163031 (Фінансовий стан підприємства), страница 3

Добір джерел засобів проводиться в названій послідовності й у межах залишку засобів.

Матричні баланси істотно розширюють інформаційну базу для фінансового аналізу. З їхньою поміччю можна: визначити ув'язування статей активу (майна підприємства) і статей пасиву балансу (джерела засобів); розрахувати структуру і визначити якість активів по балансі підприємства і достатність джерел їхній фінансування; розрахувати весь набір показників і коефіцієнтів, необхідних для оцінки фінансової усталеності, платоспроможності, використання ресурсів підприємства; об'єктивно оцінити фінансовий стан підприємства, з'ясувати причини його зміни за звітний період; установити параметри, що характеризують наближення підприємства до порога неплатоспроможності (банкрутству).

Баланс грошових надходжень і витрат підприємства погоджує бухгалтерський баланс із фінансовими результатами роботи, наявністю коштів на рахунках, що палять оборотам коштів. Він дозволяє реально оцінити, скільки коштів і на якому етапі потрібно підприємству, а також дає наочне уявлення про склад і структуру грошових прибутків і витрат, чинниках, що вплинули на зміну грошових залишків на рахунках.

Таблиця 1.3

Джерела засобів

Таблиця 1.4

Матричний баланс підприємства

При необхідності інформація про прибутки і витрати може бути розширена і деталізована по кожній статті.

Всі перераховані вище методики мають свої гідності і хиби. Виходячи з поставлених цілей, у даній роботі використовується методика аналізу фінансової діяльності, запропонована В.В. Ковальовим. .

Існують різноманітні класифікації методів фінансового аналізу. Практика фінансового аналізу виробила основні правила читання (методику аналізу) фінансових звітів. Серед можна виділити основні:

Горизонтальний аналіз (тимчасовий) - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом.

Вертикальний аналіз (структурний) - визначення структури підсумкових фінансових показників, із виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому.

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна виділити шість основних прийомів аналізу: горизонтальний (часовий) аналіз, вертикальний (структурний) аналіз, трендовий, аналіз відносних показників (коефіцієнтів), порівняльний та факторний аналіз.

В основі вертикального аналізу лежить інше уявлення бухгалтерської звітності – у вигляді відносних величин, які характеризують структуру загальних підсумкових показників. Обов’язковим елементом аналізу є динамічні ряди цих величин, що дозволяє досліджувати й прогнозувати структурні зміни у складі господарських засобів та джерел їх утворення.

Горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції змін окремих статей чи груп, що входять до складу звітності. В основі цього аналізу лежить розрахунок базових темпів росту балансових статей чи статей звіту про прибутки та збитки.

1.2.2 Методика оцінки платоспроможності та ліквідності підприємства

Одним з найважливіших критеріїв оцінки фінансового стану підприємства є його платоспроможність. В практиці фінансового аналізу розрізняють довгострокову й поточну платоспроможність. Під довгостроковою розуміється здатність підприємства розраховуватися за своїми довгостроковими зобов’язаннями. Здатність підприємства платити за своїми короткостроковими зобов’язаннями прийнято називати ліквідністю (поточною платоспроможністю).

Інакше кажучи, підприємство є ліквідним, коли воно здатне виконати свої короткострокові зобов’язання, реалізувавши свої поточні активи. Основні засоби, якщо тільки вони не купуються з метою їх подальшого перепродажу, у більшості випадків не можуть бути джерелами погашення поточної заборгованості підприємства в силу, по-перше, своїй особливій функціональній ролі в процесі виробництва та, по-друге, важкості їх термінової реалізації. Таким чином, основні засоби не включаються до розрахунку показників ліквідності.

При оцінці ліквідності критерієм віднесення активів і зобов’язань до поточних і не поточних є можливість реалізації перших і погашення других у найближчому майбутньому (на протязі 1 року). Однак даний критерій не є єдиним при визначенні тих статей балансу, які повинні бути віднесені до оборотних.

Основним критерієм для класифікації активів і пасивів як поточних є умова їх використання чи оплати на протязі нормального виробничо-комерційного циклу підприємства. Під виробничо-комерційним циклом розуміється середній проміжок часу між моментом заготівлі матеріальних цінностей та моментом реалізації готової продукції покупцям й її оплати.

Для характеристики поточної платоспроможності використовуються поняття: поточна ліквідність, розрахункова, термінова.

До числа короткострокових (поточних) зобов’язань, як правило, відносяться вимоги, погашення яких очікується на протязі року від дня поточної дати. До них також слід віднести ті довгострокові зобов’язання, часткове погашення яких повинно відбутися у вказаний строк (найближчі 12 місяців від поточної дати).

Підприємства можуть бути ліквідні у більшій чи меншій мірі, оскільки до складу поточних активів входять різнорідні обігові засоби, серед яких є як легкореалізуємі так і важкореалізуємі для погашення зовнішньої заборгованості.

За ступенем ліквідності поточні активи умовно можна поділити на три групи: 1) ліквідні кошти, що знаходяться у терміновій готовності до реалізації (грошові кошти, високоліквідні цінні папери); 2) ліквідні кошти, що знаходяться у розпорядженні підприємства (зобов’язання покупців, запаси товарно-матеріальних цінностей); 3) неліквідні кошти (сумнівна дебіторська заборгованість, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів).

Пропорція, у якій ці групи повинні знаходитися по відношенню один до одного, визначається характером і сферою діяльності підприємства, швидкістю обертаємості оборотних коштів, співвідношенням поточних і довгострокових активів; сумою та терміновістю зобов’язань, на покриття яких необхідні статті активу.

Аналіз платоспроможності підприємства починається з аналізу ліквідності балансу. Для оцінки ліквідності балансу визначають ступінь покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов’язань. Для цього необхідно згрупувати баланс наступним чином: в активах кошти групуються за ступенем ліквідності, а зобов’язання – за строком їх погашення.

Групи активів:

А1 – активи швидкої реалізації;

А2 – активи середньої реалізації;

А3 – активи довгострокової реалізації;

А4 – важкореалізуємі активи.

Групи пасивів:

П1 – негайні пасиви;

П2 – короткострокові пасиви;

П3 – довгострокові пасиви;

П4 – постійні пасиви.

Необхідно співставити підсумки розділів по активам і пасивам. Співставлення перших груп відображають відношення поточних платежів та надходжень. Зрівняння других груп показує тенденцію поточної ліквідності. Оцінка ліквідності балансу дає уявлення про фінансовий стан підприємства з точки зору можливості своєчасного проведення розрахунків.

Баланс буде відповідати вимогам ліквідності, якщо:

А1>П1 А2>П2 А3>П3 А4<П4

У фінансовому аналізі використовують систему показників ліквідності.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Даний коефіцієнт дорівнює відношенню величині найбільш ліквідних активів до найбільш термінових зобов’язань і короткострокових пасивів. Під найбільш ліквідними активами розуміються грошові кошти та короткострокові цінні папери. Короткострокові зобов’язання підприємства являють собою суму найбільш термінових зобов’язань і короткострокових пасивів, що включає: кредиторську заборгованість та інші пасиви; позички не погашені у строк, короткострокові кредити та позикові кошти. Коефіцієнт показує, яку частину короткострокових зобов’язань підприємство може погасити у найближчий час. Коефіцієнт характеризує платоспроможність підприємства на дату складання балансу.

(1.1)

де Кал - коефіцієнт абсолютної ліквідності;

ГК – грошові кошти;

ЦП – цінні папери;

ПЗ – поточні зобов’язання.

Нормативне значення цього показника 0,2 – 0,25.

Коефіцієнт швидкої ліквідності

У склад ліквідних коштів у чисельнику відносного показника включаються дебіторська заборгованість та інші активи. Коефіцієнт відображає прогнозні платіжні можливості підприємства за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами. Коефіцієнт характеризує очікувану платоспроможність підприємства на період, рівний середній тривалості обороту дебіторської заборгованості.

(1.2)

де Кш - коефіцієнт швидкої ліквідності;

ГК – грошові кошти;