168867 (Захист навколишнього середовища, підвищення конкурентноздатності продукції), страница 4

Переглядаються або розробляються положення про структурні підрозділи.

Розробляються (уточнюються) схеми одержання внутрішньої й зовнішньої інформації.

Етап 3. Розробка документації системи управління навколишнім середовищем

Як правило, система управління навколишнім середовищем торкається всіх видів діяльності, пов'язані з виробничими процесами, послугами й продукцією, і взаємодіє з ними. Вона охоплює всі стадії життєвого циклу продукції й процесів, починаючи із вхідних продуктів (сировина, енергія, транспорт, вода, повітря й т.д.) і закінчуючи вихідними (продукція, включаючи впакування, відходи виробництва й т.д.). На цій підставі й розробляється документація системи управління навколишнім середовищем. При цьому склад і обсяг документації варто обмежувати лише необхідними документами.

Дійсний етап завершується обговоренням документів (по приналежності) у колективах. Вносяться зміни, доповнення.

Документи согласовуються з усіма зацікавленими особами, після чого затверджуються керівництвом підприємства.

Документація, необхідна відповідно до ISO 14001 [1], може бути розділена на чотири рівні (рис. 3.1):

Розглянемо зазначені рівні докладніше.

Рівень 1: Посібник із системи управління навколишнім середовищем

Основним призначенням посібника із системи управління навколишнім середовищем є загальний опис системи управління навколишнім середовищем.

Керівництво містить екологічну політику, що встановлює напрямок і визначає принципи діяльності організації, визначає загальну мету щодо необхідного рівня відповідальності організації за стан навколишнього середовища. Екологічна політика доводить до відомості всіх працівників підприємства.

Рисунок 3.1 - Рівні документації системи управління навколишнім середовищем

Посібник із системи управління навколишнім середовищем виконує роль довідника по змісту й функціонуванню системи, підтримці її в робочому стані й удосконалюванню. Посібник з СУНС повинне описувати зміст і перелік всієї документації, включаючи процедури й, якщо необхідно, ( посадові інструкції. Посібник з СУНС пишеться вищим керівництвом і менеджерами з питань екології.

Типова схема посібника з СУНС:

• екологічна політика;

• організаційна структура;

• опис діяльності в рамках системи управління навколишнім середовищем;

• опис відповідальності й повноважень;

• список поширення контрольних екземплярів;

• опис системи управління навколишнім середовищем;

• перелік методик;

• перелік форм (повністю включений або посилання на нього).

Рівень 2: Документовані методики системи управління навколишнім середовищем

Це основна частина документації системи управління навколишнім середовищем, що охоплює всі застосовні елементи системи управління навколишнім середовищем по ДСТУ ISO 14001 [13].

Методики доцільно будувати й оформляти за уніфікованими правилами. Завдяки цьому користувачі будуть здобувати досвід погодженого підходу до регламентації кожної вимоги, збільшивши тим самим імовірність відповідності цих вимог стандарту на систему управління навколишнім середовищем.

Методики розробляються керівниками підрозділів і/або менеджерами з питань екології. Методики звичайно описують діяльність на рівні підрозділів і їхній зв'язок з діяльністю організації в цілому. У деяких випадках методики (2-й рівень) і посадові інструкції (3-й рівень) можуть бути скомбіновані.

Типова схема викладу (змісту) методик:

• ціль/завдання методики;

• опис/область застосування (що охоплює методика, а що ні);

• визначення основних термінів і скорочень;

• посилання (на всі документи, вказані методикою);

• відповідальність (хто відповідає за певні завдання й дії);

• процедури (опис дій і завдань, які повинні бути виконані, хто буде їх виконувати й у якій послідовності);

• документація (які необхідні документи й записи).

Основні методики, наявність яких вимагає стандарт ДСТУ ISO 14001 [13], перераховані нижче:

• ідентифікація значимих екологічних аспектів і пов'язаних з ними впливів;

• визначення законодавчих і інших вимог;

• підготовка, поінформованість і компетентність персоналу;

• координація внутрішніх взаємодій;

• підтримка зв'язків із зацікавленими сторонами;

• моніторинг значимих екологічних аспектів;

• ідентифікація аварійних ситуацій і схеми реагування на них;

• коригувальні й попереджуючі дії;

• планування й проведення внутрішнього аудита;

• управління документацією.

Рівень 3: Робочі й посадові інструкції.

Робочі й посадові інструкції описують, як виконується робота. Можливо, на підприємстві вже є інструкції для більшості видів діяльності. Їх необхідно лише відкоригувати й доповнити. Для розробки даного рівня документації рекомендується:

• розглянути наявні/нові робочі інструкції на відповідність установленим вимогам по керуванню навколишнім середовищем;

• переконатися, що наявні робітники інструкції дійсно описують відповідну діяльність, якщо ні, відкоригувати їх;

• оцінити й відкоригувати посадові інструкції;

• використати робітничі/посадові інструкції як основу для навчання.

Рівень 4: Інша документація.

До даного рівня документації відносять всі форми або контрольні документи (у друкованому й/або електронному виді), що є «інформаційними документами» згідно ISO 14001 [1]. Збором використовуваних форм займаються керівники середньої ланки й менеджери з питань екології.

Інформаційні документи несуть у собі зареєстровані екологічні дані. До таких документів можуть ставитися:

• звіти й протоколи аварійних ситуацій;

• запису про претензії й рекламації;

• відомості про профілактичне обслуговування;

• протоколи екологічних нарад;

• перелік заходів, спрямованих на недопущення аварійних ситуацій;

• протоколи внутрішніх аудитів;

• інформація про постачальників і підрядників;

• інформація про продукцію й т.п.

Документація повинна легко читатися, бути датованої (із вказівкою дати перегляду), легко ідентифіцируємой, підтримуватися належним чином і зберігатися протягом установленого строку.

Етап 4. Впровадження системи управління навколишнім середовищем

Для впровадження розробленої системи управління навколишнім середовищем на підприємстві можна запропонувати наступний порядок дій:

• перевірити повноту й наявність робочої документації системи управління навколишнім середовищем (по приналежності) у всіх працівників, у т.ч. екологічної політики;

• провести інструктажі всіх працівників підприємства;

• призначити й навчити призначених працівників для проведення внутрішніх аудитів;

• скласти графік і програму внутрішніх аудитів на рік. Програма аудитів повинна охоплювати: види діяльності й ділянки, що підлягають аудитові; частоту проведення аудита; обов'язку, пов'язані з управлінням і проведенням аудита; передачу відомостей про результати аудита; компетенцію аудитора; способи проведення аудита;

• провести внутрішній аудит (по підрозділах). Виявити наявні невідповідності;

• розробити й здійснити коригувальні заходи;

• скласти акт впровадження СУНС;

• вибрати орган по сертифікації, подати заявку. Налагодити інформаційний зв'язок з органом по сертифікації для проведення аудитів системи управління навколишнім середовищем. Погодити план і програму здійснення сертифікаційних аудитів.

Порядок проведення сертифікації системи управління навколишнім середовищем аналогічний процесу сертифікації систем управління якістю на відповідність стандартам ISO серії 9000.

Основними об'єктами перевірки при сертифікації СУНС є:

• діяльність по забезпеченню, керуванню й поліпшенню охорони навколишнього середовища в організації (на підприємстві) відповідно до вимог ДСТУ ISO 14001 [13];

• технологічні етапи виробництва, при яких можлива поява продуктів, що викликають забруднення або шкідливі впливи, що роблять, на навколишнє середовище безпосередньо своєю появою або за рахунок збільшення концентрації викидів (скидань) за певний інтервал часу;

• экологичність продукції на етапах маркетингу, розробки, виготовлення, споживання й утилізації.

4 ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ СЕРТИФІКАЦІЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ

4.1 Загальні відомості про сертифікації системи управління навколишнім середовищем

Екологічна сертифікація – це незалежна підтвердження відповідності об'єкта (продукції, процесу, послуги) належним екологічним вимогам, установленим у законодавстві й у нормативно-правових документах.

Екологічна сертифікація сприяє рішенню ряду найважливіших проблем у сфері забезпечення раціонального використання природних багатств, охорони навколишнього середовища від шкідливого впливу екологічно потенційно небезпечної продукції (виробництв, послуг) [25]:

• розробці, впровадженню виробництв (робіт, послуг) і технологічних процесів, що задовольняють установленим екологічним вимогам;

• виробництву продукції, що робить найменший негативний вплив на навколишнє середовище, підвищенню її якості й конкурентноздатності;

• ощадливому використанню матеріально-сировинних і енергетичних ресурсів;

• екологічно безпечному обігу з відходами;

• попередженню ввозу в країну екологічно небезпечних технологій, продукції, відходів;

• попередженню забруднення;

• захисту споживача від несумлінності виготовлювача (продавця, виконавця).

Екологічна сертифікація може проводитися в обов'язковій і добровільній областях. Обов'язкової сертифікації в Системі УкрCЕПРО підлягають об'єкти, які відповідно до діючого законодавства повинні відповідати вимогам по охороні навколишнього середовища, забезпеченню екологічної безпеки й збереженню біологічної розмаїтості. Добровільної сертифікації можуть бути піддані інші об'єкти з обліком сформованої міжнародної й закордонної практики у відповідності зі ст. 16, 17 Закону України “Про підтвердження відповідності”.

Об'єкти обов'язкової екологічної сертифікації:

• системи управління охороною навколишнього середовища, регламентовані міжнародними стандартами, розроблювальні в ISO/TС207 “Управління охороною навколишнього середовища”, у якому Україна бере участь;

• продукція, шкідлива для навколишнього середовища, включаючи озоноруйнівні речовини й утримуючу їхню продукцію, передбачувані до ввозу в Україну й вивіз із України, а також товари, увезені на митну територію України;

• екологічно шкідливі технології, включаючи ввезені на митну територію України й використовувані на промислових і дослідно-експериментальних об'єктах підприємств і організацій оборонних галузей промисловості;

• відходи виробництва й споживання, включаючи небезпечні й інші відходи, що є об'єктом трансграничного перевезення, і діяльність у сфері обігу з відходами;

• види тварин і рослин, їхньої частини або деривати, що попадають під дію Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни й флори, що перебувають під погрозою зникнення, добуті у відкритому морі судами, що плавають під прапорами України.

Зростаючі екологічні вимоги й одночасно гостра конкуренція на світових ринках змушують компанії займатися охороною навколишнього середовища й вишукувати шляхи для демонстрації своєї прихильності екологічним цінностям. Саме потреби бізнесу в досягненні економічних цілей з урахуванням природоохоронних вимог і формування сприятливого екологічного іміджу па основі загальновизнаних підходів до оцінки діяльності в області охорони навколишнього середовища визначили доцільність підготовки міжнародних стандартів спеціальної серії, що пропонують до використання уніфіковані процедури управління охороною навколишнього середовища, які можуть бути інтегровані в загальну діяльність по адміністративному керуванню підприємством і гарантувати певний, не перевищуючих припустимих меж рівень споживанні природних ресурсів і впливу на навколишнє середовище [26].