169754 (Екологічні проблеми водоспоживання і водовідведення та шляхи їх подолання)

Вступ

Кожна свідома людина повинна обов'язково мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану, а також про основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

Екологізація економіки і свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов'язане в першу чергу з державною регуляцією процесів природокористування. Новою в даній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою і людиною, яка базується на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована впродовж двох століть і в даний час придбала своє критичне значення. Тому існує об'єктивна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованого стану, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб'єктами підприємництва, між іноземними партнерами, на рівні планетарної співпраці ради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації.

Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми та підтримувати прогресивні світові ініціативи і рішення: вступати в різні міжнародні союзи, суспільства, підписувати угоди.

В Україні розроблено «Основні напрями державної екологічної політики». Цей документ визначає не лише мету і пріоритетні завдання охорони довкілля, але і механізми їх реалізації, напрями гармонізації і інтеграції екологічної політики України в рамках процесу «Довкілля для Європи» і світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що сполучає стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду у галузі охорони довкілля і екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони природного довкілля і ядерної безпеки в Україні сформована цілісна система регуляції і управління природокористуванням і охороною природи, екологічною безпекою, яка, за виводами міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові принципи для вирішення екологічних проблем, упроваджено економічний механізм природокористування, відповідно до міжнародних вимог створюється національна система стандартів відносно забезпечення екологічної безпеки і природокористування.

Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного і ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування і розвитку суспільства.

У даній роботі висвітлено тему водоспоживання та водовідведення в Україні. Розглянуто екологічні проблеми навколишнього середовища та шляхи їх подолання. Також у даній роботі розглядається закордонний досвід водовідведення та водоспоживання та екологічні проблеми розвинутих держав і шляхи їх подолання.

Актуальність даної роботи зумовлена, з одного боку, великим інтересом до теми водоспоживання та водовідведення в сучасній екологічній науці, з іншого боку, її недостатньою розробленістю. Розгляд питань пов'язаних з даною тематикою носить як теоретичну, так і практичну значущість.

Результати можуть бути використані для розробки методики аналізу водоспоживання та водовідведення у різних регіонах України та всього світу.

Теоретичне значення вивчення проблеми водоспоживання та водовідведення полягає в тому, що вибрана для розгляду проблематика знаходиться на стику відразу декількох наукових дисциплін.

Об'єктом даного дослідження є аналіз умов водоспоживання та водовідведення в Україні в цілому та окремо по різних областях.

При цьому предметом дослідження є розгляд окремих питань, сформульованих як завдання даного дослідження.

Метою дослідження є вивчення теми водоспоживання та водовідведення з точки зору новітніх вітчизняних і зарубіжних досліджень по схожій проблематиці.

В рамках досягнення поставленої мети автором були поставлені і рішення наступні завдання:

1. Вивчити теоретичні аспекти і виявити природу водоспоживання та водовідведення в Україні в цілому та по окремих регіонах.

2. Висвітлити актуальність проблеми водоспоживання та водовідведення в сучасних умовах.

3. Викласти можливості вирішення тематики водоспоживання та водовідведення, а також звернути увагу на правове забезпечення водоспоживання та водовідведення в Україні;

4. Позначити тенденції розвитку тематики водоспоживання та водовідведення, визначитися з подальшими цілями та пріоритетами розвитку даного напрямку.

Робота має традиційну структуру і включає введення, основну частину, що складається з трьох розділів, висновок і бібліографічний список.

Таким чином, актуальність даної проблеми визначила вибір теми роботи, пов’язаної з водоспоживанням та водовідведенням, круг питань і логічну схему її побудови.

Теоретичною і методологічною основою проведення дослідження є законодавчі акти, нормативні документи по темі роботи.

Джерелами інформації для написання роботи послужили базова учбова література, фундаментальні теоретичні праці найбільших мислителів в даної області, результати практичних досліджень видних вітчизняних і зарубіжних авторів, статті і огляди в спеціалізованих і періодичних виданнях, присвячених тематиці водоспоживання та водовідведення, довідкова література, інші актуальні джерела інформації, що наведено в розділі описання використаних джерел інформації.

Розділ 1. Загальні відомості про водоспоживання та водовідведення їх особливості та характерні риси

1.1 Водоспоживання, його різновиди і особливості

Водоспоживання – сукупність заходів щодо забезпечення водою різних споживачів. Інженерні споруди, призначені для вирішення завдань водоспоживання, називають системою водоспоживання, або водопроводом.

До цілей водоспоживання слід віднести:

• питні;

• господарські;

• протипожежні;

• виробничі;

• іригаційні.

Підчас подачі води враховують її якість, наприклад, до питної води пред'являються вимоги СанПіН 2.1.4.1074-01 "Питна вода. Гігієнічні вимоги до якості води централізованих систем питного водопостачання. Контроль якості". Для доведення якості води до необхідних норм використовують водопідготовку.

Водопідготовка – обробка води, що поступає з природного вододжерела, для приведення її якості у відповідність з вимогами технологічних споживачів. Може вироблятися на спорудах або установках водопідготовки для потреб комунального господарства, теплогенерирующих підприємств, транспорту, промислових підприємствах.

Водопідготовка полягає в звільненні води від дисперсних і колоїдних домішок і солей, що містяться в ній, тим самим запобігає відкладення накипу, віднесення солей пором, корозія металів, а також забруднення оброблюваних матеріалів при використанні води в технологічних процессах.

Водопідготовка включає наступні основні методи обробки:

• освітлення (видалення з води коагуляцією, відстоюванням і фільтруванням колоїдних забруднень, що суспензують);

• зм'якшування (усунення жорсткості води осадженням солей кальцію і магнію, вапном і содою або видалення їх з води катіонує);

• знесолювання і обескремнивание (іонний обмін або дистиляцією у випарниках);

• видалення розчинених газів (термічним або хімічним методом) і оксидів заліза і міді (фільтруванням).

• поліпшення органолептичних властивостей води (видалення з води речовин, що додають воді запах (сірководень, хлор), і ряду органічних речовин).

Нижче приведені і охарактеризовані основні джерела водоспоживання:

1. Річка

Річка – природний водний потік (водоток), що протікає у виробленому їм поглибленні – постійному природному руслі і що харчується за рахунок поверхневого і підземного стоку з його басейну.

Річки є предметом вивчення одного з розділів гідрології суші – річковій гідрології (потамологии).

У кожній річці розрізняють місце її зародження – витік і місце (ділянка) впадання в морі, озеро або злиття з іншою річкою – гирло.

Річки, що безпосередньо впадають в океани, моря, озера або що втрачаються в пісках і болотах, називаються головними; що впадають в головні річки – притоками.

Головна річка зі всіма її припливами утворює річкову систему, яка характеризується густиною річкової мережі.

Поверхня суші, з якою річкова система збирає свої води, називається водозбором, або водозбірною площею. Водозбірна площа разом з верхніми шарами земної кори, що включає дану річкову систему і відокремлена від інших річкових систем вододілами, називається річковим басейном.

1. Озеро

Озеро – замкнутее поглиблення суші, в яке стікає і накопичується вода. Озера не є частиною Світового Океану.

Озера регулюють стік річок, затримуючи в своїх улоговинах порожнисті води і віддаючи їх в інші періоди. У водах озер відбуваються хімічні і біологічні реакції. Одні елементи переходять з води в донні відкладення, інші – навпаки. У ряді озер, що головним чином не мають стоку, у зв'язку з випаром води підвищується концентрація солей. Результатом є істотні зміни мінералізації і сольового складу озер.

Завдяки значній тепловій інерції водної маси крупні озера пом'якшують клімат прилеглих районів, зменшуючи річні і сезонні коливання метеорологічних елементів.

За походженням озера діляться на:

• тектонічні;

• льодовикові;

• річкові (стариці);

• приморські (лагуни і лимани);

• провальні (карстові, термокарстові);

• вулканічні (у кратерах вимерлих вулканів);

• завально-запрудні;

• штучні (водосховища, ставки).

За водним балансом озера діляться на:

• стічні (мають стік, переважно у вигляді річки);

• безстічні (не мають поверхневого стоку або підземного відведення води в сусідні водозбори. Витрати води відбуваються за рахунок випару).

За хімічним складом води озера діляться на:

• прісні;

• мінеральні (солоні).

Загальна площа озер земної кулі складає близько 1,8 % суші (приблизно 2,7 млн кв. км.).

1. Водосховище

Водосховище – штучне водоймище, утворене, як правило, в долині річки водопідпірними спорудами для накопичення і зберігання води в цілях її використання в народному господарстві.

Водосховища діляться на 2 типи: озерні і річкові. Для водосховищ озерного типа (наприклад, Рибінського) характерне формування водних мас, істотно відмінних по своїх фізичних властивостях від властивостей вод припливів. Течія в цих водосховищах пов'язана більш всього з вітрами. Водосховища річкового (руслового) типа (наприклад, Дубоссарське) мають витягнуту форму, течії в них, зазвичай, стічні; водна маса по своїх характеристиках близька річковим водам.

Основними параметрами водосховища є об'єм, площа дзеркала і амплітуда вагання рівнів води в умовах його експлуатації.

1. Море (для господарських і питних потреб)

Море – частина Світового океану, відособлена сушею або піднесеннями підводного рельєфу. Деякі моря є частиною іншого моря (наприклад, море Егейськоє — частина Середземного).

По мірі відособленості і особливостям гідрологічного режиму моря підрозділяються на три групи:

• внутрішні моря (середземні моря і напівзамкнені моря);

• околичні моря;

• міжострівні моря[3, стор. 68].

За своїм географічним положенням середземні моря інколи ділять на міжматерикові моря та внутрішньоматерикові моря.

З геологічної точки зору сучасні моря є молодими утвореннями: всі вони визначилися в контурах, близьких до сучасних, в неогеновий для палеогену час, і остаточно оформилися в антропогене. Найбільш глибокі моря утворилися в місцях крупних розломів земної кори (наприклад, Середземне море). Дрібні моря виникли при затопленні водами Світового океану околичних частин материків при їх опусканні або при підвищенні рівня океану і розташовуються зазвичай на материковій мілині.

1. Підземні води

Підземні води – води, що знаходяться в товщі гірських порід верхньої частини земної кори в рідкому, твердому і газоподібному стані.

За умовами залягання підземні води підрозділяються на:

• грунтові;

• грунтові;

• міжпластові.

Грунтові води заповнюють частину проміжків між частками грунту; вони можуть бути вільними (гравітаційними), такими, що переміщаються під впливом сили тяжіння, або зв'язаними, утримуваними молекулярними силами[5].

Грунтові води утворюють водоносний горизонт на першому від поверхні водотривкому шарі. У зв'язку з неглибоким заляганням від поверхні рівень грунтових вод випробовує значні коливання по сезонах року: він то підвищується після випадання опадів або танення снігу, то знижується в посушливий час. У суворі зими грунтові води можуть промерзати. Ці води більшою мірою схильні до забруднення.

Міжпластові води – водоносні горизонти, що пролягають нижче, ув'язнені між двома водотривкими шарами. На відміну від грунтових, рівень міжпластових вод більш постійний і менше змінюється в часі. Міжпластові води чистіші, ніж грунтові. Напірні міжпластові води повністю заповнюють водоносний горизонт і знаходяться під тиском. Натиском володіють всі води, ув'язнені в шарах, що залягають в увігнутих тектонічних структурах.

За умовами руху у водоносних шарах розрізняють підземні води, циркулюючі в рихлих (піщаних, гравієвих і галечникових) шарах і в тріщинуватих скальних породах.

Залежно від характеру порожнеч водовміщаючих порід підземні води діляться на:

• порові – в пісках, галечниках і ін. уламкових породах;

• тріщини (жильні) – в скальних породах (гранітах, піщаниках);

• карстові (карстові для тріщини) – в розчинних породах (вапняках, доломітах, гіпсі і ін.).

Підземні води – частина водних ресурсів Землі; загальні запаси підземних вод складають понад 60 млн км³. Підземні води розглядаються як корисна копалина. На відміну від інших видів корисних копалини, запаси підземних вод можуть бути відтворені в процесі експлуатації.