102888 (Удосконалення формування розподілу прибутку підприємства при зовнішньоекономічній діяльності), страница 4

ОВ - зобов’язання до запитання.

Показує чи використовує банк кошти клієнтів як власні кредитні ресурси.

1. Крос-коефіцієнт:

К3 = СО/АР (2.3)

де, СО - сумарні зобов’язання;

АР - робочі активи.

Показує рівень трансформації сумарних зобов’язань перед вкладниками, кредиторами та інвесторами у кредити, інвестиції та посередницькі послуги.

1. Генеральний коефіцієнт ліквідності:

К4 = (ЛА + ЗК)/СО (2.4)

ЗК – захищений капітал у вигляді будівель, обладнання, інвентарю, капвкладень, дорогоцінних металів;

СО - сумарні зобов’язання;

ЛА - ліквідні активи.

Показує забезпеченість коштів, що довірені банку клієнтами, ліквідними активами, нерухомістю, цінностями, тобто характеризує здатність банку в разі неповернення виданих позик задовольнити вимоги кредиторів у мінімальний термін.

1. Коефіцієнт захищеності капіталу:

К5 = ЗК/К (2.5)

ЗК – захищений капітал у вигляді будівель, обладнання, інвентарю, капвкладень, дорогоцінних металів;

К- власний капітал.

Показує як банк враховує інфляційні процеси і яку частку активів розміщує у нерухомість, цінності та обладнання. Використовується як відносний показник фундаментальності банку: банки засновані на короткий термін діяльності, не вкладають достатньо коштів у свій розвиток.

1. Коефіцієнт фондової капіталізації:

К6 = К/СК (2.6)

К- власний капітал;

СК – статутний капітал.

Характеризує ефективність діяльності і незалежність від окремих засновників.

Основним завданням суб'єкта антикризового управління є постійний контроль за виконанням окремих етапів роботи, своєчасністю підготовки та подання необхідних документів, їх юридично виважене оформлення, виконання усіх вимог, передбачених законодавчо (виключення з Державною реєстру підприємства, що реорганізується), Державна реєстрація новостворених підприємств, реєстрація інформації про випуск акцій новостворених підприємств, отримання згоди галузевих органів управління, Антимонопольного комітету тощо).

Після вирішення правових питань, пов'язаних з оформленням реорганізації, головна увага має приділятися питанням підбору управлінського персоналу новостворених підприємств, наданню допомоги у вирішенні організаційних та управлінських питань, пов'язаних з організацією їхньої роботи, впровадження контролю за виконанням розроблених бізнес-планів діяльності та досягненням запланованих обсягів показників господарсько-фінансової діяльності [22, с. 109].

На підставі аналізу судової практики Вищий арбітражний суд України 12 вересня 1996 р. видав роз’яснення № 02-5/334 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств” (далі – Роз’яснення про вирішення спорів). Згідно з абз. 6 п. 10 цього роз’яснення “вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов’язує перехід майнових прав та обов’язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу. Отже, у разі виникнення питань, пов’язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов’язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину”. (Оскільки закон оперує поняттям “роздільний акт (баланс)”, а не “розподільний акт (баланс)”, надалі ми використовуватимемо термін, зазначений у законі).

Таким чином, для вирішення спору щодо обсягів правонаступництва при поділі чи виділенні підприємства слід досліджувати дві складові: рішення власника та роздільний баланс (акт). Що до рішення власника, то згідно з абз. 3, 4 п. 1 Роз’яснення про вирішення спорів “законодавчі акти не встановлюють будь-яких спеціальних вимог щодо форми та змісту рішення про створення підприємства, тому при вирішенні спорів господарським судам слід виходити з того, що таке рішення має бути оформлене актом управління, виданим власником майна (уповноваженим ним органом) відповідно до його компетенції, визначеної чинним законодавством. Якщо засновників підприємства два чи більше, рішенням про створення підприємства є установчий договір”.

З роздільним балансом (актом) ситуація дещо складніша. Правовий аналіз поняття роздільного балансу (акту) свідчить, що чинне законодавство України його правову природу не визначило. Зокрема, існує думка, що роздільний баланс (акт) містить певні ознаки угоди:

- як правило, укладається між двома сторонами - правонаступником і правопопередником;

- укладення призводить до зміни цивільних правовідносин.

Правонаступник набуває цивільних прав та обов’язків, а правопопередник їх позбавляється. Це відповідає поняттю угоди, що містяться ст. 41 ЦК, згідно з якою “угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків”; перехід прав та обов’язків закон пов’язує саме з підписанням роздільного балансу (акта).

На користь того, що роздільний баланс (акт) не є угодою, і взагалі не є правочином можна назвати такі аргументи:

- визначення обсягів правонаступництва в процесі реорганізації підприємства належить до компетенції власника (або особи, якій делегував власник відповідні повноваження). Відповідно, роздільний баланс та/або акт мають лише відобразити цю волю власника. Погодження волі сторін (що є необхідним атрибутом договору) при підписанні роздільного балансу (акта) не відбувається. Відсутня й ознака диспозитивності та ініціативності учасників договору;

- укладення роздільного балансу (актів) призводить до зміни в структурі активів і зобов’язань правонаступника та правопопередника (оскільки закон пов’язує перехід прав та обов’язків до правонаступника з днем підписання роздільного акту (балансу). Відповідно, така дія є господарською операцією згідно зі ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність” від 16 липня 1999 р. № 996-ХІV (далі - Закон про бух. облік). Зміст цивільних правовідносин при цьому не змінюється: права та обов’язки правонаступника (в частині, що йому передається) щодо третіх осіб є тотожними правам та обов’язкам правопопередника. При цьому в зобов’язаннях змінюються лише особи (тобто, змінюється суб’єктний склад правовідносин);

- розділ прав та обов’язків правонаступника й правопопередника при реорганізації є волевиявленням власника майна, актом управління.

Відповідно, підписання сторонами роздільного балансу визначає лише момент переходу прав та обов’язків правопопередника до правонаступника (ст. 37 ЦК). Обсяг прав та обов’язків кожної зі сторін визначає власник майна й фіксує в роздільному балансі.

На наш погляд, роздільний баланс (акт) слід розглядати як документ бухгалтерської звітності, підписаний сторонами на виконання волі власника майна. Згідно зі ст. 9 Закону про бухгалтерський облік документи, що фіксують акти здійснення господарських операцій, є первинними обліковими документами. Відповідно, роздільний баланс та/або роздільні акти є первинними обліковими документами, однак не угодами. Зважаючи на це, у разі виникнення спору між правонаступником та право попередником щодо обсягу правонаступництва визнати такі документи недійсними згідно з ЦК України неможливо [31, с. 90].

Воля власника щодо обсягу правонаступництва може бути будь-яким чином зафіксована. Це дозволяє достовірно її встановити - як у документі, яким оформлюється рішення про поділ чи виділення підприємства, так і шляхом погодження (затвердження) роздільного балансу (акта), чи іншим способом.

У разі виявлення невідповідності обсягу майнових прав та обов’язків, переданих за роздільним балансом та роздільними актами, волі власника чи вповноваженої ним особи (органу), права правонаступника чи правопопередника є порушеними. В цьому випадку можливим способом захисту порушених прав є звернення до господарського суду з позовними вимогами про визнання незаконною передачі майнових прав та обов’язків від правонаступника до правопопередника згідно з роздільним балансом (актом) та про визнання права правонаступника на набуття майнових прав та обов’язків згідно з рішенням власника.

Якщо суд задовольнив позовні вимоги позивача, він має законні підстави для здійснення коригування заборгованості без додаткового погодження скоригованого роздільного балансу (акта) з відповідачем.

Порівняно з роздільним балансом роздільні акти мають певні особливості. На відміну від роздільного балансу, форму та зміст якого можна визначити за аналогією зі звичайним балансом підприємства, форму роздільного акта визначають правонаступник та правопопередник самостійно, а зміст, на наш погляд, має відповідати призначенню цього документа. На нашу думку, згідно зі своїм призначенням роздільні акти мають визначати конкретні майнові права та обов’язки, які переходять до новоствореного підприємства. В балансі ж, як правило, відображається загальний обсяг таких прав та обов’язків. Відповідно, в роздільних актах має відображатися обсяг майнових прав та обов’язків правонаступника стосовно третіх осіб, які перебували в господарських відносинах з підприємством, що реорганізується (правопопередником).

Практика свідчить, що окремі роздільні акти можуть містити положення, не властиві цим документам, наприклад, мати ознаки угод про уступку вимоги/перевід боргу. В такому разі ці документи слід розглядати як угоди між двома підприємствами й застосовувати до них відповідні норми законодавства. Звісно, в кожному окремому випадку способи захисту порушеного внаслідок укладення таких угод права можуть відрізнятися. Зокрема, такі угоди можуть бути визнані недійсними як такі, що укладені внаслідок помилки (ст. 56 ЦК), або як такі, що не відповідають вимогам закону (ст. 48 ЦК) [48, с. 56].

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ФОРМУВАННЯ РОЗПОДІЛУ ТОВ «БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ»

2.1. Організаційно-управлінська та фінансово-економічна характеристика функціонування ТОВ «Банк Ренесанс Капітал»

Публічне акціонерне товариство “Банк Ренесанс Капітал» є правонаступником усіх прав та обов’язків Товариства з обмеженою відповідальністю «Банк Ренесанс Капітал», який у свою чергу є правонаступником всіх прав та обов’язків Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальний комерційний банк «Лідер». Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальний комерційний банк «Лідер» було створено відповідно до рішення Установчих зборів від 12 червня 2001 року №1 та було зареєстровано Національним банком України 29 січня 2003 року, реєстраційний номер 285. Відповідно до рішення Загальних зборів учасників Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальний комерційний банк «Лідер» від 5 жовтня 2005 року №4 перейменоване у Товариство з обмеженою відповідальністю «Банк Ренесанс Капітал».

Банк є публічним акціонерним товариством, що здійснює банківську діяльність і створене шляхом перетворення у публічне акціонерне товариство «Банк Ренесанс Капітал».

Банк має статус банку з іноземним капіталом відповідно до чинного законодавства.

Повне офіційне найменування Банку: Публічне акціонерне товариство «Банк Ренесанс Капітал».

Місцезнаходження Банку: Україна, 02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 8-Б.

Банк є юридичною особою, має у своїй власності відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, у тому числі укладати договори (угоди, контракти), бути позивачем та відповідачем у суді, господарському або третейському суді.

Банк, його філії мають печатки, штампи, бланки із своїм офіційним найменуванням.

Банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.

Засновник відповідає за зобов'язаннями Банку в межах акцій, що йому належать, а понад ці межі - у випадках, передбачених законом або договором.

Банк є економічно самостійним і повністю незалежним від органів державної влади і органів місцевого самоврядування в рішеннях та діях, пов'язаних з його оперативною діяльністю.

ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» провадить свою діяльність на комерційній основі, володіє, користується та розпоряджається майном, у тому числі будівлями, спорудами, устаткуванням, інвентарем, фондами та коштами на правах власності відповідно до законодавства.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більш як 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється: на приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій; на майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставоутримувача відповідно до умов договору застави; на майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно повинне бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Банк є універсальним, входить до складу банківської системи України.

Банк має самостійний баланс, кореспондентські рахунки в Національному банку України та в інших банках.