Сучасна соціально-економічна теорія тлумачить бідність як багатоаспектне явище, розрізняючи такі її форми: об'єктивну та суб'єктивну, абсолютну і відносну, тимчасову і застійну.

Об'єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу та можливістю досягнення матеріальних і духовних благ. Суб'єктивна бідність визначається за самооцінкою: людина тоді є бідною, коли вона сама себе ідентифікує з бідністю.

Найсуперечливішим моментом у теорії бідності є поділ її на абсолютну та відносну. Не існує і не може існувати універсальних програм надання соціальної допомоги за єдиним у всьому світі стандартом бідності: ті, хто є бідними у США чи Швейцарії і одержують там державну підтримку, вважатимуться заможними у країнах, що розвиваються.

За тривалістю бідність може бути тимчасовою (короткочасною) або застійною (довготривалою). Застійна бідність означає неможливість для родини чи окремої особи самотужки вирішити свої проблеми і подолати матеріальні негаразди та призводить до більш тяжких наслідків. Тимчасова бідність є результатом моментального зниження рівня життя. Наприклад, сильний шок від політичних змін, природні катаклізми. Причинами періодичних знижень рівня життя та збідніння можуть бути сезонні коливання в цінах на харчові продукти та послуги.

Межа та вимірювання бідності

Інструментом для визначення поширеності бідності та ступеня зубожіння населення є межа бідності. Офіційні представлення про бідність в Україні базуються на її абсолютному розумінні, при цьому індикатором служить зіставлення середньодушового доходу з прожитковим мінімумом, тобто з вартістю мінімального кошика, формованого з урахуванням установлених нормативів споживання [14].

Теоретично згідно з трактуванням бідності є два основних способи визначення межі бідності — нормативний та відносний (статистичний).

Нормативний спосіб, за визначенням, передбачає орієнтацію на певний соціальний норматив. Для визначення межі бідності ним є прожитковий мінімум. До його складу входять вартість споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і платних послуг, достатніх для підтримання особою, сім'єю всіх соціальних зв'язків. Зрозуміло, що прожитковий мінімум — це динамічна соціально-економічна категорія, що змінюється разом із суспільним розвитком і не лише під впливом зростання цін та інфляції. Його рівень залежить від комплексу споживчих благ, що визначаються суспільством за певних соціально-економічних умов як мінімум матеріальної забезпеченості й розраховується в цінах реальних купівель. Природно, що споживчий кошик буде неоднаковий для людей, які різняться віком, станом здоров'я, сімейним станом, місцем проживання тощо. Питання оцінки прожиткового мінімуму є предметом постійної уваги всіх країн. Так, у Люксембурзі працює спеціальна робоча група експертів, які вдосконалюють методологію розрахунків і визначення межі бідності. Аналогічну роботу виконує Бюро цензів США. Люди, чий середньодушовий сімейний дохід нижчий за прожитковий мінімум, вважаються бідними.

Спосіб визначення межі бідності за відносним критерієм набагато простіший. Згідно з ним вважається, що бідними є особи, чий дохід не перевищує певного відсотка від середньодушового доходу у країні. Межа бідності у світовій практиці визначається на рівні 35-50 % медіанного доходу.

Крім зазначених критеріїв визначення межі бідності є кілька інших критеріїв віднесення населення до бідних, які так само застосовуються в дослідженні бідності та розробці конкретних заходів щодо допомоги бідним і запобігання цьому явищу. Зокрема, це структурно-витратний, ресурсний, системний та суб'єктивний критерії.

За структурно-витратним критерієм бідними визнаються сім'ї, де витрати на найбільш життєво важливі товари та послуги перевищують певний відсоток щодо сукупних витрат. Зокрема, такими витратами можуть бути витрати на харчування. За західними стандартами, якщо витрати на харчування становлять 60 % сукупних витрат або більше, така сім'я вважається бідною. Іншими життєво важливими є витрати на утримання житла. В Україні цей критерій застосовується на практиці при призначенні житлових субсидій.

Ресурсні критерії ґрунтуються на економічних можливостях держави забезпечити своїм громадянам гарантії певного мінімуму засобів існування. Якщо спостерігається значна розбіжність між нормативно обґрунтованим прожитковим мінімумом і економічними можливостями держави його забезпечити, ресурсний критерій може зовсім не враховувати засоби існування, потрібні для підтримання соціальних зв'язків людини, і забезпечуватиме лише фізичне її виживання.

За системним критерієм стан бідності визначається як за доходами на душу населення, так і за показниками функціонування соціальної сфери: охорони здоров'я (середня тривалість життя, рівень дитячої смертності); освіти (охоплення дітей і молоді освітою різного рівня, середній рівень освіченості). До цього критерію можуть входити також показники забезпеченості житлом та його якості, стан ринку праці тощо. Із змісту системного критерію стає очевидним, що він не може стосуватись окремо взятої особи або сім'ї, а має поширюватися на великі за чисельністю сукупності — населення області, країни. Прикладом системного критерію є індекс людського розвитку, що обчислюється на підставі обсягу виробленого валового внутрішнього продукту на душу населення, середньої тривалості життя та рівня освіти населення. Отже, на підставі системного критерію терміном "бідні" можуть позначатися певні географічні ареали, регіони, країни [26].

Суб'єктивні критерії відбивають уявлення населення про власний стан. Результати оцінки стану бідності за суб'єктивними критеріями мають важливе значення для прогнозування соціальної напруженості в суспільстві, результатів виборів тощо.

Найуживанішими статистичними характеристиками бідності є її рівень і глибина.

Рівень бідності (Р) — це питома вага сімей, чий рівень споживання (доходів) нижчий за визначену межу бідності:

Р =

де 2 — кількість сімей, які визнаються бідними згідно з одним із критеріїв; п — загальна чисельність сімей.

Показник рівня бідності відбиває поширеність бідності, але не дає інформації про ступінь зубожіння певних груп населення. Адже вони можуть або жити у злиднях, або, навпаки, їхні доходи наближатимуться до межі бідності. Для визначення розбіжності між доходами бідних і межею бідності застосовують такий показник, як глибина бідності (Н):

Н =

де Z, — межа бідності; У_і— доходи сімей, які визнані бідними.

Найважливішою причиною, здатною привести людей на соціальне дно, є втрата роботи, що означає соціальну трагедію. У масовій свідомості економічні реформи зв'язуються із соціальною деградацією, з масовим зубожінням, з життєвими позбавленнями, менш значимими сприймаються вплив кримінального світу і змушене переселення (біженці), що народжує біженців.

По оцінкам експертів у числі груп ризику потрапити на соціальне дно виявляються: самотні люди похилого віку (шанси потрапити на дно дорівнюють 72%), пенсіонери (61%), інваліди (63%), багатодітні родини (54%), безробітні (53%), матері-одиночки (49%), біженці (44%), переселенці (31%). Навпроти, у них немає шансів для руху нагору по соціальним сходам. Такими шансами володіють лише ті, хто вже зайняв визначені соціальні позиції в суспільстві.

Сьогодні погроза зубожіння нависла над цілком заможними соціально-професійними шарами населення. Соціальне дно готове поглинути і вже поглинає селян, низько кваліфікованих робітників, інженерно-технічних працівників, учителів, творчу інтелігенцію, учених. У суспільстві діє ефективний механізм усмоктування людини на дно. Головними елементами цього механізму є економічні реформи у тому вигляді, у якому вони проводяться сьогодні, кримінальний світ і нездатна захистити своїх громадян держава. Зрозуміло, що соціальне дно (у дуже обмежених розмірах) існувало і раніш. Однак реформи сильно збільшили процеси спадної мобільності. І тепер значно складніше вибратися із соціальної ями.

Рівень бідності по Чернігівській області на 1999 рік становив 16,1 %, а в 2000 він сягнув 28,7 %, в 2009 році становив – 25,3 %. Як бачимо,відбулося незначне зниження показника бідності в 2009 році порівняно з 2000 роком. Ці показники свідчать про незначне покращення стану життя населення в Чернігівській області.

5. Комплексне оцінювання ефективності екологічно-орієнтованих стабілізаційних рішень

В умовах формування нової парадигми суспільного розвитку використання в основному економічних критеріїв ефективності прийняття рішень стає недостатнім і потребує залучення більш широкого спектра соціальних, екологічних та інвестиційних критеріїв. У першу чергу необхідно забезпечити економічні механізми екологічного регулювання, що базуються на вартісній оцінці екологічного і соціального збитку і впливають на формування економічної ефективності підприємства [1].

Соціально-екологічні проблеми Чернігівської області пов'язані насамперед з негативними екстернальними ефектами економічної діяльності та обумовлені промисловим забрудненням НПС. Зниження якості НПС є одним із факторів, який негативно впливає на стан здоров'я населення, що призводить до погіршення демографічної ситуації в Україні. Таким чином, для країни проблема збереження капіталу здоров'я як основної складової людського капіталу є надзвичайно актуальною. Тому виправданим є розгляд соціоекологічного збитку як самостійної категорії в загальній структурі економічного збитку. Під соціоекологічним збитком пропонується розуміти невиправдані і передчасні втрати капіталу здоров'я населення території, виражені у вартісній формі, внаслідок погіршення якості НПС.

Практична реалізація сталого розвитку (СР) області неможлива без раціональної організації вітчизняної системи еколого-економічних регуляторів, що стимулюють екологічно безпечне господарювання і водночас визначають задовільний стан відповідних територій.

Комплексна оцінка являє собою взаємозалежну характеристику, з одного боку, економічного рівня суб'єктів господарської діяльності, а з іншого боку, якості територій. Результативність сучасного механізму екологічного регулювання оцінюють за допомогою двох взаємозалежних блокових систем позаекономічних і економічних показників, що характеризують кількісні й якісні властивості еколого-економічного об'єкта, процесу або рішення [8].

Сутність СР розкривається в системі показників (індикаторів) і їх порогових значень інтегральних індикаторів за сферами життєдіяльності (економічна безпека (динаміка зміни ВВП території); екологічна безпека (здатність збереження балансу між людиною і природою), соціально-демографічна безпека (сфера рівня життя населення, стійкість до депопуляції).

Акцентувати увагу в області насамперед потрібно на застосуванні комплексу взаємоузгоджених виробничо-технологічних, організаційно-управлінських та науково-дослідних екологічних стабілізаційних заходів (ЕСТЗ), спрямованих на стимулювання екологічних інновацій та модернізацію процесів виробництва в різних сферах діяльності.

Для комплексного економічного оцінювання ефективності ЕСТЗ в області пропонуємо використовувати такі підходи:

1) розрахунок вартості реалізації ЕСТЗ (визначення одноразових витрат (капіталовкладень та поточних експлуатаційних витрат), потрібних для забезпечення функціонування об'єкта стабілізаційного впливу;

2) визначення економічної ефективності, та еколого-соціального та інвестиційного ефекту реалізації ЕСТЗ;

3) визначення впливу ЕСТЗ на можливість послаблення або повної нейтралізації загроз СР території як у цілому, так і за її окремими складовими (екологічною, демографічною тощо).

Дослідження, проведені в роботі, свідчать, що масштаби економічних збитків від підвищеного рівня техногенної безпеки в області.

Річний розмір збитку від техногенних аварій, приблизно дорівнює сумі поточних витрат СГ на охорону НПС і складає, відповідно 2,48 млрд грн і 2,90 млрд грн. При цьому розмір екологічних зборів, які були пред'явлені СГ за забруднення НПС, становив 239,1 млн грн, а платежів за збиток, нанесений природі, та штрафів за порушення природоохоронного законодавства ― лише 4,1 млн грн.

За даними, отриманими від управлінь та підприємств області, в 2009 році спостерігалося збільшення обсягів інвестицій в природоохоронне будівництво. В порівнянні з 2005 роком, сума виділених коштів зросла на 5,6 млн. грн. Протягом 2006 року на 47 природоохоронних об`єктах виконано будівельних робіт на загальну суму 18,7 млн. грн.

Висновки

1. Вибір ефективного механізму регулювання природокористуванням повинен спиратися на систему комплексних індикаторів сталого розвитку і реалізацію відповідних стабілізаційних рішень екоменеджменту.

2. Центральне місце в забезпеченні сталого розвитку займає проблема врахування довгострокових екологічних наслідків від прийнятих сьогодні економічних рішень на основі методології обґрунтування принципів і способів переходу до гармонічно збалансованого розвитку.

3. Покращання екологічної ситуації в Чернігівській області можливе шляхом реалізації механізмів екологічного регулювання та організаційно-управлінських стабілізаційних природоохоронних заходів, узгоджене здійснення яких може або усувати вплив дестабілізуючих факторів на об'єкти та системи народногосподарського комплексу або обмежувати погіршення їх функціонування.

4. Екологічне управління в Чернігівській області здійснюється на регіональному рівні та забезпечується працівниками Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області, Держекоінспекції в Чернігівській області.

5. За результатами проведеного дослідження було встановлено, що рівень життя та соціально-економічного розвитку в Чернігівській області має дуже низькі показники, що свідчить про необхідність реалізації регіональних програм спрямованих стабілізацію розвитку області.

6. В області значна увага приділяється забезпеченню екологічної безпеки від діяльності виробничих підприємств, відновлення природних комплексів, створення природоохоронних територій.

Список використаних джерел

1. Аналіз еколого-гігієнічної та санітарно-епідемічної ситуації в Чернігівській області за 2008 рік та прогноз на 2009 рік. – Чернігів: РВК "Деснянська правда", 2009. – 178 с.

2. Андрейцев В.І. Політика. Іновації. Приватизація. Екологічна безпека. Право. (Проблеми оптимізації законодавства України). – К., 2006.

3. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: навчальний посібник. – К.: Знання-Прес, 2002. - 332 с.

4. Браун Л. Экономика. Как сделать экономику, оберегающей планету. Пер. с англ. – М.: Весь мир, 2003. – 392 с.

5. Гриник І.В. Збалансований розвиток агроекосистем на прикладі Чернігівської області. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук. - К., 2005. – 41 с.

6. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2008 р. – Чернігів, 2009.

7. Екологічна безпека України: аналіз, оцінка та державна політика /А.Б. Качинський, Г.А. Хміль. — К.: НІСД, 1997. — 127 с.

8. Екологічне управління: підручник / В.Я.Шевчук, Ю.М.Саталкін та ін. – К.ибідь, 2004. – 432 с.

9. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х книгах / За ред. Андрейцева В.І. – К.: Юрінком, 1997.

10. Качинський А.Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення / А.Б. Качинський. – К.:НІСД, 2001. – 312 с.

11. Клименко М.О., Скрипчук П.М. Метрологія, стандартизація і сертифікація в екології: Підручник. - К.: Академія, 2006. - 368 с.

12. Клименко М.П., Прищепа А.М., Вознюк Н.М. Моніторинг довкілля. – К.: ВЦ: "Академія", 2006. – 360 с.

13. Ковальчук В.В., Моісеєв Л.М. Основи наукових досліджень: Навч. посібник. – К.: Професіонал, 2004. – 214 с.

14. Кожушко Л.Ф., Скрипчук П.М. Екологічний менеджмент: Підручник. – К.: ВЦ "Академія", 2007. – 432 с.

15. Колотило Д.М. Екологія та економіка. - К.: КНЕУ,2005.- 576 с.

16. Костащук В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. – метод. посібник. – част. 1 – Чернівці, 2005. – ст. 49 – 52.

17. Краснова М.В., Позняк Е.В. Правове забезпечення екологічної безпеки: роль науково-правового фактору. // Право України. -2000, -№3.

18. Мельник П.Г. Основи стійкого розвитку: навч. посібник для післядипломної освіти. –Суми: ВТД "Університетська книга", 2006. – 388 с.

19. Наукові основи агропромислового виробництва Чернігівської області. / Гриник І.В., Барбаков А.Г., Бакун Ю.О. – Чернігів: РВК "Деснянська правда", 2004. – 344 с.

20. Розміщення продуктивних сил України. Підручник. / За ред. Є.П. Качана. – К.: Вид – во " Юридична книга " 2001 р. – ст. 101, 119 – 120.

21. Розміщення продуктивних сил. Підручник. / За ред. Ковалевського. – К., 2003 р., - ст. 66 – 78.

22. Руденко В. П. Український природно – ресурсний потенціал – ІІІ част. – Чернівці. – " Рута ", 2005 рік.

23. Соціально – економічна географія України: навч. посібник / За ред. Шаблія О. І. – Львів : Світ, 1994 р. – ст. 261 – 265, 275 – 279.

24. Сталий розвиток: еколого-економічна оптимізація територіально-виробничих систем: навчальний посібник. / за заг. ред. І.В.Недіна. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2008. – 384 с.

25. Стійкий екологічно безпечний розвиток і Україна: навчальний посібник. / За ред. М.І.Дробнохода. - К.: МАУП,2002. – 104 с.

26. Україна: прогрес та шляхи сталого розвитку. К.: ЗАТ "Нічлова", 2002. – 224 с.

27. Экология города: Учебник. – К.: Либра, 2000. – 464 с.