2089 (Страховий ринок України), страница 3
Описание файла
Документ из архива "Страховий ринок України", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "банковское дело" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "банковское дело" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "2089"
Текст 3 страницы из документа "2089"
За зоною здійснення діяльності: місцеві, реґіональні, національні, транснаціональні.
За характером виконуваних операцій страхові компанії поділяються на: спеціалізовані, універсальні, перестрахувальні.
Страхування життя в Україні здійснюють такі страхові компанії: АСТ „Астро – Дніпро”, АСК „Грант сервіс” та інші; медичне страхування – медична страхова компанія ЗАТ СК „Сан Лайф”, ЗАТ СК „Добриня” та інші.
Серед універсальних такі: ВАТ СК „Алькона”, міжрегіональна страхова компанія „Надра”.
В Україні, як і в більшості інших держав, основу страхової системи становлять страхові компанії у вигляді акціонерних товариств, які є комітетами, що створюються та діють зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток – акцій однакової вартості, та переважають акціонерні товариства закритого типу.
Головною складовою системи страхування є сукупність страхових організацій, через які організується економічна політика держави щодо задоволення потреб фізичних та юридичних осіб у страховому захисті.
Із розвитком підприємництва відбувається створення страхових компаній, які поступово посідають певне місце на страховому ринку України.
Для захисту інтересів страховиків в Україні діють професійні об’єднання.
У 2000 році було створено корпорацію „Страхова група „Грант”, засновниками якої стали страхова компанія „Грант – Авто”, народна фінансово – страхова компанія „Грант Ре”, страхові компанії „Київ” і „Грант – Лайф”, український центр післяварійного захисту „Експерт – Сервіс”, недержавний пенсійний фонд „Авто альянс”, компанії „Грант – Асістанс” та „Грант – Консалтинг”. Завданнями страхової групи „Грант”, зокрема є: розробка та реалізація єдиної стратегії розвитку страхування й проведення єдиної страхової, фінансової, економічної, інвестиційної та соціальної політики учасників групи; розробка та виконання програм спрямованих на створення умов для надійного та ефективного розвитку спільної страхової діяльності; координація діяльності учасників щодо здійснення ними єдиної стратегії розвитку страхової справи; створення централізованого страхового резервного фонду.
2.4 Державний нагляд за страховою діяльністю
Враховуючи роль і значення страхування в ринковому господарстві, держава не може залишити без уваги цю галузь і бере її під свій контроль.
Державне регулювання страхової діяльності повинно:
1) не допускати на ринок фіктивні компанії, які можуть нанести збиток як страхувальникам так і страховій справі в цілому;
2) сприяти діяльності на страховому ринку компаній, що мають міцну фінансову та правову основу;
3) забезпечувати формування та розвиток ефективно функціонуючого страхового ринку [1; с.35].
17 вересня 1993 був визначений єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює відповідний нагляд – Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю – Укрстрахнагляд.
У процесі адміністративної реформи функції Укрстрахнагляду було покладено на Міністерство фінансів України [2; с. 5], та були визначені основні функції та права [1; с. 36, 37].
У складі Міністерства фінансів України створено департамент фінансових установ та ринків. Департамент забезпечує проведення Міністерством фінансів України державної політики стосовно не лише страхування, а й фінансових установ та ринків.
До складу департаменту входять такі управління:
1) кредитних і небанківських фінансових установ;
2) страхової діяльності;
3) контролю фінансових ринків, ліцензування та нагляду.
Безпосередньо страховим ринком у складі департаменту відають два управління. На одне з них покладено опрацювання методологічного та законодавчого забезпечення, а інше здійснює контроль за дотриманням страховиками законодавства України у сфері страхування.
Центральний апарат Департаменту має підрозділи, які забезпечують виконання основних його функцій щодо контролю за страховим ринком. Підрозділи спеціалізуються на таких напрямках:
1) методологія розвитку страхового законодавства та міжнародні відносини;
2) методологія здійснення і забезпечення нагляду у сфері страхового життя;
3) ліцензування, ведення справ страховиків;
4) розробка системи бухгалтерського обліку, звітності і аудиту страхових організацій;
5) здійснення нагляду і перевірок роботи страхових організацій;
6) аналіз річної та квартальної звітності страховиків;
Один із напрямів нагляду за страховою діяльністю – це ліцензування [1; с. 38].
Для отримання ліцензії страховик подає до Уповноваженого органу заяву та необхідні документи, які проходять перевірку.
Ліцензія видається на проведення конкретних видів страхуванню, так страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають право займатися іншими видами страхування.
Уповноважений орган може відмовити у видачі ліцензії на здійснення страхової діяльності, у разі невідповідності документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.
Законодавство України передбачає при потребі можливість проведення ліквідації, реорганізації та санації страховика [1; с. 43].
Щодо гарантій, то держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції у здійсненні страхової діяльності.
Втручатися в діяльність страховиків з боку державних та інших та інших органів забороняється, якщо воно не пов’язане з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.
3 ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА СТРАХОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ
3.1 Сутність та зміст перестрахування
Перестрахування є складовою ринку страхових послуг, має власну історію розвитку, правові основи та специфіку, які майже не збігаються з технікою прямого страхування. Це досить поширена окрема галузь фінансово-економічної діяльності. Можна сказати, що перестрахування є “вторинним” страхуванням або специфічним страхуванням самих страховиків.
Потреба в перестрахуванні виникає за таких обставин:
1) можливий збиток, пов’язаний з великим ризиком;
2) можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події;
3) перевищується середня частота збитків.
Перестрахування – страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частиш своїх обов’язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Процес, пов’язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що відає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, - цесіонарієм.
Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, - ретроцесіонарієм.
У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається подія ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.
За методами передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:
1) факультативні,
2) облігаторні (договірні);
3) факультативно-облігаторні і облігаторно-факультативні (змішані)
Існує безліч різних за формою перестрахувальних договорів. Немає стандартного, спільного для віх страхових компаній договору. У кожному окремому випадку договори перестрахування мають свої певні особливості, різняться частками участі у договорі, ставками премії. Проте всі договори можна поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків меж перестрахувальником і перестраховиком. До них належать пропорційна і непропорційна форми проведення перестрахувальних операцій.
Необхідність у перестрахуванні з кожним днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфічних ризиків, таким чином, роль перестрахування важко переоцінити.
За допомогою перестрахування страховик може захиститись від випадкових (спричинених ні передбачуваними обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.
Перестрахування забезпечує страховій компаній вихід на нові сфери бізнесу та розширення спектра страхових послуг.
Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхування, працівників страхових компаній від втрати роботи: акціонерів компаній від зниження прибутку, держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності та інше.
3.2 Інвестиційна політика страховика
Світовій досвід показує, що страховики є важливим джерелом інвестиційного капіталу. По-перше це пов’язано з інверсією циклу (оскільки отримання страхової премії передує наданню страхової послуги), а по-друге, із розподілом ризику в часі. Тому страховик протягом часу дії договору страхування тимчасово розпоряджається коштами страхувальника, які акумульовані у страхові резерви.
Крім страхових резервів, страховик має у своєму розпорядженні власні кошти у вигляді вкладів замовників, а також спеціальних фондів, які сформовані за рахунок прибутку як суми перезподілено прибутку.
Тому кошти страховика, які перебувають у його розпорядженні, є сукупністю ресурсів, за рахунок яких страховик виконує свої зобов’язання при настояні страхового випадку та забезпечує нормальне функціонування компанії. Ці кошти представлені, по-перше, надходженням страхових премій, по-друге, власними коштами, які можуть використовуватися протягом кількох років.
З огляду на це при інвестуванні таких коштів необхідно враховувати їх структуру, а також оптимальний термін інвестування. Активи страхової компанії мають бути розміщені з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості.
Безпечність вкладів активів страхової компанії свідчить про мінімальній інвестиційній ризик, вона може досягатися шляхом диверсифікованості коштів.
Що ж до прибутковості активів страховика, то вона при визначенні загального фінансового результату. Адже іноді в кінці звітного періоду страховик компенсує збитки, пов’язані зі страховою діяльністю, за рахунок прибутку від інвестиційної діяльності. Тому в цілому по компанії може досягтися позитивний фінансовий результат.
Ліквідність активів страхових компаній-можливість оперативної конвертації їх у готівкові платіжні кошти, за рахунок яких страховик дістає змогу виконати свої зобов’язання.
Диверсифікованість – це розподіл інвестиційних коштів між категоріями активів інвестування.
Кошти страхових резервів за договорами ризикових видів страхування мають бути інвестовані у високоліквідні, короткострокові активи.
Кошти, акумульовані в резерви коливань збитковості та катастроф, мають бути інвестовані в довгострокові активи .Але вони мають бути високоліквідними, коли настає потреба використати їх за призначенням.
Кошти резервів зі страхування життя страхові компанії мають можливість інвестувати на триваліший термін та знизити вимоги до ліквідності таких інвестиційних вкладень.
Власні кошти страховика, вільні від зобов’язань, можуть бути вкладені переважно в довгострокові та лише ліквідні види активів.
При інвестуванні коштів слід враховувати їх розмір. Від самого початку діяльності страховика значну частку інвестицій становлять власні кошті, насамперед статутний фонд. У ході діяльності головним джерелом інвестицій стають страхові резерви [1; с. 31].
Отже страховик обирає власну інвестиційну політику, виходячи з видів страхування, терміну та розміру акумульованих коштів.
Зростання продажу страхових послуг сприятиме збільшенню інвестування. Добра передумова до цього така: витрати на придбання страхової послуги дозволено включити до собівартості продукції (послуги).
Надходження інвестиційних резервів страховика у сфери, важливі для розвитку суспільства, мають бути відповідно обумовлені, а їх вкладення бути надійними як для страховика, так і для страхувальника.
Серед проблем, які гальмують розвиток страхового ринку України, слід назвати й недостатнє використання страховими компаніями інвестиційних можливостей через брак надійності інвестицій. структура страхових активів показує, що найпривабливішими об’єктами інвестування тимчасових коштів страхових компаній є акції та облігації.
3.3 Необхідність конкурентоспроможності страховиків резидентів, обмеження страхового поля для страховиків нерезидентів
Однією з головних умов підвищення конкурентоспроможності вітчизняних страховиків є нарощення фінансового і кадрового потенціалу компаній, створення механізму стимулювання попиту на страхові послуги, посилення боротьби з фінансовими махінаціями, а також створення клімату довір’я до страховиків, надання страховикам можливостей здійснювати ефективну інвестиційну діяльність, бо страхування є об’єктивно необхідним атрибутом ринкової економіки. Від його розвитку виграють фізичні та юридичні особи, більше доходів отримує бюджет. Отже, тривале відставання в розвитку страховій індустрії може відчутно гальмувати розвиток ринкової економіки в цілому.
Перестрахування з огляду на притаманні йому особливості та специфіку не може бути обмеженим рамками однієї країни. Бажання максимального розосередження ризиків, їх неоднорідність та сумарний розмір припускають проведення перестрахувальних операцій на міжнародному страховому ринку.
При укладені договорів страхування, дія яких поширюється на територію іноземних держав, багато страховиків вважають доцільним їх перестрахування в цій державі, з додатковим зобов’язанням перестраховика виступати в ролі аварійного комісара або сюрвейєра у разі, коли страхові випадки трапилися на території його держави.
Проте вступ до співстрахувальних відносин з нерезидентами заборонений законодавством [1; с. 2].
Перестрахування ризиків за межами країни зумовлює відплив валюти у вигляді перестрахувальних премій за кордон України, а також неможливість здійснення контролю за діяльністю перестраховиків – нерезидентів з боку державних наглядових органів України.
Згідно з Положенням “Про здійснення операцій з перестрахування” укладання договорів перестрахування за межами України з перестраховиками – нерезидентами дозволяється тільки у разі, якщо: