102481 (Соціальна психологія організацій), страница 2

Важливішою є власне структурна композиція організаційної взаємодії, різноманітність функцій спілкування в організаційному середовищі, їх спеціалізація. Самостійною характеристикою організації виступає міра її; соціально-психологічної цілісності, гармонії організаційних відносин, рефлексивної однорідності суб'єктів, під структур і організації як цілого.

II група факторів – це явища і процеси, які відображають інтенсивність організаційної життєдіяльності. Перш за все це механізми розв'язування суперечностей і напруженості всередині організації і підвищення ефективності організаційних взаємодій, взаємовідносин; стійкість до зовнішніх дезорганізуючих впливів. У цьому ж аспекті варто розглядати:

• особливості соціально-психологічної організованості, упорядкувані зв'язків, взаємодій і взаємовідносин;

• процеси і можливість компенсації функцій, станів під час динамічних змін внутрішніх і зовнішніх умов організаційного середовища;

• зняття напруги, збереження можливостей адаптації і досягнення цілей, активного ціле покладання і цілеспрямованості.

До III групи факторів належать механізми соціально-психологічної регуляції активності суб'єктів організаційної діяльності. Це система спонукаючих, направляючих і регулюючих сил організаційно значущої поведінки і діяльності. Основу складає різноманітність форм мотивації, яка визначає організаційну життєдіяльність:

• мотивація спонукання організаційно корисної діяльності, особливості творчої активності;

• мотивація направленості на співробітництво, збереження організаційних форм відносин, взаємодопомогу, формування відносин партнерства, взаємної відповідальності, реалізацію мотивів влади і соціально-психологічного впливу;

– мотивація організаційного менталітету, організаційної належності, професіоналізму, а також соціально-психологічні процеси, які формують мотивацію сенсу життя особистості як суб'єкта організаційної життєдіяльності.

Головне завдання сучасних спеціалістів і менеджерів – створити стійкі і надійні соціальні конструкції – організації, розробити технології їх функціонування, оновлення і саморозвитку. Значну роль у цьому процесі відіграє соціальна психологія.

Аналіз підходів до розвитку теорії організацій

План

1. Характеристика основних напрямків вивчення організацій.

2. Соціально-психологічні завдання для вирішення питань з проблем функціонування організації.

3. Систематизація напрямків аналізу організації.

1. Характеристика основних напрямків вивчення організацій

Поняття « організація» охоплює широке коло явищ, феноменів і процесів. Кожна наука дає стале пояснення виходячи із своїх проблем, предмету, параметрів виміру та інших критеріїв. Багатозначність і широта цих значень враховується спеціалістами особливо у тих випадках, коли формулювання проблем має міждисциплінарний характер.

Етимологія (пояснення походження якогось слова) поняття «організація» має давнє і конкретне значення. Однак завдяки вдосконаленню форм і видів людської діяльності кожна сфера знань чи соціального досвіду дає йому своє визначення. Від грецького «органон» іде значення «знаряддя», «інструмент», з латинського оrganizo – це значення «дії» – «влаштовую, створюю»; сучасні мови вживають це поняття для означення самостійної частини, яка функціонально гармонійна цілому.

У контексті цих значень сучасні етимологічні довідники дають групу визначень:

1. надання системі стану цілісності упорядкування складових частин певного духовного чи матеріального об'єкта (організація як дія);

2. організація як співвідношення частин у деякій цілісності, зв'язок між ними і їх функціональна підпорядкованість;

3) створення складних бюрократичних соціотехнічних систем і техноструктур, діяльність яких неможлива без централізованого управління, і систем, які називаються інститутами, що в кінцевому результаті одержало узагальнену назву «організація (установа)».

Систематизація напрямків до розвитку теорії організацій відбувається за принципом: «рух від загального до часткового».

Перший напрямок – інституційно-політичний. Його основа – соціально-філософська теорія соціальних дій і структурно-функціональна

теорія систем. Провідний методолог – Т. Парсонс, який розвинув ідеї Л Берталанфі стосовно організаційних явищ.

Основне завдання його підходу – ввести поняття організації в логіку пояснення законів соціально-політичного аналізу суспільного життя.

Основні теоретичні постулати:

1. соціальні організації-це відкриті системи;

2. організації мають тенденцію до спеціалізації і диференціації;

3. організації розглядаються як системи, що безпосередньо міняються;

4. швидкі зміни зовнішнього середовища приводять внаслідок відкритості до швидких змін у самій організації;

5. кожна функціональна система прагне до внутрішньої рівноваги. Для піднесення цього процесу необхідно провести аналіз п'яти провідних функцій
   - управління напруженістю, збереження форми, інтеграції, адаптації і досягнення цілей, які відображають стан елементів системи в цілому;

6) введення принципів фазових змін дало можливість аналізувати соціальні процеси в їх формуванні і розвитку, що значно просунуло вперед вирішення багатьох проблем оцінки і прогнозу ефективності життєдіяльності організації.

Другий напрямок – прикладне, теоретичне застосування загальної теорії систем (виходячи із загальної теорії Берталанфі, Ранпопорта і Парсонса). Основні завдання:

1) сформулювати найбільш узагальнені гіпотези про будову і функціонування систем різних класів (соціальних, біологічних, фізичних) і будь-якої природи;

1. розробити універсальні способи поєднання цих гіпотез у комплекси;

1. показати, що управління в системах складних організацій виступає синтезатором, в якому знаходять відображення процеси різних рівнів.

Методологічна основа – принципи системного аналізу:

1. пізнання і розуміння функціонування цілого – необхідна умова пізнання законів, структури, частин і системи цілого;

2. розуміння функціонування цілого – через аналіз структури частин і структурних зв'язків між ними.

Третій напрямок – визначення параметрів факторних змінних моделей організації. Основа цих моделей – соціологічні фактори внутрішнього чи зовнішнього рівнів стосовно організації.

Завдання:

1) описати природу і характер соціально-технологічних і економічних обмінів організації із зовнішнім середовищем;

1. структурувати всі системи зв'язків на якісних і кількісних рівнях;

2. створити технологію імітаційного моделювання таких систем з метою науково-обґрунтованого управління і регулювання їх станів.

Представники цього напрямку: Лазарфельд, Лоуренс, Зигель, Вольф, Янг, Г.Є. Журавльов, С.С. Поповян, Ю.М. Горський, В.Ю. Кримов, Ю.І. Морозов.

Четвертий напрямок – концепція «організаційного опосередкування». Основне методологічне положення: всі акти поведінки, взаємодії, комунікації пояснюються або вимірюються тільки за допомогою критеріїв організаційно-цілісного опосередкування.

Провідний психологічний механізм – фактор організаційної причетності. Поза полем дії організації все має інші причинні зв'язки і підстави.

Завдання цього напрямку:

1. описати і пояснити різні конструкції організаційної поведінки;

2. розробити прикладні рекомендації з регулювання управлінських рішень і організаційно-структурних інновацій.

П'ятий напрямок – вивчення процесів інтелектуального поєднання в організаційній діяльності.

Організація – це певна структура, основна функція якої – «вирішення проблем». Цей напрямок поєднує концепції різних формально-логічних підходів. Його основа – інформаційно-кібернетичні аспекти прийняття рішень. Всередині таких техноструктур (організацій, в яких приймається рішення) реалізуються соціально-психологічні механізми, які відображають:

1. аспекти прийняття рішень;

2. процеси цілепокладання;

3. мотивація вибору шляхів і засобів вирішення проблем;

4. процеси боротьби мотивів і особистісних стилів прийняття рішень;

5. рольового опосередкування;

6. соціально-психологічні механізми локус-контролю, відповідальності. Представники цього напрямку: Дж. Гелбрейт, Г. Сеймонд, Д. Марч. Е. Роджерс, Р. Акофф, Д. Кац, Р. Кан.

Шостий напрямок – «організація – соціальна». Суть цього напрямку – аналіз соціальних проблем соціальної організації. Пропонується така рівність: соціальний порядок – це синонім соціальної гармонії. Якщо з певних причин (зовнішніх чи внутрішніх) порушується порядок соціального життя і виникають процеси дезорганізації, вони вимагають створення певних умов для досягнення гармонії та рівноваги і як результат – нових соціальних субструктур та інституційних функцій. Соціальні організації завжди мають рефлексивні властивості, тобто «включають в себе свідомість спостерігача як внутрішнього елемента власної дії».

2. Соціально-психологічні завдання для вирішення питань з проблем функціонування організації

Аналіз літератури показує, що, незважаючи на певну мозаїчність підходів до проблеми організації, можна:

1. виділити і систематизувати основні концептуальні джерела;

2. визначити загальні критерії, за допомогою яких встановлюються ті змінні, фактори і особливості соціальних процесів, які безпосередньо пов'язані із соціально-психологічними явищами в організаціях. Цей процес дозволить чіткіше уявити предмет соціально-психологічної організації.

Для цього необхідно:

1. провести аналіз відмінностей в значеннях самого терміну «організація», які пропонуються представниками різних підходів;

2. синтезувати структурні пояснення у формі моделей або типологій, що дозволить порівнювати принципово різні напрямки;

3. систематизувати і пояснити причини механізмів зв'язку організаційних структур;

4. виділити фактор, який складає методологічну основу подальших теоретичних і практичних побудов в даному напрямку.

Отже, основне завдання – виділити ті елементи, які допоможуть не лише сформувати предмет соціально-психологічного аналізу організації, але й визначити зв'язки, за якими можливе комплексне її дослідження. Для розкриття питань з конструювання, запуску і підтримки функціонування організації в складних умовах соціальної діяльності необхідно вирішити низку соціально-психологічних завдань:

1. Оскільки організація – це інструмент для досягнення групових цілей, необхідно знати, як реалізуються процеси ціле покладання і цілеспрямованості.

2. Які механізми групового прийняття рішень і як вони впливають на кінцевий результат спільної діяльності?

3. Якщо організація – «структура керованих частин», то які закони її управління? Що таке керованість, які її психологічні властивості і критерії, що діють на процес соціально-психологічного впливу на соціальний об'єкт – колектив, групу, індивід?

4. Як і з яких елементів виникає структура, на основі яких механізмів відбувається з'єднання цих елементів у доцільну соціальну конструкцію, які «сили» утримують ці елементи в динамічній рівновазі? Як здійснюється синтез групових намірів?

6. На яких механізмах будуються психологічні ефекти влади соціальної залежності?

1. Які координуючі і управлінські впливи є найбільш ефективними і в яких структурних утвореннях?

2. Які форми організації комунікативних і ділових обмінів забезпечують найбільш оптимальний режим функціонування всередині структури і організації?

3. Які форма інспекції є психологічно продуктивними?

1. За якими критеріями здійснювати раціональний підбір кадрів?

2. Які форми соціального захисту необхідні суб'єктам організаційної діяльності, щоб організація функціонувала і зберігала стабільність штатного складу?

Науково обґрунтовані відповіді на перелічені запитання є важливою умовою вибору адекватних способів і засобів оптимального підтримання функціональної дієздатності і структурної цілісності організації.