169928 (Стан та перспектики екологічної конверсії промислових і сільськогосподарських підприємств Чернігівської області), страница 2

Найпоширенішими з них є будівельні корисні копалини. На сході Чернігівщини знаходяться значні поклади крейди і цементних мергелів, розробляються родовища формувальних пісків, є вапняки, скляні піски та вогнетривкі глини.

Із хімічної сировини розвідано фосфорити.

Область виділяється своїми лісовими і водними ресурсами.

До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів: здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо, що використовуються для задоволення суспільних потреб.

Лісами вкрито 26% території, на півночі - 30-40%.

Регіон повністю належить до сточища Дніпра - основної водної артерії України, тому забезпечення господарського комплексу водою достатнє, а в Поліссі - надмірне, у зв'язку з чим тут діє осушувальна система. Добре забезпечений район і підземними водами.

На всіх етапах розвитку, виробництво матеріальних благ є процес взаємодії людей і природи. В умовах науково-технічного прогресу спостерігається дисбаланс у цій взаємодії. Вона виражається у появі нових видів продукції і технологій видобутку та переробки природних ресурсів та збільшення надмірного тиску на природне середовище.

Структура природно-ресурсого потенціалу наведена на рис.1.2.

Рис.1.2 Структура природно-ресурсного потенціалу Чернігівської області.

Аналіз даних рис.1.2 дозволяє зробити наступні узагальнення:

Чернігівська область не належить до регіонів України із високим рівне забезпечення природним ресурсами. На неї припадає тільки 3,5 відсотки від інтегрального ПРП України.

В області найважливіше значення мають земельні ресурси (59,1%), що є сприятливим для розвитку сільського господарства.

Порівняно високі тут і показники розвитку водного (12,9%), мінерального (10,8) та рекреаційного потенціалів (9,6%) є сприятливими для розвитку промисловості та рекреаційної сфери.

Природно-ресурсний потенціал - важливий фактор розміщення продуктивних сил Чернігівської області, який включає природні ресурси і природні умови.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу [1].

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологіч­ною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

Таким чином природні ресурси області забезпечують дальший розвиток промисловості і є привабними для інвесторів.

Розділ 2. Структура та економіко-екологічний стан промислового і аграрного виробництв області

2.1 Сучасний стан промислового виробництва

В господарському комплексі регіону промисловість домінує над сільськогосподарським виробництвом. Основними галузями промисловості є машинобудування, хімічна, легка, харчова, гірничодобувна, деревообробна галузі та промисловість будівельних матеріалів.

Структура виробництва продукції промисловості в Чернігівській області за видами діяльності у 2006 р. наведена на рис.2.1.

Рис.2.1 Структура промислового виробництва Чернігівської області

У області вирощують зернові культури, цукрові буряки, картоплю, льн-довгунець, кормові культури, виробляють молоко, м'ясо, яйця, вовну та м`ясо птиці.

Паливно-енергетичний комплекс Чернігівської області працює в основному на довізному кам'яному вугіллі, природному газі і нафтопродуктах. Енергетика представлена Чернігівською та Прилуцькою ТЕЦ.

Основний напрям підприємств хімічної промисловості в області - виробництво штучного і синтетичного волокна на ВАТ „Хімволокно" та комвольно-суконному комбінаті.

У області добре розвинутий лісопереробний комплекс. Будівельна індустрія регіону орієнтується на сировинні ресурси та на житлове і промислове будівництво.

Легка промисловість працює як на місцевій природній, так і на хімічній сировині. Провідне місце належить текстильній промисловості (бавовняна, трикотажна тощо). Важливе місце серед галузей текстильної промисловості посідає вовняна.

Лляна промисловість майже повністю забезпечує себе місцевою сировиною.

В Чернігівській області розвинуті також трикотажна (Прилуки), шкіряно-взуттєва (Прилуки, Чернігів) галузі.

В області працюють також фабрики музичних інструментів (Чернігів), головних уборів (Прилуки).

В області зареєстровано 953 промислових об`єкти, переробна і харчова нараховують 115 підприємств. Крім того, виробництвом продукції харчування зайняті 346 виробництв, що знаходяться на балансі непромислових організацій і 55 підприємств інших форм господарювання.

2.2 Стан аграрного виробництва в умовах реформування виробничих відносин

Перехід аграрного виробництва на ринкові засади обумовило корінне його реформування, шляхи створення нових виробничих відносин, особливо у зміні власності на землю, створення нових різноманітних форм власності на землю та інші засоби виробництва. На базі колишніх колгоспів створені нові господарські формування: кооперативи, фермерські господарства, ТОВи, ЗАТи, ВАТи, - всього 1368 різних організаційно господарських структур.

Розпаювання земель і реорганізація колгоспів і створення нових господарських структур не сприяло інтенсифікації аграрного виробництва, швидше навпаки. Виробництво продукції сільського господарства зменшилось більше ніж у два рази.

За останнє десятиріччя вміст основних елементів живлення суттєво знизився, грунти підкислились, зменшився вміст гумусу. Якщо за період 1986 - 1990 рр. Обсяги застосування добрив досягли рівня164 кг діючої речовини на 1 га і 10,7 т/га органічних добрив, то у 2001 - 2007 рр. На 1 га посівної площі було внесено що 31 кг поживних речовин мінеральних і 1,6 т органічних добрив або зменшились проби порівняльного періоду, відповідно у 5,3 і 6,7 разів.

До 1990 року в грунтах області спостерігався близький до бездефіцитного баланс гумусу. В останні роки в області від`ємне сальдо балансу гумусу склало 376 кг. В зв`язку з цим середній вміст гумусу становить лише 2,3%.

Однією з найгостріших проблем в області є зростаюча кислотність ґрунтового покриву. Основна причина - припинення вапнування кислих грунтів. Не проводиться в області і гіпсування засолених грунтів.

Отже, в сучасному землекористуванні області створились вкрай несприятливі умови, коли еколого-агрохімічний стан грунтів погіршується не в результаті перевантаження агроекосистем надмірно високими дозами агрохімікатів, а внаслідок порушення основного екологічного закону, за яким винос поживних речовин з ґрунту необхідно компенсувати внесенням екологічно-доцільних норм добрив.

В системі агропромислового комплексу області радіологічний контроль виконують підрозділи обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості ґрунтів і якості продукції "Облдержродючість", мережі ветеринарної медицини, відомчі лабораторії на підприємствах переробної промисловості. Контролюється радіаційний фон, визначається рівень забруднення радіоактивними речовинами ґрунту сільськогосподарських угідь, рослинницька і тваринницька продукція.

Протягом 2006 року виконано 224,9 тис. досліджень:

лабораторіями мережі ветеринарної медицини - 175 тис. досліджень;

обласним центром "Облдержродючість" - 5,4 тис. досліджень;

асоціацією "Чернігівмолцентр" - 25 тис. досліджень;

лабораторіями м’ясопереробних підприємств - 7,9 тис. досліджень;

радіоекологами в зоні гарантованого добровільного відселення - 6,9 тис. досліджень.

Радіаційна ситуація щодо забрудненості сільгоспугідь ускладнюється тим, що забрудненою виявилась, в основному, територія поліської частини області, в ґрунтовому покриві якої переважають кислі малогумусні піщані та супіщані ґрунти. Для них характерна низька вбирна здатність, слабка буферність, мала ємність вбирання. У зв'язку з цим, навіть на порівняно малозабруднених площах, спостерігається підвищена міграція радіонуклідів в системі „ґрунт-рослина", що призводить до одержання продукції з перевищенням нормативів навіть на умовно чистих територіях. Особливо це характерно щодо цезію-137 на торфовищах та торфоболотних ґрунтах, які займають 9% забруднених угідь, та щодо стронцію-90 на дерново-підзолистих піщаних та зв’язно-піщаних ґрунтах, які поширені на 43% забруднених сільськогосподарських угідь.

Спостереження за щільністю забруднення ґрунту радіонуклідами проводиться Чернігівським обласним державним проектно-технологічним центром охорони родючості ґрунтів і якості продукції “Облдержродючість" в чотирьох районах області на 7 стаціонарних пунктах. Моніторинг радіологічних даних проводиться в ґрунті, які в 2006 році характеризувались такими показниками:

рівень гама-фону - 6-12 мкР/год;

щільність забруднення радіоцезієм - 0,16-0,49 Кі/км²;

щільність забруднення радіостронцієм - 0,02-0,32 Кі/км²;

відношення щільності забруднення цезієм-137 і стронцієм-90 в орному шарі дорівнює від 1,5 до 8.

Дані щільності забруднення ґрунтів радіонуклідами на контрольних ділянках наведені в табл.2.1 Дослідження останніх 7 років вказують на стабільність щільності забруднення ґрунту радіонуклідами на контрольних ділянках. Так, по 7 контрольних ділянках середня щільність забруднення ґрунту цезієм-137 становила в 1999 році - 0,46 Кі/км^2, 2000 - 0,52, 2001 - 0,45, 2002 - 0,58, 2003 - 0,44, 2005 - 0,38, 2006 - 0,34 Кі/км^2. Незначні обсяги досліджень не дають змоги зробити належні об’єктивні висновки, але загальна направленість процесів простежується.

Табл. 2.1. Щільність забруднення ґрунту цезієм-137 та стронцієм-90 на контрольних ділянках

Уточнююче обстеження на сільськогосподарських угіддях, площею 60 тис. га, проведене в 2003-2006 роках, вказує зниження середньозваженого показника щільності забруднення ґрунту цезієм-137 на 44%. Так, якщо за даними досліджень, проведених на цих угіддях в 1991-1993 роках, середньозважений показник забруднення становив 1,8 Кі/км², то при уточнюючому обстеженні - 1,0 Кі/км². Спостерігається зменшення щільності забруднення ґрунту природних угідь стронцієм-90. За даним обстеження 1991-1993 років середній вміст стронцію в ґрунтах становив 0,15 Кі/км², за даними 2003-2006 років на тій же території - 0,11 Кі/км², тобто зменшився на 27%.

На фоні загальної тенденції до зниження вмісту радіонуклідів в ґрунті спостерігаються і протилежні результати, що пояснюється як різними площами забруднених ділянок так і переходами стронцію-90 в рухомі форми. Одержані дані дають можливість більш об’єктивно оцінити радіаційну ситуацію в зоні забруднення, прогнозувати рівні забруднення продуктів харчування і кормів а, отже, і приймати належні міри по зменшенню радіаційного навантаження на населення, яке проживає в забрудненій зоні.

За післяаварійний період радіаційна ситуація в області дещо покращилась. Цьому сприяло диференційоване виконання комплексу контрзаходів на підставі результатів ретельного радіаційного моніторингу ґрунтів сільськогосподарських угідь і продукції, зосередження контролю, уваги і першочергового проведення захисних заходів на найбільш „критичних" територіях. Стан покращився і завдяки природним автореабілітаційним процесам (радіоактивний розпад, фіксація і перерозподіл радіонуклідів у ґрунті).

В залежності від рівнів забруднення ґрунту радіонуклідами, ландшафтно-геохімічних особливостей забруднених територій здійснюється перехід радіонуклідів з ґрунту в рослини. Динаміка рівнів забруднення радіоцезієм рослинницької продукції вказує на те, що в останні роки не спостерігається їх суттєвого зниження. В основному вони стабілізувались. Кількість, досліджених центром "Облдержродючість", зразків рослинницької продукції в минулому році складає 5497 шт., з них з перевищенням допустимих рівнів - 101 шт., основна маса яких припадає на Чернігівський (49 проб), Козелецький (19 проб) та Семенівський (31 проба) райони.

Найбільшу турботу викликає та продукція, рівень забруднення якої перевищує допустимий. Визначення її кількості дозволяє давати оцінку радіаційній ситуації регіону. Однак є певна складність в проведенні такої оцінки через те, що нормативним документом ДР-97 не визначені допустимі рівні забруднення сіна, соломи, зеленої маси природних угідь і сіяних трав, зернофуражу - основи кормових раціонів. В цьому випадку параметри досліджень продукції оцінювались у відповідності з документом ТДР-91, згідно якого допустимі рівні по цих видах продукції, в основному, завищені. В той же час інших параметрів забруднення вище названої продукції немає.