2446 (599688), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

В організаційному відношенні метою даного етапу є роз'яснення клієнту основних вимог і стандартів кредитування, консультування його щодо оформлення документації, які необхідно представити.

Після проведення співбесіди менеджер банку приймає рішення стосовно того, чи продовжувати роботу з кредитною заявкою, чи відповісти клієнту відмовою. Причому рішення повинно базуватися не тільки на положеннях нормативних документів, а і на практич­ному досвіді і професійній інтуїції банківського працівника. Якщо він вирішує продовжити роботу з клієнтом, то готує відповідний висновок, в якому визначає вид і характеристики кредитного про­дукту, що найбільшою мірою відповідає потребам клієнта, формує кредитне досьє і передає всі документи у відділ по аналізу кредито­спроможності позичальників.

Таким чином, наступним етапом процесу кредитування є оцінка кредитоспроможності потенційного позичальника і ризику, що пов'язаний з наданням позики. Від правильності оцінок, зрештою, залежить життєздатність банку. Неправильна оцінка кредитоспро­можності може призвести до неповернення кредитів, порушення лі­квідності, навіть банкрутства кредитної організації. Тому комер­ційні банки надають велике значення розробці сучасної методологічної бази оцінки кредитоспроможності клієнтів, підви­щенню кваліфікації кредитних аналітиків, а також вдосконаленню системи контролю і оцінки кредитних ризиків.

Під кредитоспроможністю розуміється здатність позичальника своєчасно погасити кредит і сплатити відсотки. Вона характеризу­ється його акуратністю по розрахунках за раніше отриманими кре­дитами, його поточним фінансовим станом і перспективами змін, здатністю у разі необхідності мобілізувати грошові кошти з різних джерел.

Оцінка позичальника, як правило, здійснюється на основі ком­плексної рейтингової оцінки кредитних заявок. Зарубіжна банків­ська практика визначає декілька ключових позицій, за якими проводиться аналіз надійності потенційного позичальника. Так, у США широко застосовується так зване правило п'яти "сі", яке включає наступні характеристики:

Характер ( character)- особистість позичальника, його репутація у діловому світі, відповідальність і готовність виконати взяті на себе зобов'язання, його взаємовідносини з банком;

фінансові можливості( capacity) - спроможність повернути взяту позику за рахунок поточних грошових надходжень або коштів від продажу активів;

майно(capital) - розмір і структура акціонерного капіталу ком­панії, особистий достаток ключових акціонерів компанії або під­приємця;

забезпечення(collateral)- види і вартість активів, що запропоно­вані як додаткове забезпечення позики;

загальні умови(conditions) - стан економічної кон'юнктури та інші зовнішні чинники, що можуть вплинути на фінансове ста­новище позичальника.

В англійських банках система оцінки кредитоспроможності клі­єнта одержала назву CAMPARI:

репутація позичальника(charakcter) - характеризується відповіда­льністю і компетентністю керівництва, своєчасністю розрахунків по раніше отримуваних кредитах, якість наданих звітів тощо;

спроможність(ability) - оцінка бізнесу позичальника, його здат­ність виготовляти конкурентоспроможну продукцію;

кошти, доходи(means) - банк оцінює розмір прибутку, що отри­мує позичальник, з точки зору можливості сплати відсотків при здійсненні нормальної фінансової діяльності;

ціль(purpose) - мета використання кредитних ресурсів;

сума(amount) - обгрунтування суми позики виходячи з аналізу балансу позичальника та сутності проекту, що кредитується;

погашення(repayment)- спроможність позичальника генерувати грошові потоки для погашення кредиту;

страхування (insurance)- способи додаткового забезпечення кре­дитного ризику банку.

Вищезазначені методики є достатньо відомими і нерідко згаду­ються в українській літературі по банківських проблемах. Значно менш відомим є так зване "правило п'яти "сі" поганих кредитів", яке визначає, чого треба уникати при кредитному аналізі для попе­редження виникнення проблем:

• самозаспокоєність -припущення, що якщо у ми­нулому все було добре, то і в майбутньому все буде так само;

• недобросовісність - недостатньо обгрунтовані ви­сновки внаслідок відсутності необхідної інформації у кредитно­му досьє;

• порушення комунікацій - відсутність інформування працівників про проблеми, що виникають по іс­нуючих кредитах;

• непередбачувані обставини- тенденція ігнору­вання обставин, за яких кредит може стати проблемним;

• конкуренція - іноді змушує працівників не дотри­муватися внутрішньобанківських стандартів, а просто робити теж саме, що й інші банки.

Доцільність видачі кредиту потенційному позичальнику необ­хідно розглядати не тільки під кутом зору тривалості ділових сто­сунків банку з клієнтом, а перш за все з позиції конкурентоспромо­жності та маркетингових переваг бізнес-проекту. Висновки кредитних експертів повинні базуватися на стальному аналізі фі­нансових документів позичальника, розрахунку відповідних показ­ників його діяльності, що потім порівнюються з нормативними. За­хідні спеціалісти відмічають, що одним з найважливіших аспектів кредитування є визначення бажання клієнта повернути позику, хоч його практично неможливо виміряти кількісно.

Всі аналітичні та інформаційні матеріали по кредитній заявці формуються у кредитне досьє, на підставі якого кредитний експерт готує свій письмовий висновок по можливості надання кредиту та оцінці потенційних ризиків. При цьому, безумовно, враховуються висновки й інших банківських підрозділів - юридичного, безпеки, заставного тощо.

Взагалі висновок відділу аналізу кредитоспроможності може не збігатися з висновком підрозділу по продажу послуг. Це результат реалізації так званого "правила чотирьох очей", коли кредитна за­явка вивчається двома людьми, не пов'язаними один з одним в управлінській ієрархії. У такій ситуації банківськими спеціалістами клієнту можуть бути запропоновані заходи, що поліпшать показни­ки його діяльності та перспективи повернення кредиту, або прийн­яття рішення по видачі кредиту передається на більш високий рі­вень компетенції (начальнику кредитного департаменту, кредитному комітету тощо).

У разі, якщо відділ аналізу кредитоспроможності надав позитивний висновок щодо можливості надання кредиту потенційному позичаль­нику, банк починає розробляти умови кредитного договору. У західній практиці даний етап називається структуруванням позики. На цьому етапі у процесі переговорів з клієнтом визначаються вид кредиту, його сума, строк, вартість позики - відсоткова ставка та банківські комісії, додаткове забезпечення, графік погашення кредиту та інші умови.

Остаточний варіант кредитного договору оформляється згідно з законодавством відповідної країни та підписується уповноважени­ми особами банку та компанії-позичальника.

Кредит, як правило, може надаватися двома способами: в одно­разовому порядку (англ. зрої Іоап) та у вигляді кредитної лінії, або зобов'язання банку надати кредит протягом певного періоду .У першому варіанті позичальник отримує і використовує всю суму позики одночасно, у другому — протягом обумовленого періоду може одержувати певні суми у ме­жах встановленого у договорі ліміту.

Після видачі кредиту банк повинен здійснювати постійний конт­роль за виконанням умов, закріплених у кредитному договорі, - по­внотою та своєчасністю повернення суми основного боргу, спла­тою відсотків, станом заставленого майна тощо. Цей етап має назву кредитного моніторингу. Спостереження за кредитом спрямоване на добір інформації про позичальника протягом усього терміну кредитування, на встановлення контролю за погіршенням тих пока­зників, які були покладені в основу первісної оцінки кредитоспро­можності позичальника.

Банківська практика виокремила декілька сигнальних моментів, які допомагають у процесі кредитного моніторингу виявити потен­ційні проблемні кредити. Серед них: порушення у періодичності надання позичальником звітних даних; відхилення показників гос­подарсько-фінансової діяльності компанії від планових або очіку­ваних, відхилення у системі обліку і контролю позичальника, про­хання про перегляд умов кредитування тощо.

У разі виявлення проблемних кредитів банк розробляє програму дій, спрямовану на їх погашення. У більшості випадків позичальник ще не втрачає спроможності відповідати за своїми зобов'язаннями, тому банк розглядає питання про зміну умов кредитної угоди - зміни графіка погашення, пролонгації його строку. Банк може взяти на себе роль консультанта у процесі прийняття фірмою управлінських рішень.

Якщо у позичальника вичерпалися всі можливості для погашен­ня позики, то банк вимушений вдаватися до реалізації забезпечен­ня, звернення про захист своїх прав кредитора до суду, ініціювання процедури банкрутства позичальника тощо.

Однією з основних функцій кредитного процесу є оцінка вартос­ті кредитів, тобто визначення відсоткової ставки за позиками, що має неабиякий вплив на формування кредитного портфеля банків. Кредитори зацікавлені у подорожчанні позикового капіталу, пози­чальники - у здешевленні. Разом з тим, завжди існує граничний рі­вень відсоткової ставки, перевищення якого не вигідне і банкам, оскільки воно викликає зниження попиту на позикові кошти та ско­рочення обсягу операцій, як наслідок - зменшення доходів креди­торів.

У загальноекономічному плані норма відсотка регулюється спів­відношенням попиту та пропозиції позичкового капіталу на грошо­вому ринку, проте сам механізм формування відсоткових ставок сьогодні став складнішим, ніж раніше, оскільки на нього впливає багато факторів:

1. ступінь розвитку кредитної системи і обсяг грошових заоща­джень населення;

2. стан економічного розвитку та фаза економічного циклу. В умо­вах зростання виробництва підвищується попит на кредитні ре­сурси, внаслідок чого підвищується відсоток;

3. збільшення темпів інфляції викликає зростання рівня відсотко­вих ставок, у тому числі внаслідок збільшення облікової ставки центрального банку як елемента антиінфляційної політики;

4. розмір бюджетного дефіциту впливає на обсяг державних запо­зичень, які оформляються цінними паперами; дохідність остан­ніх позначається на процентній політиці;

5. вид та строк кредиту, репутація та економічне становище пози­чальника є факторами, що впливають на розмір відсоткової став­ки на мікрорівні; першокласні позичальники - великі компанії, надійність яких не викликає сумнівів, завжди отримують креди­ти під найнижчий відсоток.

При визначенні відсоткової ставки комерційному банку необхід­но враховувати, що обсяг реального платоспроможного попиту на кредити, коли позичальник є дійсно кредитоспроможним, завжди обмежений. І чим більше банк вимушений конкурувати за клієнтів, тим більше при визначенні ціни кредиту він повинен орієнтуватися на маркетингову інформацію, що одержана по інших фінансових установах.

Найпростіша модель встановлення ставки за кредитами - "вар­тість плюс". Вона враховує вартість залучених банком коштів, операційні витрати по наданню позики (заробітна плата співробіт­ників, вартість обладнання і матеріалів тощо), надбавку за рівень ризику невиконання позичальником зобов'язань та нормальну рен­табельність банківської діяльності. Кожен компонент розрахову­ється у формі річних відсотків по відношенню до суми кредиту.

Наприклад, для надання кредиту позичальнику у сумі 2 млн до­ларів на три місяці банк на умовах "репо" продає державні облігації за ставкою 6% річних. Операційні витрати по цьому кредиту оціне­ні за ставкою 2%, надбавка за ризик становить теж 2%, величину прибутку банк встановлює у розмірі 3%. Таким чином, загальна ве­личина відсоткової ставки складе для цього позичальника 13% річ­них.

Однією зі складнощів використання цієї моделі є припущення, що банк може точно визначити, який ресурс був залучений під той чи інший кредит. На практиці це майже неможливо, тому значного поширення набула інша модель - встановлення плати за кредит виходячи з розміру певної уніфікованої ставки.

У США за базову ставку приймається так звана ставка "прайм -рент" ,тобто ставка, за якою надаються коротко­строкові позики крупним корпораціям з відмінною фінансовою ре­путацією - першокласним позичальникам. Ставки прайм-рейт, що публікуються, є найнижчими ставками, тому що зазначені угоди характеризуються найнижчим рівнем ризику, і банк-кредитор несе менше витрат по аналізу кредитоспроможності клієнта та по конт­ролю за станом забезпечення позики. Вони можуть не змінюватися протягом тижнів і навіть місяців.

За цією методикою плата за кредит розраховується таким чином: базова ставка плюс надбавка за ризик невиконання зобов'язань, що сплачується непершокласними позичальниками, плюс премія за ри­зик, що сплачується по довгострокових кредитах, оскільки довгострокове кредитування є більш ризикованим порівняно з коротко­строковим. Звичайно, ці ставки є плаваючими, оскільки розмір ба­зової ставки час від часу змінюється.

Характеристики

Список файлов курсовой работы