114504 (Технологія використання підручників на уроках у початковій школі), страница 6

Першими завданнями на застосування набутих знань на практиці є пробні вправи. Вони викопуються під безпосереднім керівництвом учителя; учні вголос коментують свої дії. Розрізняють такі прийоми виконання пробних вправ учнем:

• спочатку учень пояснює, як потрібно виконувати вправу,

• а потім викопує її;

• одночасно пояснює спосіб виконання і виконує завдання;

• виконання вправи передує поясненню дії.

Пробні вправи поглиблюють розуміння навчального матеріалу, забезпечують його збагачення і формування на цій основі відповідних умінь.

Призначення тренувальних вправ вчені вбачають у закріпленні, повторенні теоретичного матеріалу, удосконаленні первинне набутого уміння і формуванні навички. Серед зазначеного виду завдань виділяють вправи за зразком, за інструкцією, за завданням.

Вправи за зразком - це завдання з повною орієнтувальною основою дії: учні знають, як виконувати його і які результати повинні отримати.

Орієнтування на зразок має велике значення у молодшому шкільному віці, причому з декількох причин: по-перше, загальновідома психологічна особливість учнів початкових класів - здатність до наслідування, а значить до виконання дій за зразком; по-друге, відсутність соціального досвіду, основний шлях набуття якого на початкових етапах - копіювання, наслідування; по-третє, ефективний спосіб оволодівання відповідними уміннями і навичками - не метод «проб і помилок», а точне відтворення зразка дії, що ґрунтується на усвідомленні учнями теоретичних положень як бази для формування практичних дій.

Вправи за інструкцією передбачають наявність вказівок щодо порядку виконання дій, які можуть даватися як в усній, так і в письмовій формі. Такі завдання виконуються переважно письмово, мають репродуктивний характер, однак, порівняно з попередніми, вимагають від учнів більшої самостійності.

Ще одним різновидом тренувальних вправ є вправи за завданням - без будь-яких детальних вказівок учителя, без зразка, але на готовому матеріалі, з чітко сформульованими запитаннями.

Творчі завдання використовуються на етапі перенесення засвоєних знань, умінь і навичок у нестандартні умови, що забезпечує оволодіння складними уміннями. Такі вправи вимагають від учнів гнучкості мислення, нестандартного підходу до їх розв'язування, пошуку найраціональніших прийомів виконання та ін.

Відомий дослідник процесуальних аспектів навчання в рамках школи першого ступеня О.Є. Дмитрієв не погоджується з тим, що роботу з формування умінь і навичок переносять на період після викладу теоретичних знань, адже саме на початковому ступені навчання здійснюється підготовка учнів до активного сприймання теоретичної основи умінь і навичок, безпосереднє ознайомлення їх зі зразком дії. Особливу увагу вчений акцентує на виявленні основних ознак, які зафіксовані у правилах; на усвідомленні умов і способів діяльності. Саме знання таких нюансів забезпечує безпомилкове застосування правил на практиці.

Якісний підручник повинен повноцінно репрезентувати не лише систему знань (про навколишній світ, про способи діяльності, про цінності), а й видів діяльності, спрямованих на їх засвоєння та застосування. Щодо способів діяльності, то тут важливо зафіксувати два моменти: по-перше, необхідність включення у підручники знань процесуального характеру; по-друге, будь-який спосіб діяльності, щоб стати умінням чи навичкою, повинен неодноразово повторюватися, тобто важливо забезпечити систему завдань і вправ, які б формували у певній послідовності ці новоутворення.

Проблема включення у підручники знань про способи пізнавальної і практичної діяльності не є однозначно розв'язаною у психолого-педагогічній науці. Так, наприклад, К.М. Кабанова-Меллєр, Н.А. Лошкарьова та інші вчені стверджують, що способи діяльності мають бути описані в підручниках нарівні з розкриттям понять, законів тощо. Інша точка зору (І.Я. Лернер) полягає в тому, що не обов'язково загострювати увагу учнів на таких знаннях; школярі можуть оволодівати умінням (наприклад, порівнювати) на емпіричному рівні, тобто шляхом виконання відповідних знань (у даному разі - на порівняння).

Вважаємо, що коли йдеться про свідоме навчання, прийнятною є перша позиція; коли ж мається на увазі оволодіння навчальною діяльністю на початкових етапах навчання, - доречним є другий підхід, зумовлений віковими особливостями учнів.

Заслуговує на увагу класифікація способів діяльності, а значить і відповідних прийомів, якими виконується ця діяльність. Виходячи з того, що у способах пізнання (засвоєння) фіксується не лише зміст наукової інформації, а й сам процес набуття знань, І.С. Якиманська серед способів засвоєння виділяє такі групи:

а) способи першого типу безпосередньо випливають зі змісту навчального матеріалу і представлені у вигляді правил, законів тощо. На їх основі формуються предметні способи діяльності;

б) способи другого типу забезпечують організацію процесу учіння (визначення мети діяльності, планування, контроль, корекцію й оцінювання її результатів);

в) способи третього типу сприяють організації розумової діяльності: способи сприймання інформації, запам'ятовування, розв'язування задач тощо. На їх основі формуються індивідуальні способи засвоєння навчального матеріалу.

Повноцінна репрезентація цих способів у підручнику значною мірою залежить від розуміння автором закономірностей розумової діяльності учнів, а формування способів вважають прерогативою особистісно орієнтованого навчання.

Виходячи з того, що структура і зміст підручника значною мірою зумовлюються особливостями учнів-адресатів навчальної книги, важливе значення має врахування вікових особливостей молодших школярів. Наведемо ті з них, які суттєво впливають на побудову підручника для початкової школи: здатність до наслідування; домінування наочно-образного мислення; підвищена емоційність; нестійка увага; тяжіння до ігрової діяльності; схильність до механічного запам'ятовування; здатність до фантазування та ін. Додамо, що новоутвореннями молодшого шкільного віку вважають аналіз, планування та рефлексію (В. В. Давидов).

Необхідно, щоб у підручнику для початкової школи реалізувалися усі чотири провідних функції підручника: інформаційна, розвивальна, виховна та мотиваційна.

Умовою реалізації інформаційної функції є подача навчального матеріалу та видів діяльності, спрямованих на його засвоєння.

Розрізняють такі види знань, поданих у підручнику для початкової школи:

І. Знання про навколишній світ:

• факти. Для молодшого шкільного віку вони мають велике значення як основа емпіричного мислення. Саме з цієї причини підручники повинні містити велику кількість цікавого фактичного матеріалу. Але перенасичувати навчальну книгу таким матеріалом не варто. В.О. Сухомлинський з цього приводу зазначав, що запам’ятовувати граматичні правила треба поступово, і чим більше різноманітних фактів живої мови узагальнює те чи інше правило, тим тривалішим має бути період мимовільного запам’ятовування. Важливо, щоб учні вміли систематизувати нові знання, застосовувати та робити відповідні висновки;

• уявлення про предмети і явища навколишньої дійсності. Вважають, що ці види знань відіграють особливе значення у процесі формування мислительної діяльності, особливо у молодшому шкільному віці;

• поняття. Обсяг поняття визначається кількістю об’єктів, яке воно охоплює. Виділяють такі рівні понять: перший – це поняття, за допомогою яких описуються факти, явища, предмети, які становлять фактологічну базу змісту навчального матеріалу; другий – включає знання, які стосуються не окремих фактів, подій чи явищ того чи іншого класу, а класу в цілому; третій сприяє встановленню взаємозв’язків між різними навчальними курсами; четвертий – філософські категоріальні поняття. Однак застосовувати поняття третього і четвертого рівнів у межах масової програми початкової школи неможливо;

• закони та теорії. Зважаючи на особливості молодшого шкільного віку на цих видах знань увага не акцентується.

ІІ. Знання про способи пізнавальної та практичної діяльності – правила та вказівки, що допомагають застосувати знання на практиці, набути певних умінь і навичок. Виділяють дві групи правил:

• алгоритмічні – правила, які забезпечують отримання певного результату;

• евристичні – допомагають учням застосовувати певний метод роботи (правила, порівняння, узагальнення тощо).

О.Є. Дмитрієв виділяє дві групи правил:

• правила, які містять один спосіб дії (вони застосовуються учнями в готовому вигляді і не викликають особливих труднощів);

• правила, що включають кілька суттєвих ознак: декільком умовам відповідає один спосіб дії; одній умові відповідає кілька способів дії; декільком умовам відповідає декілька способів дії (такі правила стимулюють пошукову діяльність учнів та вчать переносити вміння у нову навчальну ситуацію).

ІІІ. Знання про цінності: об’єктом оцінного ставлення особистості може бути матеріальний світ, інша людина або власне „я”. Ццінності умовно поділяють на матеріальні, соціальні та духовні. Щодо ціннісних орієнтирів, то їх часто трактують як систему певних ціннісних уявлень, яка функціонує в установках особи як цілісна одиниця і регулює її поведінку; як „стандарти”, які визначають ставлення до себе і навколишнього світу.

ІV. Види діяльності, що забезпечують набуття досвіду виконання певних способів діяльності, відповідних умінь та навичок. Серед них виділяють такі види:

• ті, що забезпечують навчальну діяльність – виділяють предметні (чи спеціальні) та міжпредметні (чи загально навчальні). Тому навчальний матеріал підручника, зокрема завдання і вправи, має будуватися з урахуванням виділених компонентів, забезпечувати формування як предметних умінь і навичок, так і загальнонавчальних, оволодіння якими сприяє розвитку інтегрованої якості особистості – уміння вчитися;

• ті, що забезпечують репродуктивну діяльність;

• ті, що забезпечують творчу діяльність – досвід творчої діяльності фіксується в підручниках у формі нестандартних (проблемних, дослідницьких) завдань і вправ. Щодо початкової школи, то ефективними у зазначеному аспекті є завдання, які вимагають формулювання припущень, гіпотези, на розвиток зорової та слухової пам’яті, на кмітливість, різнобічний аналіз предметів, вправи на аналогію, увагу, визначення понять, розвиток поетичної та художньої творчості, на знаходження багатоваріантності розв’язків, контроль та оцінювання результатів діяльності тощо;

• Ті, що забезпечують оцінну діяльність – важливо створити умови для оцінювання, поставити учнів у ситуацію вибору цінностей, дати їм можливість керуватися цінностями у своїй діяльності. Авторам підручників варто усвідомити, що „не якісь засвоєні оцінки складають досвід, а власне оцінювання, готовність до нього і потреба в ньому, тобто ситуації, у яких процес і результат не можуть існувати у відриві один від одного”.

Важливим засобом формування досвіду емоційно-ціннісного ставлення до дійсності є дві групи завдань і вправ: ті, які враховують систему ціннісних орієнтацій школярів, а також спеціальні, які покликані формувати потреби учнів. Тому включення у підручники запитань та оцінювання подій, об’єктів, вчинків героїв (висловлювання власного ставлення та обґрунтування авторської позиції); на аналіз емоційної сфери героїв твору, автора, власних почуттів і переживань, викликаних змістом навчального матеріалу; на оцінювання процесу та результату діяльності – необхідна умова формування в учнів оцінної діяльності. Такі завдання допомагають зрозуміти роль автора у тексті, його почуття, усвідомити власні переживання; вчать оцінювати характер, трансформуючи пережите героєм на себе; спонукають молодших школярів аналізувати власний процес учіння.

• ті, що забезпечують художньо-естетичну діяльність – націлене на розвиток в учнів естетичного світосприйняття, уміння розуміти прекрасне і творити його.

Розвивальна функція підручника полягає у тому, що він не тільки озброює учнів знаннями, а і сприяє розвитку психічних процесів, загальнонавчальних умінь і навичок та творчих здібностей. Обов’язковою ознакою якісного підручника є наявність засобів для формування загальнонавчальних умінь і навичок:

• організованості – вміння планувати свою діяльність та користуватися підручником і іншими видами друкованих джерел;

• вміння працювати з книгою – засвоєння знань про особливості побудови навчальної книги, формування вміння працювати з кожним зі структурних компонентів підручника;

• міркувати – уміння пов’язувати між собою знання, розв’язувати мислительні задачі;

• загальномовленнєвих умінь та навичок (уміння слухати, відповідати, запитувати міркувати);

• загально пізнавальних умінь: аналізу – учні мають усвідомити, що аналізувати предмети можна за різними ознаками, а серед виділених ознак є головні, тобто ті, що завжди притаманні об’єкту, і другорядні, які в одних випадках характерні для нього, а в інших – ні. Тому в системі навчальних завдань підручника доцільно передбачити вправи на виділення головного, визначення головної думки твору та ін.

• порівняння – вміння виділяти ознаки та відшукувати серед них спільні і відмінні і на основі цього узагальнювати, підводити під поняття;

• узагальнення – знаходження спільного у предметах та явищах;

• а також контрольно-оцінні уміння (уміння орієнтуватися на зразок, оцінювати власні дії та дії інших).

Виховна функція полягає у відображенні у підручнику досвіду емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності, вихованні загальнолюдських та національних цінностей. Тобто у структурі підручника слід передбачити спеціальні тексти, що інформують ті чи інші цінності, систему завдань, які дозволять висловити своє ставлення до того, що відбувається.

Мотиваційна функція полягає у формуванні в молодших школярів позитивних мотивів до навчання, пізнавальних потреб і забезпечується через емоційність змісту навчального матеріалу та його організацію. Зміст початкової освіти повинен бути цікавим, викликати позитивні емоції і задовольняти допитливість. Він повинен містити цікаві тексти, додаткову інформацію, завдання на застосування індивідуальних та групових форм організації начальної діяльності, цікаві ілюстрації, засоби заохочення, а також мати цікавий дизайн,якісне поліграфічне оформлення.

Важливим для підручників для початкової школи є наявність різного виду структурних компонентів. Серед них виділяють тексти, які бувають різних видів:

• основні – ті, які містять матеріал для засвоєння. Вони, у свою чергу, поділяються на теоретико-пізнавальні – містять поняття, факти, матеріал для формування емоційно-ціннісного ставлення до світу, та інструментально-практичні – спрямовані на застосування набутих знань на практиці і містять опис способів діяльності, логічні операції, моральні та етичні норми;

• додаткові – містять цікаву розвивальну інформацію. Зазвичай подаються у вигляді прислів’їв та приказок, рубрик „Чи знаєш ти?”, „Цікаво знати”, „Для допитливих”, „Візьми до уваги!” та ін.;

• пояснювальні – містять необхідний для розуміння матеріал і безпосередньо пов'язаний із основним текстом. Може мати вигляд словничків, приміток, пояснень та ін.

Виходячи з того, що основна функція тексту полягає у наданні певної інформації, виділяють такі функціональні стилі навчальних текстів:

• предметно орієнтовані – представляють певні об’єкти в їх безпосередніх зв’язках і властивостях;

• інструментально орієнтовані – містять розкриття способів дії для формування певних предметних та міжпредметних умінь і навичок;

• ціннісно орієнтовані – забезпечують реалізацію емоційно-ціннісного ставлення до оточуючого світу.

Педагогічно виправданим є наведення у підручниках зразків виконання завдань, зразків міркувань, пам’яток, алгоритмів, таблиць, схем.

Щодо ілюстрацій, то серед них виділяють три групи:

• провідні – самостійно розкривають зміст навчального матеріалу та замінюють основний текст;

• рівнозначні з текстом – ілюстрація та текст доповнюють один одного і не можуть існувати окремо;

• обслуговуючі – покликані доповнювати, уточнювати, посилювати зміст тексту.

Існує ряд вимог до ілюстративного матеріалу в підручниках для початкової школи. До них належать: науковість, інформативність, повнота відображення змісту, виховна спрямованість, відповідність віку школярів, реалістичність зображення, виразні й чіткі контури, інтенсивні кольори, відображення суттєвого, динамізм малюнка, його зв'язок з текстом.

Апарат орієнтування теж відіграє досить важливу роль, хоча, нажаль, у сучасній школі на нього мало звертають увагу. Основною його функцією є допомогти учням раціонально користуватися підручником. Серед елементів апарату орієнтування виділяють:

• передмову – вступ до навчального предмета, ознайомлення з особливостями побудови підручника;

• вступ – вступне звернення до читача, поради щодо того, як користуватися підручником, побажання оволодіти предметом;

• зміст – сукупність заголовків із вказівкою сторінок, на яких вони розташовані, своєрідний „путівник” по підручнику;

• рубрикація - розділи, система рубрик, заголовків;

• сигнали-символи – геометричні, цифрові, буквені, знакові чи у вигляді рисунків умовні позначення;

• список літератури;

• покажчики, що значною мірою полегшують роботу з підручником та процес навчання в цілому.

Отже, підручник переслідує принаймні чотири мети: надати систему знань, умінь і навичок з науки; розвивати психічні процеси, творчі здібності та загальнонавчальні уміння і навички; сформувати загальнолюдські цінності; стимулювати їх до подальшої навчальної діяльності. Саме таке розуміння сутності підручника, яке знаходить відображення у його структурі, дає право вважати навчальну книгу ефективним засобом навчання, виховання і розвитку молодшого школяра.