144062 (Кладка фундаменту), страница 3

Збільшення навантаження на фундамент за рахунок надбудови верхніх поверхів, а саме:

• неправильної оцінки можливостей вже існуючого фундаменту. Усунення даного дефекту обійдеться власникові будинку в пристойну суму і це при тому, якщо обставини дозволять провести посилення фундаменту шляхом збільшення несучої площі фундаменту;

• неправильної оцінки несучої здатності ґрунту, збільшити її можна за рахунок проливки ґрунту під фундаментом «цементним молоком».

• недостатня міцність матеріалів для фундаменту або втрата міцності з часом.

Для цегляних фундаментів, складених на вапняному розчині, з часом характерне порушення зчеплення розчину з цеглиною (попадання всередину фундаменту вологи, промерзання, навантаження на фундамент). Необхідний капітальний ремонт, заміна на новий. Щоб це здійснити, потрібно розвантажити старий фундамент шляхом перенесення ваги будинку на тимчасові опори. Тимчасовими опорами служать дерев'яні бруси. Їх розташовують поряд із старим фундаментом і за допомогою сталевих балок переносять навантаження будинку на дерев'яні бруси.

Але в цілому, щоб уникнути таких складних робіт по ремонту фундаменту слід поклопотатися про його надійність і захист ще в час «фундаментальних» робіт.

3.7 Бутобетонна кладка

Перед кладкою фундаменту необхідно уважно розглянути проект, провести підготовчі роботи на будівельному майданчику. Спочатку заготовлюють камені, ставлять ящики з розчином, лотки і жолоби, по яких спускають камінь і розчин. Кладка фундаментів з буту «під лопатку»: у траншеях завглибшки 1,25 м, розставляють ящики для розчину на брівці траншеї на відстані 3–5 м один від одного. Штабелю буту укладають між ящиками розчину. Камінь в процесі кладки подають каменяреві в руки, розчин кидають ковшем – лопатою на кладку. Запаси каменя, щебеня для кладки фундаментів в котлованах і траншеях завглибшки більше 1,25 м кладуть поряд з брівкою траншеї, ящики для розчину ставлять в траншеї на кладку (рис. 6, а).

Рис. 6. Організація робочого місця в траншеях при бутовій кладці:

а – подовжній розріз: 1 – жолоб; 2 – щебінь; 3 – бутовий камінь; 4 – лоток; 5 – ящик для розчину; 6 – кладка; б – поперечний розріз: 7 – настил з дощок; 8 – кріплення стінок траншеї; 9 – розпірки кріплень

У підготовлений під розчин ящик заповнюють через лотки, розташовані під кутом 40–50° щодо горизонту, тому розчин не падає, а плавно сповзає. Камені в траншею опускають по жолобу, перетин якого 40х40 см. Щоб вести контроль за кладкою фундаментів при зведенні кладки в траншеях, через кожних 20 м встановлюються дерев'яні шаблони, які відповідають профілю фундаменту (рис. 6, б). На шаблонах наноситься розмітка рядів кладки, по яких натягається причалювання (рис. 7). Ті ж шаблони служать порядовками і пристосуванням для позначення місць закладки у фундаментах отворів для інженерних мереж.

Рис. 7. Види шаблонів для кладки бутових стрічкових фундаментів:
а – без уступів; би – з уступами; 1 – підкошування; 2 – отвір для шнура-причалювання; 3 – дерев'яні бруски

Кладка з буту ведеться двома або трьома каменярами. «Двійка» – ланка з двох чоловік веде кладку фундаментів завтовшки 80 см. Каменяр 4 розряду встановлює порядовки, натягує і переставляє причалювання з другим каменярем, викладає версти з приколкою каменів і забутки, виконує розщебенку, веде контроль якості і правильності виконання. Каменяр 2 розряду допомагає каменяреві 4 розряду, і окрім вище перелічених робіт, перемішує розчин і подає його на стіну, подає і розкладає камені, бере участь в розрівнюванні розчину, прикладає камені, влаштовує забутки, а також робить расщебенку кладки. «Трійка» – ланка з трьох каменярів 4, 3, 2 розрядів. Ланка «трійка» виконує кладку фундаментів на глибині до 1,2 м. У цій ланці каменяр 3 розряду робить забутку і расщебенку кладки, а також допомагає переставляти причалювання. «Четвірка» – з двох ланок «двійок». Як правило, в «двійках» можуть бути каменярі або 4 або 3 розряду, і обов'язково 2 розряду. Кладка ведеться двома ланками одночасно з різних кінців на ділянці завдовжки 25 м, під один шнур-причалювання і просуваються назустріч один одному. Розподіл обов'язків серед «двійок» таке: одна «двійка» – викладає зовнішню версту, друга «двійка» – внутрішню. Обов'язково повинна дотримуватися перев'язка кладки у вертикальному напрямі. Після закінчення кладки верстових рядів, обидві ланки починають укладати забутку між верстами, і знову йдуть один одному назустріч.

3.8 Монтаж залізобетонних фундаментів

Розглянемо монтаж залізобетонних фундаментів. До початку монтажних робіт необхідно перевірити правильність розбиття осей будівлі – цю роботу проводять геодезисти або інженер-будівельник. Розбиття осей (1 а) (см. рис. 8) – це перенесення осей з креслення на підставу, призначену для пристрою фундаменту. З дерев'яних кілочків і рейок виконується обноска (2), натягаються струни осей (3) і схилами (7) визначають точки перетину осей (4) на дні котловану. За допомогою крапок, що визначилися раніше, заміряють проектні розміри фундаменту і закріплюють їх металевими штирями (6), щоб не змістилися. Причалювання (5) повинне знаходитися на 2–3 мм далі за бічну грань стрічкового фундаменту. Фундаменти під колони і стовпи влаштовують так само, як і стрічкові, але, крім того, розмічають грані і кути фундаментів.

Рис. 8. Винесення осей в натуру:

1 – поперечна вісь; 2 – обноска; 3 – осьова струна; 4 – точки перетину осей; 5 – причалювання; 6 – штирі; 7 – схил; а – подовжня вісь

Якщо ґрунти піщані, фундаментні блоки укладаються безпосередньо на вирівняну підставу, при інших видах ґрунту – влаштовується піщана подушка завтовшки 10 см. Ґрунт під підошвою фундаменту не може бути не насипним, не розпушеним, якщо такий є, його необхідно видалити, а натомість насипати щебінь і пісок, після чого ретельно утрамбувати. Ямки в підставі заповнюються бетоном. Для визначення горизонтальності підстави, відведеної під фундамент, на початку і в кінці ставлять контрольні нерухомі визирки 1, щоб верх визирки був вищий за відмітку підстави на довжину переносної ходової перевірочної визирки 2. Рівень контрольних визирок перевіряють щодня за допомогою нівеліра або після обноска. Між визирками 1 забивають в підставу кілочки 3, на яких ставиться ходова перевірочна визирка (рис. 9).

Рис. 9. Схема визначення горизонтальності підстави:

1 – нерухома визирка; 2 – ходова визирка; 3 – кілочки

Монтажники, щоб перевірити горизонтальність підстави, використовують правило, встановлюють нерухомі визирки на забиті кілочки і вирівнюють, підсипаючи або зрізаючи ґрунт на ділянці. Правило повинне щільно прилягати до піщаної підстави на всіх напрямках. Щоб фундаментні блоки не звисали з піщаної подушки, довжина і ширина піщаної підстави робиться більше на 200–300 мм (рис. 9). Кран, за допомогою якого влаштовуються фундаментні блоки, не повинен знаходитися на дуже близькій від краю котловану відстані, щоб не відбулося обвалення.

Пристрій фундаментних блоків починається з установки маякових блоків (1) по кутах і в місцях перетину стін (рис. 10, а). Після укладання маякових блоків по грані фундаментної стрічки натягують причалювання (2), піднявши її до рівня зовнішнього ребра блоків, потім по причалюванню укладається решта всіх блоків. Після укладання блоків ретельно вивіряється горизонтальність положення, і якщо воно порушене знову перекладають блоки. Розриви між фундаментними блоками, передбачені проектом, а також бічні пазухи тимчасово засипаються піском або піщаним ґрунтом, щоб не виникали деформації.

Рис. 10. Схема установки фундаментних блоків і фундаментів під колони:

а) 1 – маякові блоки; 2 – причалювання; б) 1, 2 – ризики

При установці блоку на розмічене місце не можна порушувати поверхню підстави, стропи можна знімати тільки після установки фундаментного блоку в задане місце згідно проекту. Між блоками повинна бути залишена відстань для прокладки труб водопостачання і каналізації, теплопостачання, електропостачання і ін. Місця сполучень між блоками подовжніх і поперечних стін заливаються бетонною сумішшю. Монтаж фундаментів під колони виконується, як сказано раніше, за допомогою схилу і кілочків точно фіксують положення осей. Контроль правильності опускання блоку на підставу ведеться за допомогою рисок (1), (2), нанесених на середину бічної грані блоку фарбою (рис, 5, би). Після закінчення монтажних робіт по укладанню фундаменту виконують планово-висотну посадку із залученням інженерів або геодезистів і по всіх результатах вимірювань виконується виконавча зйомка. На цій зйомці зображається фактичне розташування фундаментних блоків по висоті і в плані. Допустимі відхилення від проекту повинні не перевищувати по висоті 10 мм і в плані ±10 мм від осей розбиття.

3.9 Монтаж залізобетонних фундаментів

Стінні блоки встановлюють після перевірки правильності укладання фундаментних блоків. Перш за все, очищається поверхня фундаментних блоків і наноситься гідроізоляція – шар розчину 20–30 см, він же служить вирівнюючим шаром. Розмітка проводиться так само, як і при пристрої фундаментних блоків, по монтажній схемі розмічають положення блоків першого ряду, відзначивши місця вертикальних швів. Монтажники до початку роботи готують інструменти, розчищають верхню поверхню фундаменту від забруднення, ящик з розчином розташовують так, щоб не переставляти його в процесі укладання 3–4 блоків, тобто на відстані 2–2,5 м. Підготовка постели для укладання блоків виконується послідовно: спочатку очищається поверхня блоків, змочується водою, розчин розкладається і розрівнюється за допомогою лопати, але розрівнювати розчин краще всього рейкою, за допомогою якої досягається ідеально гладка поверхня, причому зберігається товщина шаруючи. Стінні блоки починають вмонтовувати з маякових блоків в кутах і на місцях перетинів стін, піднімають блоки за дві петлі краном і укладають на ліжко з розчину.

Контроль укладання проводиться по осях маякових блоків, по ризиках. По визиркам перевіряється висота. При виявленні неправильності укладання, блок піднімають, розчин з нижньої грані зчищають, додають розчин на ліжко, де був перекіс, і знову укладають блок (рис. 11).

Рис. 11. Порядок установки стінних блоків:

1 – панель стіни; 2 – жорстке підкошування із струбциной; 3 – жорсткий горизонтальний зв'язок; 4 – жорсткий кутовий зв'язок із струбцинами; I – перша панель; II, III, IV – панелі і т.д.

Змонтовані маякові блоки служать орієнтиром при установці рядових блоків, на спеціальних скобах закріплюють причалювання і по ній кладуть на розчині блоки. При монтажі не можна братися рукою за торець блоку. Оскільки вона може бути затиснена між блоками. Після, установки, контролю, кельмою зрізається зайвий розчин з горизонтальних швів, а якщо розчину не вистачає, додають і ущільнюють. Після укладання двох перших рядів, укладання подальших ведуть так само, як попередні, так само розмічаючи на нижньому ряду укладання верхнього шару. Після укладання перших рядів, і для укладання наступних потрібні підмости. Про них поговоримо нижче. Приведемо декілька прийомів, щоб перемістити блок з місця: 1) Переміщають за допомогою лому, лапа лому направлена від себе, причому відтягнутий кінець лому заводиться під блок і віджимається на себе, блок при цьому підводиться і, зісковзнувши з лапи, просувається вперед (рис. 12, а). 2) Лапою убік – зволікається кінець лому, заводиться під блок під гострим кутом до лицьової грані. Після цього на лом натискають і провертають на п'яті лапи убік, блок підводиться і переміщається, як показано на рис. 12, б. 3) Лапою на себе – зволікається кінець лому, заводять під блок, натискають на кінець лому, підводячи і переміщаючи блок на себе (рис. 12, в). Якщо товщина шва велика, тоді прийом лопатою від себе виконується гострим кінцем лому.

Рис. 12. Переміщення блоків за допомогою монтажного ломика:

а – лапою від себе; б – лапою убік; у – лапою на себе

Укладання блоків стін підвалу. Пристрій фундаментів і стін підвалу повинен виконувати ланку, до складу якої входять чотири робочих, зокрема – машиніст крана, монтажник не нижче 4 розряди, монтажник 3 розряди і такелажник. Такелажник виконує дуже відповідальну роботу: спочатку він підбирає потрібний блок, стропує його, перевіряє надійність строповки, дає сигнал кранівникові, контролює підйом блоку. Монтажники приймають, а потім встановлюють блок в проектне положення.

3.10 Інструменти, інвентар і пристрої

Кам'яна кладка – це конструкція з каменів, укладених на розчині в певному порядку. На кам'яну кладку діє власна сила тяжіння, навантаження від перекриття, крівлі, а також вітрова, снігова навантаження. Кам'яні стіни служать для захисту від атмосферних явищ, виконують звукоізоляційні і багато інших функцій. При будівництві будівель застосовують цегляну кладку з керамічних каменів і крупних штучних блоків, пиляних і тесаних природних каменів правильної форми, неотесаних (бутових) каменів неправильної форми, змішану, бутобетонну, полегшену з цеглини і інших матеріалів.

Кладка ведеться на цементних, цементно-вапняних, цементно-глиняних, вапняних розчинах. Вибір розчину і марка визначається проектом. Вид кладки так само визначається проектом. Цегляна кладка із звичайної глиняної цеглини пластичного пресування володіє хорошою опірністю вологості, міцністю, морозостійкістю, застосовується при будівництві будівель, споруд, димарів, підпірних стінок, споруд підземних конструкцій. Кладка з глиняного саману або пористо-порожнистого використовується для стін будівель. Завдяки малій теплопровідності дозволяє зменшити товщину стіни зовнішніх стін на 20–25%, а також масу на 20–30% в порівнянні із стінами з полнотелого цеглини. Кладка з глиняної цеглини не застосовується: при мокрих процесах, в сирих ґрунтах, для кладки печей, димарів, витяжних каналів.