113712 (Психолого-педагогічне визначення готовності дитини шестирічного віку до школи), страница 4

Досвід показує, що найчастіше відповіді дітей можна поділити на три групи. Першу, якісно найвищу, групу складають відповіді, в котрих бажання йти до школи, стати школярами, вчитися поєднується з адекватними уявленнями про школу. Наприклад, діти відповідають:

"Усім потрібно вчитися у школі, щоб, коли виростеш, добре працювати"; "Хто добре вчиться у школі, той зможе стати лікарем, учителем, будувати літаки, машини"; "Щоб добре вчитися, потрібно старатися, уважно слухати вчителя на уроці і вдома виконувати його завдання, а з іграшками бавитись, коли все зробиш"; "Щоб отримати п'ятірку, треба докласти зусиль"; "Добре і у садочку, і в школі, тільки у садочку діти маленькі, вони граються, а у школі діти вчаться - писати, читати, лічити; і хоч я теж умію читати й лічити, але в школі навчуся, як дорослий".

Другу групу складають відповіді, в яких бажання дитини йти до школи, прагнення стати школярем поєднується з поверховими уявленнями про школу, з окремими яскравими враженнями, неістотними для вимог школи: "У школі цікаво, там багато дітей, вчителька ставить їм п'ятірки"; "Мені вже купили форму і портфель"; "У школі краще, ніж у дитячому садку, там не потрібно спати, після уроків можна бігати на подвір'ї, скільки захочеш"; "Мені подобаються у школі перерви — можна виходити у коридор".

Третю групу складають відповіді, що свідчать про начебто правильне уявлення дітей про ті вимоги, які ставить школа, і разом з тим викривають їхні побоювання, навіть страхи:

"Я боюсь, що не почую, що говорить вчителька"; "Я, напевне, не зумію зробити те, що вчителька скаже"; "У школі дуже важко, я не знаю, чи хочу я йти до школи, якось страшно".

Зрозуміло, що правильне уявлення дитини про школу і відповідні мотиви учіння формуватимуться безпосередньо у самій школі, в процесі учбової діяльності. Однак ті передумови, з якими діти починають навчання, багато в чому визначають як майбутні досягнення, так і труднощі [59, 45].

Якщо в дошкільника сформувалось бажання йти до школи, вчитися, що узгоджується з адекватними уявленнями про школу, про ті вимоги, які вона ставить, то це один з найсприятливіших чинників нормального переходу до шкільного дитинства, учбової діяльності. Така дитина з готовністю сприймає шкільні правила, завдання, умови, вимоги, їй легше призвичаїтись до них.

Дітей, відповіді яких належать до другої групи, найчастіше очікують значні труднощі. їхнє бажання йти до школи було викликане привабливими зовнішніми атрибутами. Певних радикальних змін у власній поведінці, у ході занять, пов'язаних з необхідністю узгоджувати їх з вимогами школи, вони не передбачали. І, отже, від самого початку таких дітей у школі можуть спіткати більші чи менші розчарування – і хорошу оцінку не «заробиш», і крутитися не можна, і вчителька не хвалить, і завдання потрібно виконувати охайно й ретельно, а до всього цього не було готовності.

Якщо вчитель своєчасно не зуміє надати таким дітям відповідну допомогу, постійно робитиме зауваження, виявлятиме свою невдоволеність, то труднощі, з якими стикаються діти, можуть стати для них тривалими, іноді навіть вони їх самотужки подолати не зможуть. Все це призведе до негативних наслідків. Отже, завдання вчителя – підтримати бажання дітей вчитися, ознайомлюючи з реальною ситуацією, вимогами школи, їхньою відмінністю від дошкільного дитинства.

Настрої дітей, відповіді яких належать до третьої групи, найчастіше формуються в умовах, коли вихователі в дитячому садочку (а батьки - вдома) знайомлять їх з вимогами школи, але при цьому приділяють мало уваги виробленню способів поведінки у тій чи іншій складній ситуації. Це буває і тоді, коли в класі з шестирічними першокласниками вчитель будує навчальний процес так само, як із семирічними. У такому випадку боязкі, замкнуті та ослаблені фізично діти, як правило, не можуть самостійно перенести навіть знайомі їм способи поведінки у нові умови або навчитись нових прийомів подолання труднощів.

Дуже важливо, щоб учитель своєчасно виявив таких дітей, надав їм підтримку і допомогу. Завдяки цьому вони швидше набудуть упевненості в собі, а процес адаптації до шкільних вимог минатиме нормально. Без відповідної допомоги почуття невпевненості в собі, побоювання, страху заважатимуть дітям активно працювати на уроках. Разом з тим зрозуміло, що такої допомоги вони потребують ще до школи – у старшій і підготовчій групах, у класі для шестирічок.

На думку багатьох фахівців, процес навчання у початковій школі має відбуватися на позитивному емоційному фоні. У психолого-педагогічній літературі [21; 23; 25; 31; 37 та ін.] виділено позитивні емоції, збудження яких сприяє створенню позитивної мотивації навчальної діяльності:

а) позитивні емоції, пов’язані із школою загалом, перебуванням у ній;

б) емоції, обумовлені паритетними стосунками вчителів та учнів, школярів між собою, відсутністю конфліктів між ними;

в) емоції, пов’язані з усвідомленням кожним учнем своїх актуальних і потенційних можливостей досягнення успіхів у навчанні, подолання труднощів, здатності розв’язувати складні учбові й життєві задачі;

г) емоції, що виникають під час оволодіння прийомами самостійного надбання знань, нових засобів і прийомів виконання учбових дій та ін.

Для формування повноцінної мотивації учіння молодших школярів, на думку О.Я.Савченко, особливо важливо забезпечити такі умови:

• збагачувати зміст особистісно-орієнтованим цікавим матеріалом;

• утверджувати справді гуманне ставлення до всіх учнів, басити в дитині особистість;

• задовольняти потреби в спілкуванні з учителем та однокласниками під час навчання;

• збагачувати мислення інтелектуальними почуттями;

• формувати допитливість і пізнавальний інтерес;

• розвивати адекватну самооцінку своїх можливостей;

• утверджувати прагнення до саморозвитку і самовдосконалення;

• використовувати різні способи педагогічної підтримки, прогнозувати ситуації, коли вона особливо потрібна дітям;

• виховувати відповідальне ставлення до навчальної праці, змінювати почуття обов’язку [70, 132-133].

Реалізація кожної із вказаних умов вимагає тривалої, узгодженої роботи вчителя, вихователя і батьків.

У формуванні мотиваційної сфери школярів велику роль відіграють як сприятливі, так і несприятливі умови:

На думку В.Я. Мільман, для формування повноцінної мотивації учіння необхідно забезпечити такі умови:

• збагачення змісту особистісного орієнтованими інтересами;

• прояви гуманного ставлення до всіх учнів;

• задоволення пізнавальних запитів і потреб школярів;

• збагачення мислення почуттями;

• розвиток спостережливості;

• формування активної самооцінки своїх можливостей;

• підтримка прагнення до особистісного зростання;

• підтримування дитячої ініціативи;

• виховання відповідального ставлення до учіння [46, 176-177].

Таким чином, створення позитивної мотивації до навчання передбачає врахування таких положень психолого-педагогічної науки:

1. Кожен учень має відчувати себе суб’єктом навчально-виховного процесу; розуміти, що цей процес організовано саме для нього, що мета й завдання освіти – його особиста мета, що він відіграє у навчанні не підлеглу, а досить активну й важливу роль. Всі ці моменти реалізуються через особистісно-зорієнтоване навчання.

2. Щоб виробити у дітей змістовну мотивацію учіння, саму навчальну діяльність слід будувати із врахуванням її основних компонентів: змістовного, операційного та мотиваційного.

3. Розвиток і становлення позитивної мотивації учбової діяльності школярів залежить від підкріплення у вигляді:

• результатів та успішного виконання діяльності;

• володіння відповідними способами дій;

• підвищення соціального статусу в реальних контактних групах.

1. Оптимальним підходом у формуванні позитивної мотивації учіння першокласників, на наш погляд, буде:

• вплив на мотивацію дитини “знизу вверх”, тобто виховання мотивів через організацію різноманітних видів діяльності за умови активності учня;

• врахування взаємозв’язку між перспективними та актуальними мотивами;

• збудження позитивних емоцій, що можуть бути безпосередньо мотивом діяльності чи сприяти її вмотивуванню (стан емоційного збудження спричиняє готовність до сприймання і закріплення мотиву);

• створення позитивного емоційного фону у класі та реалізація вимог гуманістичної психології до організації навчально-виховного процесу.

Наведені теоретичні положення постали в основі організації та проведення експериментального дослідження мотиваційної готовності 6-річок до шкільного навчання.

1.3 Психологічні особливості дітей шестирічного віку

Надійна основа успішної організації навчально-виховного процесу – врахування психофізіологічних особливостей і закономірностей розвитку учнів. Особливо це стосується шестирічних першокласників, оскільки шестирічний вік з психологічної точки зору є критичним. У цей період відбувається зміни, що означають завершення дошкільного етапу розвитку, і з’являється здатність до розуміння загальних принципів, зв’язків й закономірностей наукового знання. Якості, характерні для дошкільного дитинства, поєднуються у шестирічок з новими можливостями, зокрема у сфері учіння. Тому реалізація потенційних можливостей інших школярів потребує особливих умов навчання.

Навчання у першому класі побудоване з урахуванням вікових особливостей і перспектив шестирічних дітей. У його змісті, методах і формах закладено ідеї сприяння всебічному розвитку школярів, забезпечення повноцінного переходу до провідної учбової діяльності та формування особистості в перехідний період. Засвоєння учнями програмних знань безпосередньо пов’язується з розвитком елементарних форм учіння, планомірного і диференційованого ставлення, пізнавальної активності, позитивного ставлення до навчання в школі, адекватної самооцінки і формуванням навичок спілкування [52].

Оволодіння знаннями, уміннями, навичками здійснюється у різних видах діяльності. У навчально-виховному процесі відводиться чимало часу для малювання, конструювання, ліплення, побутової праці, гри. Поряд з цим відбувається засвоєння знань в процесі специфічної, нової для дитини діяльності – учіння і навчання. Усі ці види діяльності у своїй єдності забезпечують розвивальну функцію навчання шестирічок, перебудову характеру розумових процесів – сприйняття, пам’ять і мислення, якісну зміну загальної спрямованості та рис особистості школяра [60, с.43].

Закладені в змісті і методах навчання можливості реалізуються лише за умови правильного педагогічного керівництва. Тому важливим є знання учителем психології шестирічних учнів, закономірностей їхнього розвитку у навчально-виховному процесі.

Пізнання здійснюється за допомогою психічних процесів – мислення, пам’яті, уваги та ін., починаючись із відчуттів і сприймань. До шести років сприймання набуває рис цілеспрямованої діяльності: дитина спроможна виділити предмет з ряду інших предметів, зосередити увагу на ньому і визначити його специфічні якості. У першу чергу шестирічні діти сприймають яскраві, об’ємні об’єкти, що викликають емоційну реакцію, причому характерним є поверхневе сприймання і не завжди адекватне виділення суттєвих ознак. Ці особливості сприймання виявляються у навчальному процесі. Зокрема, першокласники зміщують схожі графічні зображення і звуки, помиляються у врахуванні кількісного і просторового розміщення предметів при конструюванні та аплікації, порушують пропорції при малюванні та ліпленні. Недоліки сприймання утруднюють засвоєння дітьми поняття про число та його склад, стримує перенесення дії обчислення у внутрішній план, гальмує чіткість розуміння службових частин мови [81].

В процесі навчання сприймання учня розвивається як цілеспрямована й раціонально організована діяльність чуттєвого пізнання. Вчитель повинен забезпечити, по-перше, достатню точність і повноту у сприйманні дитиною об’єкта, явища; по-друге, збагачення сенсорного досвіду учнів; по-третє, виховання якостей спостерігача – умінь спостерігати і бачити приховані закономірності; по-четверте, оволодіння сенсорними еталонами (загальноприйнятими зразками предметів та властивостей); по-п’яте, організацію зовнішнього сприймання об’єктів у поєднанні з осмисленням даного матеріалу [див.: 60].

Організовуючи процес сприймання будь-якого об’єкта у першому класі, слід дотримуватися певної послідовності його розгляду:

• цілісне сприйняття предмета, формування загального враження про нього;

• виділення основних частин предмета та його особливостей (форма, розміри, колір);

• визначення просторового розміщення одних частин предмета відносно інших (вище, справа);

• характеристика додаткових дрібних частин, їх просторового розміщення відносно основи;

• повторне цілісне сприйняття предмета, закріплення його образу у свідомості [38, 74-82].

Розвиток сприймання у шестирічних першокласників нерозривно пов’язаний із засвоєнням слів, що фіксують властивості предметів та узагальнюють чуттєві уявлення дитини.