163929 (Управління структурою та вартістю капіталу), страница 4

1) метод граничного аналізу з оптимізацією затрат, обсягу виробництва продукції і прибутку, в основу якого покладено зіставлення граничної виручки з граничними витратами ;

2) метод операційного лівериджу.

Метод операційного лівериджу побудовано на зіставленні виручки від реалізації із загальними витратами, а також змінними та постійними витратами. Його зміст полягає в такому.

Будь-яка зміна виручки від реалізації продукції породжує ще значнішу зміну прибутку. Даний феномен має назву виробничого (операційного) важеля, сила дії якого визначається за формулою:

Сила дії виробничого важеля	=	Результат від реалізації після відшкодування змінних витрат
		Прибуток

Проте ступінь такої зміни залежить від співвідношення між постійними та змінними затратами підприємства, що називається коефіцієнтом операційного лівериджу:

Сила дії виробничого важеля	=	Результат від реалізації після відшкодування змінних витрат	=
		Прибуток

=	Постійні затрати на виробництво та реалізацію продукції
	Повна сума затрат на виробництво та реалізацію продукції

Чим більша питома вага постійних витрат у загальній сумі витрат (за постійної виручки від реалізації), тим сильніше діє виробничий важіль, і навпаки. Проте слід враховувати втрату еластичності в управлінні затратами у підприємств, що мають високий коефіцієнт операційного лівериджу, — за роздутих постійних витрат зниження виручки призведе до набагато більшої втрати прибутку. В управлінні прибутком фінансовий менеджмент підприємства повинен прагнути до економії як постійних, так і змінних витрат.

Співвідношення приросту суми валового прибутку та суми обсягу реалізації, що досягається за певного коефіцієнта операційного лівериджу, називають ефектом операційного лівериджу:

Ефект операційного лівериджу	=	Темп приросту валового прибутку, %
		Темп приросту обсягу реалізації продукції, %

При застосуванні методу операційного лівериджу необхідно враховувати ряд особливостей:

• позитивний вплив операційного лівериджу може бути досягнуто лише за умови переходу підприємством порогу рентабельності основної діяльності;

• чим вище значення коефіцієнта операційного лівериджу, тим вищим буде його ефект при збільшенні приросту обсягу реалізації продукції;

• за умови зниження обсягу реалізації продукції значною мірою знижуватиметься валовий прибуток;

• ефект операційного лівериджу може повністю виявлятись лише в короткотерміновому періоді.

Використовуючи механізм операційного лівериджу, підприємства можуть цілеспрямовано управляти постійними та змінними витратами з метою визначення такої їх комбінації, за якої б отримувався найбільший з усіх можливих прибутків.

Особливість формування прибутку підприємства в часі має специфічний характер. Бухгалтерська звітність підприємства дозволяє визначити суму прибутку за певні проміжки часу станом на певну дату. Реально формування прибутку на підприємстві відбувається постійно, що пов'язано з безперервним процесом фінансової діяльності підприємства. За кожною реалізаційною операцією, пов'язаною з відвантаженням продукції, наданням послуг, виконанням робіт або ж надходженням коштів від здійснення тих чи інших видів діяльності, відбувається процес формування прибутку. Тому з метою оперативного управління формуванням прибутку фінансові менеджери розраховують його обсяг у складі вируч­ки від реалізації тих чи інших грошових надходжень. Даний розрахунок, як правило, проводиться з використанням показників рентабельності чи показника витрат на грошову одиницю.

Вплив на прибуток звітного періоду збиткових результатів діяльності попереднього періоду господарювання підприємства зумовлений сальдовим методом його визначення, що і призводить до часткової втрати отриманого прибутку внаслідок раніше допущених збитків.

Отриманий прибуток підприємство розподіляє за двома основними напрямами.

• на фінансування певних витрат на рівні держави шляхом сплати в державний та місцеві бюджети податку на прибуток;

• на формування на рівні підприємства фінансових ресурсів або грошових фондів, які мають певне призначення і виконують певні функції в його діяльності.

Відповідно управління розподілом прибутку підприємства передбачає вирішення таких завдань:

1) забезпечити збільшення абсолютної суми прибутку після сплати податку на прибуток;

2) забезпечити збільшення абсолютної суми чистого прибутку підприємства;

3) визначення оптимального співвідношення у використанні чистого прибутку на споживання і накопичення;

4) визначення оптимального розміру прибутку, який спрямовується на виплату дивідендів.

Дані завдання фінансові менеджери вирішують, враховуючи особливості чинної податкової політики (шляхом оптимального зменшення оподатковуваної суми прибутку, використання діючих податкових пільг, оптимізації податкових платежів у часі, врахування чинних умов оподаткування дивідендних виплат тощо)

Прибуток від реалізації продукції

Обсяг реалізації продукції

Собівартість продукції

= –

Зміни обсягу виробництва продукції

Зміни залишків нереалізованої продукції

Зміни частки прибутку в оптовій ціні (рентабельність продукції)

Зміни витрат

м Виручка від реалізації обсяг реалізації в цінах виробника атеріальних	на оплату праці		амортизаційних відрахувань	відрахувань на соціальні заходи			інших витрат
собівартість		прибуток			акцизний збір			податок на додану вартість

Рис.2. 3. Формування прибутку від реалізації продукції

Рис.2. 4. Формування різних видів прибутку від основної діяльності

Використання чистого прибутку:

• створення резервного фонду;

• виплата дивідендів;

• поповнення статутного фонду;

• інші напрями використання

Рис.2.5 Розподіл і використання прибутку відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку

Тема 3. УПРАВЛІННЯ ДЖЕРЕЛАМИ ФІНАНСУВАННЯ

1. Джерела фінансування підприємств.

2. Статутний капітал як джерело фінансування підприємств.

3. Амортизація як джерело фінансових ресурсів підприємств.

4. Комерційні банки як джерело кредитного фінансування.

5. Оренда основних фондів (лізинг).

6. Комерційний кредит.

7. Спеціальні фонди та програми.

8. Фінансування через емісію та розміщення цінних паперів.

1. Джерела фінансування підприємств

За ринкових відносин важливе значення набуває вибір оптимальної структури джерел фінансування підприємств. Фінансування підприємств здійснюється за рахунок власних і залучених коштів (рис. ).

Структура джерел фінансування підприємства залежить від багатьох факторів:

- від оподаткування доходів підприємства;

- темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності;

- структури активів підприємства;

- стану ринку капіталу;

- відсоткової політики комерційних банків;

- рівня управління фінансовими ресурсами підприємства, тощо. Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування.

Необхідно врахувати, що фінансування за рахунок власного капіталу не приводить до виникнення зобов'язань, а за рахунок позичкового капіталу викликає фінансові зобов'язання підприємства. Водночас треба мати на увазі, що за всі зовнішні фінансові ресурси підприємства необхідно платити проценти. Тому ці ресурси є предметом особливої уваги менеджерів підприємства.

2. Статутний капітал як джерело фінансування підприємств

Фінансово-господарська діяльність підприємства будь-якої організаційно-правової форми власності розпочинається з формування статутного капіталу.

Статутний капітал – це виділені підприємству або залучені ним кошти на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, закріплені за підприємством правом власності або повного господарського відання.

Порядок і джерела формування статних капіталів залежить від типу підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує.

В Україні права підприємств різних типів і форм власності закріплені у чинному законодавстві, зокрема в законах України "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства".

Розмір статутного капіталу підприємства в значній мірі визначає масштаби його виробничо-господарської діяльності.

За рахунок статутного капіталу підприємство формує свої власні основні й оборотні) кошти.

Окрім грошових коштів, статутний капітал може формуватися за рахунок надходжень майна (будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби сировина, матеріали, інші товарно-матеріальні цінності), цінних паперів та нематеріальних активів.

До нематеріальних активів належить вартість права користування результатами інтелектуальної праці у вигляді винаходів, "гудвілів", промислових зразків технологій ноу-хау, раціоналізаторських пропозицій, звітів про науково-дослідні роботи та ін.

Чинне законодавство передбачає мінімальні розміри статутних капіталів, при яких допускається державна реєстрація підприємства.

Рис.3.1 Джерела фінансування підприємства

У процесі ведення господарської діяльності величина статутних капіталів підприємств змінюється за рахунок:

• збільшення їх унаслідок виділення частини прибутку на поповнення обсягів фінансових ресурсів;

• реалізації інвестиційних проектів;

• переоцінки основних засобів підприємств;

• додаткового випуску акцій;

• різниці у грошових надходженнях між продажною (ринкового) і номінальною вартістю акцій.

Під час приватизації майна державних підприємств передбачені такі джерела коштів, що використовують при формуванні статутних фондів: