102481 (Соціальна психологія організацій), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Соціальна психологія організацій", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "менеджмент" из 2 семестр, которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "книги и методические указания", в предмете "менеджмент" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "102481"
Текст 2 страницы из документа "102481"
Важливішою є власне структурна композиція організаційної взаємодії, різноманітність функцій спілкування в організаційному середовищі, їх спеціалізація. Самостійною характеристикою організації виступає міра її; соціально-психологічної цілісності, гармонії організаційних відносин, рефлексивної однорідності суб'єктів, під структур і організації як цілого.
II група факторів – це явища і процеси, які відображають інтенсивність організаційної життєдіяльності. Перш за все це механізми розв'язування суперечностей і напруженості всередині організації і підвищення ефективності організаційних взаємодій, взаємовідносин; стійкість до зовнішніх дезорганізуючих впливів. У цьому ж аспекті варто розглядати:
-
особливості соціально-психологічної організованості, упорядкувані зв'язків, взаємодій і взаємовідносин;
-
процеси і можливість компенсації функцій, станів під час динамічних змін внутрішніх і зовнішніх умов організаційного середовища;
-
зняття напруги, збереження можливостей адаптації і досягнення цілей, активного ціле покладання і цілеспрямованості.
До III групи факторів належать механізми соціально-психологічної регуляції активності суб'єктів організаційної діяльності. Це система спонукаючих, направляючих і регулюючих сил організаційно значущої поведінки і діяльності. Основу складає різноманітність форм мотивації, яка визначає організаційну життєдіяльність:
-
мотивація спонукання організаційно корисної діяльності, особливості творчої активності;
-
мотивація направленості на співробітництво, збереження організаційних форм відносин, взаємодопомогу, формування відносин партнерства, взаємної відповідальності, реалізацію мотивів влади і соціально-психологічного впливу;
– мотивація організаційного менталітету, організаційної належності, професіоналізму, а також соціально-психологічні процеси, які формують мотивацію сенсу життя особистості як суб'єкта організаційної життєдіяльності.
Головне завдання сучасних спеціалістів і менеджерів – створити стійкі і надійні соціальні конструкції – організації, розробити технології їх функціонування, оновлення і саморозвитку. Значну роль у цьому процесі відіграє соціальна психологія.
Аналіз підходів до розвитку теорії організацій
План
-
Характеристика основних напрямків вивчення організацій.
-
Соціально-психологічні завдання для вирішення питань з проблем функціонування організації.
-
Систематизація напрямків аналізу організації.
1. Характеристика основних напрямків вивчення організацій
Поняття « організація» охоплює широке коло явищ, феноменів і процесів. Кожна наука дає стале пояснення виходячи із своїх проблем, предмету, параметрів виміру та інших критеріїв. Багатозначність і широта цих значень враховується спеціалістами особливо у тих випадках, коли формулювання проблем має міждисциплінарний характер.
Етимологія (пояснення походження якогось слова) поняття «організація» має давнє і конкретне значення. Однак завдяки вдосконаленню форм і видів людської діяльності кожна сфера знань чи соціального досвіду дає йому своє визначення. Від грецького «органон» іде значення «знаряддя», «інструмент», з латинського оrganizo – це значення «дії» – «влаштовую, створюю»; сучасні мови вживають це поняття для означення самостійної частини, яка функціонально гармонійна цілому.
У контексті цих значень сучасні етимологічні довідники дають групу визначень:
-
надання системі стану цілісності упорядкування складових частин певного духовного чи матеріального об'єкта (організація як дія);
-
організація як співвідношення частин у деякій цілісності, зв'язок між ними і їх функціональна підпорядкованість;
3) створення складних бюрократичних соціотехнічних систем і техноструктур, діяльність яких неможлива без централізованого управління, і систем, які називаються інститутами, що в кінцевому результаті одержало узагальнену назву «організація (установа)».
Систематизація напрямків до розвитку теорії організацій відбувається за принципом: «рух від загального до часткового».
Перший напрямок – інституційно-політичний. Його основа – соціально-філософська теорія соціальних дій і структурно-функціональна
теорія систем. Провідний методолог – Т. Парсонс, який розвинув ідеї Л Берталанфі стосовно організаційних явищ.
Основне завдання його підходу – ввести поняття організації в логіку пояснення законів соціально-політичного аналізу суспільного життя.
Основні теоретичні постулати:
-
соціальні організації-це відкриті системи;
-
організації мають тенденцію до спеціалізації і диференціації;
-
організації розглядаються як системи, що безпосередньо міняються;
-
швидкі зміни зовнішнього середовища приводять внаслідок відкритості до швидких змін у самій організації;
-
кожна функціональна система прагне до внутрішньої рівноваги. Для піднесення цього процесу необхідно провести аналіз п'яти провідних функцій
- управління напруженістю, збереження форми, інтеграції, адаптації і досягнення цілей, які відображають стан елементів системи в цілому;
6) введення принципів фазових змін дало можливість аналізувати соціальні процеси в їх формуванні і розвитку, що значно просунуло вперед вирішення багатьох проблем оцінки і прогнозу ефективності життєдіяльності організації.
Другий напрямок – прикладне, теоретичне застосування загальної теорії систем (виходячи із загальної теорії Берталанфі, Ранпопорта і Парсонса). Основні завдання:
1) сформулювати найбільш узагальнені гіпотези про будову і функціонування систем різних класів (соціальних, біологічних, фізичних) і будь-якої природи;
-
розробити універсальні способи поєднання цих гіпотез у комплекси;
-
показати, що управління в системах складних організацій виступає синтезатором, в якому знаходять відображення процеси різних рівнів.
Методологічна основа – принципи системного аналізу:
-
пізнання і розуміння функціонування цілого – необхідна умова пізнання законів, структури, частин і системи цілого;
-
розуміння функціонування цілого – через аналіз структури частин і структурних зв'язків між ними.
Третій напрямок – визначення параметрів факторних змінних моделей організації. Основа цих моделей – соціологічні фактори внутрішнього чи зовнішнього рівнів стосовно організації.
Завдання:
1) описати природу і характер соціально-технологічних і економічних обмінів організації із зовнішнім середовищем;
-
структурувати всі системи зв'язків на якісних і кількісних рівнях;
-
створити технологію імітаційного моделювання таких систем з метою науково-обґрунтованого управління і регулювання їх станів.
Представники цього напрямку: Лазарфельд, Лоуренс, Зигель, Вольф, Янг, Г.Є. Журавльов, С.С. Поповян, Ю.М. Горський, В.Ю. Кримов, Ю.І. Морозов.
Четвертий напрямок – концепція «організаційного опосередкування». Основне методологічне положення: всі акти поведінки, взаємодії, комунікації пояснюються або вимірюються тільки за допомогою критеріїв організаційно-цілісного опосередкування.
Провідний психологічний механізм – фактор організаційної причетності. Поза полем дії організації все має інші причинні зв'язки і підстави.
Завдання цього напрямку:
-
описати і пояснити різні конструкції організаційної поведінки;
-
розробити прикладні рекомендації з регулювання управлінських рішень і організаційно-структурних інновацій.
П'ятий напрямок – вивчення процесів інтелектуального поєднання в організаційній діяльності.
Організація – це певна структура, основна функція якої – «вирішення проблем». Цей напрямок поєднує концепції різних формально-логічних підходів. Його основа – інформаційно-кібернетичні аспекти прийняття рішень. Всередині таких техноструктур (організацій, в яких приймається рішення) реалізуються соціально-психологічні механізми, які відображають:
-
аспекти прийняття рішень;
-
процеси цілепокладання;
-
мотивація вибору шляхів і засобів вирішення проблем;
-
процеси боротьби мотивів і особистісних стилів прийняття рішень;
-
рольового опосередкування;
-
соціально-психологічні механізми локус-контролю, відповідальності. Представники цього напрямку: Дж. Гелбрейт, Г. Сеймонд, Д. Марч. Е. Роджерс, Р. Акофф, Д. Кац, Р. Кан.
Шостий напрямок – «організація – соціальна». Суть цього напрямку – аналіз соціальних проблем соціальної організації. Пропонується така рівність: соціальний порядок – це синонім соціальної гармонії. Якщо з певних причин (зовнішніх чи внутрішніх) порушується порядок соціального життя і виникають процеси дезорганізації, вони вимагають створення певних умов для досягнення гармонії та рівноваги і як результат – нових соціальних субструктур та інституційних функцій. Соціальні організації завжди мають рефлексивні властивості, тобто «включають в себе свідомість спостерігача як внутрішнього елемента власної дії».
2. Соціально-психологічні завдання для вирішення питань з проблем функціонування організації
Аналіз літератури показує, що, незважаючи на певну мозаїчність підходів до проблеми організації, можна:
-
виділити і систематизувати основні концептуальні джерела;
-
визначити загальні критерії, за допомогою яких встановлюються ті змінні, фактори і особливості соціальних процесів, які безпосередньо пов'язані із соціально-психологічними явищами в організаціях. Цей процес дозволить чіткіше уявити предмет соціально-психологічної організації.
Для цього необхідно:
-
провести аналіз відмінностей в значеннях самого терміну «організація», які пропонуються представниками різних підходів;
-
синтезувати структурні пояснення у формі моделей або типологій, що дозволить порівнювати принципово різні напрямки;
-
систематизувати і пояснити причини механізмів зв'язку організаційних структур;
-
виділити фактор, який складає методологічну основу подальших теоретичних і практичних побудов в даному напрямку.
Отже, основне завдання – виділити ті елементи, які допоможуть не лише сформувати предмет соціально-психологічного аналізу організації, але й визначити зв'язки, за якими можливе комплексне її дослідження. Для розкриття питань з конструювання, запуску і підтримки функціонування організації в складних умовах соціальної діяльності необхідно вирішити низку соціально-психологічних завдань:
-
Оскільки організація – це інструмент для досягнення групових цілей, необхідно знати, як реалізуються процеси ціле покладання і цілеспрямованості.
-
Які механізми групового прийняття рішень і як вони впливають на кінцевий результат спільної діяльності?
-
Якщо організація – «структура керованих частин», то які закони її управління? Що таке керованість, які її психологічні властивості і критерії, що діють на процес соціально-психологічного впливу на соціальний об'єкт – колектив, групу, індивід?
-
Як і з яких елементів виникає структура, на основі яких механізмів відбувається з'єднання цих елементів у доцільну соціальну конструкцію, які «сили» утримують ці елементи в динамічній рівновазі? Як здійснюється синтез групових намірів?
6. На яких механізмах будуються психологічні ефекти влади соціальної залежності?
-
Які координуючі і управлінські впливи є найбільш ефективними і в яких структурних утвореннях?
-
Які форми організації комунікативних і ділових обмінів забезпечують найбільш оптимальний режим функціонування всередині структури і організації?
-
Які форма інспекції є психологічно продуктивними?
-
За якими критеріями здійснювати раціональний підбір кадрів?
-
Які форми соціального захисту необхідні суб'єктам організаційної діяльності, щоб організація функціонувала і зберігала стабільність штатного складу?
Науково обґрунтовані відповіді на перелічені запитання є важливою умовою вибору адекватних способів і засобів оптимального підтримання функціональної дієздатності і структурної цілісності організації.