169053 (Проблеми утилізації твердих побутових відходів в малих містах (а прикладі смт. Ставище))

Проблеми утилізації твердих побутових відходів в малих містах

Вступ

У результаті неконтрольованих демографічних процесів ряду азіатських країн відбувся різкий ріст чисельності населення Землі, що уже перевищує 6,4 млрд. докорінно змінився вплив людини на природне середовище. Піддалися вирубці й сільськогосподарському освоєнню сотні мільйонів гектарів землі. Сотні тисяч квадратних кілометрів земельних масивів порушені гірськими виробітками або забудовані, з надр на поверхню землі переміщаються мільярди тонн корисних копалин, гірських порід, солоних вод і розсолів; промисловість і транспорт спалюють величезну кількість палива, розпорошують мільйони тонн різноманітних мінеральних ресурсів. Природні запаси виснажуються в результаті їхнього нераціонального використання, що приводить до гігантських скупчень відходів. За останні піввіку підсилилися процеси забруднення всіх компонентів навколишнього середовища, що перетворило проблему охорони біосфери й навколишнього середовища в одну з найважливіших на планеті, не менш серйозну, а в ряді регіонів уже більше серйозну, ніж проблема збереження миру, боротьби з голодом, алкоголізмом і наркотиками.

Екологічна некомпетентність керівництва на міжнародному, федеральному й місцевому рівнях господарської роботи в останні 20 років все частіше приводить до екологічних криз у зонах впливу технології й, як наслідок, до росту захворюваності, зниженню середньої тривалості життя людей. Це, зокрема, підтверджує аварія на Чорнобильській АЕС.

Особливу небезпеку для людини й біосфери представляють озонові й теплові діри в атмосфері, парниковий ефект, радіоактивне й бактеріологічне забруднення навколишнього середовища й розвиток процесів імунодефіциту в людини, тварин і рослин.

Живі організми на 90% зосереджені в заплавах річок й інтенсивно знищуються необґрунтовано розташовуваними тут підприємствами, що скидають більші обсяги стічних вод. За останні 10–12 років вилов коштовних видів риб із внутрішніх водойм нашої країни скоротився в 4 рази. Навколо промислових підприємств, металургійних і хімічних комбінатів на тисячах гектарів сформувалися техногенні пустелі, загинула більшість мікроорганізмів навіть у ґрунті. Стали масовими випадки хімічної інтоксикації й поразки організму, особливо в немовлят, у результаті впливу радіоактивних елементів, ртуті, селену, свинцю, інших важких металів, окислів азоту, сірки, вуглецю, органічних забруднювачів, фенолів, продуктів розпаду, білків й ін. Експерти ООН відзначають, що техногенним «опустеленням» уражено 30% земної поверхні, і ця площа, непридатна для здорового життя людей, зростає щорічно на 6 млн. га.

Удосконалювання знарядь праці дозволяє втягувати в трудовий процес все більшу кількість природних ресурсів.

Створюється ілюзія безмежної влади людини над природою. «Скорення» природи приводить до порушення її законів. Наслідки, бувають майже катастрофічними – це наслідки випробувань ядерної зброї, аварій на атомних електростанціях, будівництва целюлозно-паперових комбінатів на о. Байкал, зведення великих гідроспоруджень на рівнинах, зокрема, на Волзі, у затоці Кара-Богаз-Гол, аварії на гірничодобувних підприємствах, на великих хімічних підприємствах. Збиток від такого «скорення» природи часто непорівнянний з тією вигодою, що очікували одержати.

Необхідно знати й ураховувати закономірності розвитку природного середовища, оскільки будь-яка господарська діяльність являє собою втручання в природу. І перш ніж здійснити таке втручання, потрібно передбачити всі його наслідки, як найближчі, так і віддалені, науково обґрунтувати необхідність такого втручання.

Під навколишнім середовищем звичайно розуміють біосферу або частину природної системи, у якій безпосередньо здійснюється діяльність людей. Біосфера – це зовнішня оболонка планети, населена живими організмами. Біосфера й саме життя на Землі виникли в результаті закономірного розвитку нашої планети й всієї сонячної системи.

1. Забруднення довкілля в результаті промислової діяльності та методи боротьби із ними

В останні роки забруднення атмосферного повітря і загальна мінералізація атмосферних опадів в цілому по Україні дещо зменшились, проте і надалі, природне середовище продовжує зазнавати великого антропогенного навантаження. Щороку у навколишнє середовище надходить 6,34 млн. т забруднювачів атмосферного повітря, що на душу населення становить 126 кг. За екологічним станом деякі промислові підприємства України є потенційними забруднювачами довкілля. Найбільше забруднення повітря спричиняється викидами від стаціонарних джерел підприємств енергетики та металургії, вугільної, хімічної та нафтохімічної промисловості. Якщо в середньому в Україні одним підприємством викидається 322 т забруднювачів, то в енергетиці – 9037 т, металургії – 6776 т, вугледобуванні – 1474 т. Переважна частина підприємств небезпечних галузей зосереджені у Донецькій, Дніпропетровській та Луганській областях. Водночас при загальному зменшенні викидів на кожному п'ятому підприємстві відбувається їх збільшення, а в енергетиці та нафтогазовій промисловості – на кожному четвертому, у житлово-комунальному господарстві – на кожному третьому. Це свідчить про негативні наслідки пожвавлення промислового виробництва, яке проводиться на застарілому та амортизованому природоохоронному обладнанні.

Найбільше забруднення атмосферного повітря спостерігається у Донецьку, Одесі, Дніпропетровську, Горлівці, Маріуполі, Харкові, Запоріжжі, Черкасах та інших містах. Високий рівень забруднення обумовлений здебільшого підвищеним вмістом у повітрі специфічних шкідливих речовин і двоокису азоту.

Зросли небезпечні викиди підприємств в Алчевську, Чернігові, Кривому Розі, Сумах, Дніпропетровську, Маріуполі за рахунок погіршення паливного балансу. Водночас станом на січень 2006 р. відчутно скоротилися викиди від стаціонарних джерел у Автономній Республіці Крим, Миколаївській, Черкаській областях, Житомирській, Чернівецькій, Хмельницькій в тому числі у Керчі, Ізмаїлі, Кіровограді, Вінниці, Фастові, Харкові та в інших містах. Досить великим залишається обсяг викидів підприємств Донецько-Придніпровського регіону, де вони становлять 81% загального обсягу викидів країни.

На підприємствах металургійної промисловості щороку утворюється близько 15 млн. т. Металургійних шлаків доменного, сталеплавильного і феросплавного виробництв. Для кольорової металургії великою проблемою стали шлами глиноземного виробництва, під складування яких відводиться значна площа землі. В Україні майже вся кількість червоних шламів утворюється у Миколаївській області.

На території України розташовані накопичувачі промислових відходів, загальна площа яких перевищує 30 тис. гектарів. Тільки вугільні підприємства України мають близько 1200 відвалів, з яких більше 300 постійно горять і є джерелами забруднення повітряного середовища газом та пилом. Крім того, у небезпечних двохсотметрових зонах відвалів розташовано більше 2 тис. будинків, у яких мешкає понад десять тисяч чоловік.

Велику потенційну небезпеку становлять накопичувані відходи нафтопереробних підприємств, а також накопичувачі відходів підприємств гірничої та кольорової металургії. Так, на комбінаті «Запоріжсталь» у двох накопичувачах збирається за рік 0,8 млн. м відходів і вже накопичено близько 12 млн. м³. У накопичувачах Ясинівського коксохімічного заводу накопичено 5,5 млн. м³ промислових шлаків.

У даний час в Україні щорічно у навколишнє середовище надходить 11,89 млн. т забруднювачів поверхневих вод, що на душу населення становить 234 кг.

Скиди забруднених вод порівняно з 1995 роком збільшились у 8 разів у Полтавській області, у 6 разів у Чернігівській, у 5 разів у Хмельницькій, вдвоє у Херсонській, Запорізькій, Волинській, Одеській та Харківській областях. Споживання свіжої води становило 67% від рівня 1995 року, а викиди забруднюючих речовин у поверхневі водні об’єкти зросли в 4,25 раз. Водночас спостерігається чітка тенденція до зростання спаду забруднених стоків – на 32%, а питомі скиди забруднених речовин збільшились у 3-4 рази. Майже чверть загального об’єму забруднених стічних вод надходить у водойми без будь – якого очищення.

Вирішення проблеми охорони й раціонального використання природного середовища припускає реалізацію ідеї безвідходних і маловідходних технологій.

За М.Г. Ігнатенко технологія – наука, що вивчає способи й процеси переробки продуктів природи у предмети споживання й засоби виробництва. Технологія традиційно ділиться на і механічну й хімічну. Механічна технологія розглядає процеси зміни форми зовнішнього вигляду матеріалу, а хімічна – процеси корінної зміни складу властивостей і внутрішньої будови речовини. Хімічна технологія охоплює виробництва хімічної промисловості, металургії, переробки палива, важкого органічного синтезу, які завдають максимальної шкоди навколишньому середовищу. Найбільше забруднення атмосфери зв'язане зі спалюванням палива на ТЕЦ й автотранспорті, з хімічними процесами одержання матеріалів на підприємствах чорної й кольорової металургії і т.д. Найменшу шкоду природі наносять маловідходні і безвідходні технології.

Сьогодні безвідхідну технологію розглядають в основному з позицій охорони навколишнього середовища. І тому складається думка, начебто безвідхідна технологія вимагає більших витрат. Ще Д.І. Менделєєв довів абсурдність такої точки зору. Теорія безвідхідних технологічних процесів базується на двох основних передумовах: а) природні ресурси повинні добуватися один раз для комплексного виробництва всіх можливих продуктів, а не щораз для окремого з них; б) створювані продукти повинні мати таку форму, що дозволила б після використання по прямому призначенню рентабельне перетворювати їх у вихідні елементи нового виробництва.

За даними А.П. Красавіна під безвідхідною технологією розуміється ідеальна модель виробництва, її теоретична межа. Практично ця модель може бути реалізована лише частково. Хімічний технологічний процес ділиться на три основні стадії:

1) підведення сировини в зону реакції;

2) хімічні реакції;

3) відведення продуктів із зони реакції.

За М.Г. Ігнатенко відходи утворяться в основному за рахунок: а) домішок у сировину, які не використовуються в даному процесі для одержання готового продукту; б) речовин, що виникають у результаті побічних хімічних реакцій; в) через неповне протікання процесу й витрат корисного компонента в сировину. Скорочення відходів на кожній стадії процесу супроводжується інтенсифікацією й збільшенням його ефективності. Зменшується утворення відходів при використанні чистої, концентрованої сировини. При цьому підвищується швидкість протікання процесу й продуктивність устаткування. Такий же ефект дає зменшення швидкості протікання побічних реакцій, наприклад, за рахунок збільшення селективності процесу, збільшення повноти протікання процесу, чому сприяє вибір оптимальних умов режиму, вибір відповідних каталізаторів і т.д. У результаті не тільки зменшується кількість відходів, але й збільшується, ефективність виробництва. Проблема охорони природи вирішується технічно і економічно. Цей напрямок варто вважати головним в природоохоронній політиці й в екологізації господарської діяльності людини.

Маловідходна технологія розглядається як проміжна при створенні безвідхідного виробництва. При такій технології частина сировини переходить у відходи й направляється на тривале зберігання, але кількість шкідливих речовин не перевищує рівня, припустимого санітарними нормами. Приклад маловідходної технології є на Челябінському електролітно-цинковому заводі, де здійснена реконструкція сірчанокислого виробництва, у результаті чого різко знижена кількість цинкових викидів і викидів сірчаного газу, а цикл по воді на 97,9% став замкнутим.

При екологізації і геологізації виробництва В.М. Удод пропонує зосередити увагу на наступних основних напрямках розвитку й впровадження безвідхідної технології:

1. Комплексне використання природних ресурсів.

2. Підземне будівництво споруджень і резервуарів під геотехнології й вторинні ресурси з метою поетапної утилізації всієї сировини, що добувається.

3. Створення безвідходних територіально-виробничих комплексів із принципово новими, екологічно нешкідливими процесами.

4. Очищення або вловлювання й складування промислових викидів і стічних вод з використанням оборотних систем водо- і газопостачання.

Крім того, повинні бути розглянуті економічні й геоекологічні аспекти природокористування.

Питанням вторинного використання ресурсів на думку В.М. Удода приділяється велика увага: проводяться і щорічні міжнародні наради, конференції, симпозіуми по безвідходній і маловідходній технології.

При переробці вторинних ресурсів менше забруднюється навколишнє середовище, ніж при виробництві сталі з металобрухту кількість твердих відходів знижується на 92%. При виробництві картону й паперу з макулатури витрата енергії й вихід забруднювачів знижується більш ніж на 70%.

Галуззю, що споживає велику кількість відходів як вихідна сировина, є промисловість будівельних матеріалів. Розкривні й породи вугільних, сланцевих, рудних й інших родовищ, а також шлаки, шлами, зола й відходи, що утворюються при збагаченні й комплексній переробці корисних копалин, – це найцінніші вторинні ресурси для виробництва будівельних матеріалів: цементу, цегли, кераміки, плиток, скла, стінних блоків, труб, будівельних виробів, розчинів, нерудних матеріалів, а також для використання як добрива й сухих меліорантів.