ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Психолого-педагогічні основи формування мотиваційної готовності до навчання у шестирічних першокласників

1. Поняття і зміст мотиваційної сфери першокласників

2. Прояви мотиваційної готовності дитини до навчання у школі

3. Психологічні особливості дітей шестирічного віку

Розділ 2. Експериментальне дослідження мотиваційної готовності першокласників до шкільного навчання

1. Організація і зміст експериментального дослідження

2. Якісний та кількісний аналіз результатів дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

У дошкільному віці відбуваються значні зрушення у формуванні особистості дитини. Змінюються її спосіб життя, зміст і форми спілкування з іншими людьми, різко зростають можливості фізичного і психічного розвитку, породжуючи нові потреби, інтереси, а отже, й нові спонукання до дедалі більш різноманітних видів діяльності. Проте ці зміни ще загострюються на початку шкільного навчання, коли дитина переживає значну психологічну кризу. Зменшити інтенсивність протікання останньої дає змогу цілеспрямована підготовка дітей до школи.

Під готовністю до шкільного навчання розуміється необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної навчальної програми в умовах навчання в колективі однолітків [22, 6]. Готовність дитини до шкільного навчання – це один із найважливіших підсумків психічного розвитку особистості в період дошкільного дитинства.

Проблема готовності дітей до шкільного навчання останнім часом стала предметом гострих дискусій як серед науковців, так і серед широкого кола громадськості. Для нього є вагомі як об'єктивні так і суб'єктивні причини. Однією з головних є та, що загальноприйнятий термін «готовність дитини до шкільного навчання» не досить точно передає суть складного соціального явища, яке він позначає.

Широта інтерпретації нього терміна наштовхує на думку, що начебто може існувати певний набір соціально-психологічних чинників, які самі по собі, поза конкретною шкільною системою, незалежно від соціальних умов та ряду інших зовнішніх обставин, а лише за рахунок особистісних характеристик дитини визначають її готовність/неготовність до шкільного навчання. Проте це далеко не так. Кожна людська істота з моменту свого народження готова до навчання, вона перебуває в стані набуття нових знань, тобто навчається. Школа, в свою чергу, це всього лиш навчально-виховний заклад для навчання, освіти і виховання, тобто місце, де навчання здійснюється у певних формах та за програмами, регламентованими суспільними потребами.

Успішне розв'язання завдань розвитку особистості дитини, підвищення ефективності навчання багато в чому визначається тим, наскільки правильно враховується рівень підготовки дітей до школи. У сучасній психології і педагогіці, на жаль, поки що не існує єдиного і чіткого визначення поняття ''готовності" чи "шкільної зрілості".

А. Анастазі трактує поняття шкільної зрілості як оволодіння уміннями, знаннями, здібностями, мотивацією та іншими необхідними для оптимального рівня засвоєння шкільної програми поведінковими характери-стиками [3, 42]. І. Шванцара визначає шкільну зрілість як досягнення такого рівня розвитку, коли дитина "стає здатною брати участь у шкільному навчанні" [9, 21]. Як компоненти готовності до навчання в школі автор виділяє розумовий, соціальний та емоціональний.

Г. Кравцов, Е. Кравцова виділяють показники готовності до школи, пов'язані з розвитком різних видів ставлень дитини до навколишнього світу [35, 21-24]. У цьому випадку основними сторонами готовності дітей до школи є три сфери: ставлення до дорослого, ставлення до однолітка, ставлення до себе.

Л. Божович зазначала, що готовність до навчання в школі складається з певного рівня розвитку мислительної діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до довільної регуляції своєї пізнавальної діяльності і до соціальної позиції школяра. Аналогічні погляди розвивав О. Запорожець, зазначаючи, що готовність до навчання в школі складає цілісну систему взаємопов'язаних якостей дитячої особистості, включаючи особливості її мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності, рівень сформованості механізмів вольової регуляції дій та ін. [30-31].

Підготовка дітей до школи – завдання комплексне, що охоплює всі сфери життя дитини. Всередині цього аспекту виділяються різні підходи:

1. Дослідження, спрямовані на формування у дітей дошкільного віку визначених умінь і навичок, необхідних для навчання в школі [5, 36].

2. Дослідження новоутворень і змін у психіці дитини [16, 132].

3. Дослідження генезису окремих компонентів навчальної діяльності й виявлення шляхів їхнього формування [37, 32].

4. Вивчення умінь дитини свідомо підкоряти свої дії, при послідовному виконанні словесних указівок дорослого. Це уміння пов'язується із володінням загальними способами виконання словесних указівок дорослого [38, 32].

Можна виділити наступні цілі, котрі повинні досягатися при визначенні готовності дитини до школи:

1. Розуміння особливостей психічного розвитку дітей з метою визначення індивідуального підходу до них у навчально-виховному процесі [33].

2. Виявлення дітей, не готових до шкільного навчання, із метою проведення з ними розвиваючої роботи, спрямованої на профілактику шкільної неуспішності [60].

3. Розподіл майбутніх першокласників по класах відповідно до їх «зон найближчого розвитку», що дозволить кожній дитині розвиватися в оптимальному для неї режимі [16].

4. Відстрочка на один рік від початку навчання дітей, не готових до шкільного навчання (можливо лише стосовно дітей шестирічного віку) [32].

За підсумками обстеження можуть створюватися спеціальні групи й класи, що мають вирівнювати розвиток, у яких дитина зможе підготуватися до початку систематичного навчання в початковій школі.

Загальна готовність до шкільного навчання закладається задовго до його початку. Проте багато дітей приходять до школи з несформованою мотиваційною готовністю до навчання. Незважаючи на наявність значної кількості психолого-педагогічних публікацій з проблем психологічної готовності дитини до навчання, все-таки проблеми мотиваційної готовності дитини до навчальної діяльності розкриті недостатньо. Актуальність проблеми та її недостатнє висвітлення визначили актуальність проблеми та доцільність вибору даної теми дипломної роботи.

Об’єкт дослідження – мотиваційна сфера першокласників.

Предмет дослідження – педагогічні умови формування мотиваційної готовності дитини до умов навчальної діяльності.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити педагогічні умови забезпечення мотиваційної готовності дитини 6 років до навчальної діяльності.

Якщо родинне оточення і дошкільні заклади сприятимуть забезпеченню належної мотиваційної готовності дитини до школи то рівень шкільної адаптації і позитивного ставлення першокласника до процесу і результатів навчальної діяльності значно покращиться.

У відповідності до поставленої мети визначені завдання дослідження:

1. Розкрити сутність мотиваційної готовності дитини до шкільного навчання.

2. Вивчити питання забезпечення мотиваційної готовності дитини до шкільного навчання у педагогічній теорії і практиці.

3. Визначити вплив експериментальної методики на розвиток мотиваційної готовності дітей 6 років до навчання у школі.

Для розв’язання даних завдань використано такі методи дослідження: аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у психолого-педагогічній літературі; інтерв’ювання першокласників, спостереження, педагогічний експеримент, якісний і кількісний аналіз результатів експерименту.

Практичне значення дипломного дослідження полягає у розробці методики мотиваційної готовності дітей шестирічного віку до навчання у школі, і визначенні шляхів удосконалення даного процесу.

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаної літератури, додатків. Обсяг роботи – 90 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО НАВЧАННЯ У ШЕСТИРІЧНИХ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

1.1 Поняття і зміст мотиваційної сфери першокласників

Учіння, як і будь-яка інша діяльність, здійснюється під впливом певних стимулів, спонукань, що є рушійними силами навчально-пізнавальної активності учня. Такими спонукальними стимулами є потреби, інтереси, переконання, ідеали, уявлення учня про себе, цінність орієнтації тощо. Вони утворюють мотивацію (або мотиваційну сферу) навчальної діяльності молодшого школяра.

Не випадково в останні роки широко досліджують психологічний аспект виникнення, формування й розвитку позитивної мотивації учіння, в тому числі навчально-пізнавальних мотивів, які не тільки є найважливішими внутрішніми спонуками учіння, але й сприяють самовизначенню особистості, її самореалізації й самовдосконалення. Тому завдання забезпечення формування учбової мотивації є одним із найбільш нагальних в умовах реформування національної системи освіти. Управління цим процесом значною мірою залежить від рівня психолого-педагогічної розробленості цієї проблеми.

Мотиви учіння молодших школярів, особливості розвитку мотиваційної сфери в умовах навчальної діяльності на різних етапах розвитку психолого-педагогічної науки досліджували такі вчені, як Л.І. Божович [6], Л.С. Виготський [16], В.К. Вілюнас, В.В. Давидов [25], Д.Б. Ельконін, С. Занюк [29], Г.С. Костюк [34], О.М. Леонтьєв [36], А.К. Маркова [41-43], М.В. Матюхіна [44-45], О.Я. Савченко [69-70], В.В. Столін [74], Х. Хекхаузен [79] та ін. під час вивчення психологічних проблем мотивації учіння з’ясовані деякі закономірності її становлення й функціонування, зокрема розкрита вмотивованість учбової діяльності, описана складна структура та динаміка мотивів, що її зумовлюють, виявлені деякі вікові особливості мотивації учіння першокласників.

Мотивація учіння складається із низки динамічних та взаємозалежних спонукань (потреби і смисл учіння для школяра, його мотиви, цілі, емоції, інтереси.). Тому становлення мотивації – це не просте зростання позитивного чи нівелювання негативного ставлення до учіння, а й ускладнення структури мотиваційної сфери, поява нових, більш зрілих спонукань та ускладнення відносин між ними [5,с.14].

Окрім того, навчання по-різному впливає на розумовий розвиток залежно від того, наскільки успішно воно виховує в учнів повноцінні мотиви учіння. Дослідні дані свідчать, що структура навчальної діяльності, адекватна цілям навчання, є фактором формування у школярів не лише систем операції і знань, а й навчальних, пізнавальних інтересів, бажання вчитися, допитливості, любові до книги ,прагнення до самоосвіти [35, с.419].

Серед найважливіших проблем теорії і практики сучасної психології і педагогіки є мотивація поведінкової активності особистості. Вона передусім характеризує динаміку, рушійні чинники активності і відкриває природу основних принципів поведінки і діяльності людини. Вчені намагаються визначити критерії мотивованої поведінки, зміст і співвідношення таких понять, як мотивація, мотив, потреба, інтерес, вибір, намір, цілепокладання.

Мотивація – загальна назва для процесів, методів, засобів спонукання учнів до активної пізнавальної діяльності. З позиції педагога говорять про мотивацію навчання, з погляду учня мова йде про мотивацію учіння [26, 40]. Мотивація, як процес зміни станів і ставлень особистості ґрунтується на мотивах – конкретних спонуканнях, причинах, що лежать в основі вчинків та дій. Функцію мотиву можуть виконувати у взаємозв’язку потреби та інтереси, прагнення та емоції, установки та ідеали, ціннісні орієнтації та ін. Тому мотиви – дуже складні утворення. У педагогічному процесі діють, як правило, багато пов’язаних між собою мотивів [40, 52].

Поняття “мотив” часто співвідносять з терміном “потреба”. Мотив є формою прояву потреби людини. Це спонукання до діяльності, відповідь на те, заради чого вона відбувається. С. Занюк розрізняє ці поняття таким чином: “При аналізі питання, чому організм взагалі переходить у стан активності, розглядаються прояви потреб та інстинктів як джерел активності. Якщо вивчається питання, на що спрямована активність організму, досліджуються насамперед прояви мотивів як причин, котрі визначають вибір напрямку поведінки. Потреба спонукає до активності, а мотив – до спрямованої діяльності. Коли потреба конкретизується і знаходить предмет, здатний її задовольнити, вона перетворюється на мотив” [29, 43].

Л.І. Божович вважає, що мотивами можуть бути предмети зовнішнього світу ,уявлення, ідеї, почуття, переживання – все те, у чому втілюється потреба. Поняття “мотив” вужче від терміна “потреба” [6, 132].