бурі верхніх верхові облямівки, що криють крила вузькі білуваті. Чорне півкільце на шиї майже непомітно. У міру дорослішання птаха збільшується розвиток білого цвіту на нижній стороні зовнішнього кермового пір'я (мал. 28).

1.3 Будова й розміри

Першорядних махових 11, перше махове коротше II і III. Кермових 12. Розміри (у мм): довжина крила 160-190 (у середньому 180), довжина хвоста 114-155 (у середньому 130), довжина дзьоба 15,0-18,0, довжина цівки 20,5-26,1. Маса 135- 250 г. Самці трохи крупніше й важче самок.

У перелітних птахів у травні - квітні на про-ві Зміїний маса 128,2-235,0 г (у середньому 193,3) (п= Пикорзюков, 1984). Ноги червонуваті, дзьоб чорний, радужна оболонка ока червона, голе кільце навколо очей білувате або жовте.

Линька. Послідовність зміни вбрань типова для голубів: пухової - гніздової - перший осінній (проміжний) - перший шлюбний (остаточний). У самців налічується 3760-4211, у самок 3455-3659 пір'я (Котов, 1981). Одна линька в році. Її початком служить випадання X першорядного пора. У дорослих горлиць линька починається в червні й закінчується в жовтні-листопаді, затягається іноді до січня й навіть лютого. Взагалі календарні строки линьки в цього виду непостійні й залежать від ходу строків розмноження, у цілому процес линьки в осілих птахів іде практично цілий рік, майже повністю сполучаючись із процесом розмноження, але частіше за зиму спостерігається затримка линьки при одним-двох старих махових пір'ях. На початку червня звичайно починає мінятися дрібне контурне перо й вчасно випадання I махового пера воно майже повністю міняється. Потім наприкінці червня випадають першорядне махове пір'я й кермове пір'я послідовно в напрямку до вершини крила; повне їхнє відростання закінчується у вересні. Кермові випадають і відростають швидше, ніж махові, причому їхнє випадання не залежить від зміни махових, але може збігатися з випаданням IV-V або VI махових (Мекленбурцев, 1951; Іванов і ін., 1953).

Процес линьки розділяється на 11 стадій, з них 10 перших відповідають зміні 10 першорядних махових, а 11-я представляє дорастання пір'я. Тривалість линьки 153-191 день. Багато особин сполучають процес линьки з розмноженням.

Линка починається з випадання великого верхнього пера, що криє, X махового, після його відростання на третину випадає X махове. Все більші криючі першорядних махових переміняються у відповідності зі своїми маховими, а більші криючі другорядних махових випадають в іншій послідовності на V-VI стадіях линьки. Найбільше інтенсивно йде линька на V стадії, коли вона охоплює більшість тіла і починається зміна другорядних махових і кермових. Другорядні махові міняються швидко й в іншій послідовності, чим першорядні. Порядок зміни кермових варіює, іноді друга пара міняється раніше або одночасно з першої, третя пари міняється місцями із четвертої, але частіше заміна йде в правильному порядку. Нижні й верхні криючі хвоста міняються одночасно зі зміною першої пари кермових, закінчується процес вчасно випадання шостої пари кермових. Зміна пір'я, крильця збігається з VI-VIII стадіями. На X стадії міняються всі нижні криючі крила й перше махове. Зміна контурного пера йде починаючи з першої й закінчуючи XI стадіями (Котів, 19746; Носків, Котів, 1976).

Линька молодих горлиць починається у віці 5-6 тиж, її тривалість становить 170-194 дні. При тривалих температурах повітря в південних районах линка йде й узимку, довжина світлового дня ролі не грає (Котів, 19746). У молодих птахів третього виводка линка затягається до весни. Зміна ювенільного вбрання на дорослий починається до повного відростання першорядного махового пір'я.

Розділ 2. Основні підвиди роду Горлиця

Підвидова систематика

Виділяють два або три підвиди (Степанян, 1975; Howard, Moore, 1984), з них на території Східної Європи й Північної Азії зустрічаються два.

1.Streptopelia decaocto decaocto Columba risoria var. decaocto Frivaldszky, 1838, Tarsasag Evkonyvei, 3 (1834—1836), (3), з 183, Туреччина

Відрізняється загальним блідо-сірим фарбуванням черева, сірувато-білими вершинами кермових, відносно коротким хвостом, менш великими розмірами.

2.Streptopelia decaocto stoliczkae Turtur stoliczkae Hume, 1874, Stray Feathers II, з 519, Кашгария

Фарбування більше бліде, голова й шия винно-рожеві з ясно-сірим нальотом, спинна сторона світліше, ніж в S. 9. decaocto, зоб, груди й черево ясно-рожеві, на череві слабкий сірий наліт.

Значна географічна й індивідуальна мінливість розмірів і фарбування утрудняє виділення підвидів. Ареали визнаних трьох підвидів частково перекриваються. Розходження зводяться до розмірів, деталям фарбування тіла, голого кільця навколо очей, особливостям екології. Найбільші сумніви викличе правочинність виділення підвиду S. d. stoliczkae (Степанян, 1975), що населяє Західний Китай і незначну частину Південно-Східного Казахстану (Howard, Moore, 1984).

Поширення. Основний, вихідний ареал розташовується в Південній Азії й включає південні райони Ірану, Афганістану, Індію, Бірму, Китай, Індокитай (без Малакки), південь Кореї і Японії (куди, імовірно, була завезена), Сирію, Палестину, Месопотамію, південну половину Малої Азії. У цей час заселила всю Європу (крім Іспанії й Португалії) аж до північних районів Скандинавії — у Швеції до 60° с. ш., у Норвегії до центральних областей. Східну Європу й Північну Азію проникнула двома шляхами. На сході розселення йшло з Кашгарии в долину р. Або, розселенню сприяв, очевидно, завезення птахів (Долгушин, 19626). В 30- 40-х роках східна границя проходила по сел. Карабулак, Саркан, до заходу - до Алма-Ати й Фрунзе, Чимкента й Ташкента, але майже повністю зникла із Семиріччя (Шнитников, 1949; Мекленбурцев, 1951). До теперішнього часу в результаті наступної потужної хвилі експансії заселила всі середньоазіатські республіки, гніздиться в м. Кушка, у селах долини Мургаба й Теджена. Повідомлень про знаходження в полонинах Таджикистану й Киргизстану ще немає. У Казахстані зустрічається в південно-східних районах Илийской долини, з 1930 р. з'явилася в населених пунктах Алакульской улоговини, до 1985 р. розселилася до м. Усть-Каменогорська й у південні райони Алтайського краю. Процес розселення цього підвиду триває (рис. 1).

Розселення кільчастих горлиць номінального підвиду розцінюється як феномен XX в, в області зоогеографії. Воно йшло з Малої Азії й Балкан спочатку повільно в обхід гірських систем Південної Європи, потім надзвичайно стрімко на рівнинах. За 35 років вид заселив практично всі міста й села Європи, крім Іспанії й Португалії, на площі 1,7 млн. км². У роки інтенсивного розселення зі сприятливими погодними умовами птаха роблять кидки на сотні кілометрів, закріплюються в нових населених пунктах, після чого розселяються відцентрово з нього (Благосклонов, 1979). Картина розселення в Східній Європі така: в 1944 р. уперше почали гніздитися в м. Мукачеве, в 1947 р. у м. Ужгороді. Подальше заселення західних областей України йшло стрімко в такий спосіб: Львів, Самбор- 1949 р., Дрогобич, Труска-Вец, Стрий-1953 р., Чернівці-1952 р., Івано-Франківськ, Коломиї, Знятті - 1959-1960 р., Луцьк, Хмельницк, Вінниця, Черкаси - 1961 р., Рівне - 1962 р., Кам'янець-Подільський- 1963 р. (Талпош, 1967). В 1958 р. зареєстроване гніздування в Талліні й Києві, багатьох інших пунктах Правобережної України, в 1951 р.- у Молдавії (Аверин, Ганя, 1970), в 1960 р.- у Бресті й Одесі, в 1962 р.- у Мінську й Прибалтиці (у Латвії до 1970 р. заселила всю республіку) (Страдзе, 1983а), до 1966 р.- у східних областях України, до 1975 р.- у Ленінграді, Пскові, Москві, Великих Цибулях, Клині, Рязані, Саранську, Казані, Куйбишеву, Саратові, Уральську, Актюбінську, Гур'єві, Волгограді, Волгодонську, Ростову-на-Дону, Новоросійську (Мекленбурцев, 1951; Кістяківський, 1957; Шарлеман, 1959; Греков, 1962; Климишин, 1962; Страутман, 1963; Петров, 1965; Талпош, 1967; Федюшин, Долбик, 1967; Навасайтис, 1968;

Рис 1. Ареал кільчастої горлиці в Східній Європі й Північній Азії а — границя гніздового ареалу (/ — до 1945 р., II -до 1965 г., III — до 1975 р., IV— до 1985 р.); б - зона інтерградації підвидів; в — залети. Підвиди: I — S. d. decaocto, 2 — S. d. Stoliczkae

В 1968 р. загніздилася в Тамбові, в 1983 р.- в Іванову, в 1979 р. У Ульяновську, в 1975 р.- на північно-заході Росії раптово й у багатьох місцях одночасно по широкому фронті, включаючи Кандалакшу, в 1972 р. з'явилася в Курську і Ялті (Бородін, 1963; Херувимів, 1977; Костин, 1983; Мальчевський, Пукинський, 1983; Подільський, 1984). У Татарії вперше з'явилася в 1981 р. і за 3 роки широко розселилася по всій республіці (Горщиків, 1986). За даними П. В. Дебело (1981), кільчаста горлиця досягла м. Уральська зі сходу, а не із заходу (в 1976 р.), початку гніздитися й зимувати з 1978 р. Відомий заліт номінального підвиду в низов'я р. Амур в оз. Кизи (Мекленбурцев, 1951).

Прикладом заселення кільчастою горлицею районів, розташованих у середній смузі європейської частини Росії, може служити відносно що докладно спостерігався процес цього явища в Рязанській області. У м. Рязані воркування кільчастої горлиці вперше було зареєстровано в травні 1976 р. 9 травня того ж року доросла самка цього виду, не готова до розмноження (але, очевидно, що розмножувалася в попередньому році), була добута на центральній садибі Окського заповідника в сел. Брикін Бор (Приклонський, 1978). В 1979 р. гніздо кільчастої горлиці виявлене в м. Спасське, в 50 км, а в 1980 р.— у с. Іжевське, в 18 км південніше заповідника. В 1981 і 1982 р. гніздилася в с. Лакаш, розташованому в 6 км південніше сел. Брикин Бор (по усному повідомленню співробітника Окського заповідника Ю. В. Котюкова). З 1982 р. відзначалися окремі спроби гніздування горлиці в сел. Брыкин Бор, в 1984 р. тут зареєстроване 5—6 пара цього виду, що дотримувалися гніздових територій, знайдено два гнізда, в одному їз яких пташенята успішно вивелися. Потім після суворих зим 1985 і 1986 р. горлиця в селищі не реєструвалася. Чисельність її й в інших районах, розташованих північніше Рязані, помітно скоротилася: вона вже не гніздилася ні в Спасське, ні в Іжевськом. Потім її кількість знову стала зростати. В 1987 р. вона вперше виявлена поблизу одного з лісових кордонів (Липова Гора), в 1989 р. у сел. Брикин Бор відзначені три пари, але гнізд не знайдено.

На підставі наведеного опису можна зробити висновок, що кільчаста горлиця в процесі розселення з'являється насамперед у великих містах, а потім поступово заселяє більше дрібні населені пункти, після чого поширюється по дрібних селах і окремих кордонах, з'являється в лісових місцеперебуваннях.

Вважається, що поштовхом до експансії виду з'явилася зміна місць гніздування: з лісових місцеперебувань горлиці перейшли в міські парки й сквери. Сприяло цьому й штучне розселення горлиць у Туреччині й Болгарії (Талпош, 1967). Імовірно, подальше розселення її на північний схід і схід європейської території Росії призупинилося через кліматичних факторів, насамперед суворих багатосніжних зим. Але в деяких місцях воно може тривати внаслідок зимової підгодівлі й вироблення міграційного інстинкту. Очевидно, по р. Урал проходить зона інтерградації птахів двох підвидів, що існують три ізольовані ділянки злилися в один великий ареал. Подальше його розширення буде тривати в оазисах Середньої Азії, на Кавказі, у Південному Сибірі, де всюди є сприятливі умови.

2.1 Зимівля та перельоти

3имівля. На півдні ареалу, включаючи південні й центральні області Східної Європи й Північної Азії, веде осілий спосіб життя, зимує на місцях гніздування, але в Індії робить значні по довжині сезонні перельоти (Мекленбурцев, 1951). У північних частинах ареалу більша частина або вся місцева популяція відлітає на зиму в Передню Азію.