2446 (Активи комерційних банків), страница 3

Про певний вплив розміру комерційного банку на цільові установ­ки кредитної політики свідчать діаграми, зображені на рис. 5.1.1, при цьому малими банками там вважаються банки з розміром активів до 1,0 млрд дол, відповідно, великими - з активами 1,0 млрд дол і більше.

Рис.3.1 Структура кредитного портфеля комерційних банків СІЛА (2001 рік)

Малі банки

Великі банки

У документі можуть бути визначені географічні райони, де ба­жана кредитна експансія банку. Залежно від величини та стратегіч­них цілей банку сфера його кредитної діяльності може бути обме­жена містом або районом, а може охоплювати великі регіони власної країни, а також зарубіжні держави.

Важливою частиною меморандуму є визначення граничних сум кредитів (лімітів відповідальності), щодо яких можуть приймати самостійні рішення працівники різних посадових категорій - від кредитного інспектора до членів кредитного комітету і ради дирек­торів. У меморандумі, як правило, відображаються і порядок та умови видачі кредитів засновникам комерційного банку, його влас­ним працівникам, а також "великих кредитів", визначення яких на­дається у банківському законодавстві відповідної країни.

Таким чином, практичне значення меморандуму про кредитну політику полягає у тому, що він дозволяє банківському персоналу, що задіяний у процесі кредитної діяльності, орієнтуватися на най­важливіші принципи розподілу обсягу капіталу, рентабельності, лі­квідності і безпеки.

Що стосується видів позик, що надаються у зарубіжних комерцій­них банках, то в основу їх класифікації можуть бути покладені різні критерії. Перш за все, в усіх країнах у тій чи іншій формі проводиться поділ позик на дві великі групи - персональні позики фізичним особам для задоволення особистих потреб та ділові позики фірмам та підпри­ємцям для забезпечення комерційної та виробничої діяльності. Цей поділ має принципове значення, тому що для різних типів клієнтів за­стосовуються різні форми кредитування, діють різні норми щодо вста­новлення строків, величини, вартості та забезпеченості позик.

Більш різноманітною є класифікація позик не тільки з урахуван­ням типу позичальника, а і цілей їх надання. З цієї точки зору, як правило, виділяються такі групи кредитів: позики під заставу неру­хомості, комерційні позики, індивідуальні позики, сільськогоспо­дарські позики, інші позики у національних підрозділах, позики у закордонних підрозділах.

Позики під заставу нерухомості є окремою групою класифікації, тому що по цих кредитах існують власні правила регулювання та специфічні ризики. У свою чергу, вони поділяються на багато видів:

• комерційні позички під заставу нерухомості включають кредити на будівництво і реконструкцію виробничих об'єктів, розвиток земельних територій - будівництво доріг та інфраструктури, по­зики під заставу торговельних центрів або офісних приміщень;

• багатосімейні та індивідуальні позики на придбання та під заста­ву житлових будинків;

• позики на поточні потреби ("у власний сімейний капітал");

• позики під заставу землі сільськогосподарського призначення тощо.

Видів комерційних позик так само багато, як і видів комерційних структур, у тому числі і фінансових. Вони надаються на короткі те­рміни для поповнення власного оборотного капіталу компаній. Но­вими видами кредитів, що з'явилися останнім часом, є позики для початку і розвитку підприємницької діяльності, позики на купівлю активів іншої фірми тощо.

За термінами надання позики поділяються на короткострокові -до одного-двох років, середньострокові -2-5 років, довгострокові -до 15-30 років.

Кредити, як правило поділяються і залежно від характеру їх за­безпечення, що є поряд з власними коштами позичальника потен­ційним додатковим джерелом погашення позики. Тут виділяються незабезпечені, або бланкові кредити, які надаються тільки надійним, платоспроможним позичальникам, і позики з забезпеченням у будь-якій формі - нерухомості, цінних паперів, векселів, товарних запа­сів, страхових полісів, гарантій або поручництв третіх осіб тощо.

Взагалі, кредитний процес - це серйозна робота банку по ство­ренню якісного та високодохідного кредитного портфеля. Світова банківська практика виробила своєрідний кодекс правил, осново­положних умов, що спрямовані на забезпечення зваженості кредит­ної політики і дають змогу значною мірою мінімізувати ризик при позичкових операціях.

Принцип повернення полягає у тому, що по закінченні строку кредитного договору позикові кошти повинні бути повернені креди­тору у повній сумі і з відсотками. Виходячи з принципу строковості позика має бути повернена кредитору у заздалегідь обумовлений те­рмін. Недотримання цього принципу призводить до перетворення кредитної заборгованості у прострочену, проблемну, що обмежує можливості банку по розширенню кредитної діяльності.

Цільовий характер кредитування означає необхідність вкладення позичкових коштів, перш за все для суб'єктів підприємництва, у кон­кретні господарські процеси, проекти, заходи. Принцип забезпечено­сті має захистити інтереси банку і спрямований на недопущення зби­тків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Принцип платності полягає у необхідності сплати по­зичальником відсотків за користування кредитними коштами.

У західній практиці виділяється ще принцип диференційо­ваності, який передбачає надання позик на різних умовах зале­жно від типу позичальника, об'єкта кредитування, ступеня кредитного ризику та інших обставин.

Слід відзначити, що не існує універсальної для всіх комерційних банків моделі організації кредитної функції. Реалізація та управлін­ня кредитним процесом зосереджується, як правило, у ряді підрозділій банку, що мають свій рівень компетенції, свої функції і за­вдання (див. табл. 3.4.)

Основна робота по кредитуванню зосереджена у кредитному де­партаменті, при створенні якого великі банки використовують дво-або тримірну матричну модель організації. Це означає, що функція кредитування спочатку, наприклад, поділяється на кредитування кор­порацій, кредитування малого та середнього бізнесу, фінансових установ, індивідуальне кредитування та кредитування нерезидентів. Кожен з цих підрозділів може бути, у свою чергу, сегментований: так, відділ кредитування корпорацій можна поділити по регіонах (мі­сцевий і національний), за галузевою ознакою (енергетика, будівниц­тво, торгівля тощо). Така спеціалізація кредитних підрозділів надає можливість співробітникам банку детальніше знати специфіку діяль­ності клієнта, його проблеми і перспективи розвитку. Кредитування може здійснюватися і через мережу філій банку, отже, тут повинен враховуватися і географічний аспект організаційної структури.

Таблиця 3.4 Функція та задання підрозділів банку по управлінню кредитним процесом

Менеджери з кредитування повинні бути продавцями послуг, тобто не тільки консультувати клієнтів у приміщенні банку, а відвідувати їх, визначати їхні фінансові потреби та активно пропонувати відповідні кредитні продукти. Мінімізація потенційних ризиків досягається, у тому числі, і встановленням банківським працівникам певних повноважень стосовно розмірів кредитів, по видачі яких кожен з них може самостійно приймати рішення. Кожний спеціаліст, ж правило, веде справи обмеже­ного кола клієнтів, при цьому багато функцій повинно виконуватися особливими підрозділами "підтримки" кредитної діяльності.

У відділі аналізу кредитоспроможності позичальників прово­диться оцінка їх фінансового стану, економічного обгрунтування проекту, перспектив розвитку бізнесу з метою визначення ступеня ризику, що притаманний даній кредитній операції.

У відділі заставних операцій або контролю за забезпеченістю кре­дитів відбувається оцінка ліквідності та вартості застави, що запро­понована клієнтом в якості додаткового забезпечення повернення кредиту, оформлення відповідних договорів, а також здійснюється постійний контроль за станом об'єктів, що прийняті у заставу тощо.

Збирання інформації про майбутнього позичальника, перш за все із зовнішніх джерел, відбувається у підрозділі банківської безпеки, який контактує з іншими банківськими установами, бюро кредитних історій (про які мова піде далі), органами, що контролюють підпри­ємницьку діяльність для перевірки та підтвердження даних, що надав про себе клієнт, з'ясування його попередньої кредитної історії тощо.

У відділі контролю за станом кредитного портфеля визначається сукупний розмір ризиків кредитної діяльності банку і, відповідно, надаються пропозиції по створенню банківських резервів для стра­хування цих ризиків, розробляються рекомендації щодо оптимізації структури кредитного портфеля комерційного банку.

Завданням відділу кредитного моніторингу є контроль за ходом погашення позик і своєчасне виявлення кредитів, ризик неповер­нення яких починає збільшуватися. Робота з такими кредитами, які отримали назву проблемних, може бути зосереджена також в окре­мому підрозділі.

Звичайно, не в усіх банках кредитна функція є настільки органі­заційно деталізованою, невеликі комерційні банки можуть створю­вати більш комплексні підрозділи, проте у них повинно бути реалі­зовано виконання всіх вищезазначених завдань управління процесом кредитування.

Етапи процесу кредитування. Механізм формування відсоткової ставки за позиками

Зважаючи на кількість та різноманітність завдань, що викону­ються різними працівниками банку у процесі кредитування, його на поділити на декілька етапів, кожен з яких вносить свій вклад . забезпечення якісних характеристик позики і визначає ступінь її надійності і прибутковості для банку. Існують різні варіанти пері-г.изації кредитного процесу, проте рубіжною подією є саме надан­ня кредиту: до цього моменту реалізується процедура прийняття шшення про надання позики, після нього - моніторинг обслугову­вання кредиту та контроль за фінансовим станом позичальника.

Переговори про кредит можуть бути започатковані як клієнтом, так і самим банком, причому для розвинутих ринкових відносин більш типовою є друга ситуація. Менеджери банку шукають клієн­та, пропонують йому банківські продукти, у тому числі і кредити з різною цільовою спрямованістю та умовами.

Формальним початком роботи по наданню кредиту є звернення до банку клієнта із заявкою, яка містить загальні відомості про по­зику - ціль, розмір кредиту, вид і строк позики, можливе забезпе­чення, бажаний розмір відсоткової ставки, коротку інформацію про діяльність компанії, якщо мова йде про кредитування юридичних осіб.

До заявки додаються документи і фінансові звіти, які є обґрун­туванням прохання про надання позики і пояснюють причини звер­тання до банку. Це може бути бухгалтерська звітність, копії дого­ворів, звіт про прибутки та збитки, інформація про грошові потоки, стан дебіторської та кредиторської заборгованості тощо. Ретельний аналіз цих документів здійснюється після того, як банківський пра­цівник проведе попередню бесіду із заявником і зробить висновок про перспективність подальшої роботи над угодою.

Комерційні банки аналізують власні ризики ще на стадії звер­нення клієнта до банку. Саме у процесі попередніх переговорів від­бувається так звана преселекція (англ. ргезеїесїіоп - попередній відбір) ризиків, тобто визначення їх наявності та масштабу. На да­ному етапі важливо з'ясувати, наскільки кредитування даного по­зичальника вписується у загальну кредитну політику банку, якою є дійсна мета кредитування, чи володіє потенційний позичальник ре­альними джерелами .