ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ВІДСОТКОВА СТАВКА ТА ФАКТОРИ ЇЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ВІДСОТКОВИХ СТАВОК КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

2.1 Аналіз впливу економічних факторів на динаміку відсоткових ставок банків на кредити

2.2 Аналіз динаміки відсоткових ставок банків

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ВІДСОТКОВИМИ РИЗИКАМИ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Банківська система як складова фінансової системи будь-якої країни відіграє вирішальну роль у її економічному розвитку. Головні функції банків полягають у мобілізації тимчасово вільних грошових коштів і їх розміщення від свого імені й за свій рахунок на умовах зворотності, терміновості і платності у формі кредитування держави, юридичних і фізичних осіб, у проведенні фінансових розрахунків і формуванні платіжної системи держави, здійсненні грошової емісії в банківській та депозитній формах тощо.

Як відомо, банківські установи є посередниками між власниками коштів та їх користувачами. При цьому статус банку слугує своєрідною гарантією збереження і повернення коштів власникам у визначений термін. Банківській діяльності притаманне багаторазове перевищення залучених коштів порівняно з власним капіталом, тому операції здійснюються переважно за рахунок залучення коштів, а не власного капіталу банків. Тому банківська діяльність в першу чергу передбачає контрольні дії спрямовані на формування відсоткових ставок кредитно-депозитних операцій. Однак, сьогоднішня нестабільність політичної ситуації, а також досить швидке зростання ринку кредитно-депозитних послуг формують середовище виникнення процентних ризиків. У зв’язку з цим нині серед найактуальніших питань банківського сектору України, які необхідно дослідити більш детальніше, є диференціація відсоткових ставок. Саме динаміка змін відсоткових ставок на кредити і депозити банків України і є предметом дослідження даної роботи.

Метою дослідження теми даної курсової роботи є виявлення реальних факторів, що впливають на динаміку рівня відсоткових ставок за кредитно-депозитними операціями комерційних банків України, а також виявлення можливих процентних ризиків та знаходження способів захисту від них.

Завданнями роботи є:

• вивчення теоретичних матеріалів, в яких розкритий зміст даної теми;

• аналіз динаміки рівня відсоткових ставок комерційних банків;

• дослідження факторів впливу на диференціацію відсоткових ставок;

• дослідження ризикових аспектів, що виникають в процесі диференціації;

• знаходження шляхів подолання відсоткових ризиків.

Тема диференціації відсоткової ставки вже не одноразово розглядалася такими вітчизняними вченими як Коваленко В.В., Лагутін В.Д., Стойко О.Я., Бутинець Ф.Ф., Герасимович А.М., Алексєєнко М.Д., Парасій-Вергуленко І.М., Мороз А. М., Савлук М. І., Пуховкіна М.Ф.

Дослідження диференціації відсоткових ставок мають досить важливе значення в процесі формування процентів як кредитних, так і депозитних операцій. Саме такі дослідження допомагають виявити фактор ризику і проблеми, що вже існують і негативно впливають на банківську діяльність, знайти ефективні шляхи подолання всіх негативних сторін. Що в подальшому дасть можливість працівникам банківських установ оперативно відреагувати при виникненні певних ускладнень в процесі роботи і усунути їх.

РОЗДІЛ 1

ВІДСОТКОВА СТАВКА ТА ФАКТОРИ ЇЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ

Суть відсотка як економічної категорії полягає в тому, що він являє собою частину прибутку, котру позичальник сплачує за взятий у кредит позичковий капітал. Джерелом відсотка є додаткова вартість, що створюється в процесі продуктивного використання цього капіталу, а кількісним вираженням – норма відсотка, або ставка. Остання регулюється в основному співвідношенням попиту і пропозиції позичкового капіталу. Однак на рівень відсоткової ставки впливають також багато різноманітних факторів, що розглядатимуться [11].

Ставка (або норма) відсотка – це відносний показник ціни банківського кредиту, що відображає відношення суми сплачених відсотків до величини позики. Комерційні банки як незалежні економічні суб’єкти мають право самостійно встановлювати рівень відсоткової ставки за кредитами залежно від попиту та пропозиції на кредитному ринку та рівня облікової ставки НБУ. Як правило, зростання попиту на позики призводить до підвищення відсоткової ставки. При укладенні кредитного договору банк домовляється з позичальниками про конкретну величину відсоткової ставки.

Банківський позичковий відсоток відображає економічні відносини перерозподілу і привласнення банком частини прибутку, що створюється на підприємствах-позичальниках внаслідок продуктивного використання наданої позики. У зв’язку з цим інтенсивність попиту на банківський кредит з боку господарських суб’єктів визначається, насамперед, рівнем і динамікою розвитку виробничого процесу та ступенем ділової активності товаровиробників.

Формування відсоткової ставки багатофакторний процес, який визначається багатьма чинниками. Серед них: рівень облікової ставки Національного банку, термін надання позики, особливості забезпечення позики, платоспроможність і авторитет позичальника, темпи інфляції, перспективи зміни ринкової кон’юнктури тощо. Сукупність цих чинників буде визначати межі диференціації кредитного відсотка.

1. Облікова ставка НБУ - це базисна ставка рефінансування, яка застосовується при кредитуванні комерційних банків. Останні встановлюють відсоткову ставку по кредитних операціях, як правило, вище за облікову ставку. Однак це не є обов’язковою нормою. Якщо банк має дешевші ресурси, він може встановити нижчі відсоткові ставки по своїх кредитах.

2. Рівень інфляції повинен обов’язково враховуватись при встановленні як облікової ставки НБУ, так і ставки відсотка по кредитах комерційного банку, оскільки так чи інакше банки нестимуть збитки у зв’язку зі знеціненням грошей. Дешеві гроші (порівняно з іншими видами ресурсів) стимулюють ажіотажний попит на кредити, створюють умови для зловживань у банківській сфері та розбалансування економіки.

3. Строк кредиту - рівень відсоткової ставки перебуває у безпосередній залежності від строку кредиту: чим більше строк, тим вище відсоткова ставка. Така залежність зумовлена двома факторами: по-перше, за значних строків кредиту вищим є ризик втрати від неповернення кредиту та знецінення коштів під час інфляції; по-друге, вкладення коштів довгострокового характеру, як правило, приносять відносно вищу віддачу.

4. Витрати по формуванню позичкового капіталу, які безпосередньо впливають на величину відсоткової ставки по кредитах. Ці витрати складаються з депозитного відсотка та плати за кредит, що отриманий в інших банках. Чим дорожче банку коштують ресурси, тим вищою є норма позичкового відсотка.

5. Розмір позички – звичайно відсоток по великих кредитах повинен бути нижчим, ніж по дрібніших, оскільки витрати, пов’язані з кредитною послугою, не перебувають у безпосередній залежності від її величини, а абсолютний дохід банку по великих позичках вищий, ніж по дрібних.

6. Попит на кредити. Звичайно збільшення попиту на кредити викликає збільшення відсоткових ставок по них. Однак в умовах конкуренції між кредитними інститутами та боротьби за розширення ринків банки не можуть зловживати цим правилом. Вони мають можливість не підвищувати рівень відсоткових ставок при зростанні попиту на кредит, щоб залучити більшу кількість клієнтів та завоювати конкурентні переваги.

7. Характер забезпечення – кожна з форм забезпечення повернення кредитів має свій рівень надійності. Банк повинен оцінити якість відповідної форми забезпечення та встановити відсоткову ставку з урахуванням цих даних. Чим вище якість застави, тим нижчою може бути відсоткова ставка.

8. Витрати на оформлення позички і контроль безпосередньо впливають на рівень відсоткової ставки. Чим вищі ці витрати, тим вище норма позичкового відсотка.

9. Ставки банків-конкурентів. Звичайно вони не дуже відрізняються, однак в окремі періоди банк може проводити індивідуальну відсоткову політику.

10. Характер взаємовідносин між банком і позичальником. Постійному клієнтові, якого банк давно знає та якому довіряє, що має строковий вклад або депозит з невисокою ставкою, банк може встановлювати знижку при визначенні величини позичкового відсотка.

11. Норма прибутку від інших активних операцій. Якщо інвестиційні операції приносять відносно більший дохід (на одиницю вкладеного капіталу), ніж позичкові, то банку треба переглянути свою відсоткову політику в бік підвищення рівня відсоткових ставок.

12. Необхідність отримання прибутку від позичкових операцій. Норма позичкового відсотка повинна бути вищою за норму депозитного відсотка. Величина цієї різниці (маржа) використовується для покриття банківських витрат та формування прибутку.

Головним чинником, що впливає на рівень відсоткових ставок, є ціна кредитних ресурсів. Чим дорожче банку обходиться формування кредитних ресурсів, тим вище відсоткова ставка. В сучасних умовах вирішальний вплив на ціну кредитних ресурсів здійснюють, насамперед, розміри депозитних ставок. За короткостроковими позиками ставка, як правило, вища, ніж за довгостроковими. Короткостроковими є кредити на поточну виробничу діяльність; вони, як правило, забезпечені товарами, які швидко реалізуються.

Суттєвий вплив на рівень відсоткової ставки здійснює інфляція. В умовах інфляційних очікувань комерційні банки змушені "страхувати" себе на випадок прискорення темпів інфляції шляхом збільшення ставок за кредитами. Позичковий відсоток за мінусом знецінення грошей часто називається "реальним відсотком". Використовується також поняття "від’ємний відсоток", який відображає умови випередження темпів знецінення грошей відносно темпів зростання позичкового відсотка.

Рівень відсоткової ставки є головною умовою проведення кредитної операції. Крім наведених вище чинників, що визначають рівень відсоткових ставок комерційних банків, можна виділити ще такі чинники: об’єкт кредитування, ступінь ризикованості проекту, рівень ставки податку на прибуток банку, умови надання аналогічного виду кредиту на загальнодержавному та регіональному кредитних ринках, можливості банку щодо додаткового залучення кредитних ресурсів, а позичальника щодо отримання такої ж позики в інших банках, наявність різних форм матеріального забезпечення позики тощо. За великими позиками відсоткова ставка нижче, ніж за дрібними.

У банківській практиці широко використовується термін "маржа". Маржа – це різниця між відсотковими ставками; для процесу кредитування – це різниця між ставками виданих кредитів (ставки позичкового відсотка) і залучених депозитних коштів (ставки депозитного відсотка). Зрозуміло, що маржа має бути такого рівня, щоби забезпечувати належну рентабельність комерційного банку і створювати фінансові ресурси для його розвитку. Проте банк, що орієнтується на довгострокові перспективи своєї діяльності, не розглядає максимізацію маржі як визначальну свою мету і першочергове завдання. Часто буває економічно вигідніше інше: створити пільгові умови для постійних клієнтів, сприяти розширенню їх кола, надавати допомогу в розвитку їхньої фінансово-господарської активності тощо. Робота на перспективу у сфері управління відсотковими ставками більшою мірою сприятиме забезпеченню ліквідності, рентабельності й розширенню діяльності комерційних банків.

Централізоване регулювання рівня відсоткових ставок здійснюється НБУ на базі зміни офіційної облікової ставки. Облікова ставка НБУ є нині одним із основних важелів регулювання фінансово-кредитної сфери національної економіки. Українські комерційні банки враховують цей важливий норматив у своїй кредитній діяльності.

Методика визначення облікової ставки НБУ базується на п’яти основних принципах:

• забезпечення позитивного реального рівня ставки відносно інфляції;

• встановлення у межах коридору ринкових відсоткових ставок комерційних банків за кредитами та депозитами;

• наближення до рівня міжбанківських відсоткових ставок у стабільній ситуації на грошово-кредитному ринку;

• урахування інших чинників (обмінний курс, ліквідність банківських установ, попит на кредит у кінцевих споживачів тощо);

• відповідність поточній політиці НБУ щодо регулювання грошово-кредитного ринку.

На початку 90-х років в Україні в умовах високих темпів інфляції комерційні банки були зобов’язані змінювати ставки за чинними кредитними угодами синхронно зі зміною облікової ставки. В умовах фінансової стабільності таке жорстке регулювання кредитно-грошового ринку не потрібне. У цих умовах облікова ставка НБУ має для комерційних банків не директивний, а швидше індикативний характер.

Підвищення облікової ставки спрямоване на скорочення видачі Національним банком кредитів комерційним банкам, а тим самим на зменшення обсягу кредитних ресурсів на грошово-кредитному ринку. Навпаки, для збільшення кредитних ресурсів в економіці НБУ знижує облікову ставку. Зниження облікової відсоткової ставки заохочує видачу кредитів.

У зв’язку з дією цього механізму відповідно до зміни облікової ставки НБУ відбувається й коригування відсоткових ставок у комерційних банках. Стимулювати розвиток виробництва може лише низька відсоткова ставка.

Таким чином, за різних макроекономічних умов держава в особі Національного банку може провадити (залежно від обраних цілей) або політику кредитної рестрикції (подорожчання кредиту за рахунок обмеження кредитної емісії), або політику кредитної експансії (зниження облікової ставки заради пожвавлення процесу кредитування виробництва).

У сучасних умовах значний вплив на відсоткову ставку за кредитами здійснює очікувана динаміка відсоткових ставок за державними цінними паперами.

У західних країнах чинні законодавчі акти, які обмежують рівень відсотка, що стягується за позиками; встановлюються граничні відсоткові ставки залежно від конкретного виду банківського кредиту, юридичного статусу позичальника, характеру кредитної угоди тощо.