168867 (Захист навколишнього середовища, підвищення конкурентноздатності продукції), страница 5
Описание файла
Документ из архива "Захист навколишнього середовища, підвищення конкурентноздатності продукції", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "экология" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "остальное", в предмете "экология" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "168867"
Текст 5 страницы из документа "168867"
Існує думка, що сертифікація як самоціль впровадження систем екологічного менеджменту характерна тільки для нашої країни й визначається особливостями взаємин наших підприємств із закордонними партнерами але приводу експорту товарів, інвестиції, кредитів, придбання ліцензій і т.зв. Однак проведені дослідження показують, що швидко розвинуті процеси сертифікації систем екологічного менеджменту в усьому світі визначаються в основному зовнішньоекономічними передумовами. При цьому в європейських країнах певне значення мають правова підтримка й урядові міри, але практично повсюдно найважливішим фактором є забезпечення міжнародної довіри до стану екологічного управління підприємства-товаровиробників.
Оскільки сертифікація систем екологічного менеджменту обумовлена зовнішньоекономічними передумовами, її актуальність істотно розрізняється по галузях. Найбільш затребувана вона в галузях із твердою конкуренцією: у виробництві металу й металопрокату, хімічної продукції, електричного й оптичного встаткування, машин і будівельної продукції. У той же час, наприклад, у газовій промисловості сертифікація систем екологічного менеджменту має обмежене поширення.
Хоча сам стандарт ISO 14001:2004 [1] указує, що він не призначений для використання з метою створення нетарифних бар'єрів у торгівлі, формально ніхто не забороняє компаніям жадати від своїх постачальників сертифікати на відповідність цьому стандарту. Більше того, це вимога може бути частиною їх корпоративної екологічної політики й заохочуватися суспільною думкою в їхніх країнах (з екологічної точки зору), а заодно й захищати своїх товаровиробників від зовнішньої конкуренції з товаровиробниками з інших країн, де екологічний менеджмент не має широкого поширення.
З викладеного вище видно, що поняття екологічної сертифікації охоплює як аспекти екологічного аудита, так і екологічного маркування. Екологічна сертифікація функціонує в багатьох країнах миру, що говорить про її ефективність у справі забезпечення охорони навколишнього середовища.
У цей час із ініціативи Госпотребстандарта ведуться роботи зі створення системи екологічної сертифікації в Україні. У зв'язку із цим розглядаються питання реформування законодавства України (природоохоронного, підтвердження відповідності, санітарно-епідеміологічного), підготовки переліку продукції (процесів, послуг), що повинна підлягати екологічній сертифікації в обов'язковому порядку, розробки технічних регламентів, що встановлюють екологічні вимоги, розробки правил акредитації органів по екологічній сертифікації, підготовки аудиторів по сертифікації СУНС.
4.2 Порядок проведення сертифікації системи управління навколишнім середовищем
Сертифікацію системи управління навколишнім середовищем в Системі проводять органи по сертифікації систем якості (далі - органи по сертифікації), акредитовані на право проведення цих робіт, а у випадку їхньої відсутності - організації, яким доручене виконання функцій органа по сертифікації за рішенням національного органа України по сертифікації.
Порядок проведення сертифікації системи управління навколишнім середовищем регламентується ДСТУ 3419-96 [27].
Виготовлювач, що претендує на сертифікацію СУНС в Системі, подає в акредитований у Системі орган по сертифікації заявку.
Орган по сертифікації СУНС розглядає заявку й посилає підприємству-заявникові:
-
опитну анкету для проведення попереднього обстеження системи якості підприємства-заявника;
-
перелік вихідних матеріалів, які повинне подати підприємство в орган по сертифікації для проведення попередньої (заочної) оцінки системи управління навколишнім середовищем й стани виробництва.
Підприємство-заявник заповнює опитну анкету, готовить всі необхідні вихідні матеріали й подає їх в орган по сертифікації.
Процес сертифікації систем управління навколишнім середовищем складається з таких етапів (рис. 4.1)
-
попередня (заочна) оцінка системи управління навколишнім середовищем;
-
заключна перевірка й оцінка системи управління навколишнім середовищем;
-
оформлення результатів перевірки;
-
технічний нагляд за сертифікованою системою управління навколишнім середовищем протягом терміну дії сертифіката.
Попередня (заочна) оцінка системи управління навколишнім середовищем здійснюється з метою визначення доцільності продовження робіт із сертифікації системи управління навколишнім середовищем підприємства й, у випадку встановлення такої доцільності, розробки, програми перевірки.
Попередня оцінка здійснюється комісією органа по сертифікації шляхом проведення аналізу документів і вихідних матеріалів, отриманих від підприємства. До складу комісії повинен бути включений хоча б один аудитор, атестований у Системі.
Орган по сертифікації призначає головного аудитора, що формує комісію з компетентних фахівців для проведення аналізу отриманих матеріалів і підготовки попередніх висновків. Головний аудитор призначається навіть тоді, коли аналіз проводиться однією особою. До складу комісії не включають співробітників підприємства-заявника, а також представників інших підприємств, зацікавлених у результатах сертифікації СУНС підприємства-заявника. Склад комісії затверджується керівником органа по сертифікації.
Попередня (заочна) оцінка системи управління навколишнім середовищем завершується підготовкою письмового висновку про доцільність або недоцільність проведення заключної перевірки й оцінки системи управління навколишнім середовищем.
У випадку позитивного рішення орган по сертифікації посилає заявникові висновок і просить господарського договору на проведення заключної перевірки й оцінки системи управління навколишнім середовищем. У випадку негативного рішення за результатами оцінки у висновку приводять причини такого рішення й всі невідповідності перевіряємої системи вимогам відповідних нормативних документів. Всі невідповідності повинні бути усунуті до відвідування виготовлювача комісією. Після обліку всіх зауважень комісії підприємство може подавати документи на повторну попередню оцінку системи управління навколишнім середовищем. Повторну попередню оцінку підприємство оплачує окремо.
Заключна перевірка й оцінка системи управління навколишнім середовищем.
Перевірка здійснюється комісією, що проводила попередню оцінку, або іншою комісією, до складу якої обов'язково входять експерти, що виконували попередню оцінку. До складу комісії обов'язково включають експерта-фахівця по розробці й (або) технології виробництва відповідної продукції. Склад комісії затверджується керівником органа по сертифікації, з ним також знайомлять виготовлювача. Виготовлювач може відхилити запропонований склад комісії, якщо він уважаю, що здійснення (проведення) перевірки цим складом може викликати конфліктні ситуації.
Рисунок 4.1 – Процес проведення сертифікації системи управління навколишнім середовищем
На основі результатів аналізу матеріалів, що надійшли від підприємства-заявника на етапі попередньої оцінки, комісія розробляє програму (план) заключної перевірки системи управління навколишнім середовищем (з урахуванням специфіки підприємства, що випускає продукції, вимог споживачів і ін.), програми й методики перевірки й оцінки стану виробництва й готовить необхідні робочі документи.
Програма (план) перевірки в загальному випадку повинна містити: мета й область перевірки; склад комісії з перевірки; дату й місце проведення перевірки; перелік документів, на відповідність яким здійснюється перевірка; перелік структурних підрозділів, що перевіряють; назва елементів системи управління навколишнім середовищем й виробництва, що підлягають перевірці, розподіл перевірки елементів системи управління навколишнім середовищем й стани виробництва; орієнтовні строки проведення кожного з основних заходів програми: вимоги щодо забезпечення конфіденційності інформації, що є комерційною таємницею; перелік організацій і осіб, якою представляється звіт про перевірку.
Для реалізації програми (плану) перевірки й відображення її результатів щодо конкретних розділів програми якщо буде потреба розробляють форми таких робочих документів:
-
переліки контрольних питань, які використаються для оцінки елементів системи управління навколишнім середовищем;
-
форми для реєстрації спостереження під час перевірки;
-
форми для документування допоміжних даних, що підтверджують висновки аудиторів.
Робочі документи розробляють аудитори під керівництвом головного аудитора й цих документів не повинні обмежувати проведення додаткових заходів щодо перевірки, необхідність у які може бути виявлена на основі інформації, отриманої під час перевірки.
Перевірка включає такі процедури:
-
проведення попередньої наради;
-
проведення обстеження;
-
проведення заключної наради;
-
підготовка звіту про перевірку.
Попередню нараду організовують і проводять підприємства й головний аудитор. У ньому беруть участь члени комісії й персонал підприємства-заявника, призначений для участі в проведенні перевірки. Під час попередньої наради:
-
рекомендують членів комісії керівництву підприємства-заявника;
-
інформують учасників наради про мету й завдання перевірки, програмі, методах і процедурах перевірки;
-
установлюють офіційні способи спілкування між аудиторами й персоналом підприємства;
-
погоджують дату проведення заключної наради й проміжних нарад (у випадку виникнення необхідності їхнього проведення);
-
становлять графік перевірки підрозділів і виробництв підприємства;
-
з'ясовують всі незрозумілі питання програми перевірки.
За результатами попередньої наради складається й підписується головним аудитором протокол, а також розподіл обов'язків між аудиторами, що є додатком до протоколу.
Обстеження включає роботи з оцінки стану виробництва, аналізу фактичного матеріалу й підготовки попередніх висновків для заключної наради.
Оцінка здатності виробництва забезпечує стабільний випуск продукції необхідного рівня якості, здійснюється на основі аналізу відповідної інформації про якість продукції й спостережень за станом виробництва відповідно до програми й методиці, розробленими комісією для даного підприємства або діючими на підприємстві й погодженими з органом по сертифікації систем системи управління навколишнім середовищем.
У випадку наявності на підприємстві атестованого у встановленому порядку виробництва оцінка стану виробництва за рішенням комісії може не проводитися.
Аналіз фактичного матеріалу здійснюється з метою встановлення відповідності або невідповідності елементів системи управління навколишнім середовищем підприємства-заявника вимогам стандарту на системи управління навколишнім середовищем, а також здатності виробництва забезпечувати стабільний випуск продукції необхідного екологічного рівня. Аналіз проводиться відповідно до програми й контрольних питань по перевірці й оцінці системи управління навколишнім середовищем.
На основі результатів аналізу фактичного матеріалу підготовляють попередні висновки про відповідність або невідповідність:
-
системи управління навколишнім середовищем в цілому, вимоги нормативних документів на системи управління навколишнім середовищем;
-
виробництво вимогам стабільного забезпечення необхідного екологічного рівня продукції.
Після обстеження комісія повинна провести заключну нараду з керівництвом підприємства й особами, відповідальними за об'єкти перевірки. Основна мета наради - надати керівництву підприємства зауваження, складені за результатами перевірки й оцінки, а також зробити попередні висновки щодо можливості (або неможливості) видачі сертифіката відповідності системи управління навколишнім середовищем підприємства вимогам нормативним документам. Зауваження пред'являються головним експертом в усній формі й викладаються в протоколі залежно від їхньої вагомості й у формі, що забезпечує підприємству розуміння результатів перевірки.
Звіт про перевірку підготовляє комісія під керівництвом головного аудитора.
Звіт повинен містити:
-
загальні відомості про підприємство-заявника (назва, адреса, банківські реквізити) і про орган по сертифікації (назва, адреса, банківські реквізити, реєстраційний номер атестата акредитації органа);
-
відомості про експертів, про підстави для проведення перевірки, мета, завдання й масштаби перевірки;
-
перелік основних документів, на відповідність яким здійснювалася перевірка;
-
відомість про програму перевірки;
-
результати попередньої оцінки й висновок по них;
-
характеристика фактичного стану об'єктів перевірки;
-
зауваження щодо невідповідностей;
-
висновки комісії про відповідність або невідповідність системи якості вимогам нормативних документів;
-
вказівки про конфіденційність інформації, використаної у звіті;
-
висновок про можливість або неможливість видачі сертифіката;
-
відомості про організації й осіб, яким надається звіт.
Строк підготовки звіту - протягом місяця після заключної наради.