94243 (Фізична реабілітація хворих на гіпертонічну хворобу), страница 3

Перебіг хвороби, особливо у II або III стадії, нерідко ускладнюється гіпертонічним кризом. Це різке, раптове загострення хвороби, за образним висловом О. Л. М’ясникова, «квінтесенція гіпертонічної хвороби, її згусток». В. Ф. Зеленій назвав гіпертонічний криз вегетативною бурею. Він виникає внаслідок судинного спазму дрібних артерій мозку, серця або нирок. Найчастіше місцевий судинний спазм розвивається на фоні загального. При спазмі мозкових судин під час гіпертонічного кризу змінюється коефіцієнт (співвідношення) артеріального тиску в скроневій і плечовій артеріях. У здорових людей він дорівнює 0,5, у хворих — 0,6—0,7, а під час кризу збільшується до 0,8—0,9.

Криз виникає не лише при тяжкому перебігу гіпертонічної хвороби або в її пізній стадії. Він спостерігається у всіх стадіях хвороби і в будь-якому віці. Провокаторами, або безпосередніми причинами, кризу можуть бути сильне несподіване емоційне перенапруження (тяжка звістка, скрутне становище тощо), різке коливання барометричного (атмосферного) тиску, контрастна зміна погоди. Частіше гіпертонічний криз виникає у клімактеричний період і під час менструації [15, 20].

Існують два типи гіпертонічного кризу. Перший спостерігається у хворих з І чи II стадією хвороби. Виникає криз швидко, без провісників і триває від кількох хвилин до І— З год. Характеризується гіпертонічний криз раптовим бурхливим підвищенням артеріального тиску, різким головним болем, здебільшого пульсуючого характеру, нудотою, а іноді і блюванням. Характерною є зміна зорового відчуття: перед очима виникає «сітка» або «туман», а іноді на кілька секунд втрачається зір. Супроводиться криз почуттям занепокоєння, збудливістю, підвищеною дратливістю. Хворий скаржиться на приплив крові до голови, пітливість, похолодіння рук і ніг, відчуття повзання мурашок, болі в ділянці серця, серцебиття, задишку, нестачу повітря, сухість у роті тощо. Хворий виглядає зляканим, руки і ноги в нього тремтять, шкіра стає вологою, забарвлення її швидко змінюється. Нерідко шкіра обличчя, шиї та грудей покривається червоними плямами. Після закінчення кризу у хворого виділяється багато світлої сечі, а Іноді велика кількість калу.

Другий тип кризу спостерігається при гіпертонічній хворобі III стадії (дуже рідко — II стадії). На відміну від першого типу він розвивається поступово і триває довше: від кількох годин до кількох (4—5 і більше) днів. При цьому на фоні поганого самопочуття ще більше підвищується артеріальний тиск, значно посилюється головний біль (розпираючого характеру), з'являються запаморочення, дзвін у вухах. Спостерігається млявість, сонливість, хворий ніби оглушений, його непокоять нудота і блювання. Зрідка бувають марення, тимчасовий розлад мови, ослаблення зору і слуху. Хворий нерідко скаржиться на стискаючий біль у грудях, задишку. Виглядає він млявим, загальмованим, шкіра у нього холодна і суха. Нерідко обличчя у хворого червоне з синюшним відтінком. Якщо розвивається серцева недостатність, то з'являються застійні вологі хрипи в нижніх відділах легенів, дихання частішає, іноді розвивається приступ серцевої астми,

При першому типі гіпертонічного кризу більше підвищується систолічний тиск і менше — діастолічний. При другому типі артеріальний тиск підвищується в основному за рахунок діастолічного. Різке і раптове підвищення тиску при кризах і першого, і другого типів не завжди минає безслідно для хворого. Чим частіше виникає криз, тим тяжче протікає хвороба і тим більший ризик виникнення різних ускладнень: інфаркту міокарда, крововиливу у мозок з розвитком паралічів, крововиливу у сітківку ока з раптовою сліпотою. Зрідка може розвинутись психоз.

1.4 Медикаментозне лікування гіпертонічної хвороби

Лікування хворих на гіпертонічну хворобу по можливості треба максимально індивідуалізувати. Вибираючи метод лікування, лікар враховує тип нервової системи хворого, його вік, стадію, фазу та форму хвороби, реактивність організму та ефективність медикаментів. Лікування слід починати з ранньої стадії хвороби, проводити його комплексно, систематично, пунктуально і достатньо тривалий час.

Правильне лікування повністю ліквідує гіпертонічну хворобу в початковій стадії, а в наступних стадіях стабілізує перебіг, запобігає прогресуванню її. Приступаючи до лікування, передусім необхідно усунути або нейтралізувати фактори, що травмують нервову систему, і по можливості усунути причини, що викликали хворобу. Комплексне лікування передбачає комбіноване застосування лікувальних засобів в індивідуально підібраних дозах, дієти, фізіотерапевтичних процедур.

Лікування хвороби в І стадії провадиться в поліклініці. Лише зрідка хворого направляють у лікарню: коли виникав необхідність поглибленого обстеження. Перебування таких хворих у стаціонарі повинно бути короткочасним, бо тривале утримання їх на лікарняному режимі несприятливо позначається на самопочутті.

У II та III стадіях хвороби, особливо при загрозі ускладнення, хворих госпіталізують, оскільки вони потребують систематичного лікарського нагляду, зокрема вимірювання базального тиску. У лікарні визначаються індивідуальні оптимальні дози медикаментів для хворого.

Медикаментозне лікування. Поворотним пунктом в історії лікування гіпертонічної хвороби можна вважати 1952 p., коли було впроваджено в терапевтичну практику резерпін та інші препарати [30, 37].

Величезна кількість медикаментів, виробництво яких зростає з кожним роком, дає змогу вибрати найбільш ефективне для конкретного хворого поєднання лікувальних засобів. Величезний арсенал протигіпертензивних медикаментів умовно можна поділити на переважно седативні засоби, тобто такі, що заспокоюють нервову систему, нейтралізують негативні емоції, та гіпотензивні, тобто спрямовані на зниження артеріального тиску.

Правильний вибір і раціональне поєднання різних седативних та гіпотензивних препаратів дає змогу досягти лікувального ефекту у хворих з пізньою стадією хвороби і навіть при злоякісному перебігу гіпертонічної хвороби.

Лікування починають з малих доз медикаментів, які поступово збільшують. Досягнувши виражених позитивних наслідків, оптимальну дозу вживають ще деякий час, а потім поступово знижують її до підтримуючої. Підтримуюча доза — це мінімальна кількість препарату, яка дає змогу зберегти і закріпити одержаний в процесі лікування результат.

При лікуванні молодих хворих треба прагнути максимального гіпотензивного результату, тобто цілковитої нормалізації артеріального тиску. Тільки тривале, стійке зниження артеріального тиску є ефективним заходом запобігання прогресуванню хвороби, розвиткові недостатності кровообігу або ураженню нервової системи. При правильному лікуванні гіпертонічної хвороби у молодих осіб мозкові зміни (енцефалопатія) спостерігаються дуже рідко.

Важче домогтися максимального зниження артеріального тиску у осіб похилого віку, оскільки це в них супроводжується погіршенням самопочуття. Адже підвищений протягом багатьох років артеріальний тиск став для цих людей звичайним, їхній організм пристосувався до певного рівня тиску.

У людей похилого віку необхідно особливо чітко проводити диференціальну діагностику гіпертонічної хвороби і симптоматичної атеросклеротичної гіпертензії, при якій підвищується лише систолічний тиск. Тим часом майже в 50 % випадків атеросклеротичної гіпертензії у осіб віком 60—65 років помилково ставлять діагноз гіпертонічної хвороби і призначають лікування сильними гіпотензивними препаратами, завдаючи шкоди здоров'ю хворих. Тканинний обмін речовин у старіючому організмі рекомендується поліпшувати за допомогою відповідної дієти, вживання полівітамінів та мікроелементів: магнію, міді, цинку і кобальту.

При лікуванні осіб похилого віку у II стадії хвороби не застосовують сильнодіючі гіпотензивні засоби, а дають препарати з слабкою дією типу девінкану (вінкапану) у поєднанні з малими дозами сечогінних препаратів. При необхідності призначають і гангліоблокатори (препарати, що знижують збудливість), але з великою обережністю у зв'язку з можливим розвитком при різкому зниженні артеріального тиску цілого ряду ускладнень, включно до функціональної ниркової недостатності і порушення сечовиділення (наслідок різкого послаблення ниркового кровотоку і клубочкової фільтрації).

Гіпертонічний криз потребує невідкладного і повноцінного лікування з метою уникнення небезпечних ускладнень, загрозливих для життя людини. Ліквідують криз, як правило, лікарі швидкої допомоги шляхом внутрішньовенного введення 4—6 мл 0,5 % розчину дибазолу з 20 мл 40 % глюкози. Іноді ще додають 10—20 мл 2,4% розчину еуфіліну чи інші швидкодіючі препарати. При тяжкому кризі другого типу вводять один з гангліоблокаторів і вживають необхідних застережних заходів, рекомендованих при користуванні цими препаратами. Якщо виникає реальна загроза інсульту або серцевої астми, роблять кровопускання: проколюючи плечову артерію, видаляють 300—400 мл крові. При гіпертонічному кризі хворий повинен дотримуватися постільного режиму і по можливості пройти курс лікування у стаціонарі [30].

1.5 Лікувальне харчування

Дотримання призначеного лікарем режиму і ритму харчування— важлива умова профілактики гіпертонічної хвороби і лікування її у всіх стадіях.

Найперша вимога до харчування при гіпертонічній хворобі — це відповідність енергетичної цінності їжі затрачуваній організмом енергії, їжа має бути повноцінною, з достатньою кількістю білків, жирів, вуглеводів та вітамінів, особливо аскорбінової кислоти і групи В. Щоб не перевантажувати шлунка, рекомендується чотириразове харчування з однаковими інтервалами між вживаннями їжі. Орієнтовний режим харчування: сніданок — о 8 год. (ЗО % денного харчового раціону), другий сніданок — о 12 год. (20 % раціону), обід — о 16 год. (35 % раціону), вечеря — о 20 год. (15% раціону).

Чай і кава — традиційні напої. Вживані у помірній кількості, вони не завдають шкоди здоров'ю. Проте в тих випадках, коли ці напої викликають надмірне збудження нервової системи та серцебиття, їх треба різко обмежити або й зовсім відмовитись від них. При складанні харчового раціону для хворих на гіпертонічну хворобу та осіб, схильних до неї, передбачають обмежене вживання рідини (до 1,5 л на добу) і кухонної солі (до 7—8 г на добу). Це незначне обмеження, адже здорова людина, як правило, вживає на добу не більше 1,5 л рідини з урахуванням усіх рідких страв та 12—15 г. солі. При II—III стадіях гіпертонічної хвороби та кризі рекомендується більш суворе обмеження кухонної солі в раціоні і навіть безсольова дієта на 2—3 дні кожних 2 тижні.

Слід враховувати й те, що деякі готові і постійно вживані нами харчові продукти містять певну кількість кухонної солі. Так, наприклад, у 100 г чорного хліба є 1—1,5 г солі, у 100 г білого хліба — 0,5—0,7а г, а в і л молока — 1,5—2 г солі. Необхідно також зменшити вживання кальци-феролів, які посилюють розвиток атеросклерозу. Найбагатші на цей вітамін риб'ячий жир, вершки та вершкове масло. Обмежується вживання продуктів, багатих на холестерин: ікри, мозку, печінки, шпротів, шоколаду та какао. Жовтки яєць також містять холестерин, але в їхньому складі є лецитинантисклеротична речовина, тому хворий повинен споживати протягом тижня 2—3 яйця. Молочнокислі продукти та горіхи зменшують всмоктування з кишок у кров холестерину. Бажано, щоб денний харчовий раціон містив достатню кількість магнію, який бере участь у всіх важливих ферментативних процесах. Магній є у продуктах рослинного походження: квасолі, горосі, пшоні та вівсяній крупі [9, 19].

Надмірне харчування, яким часто супроводиться вживання алкогольних напоїв, сприяє ожирінню, посиленню розвитку атеросклерозу та виникненню гіпертонічної хвороби. Численні спостереження свідчать про те, що зменшення маси тіла може бути надійним лікувальним фактором при підвищеному артеріальному тиску у повних людей (без вживання медикаментів). Більшість же хворих на гіпертонічну хворобу мають надмірну масу, і тому вони повинні прагнути до її зменшення шляхом поступового обмеження добової енергетичної цінності харчового раціону. Слід пам'ятати, що часте вживання невеликих порцій їжі зменшує («перебиває») апетит, який у хворих цієї категорії часто підвищений.

Шкідливо наїдатися досита, а тим паче переїдати. Особливої шкоди завдає своєму здоров'ю та людина, яка харчується нерегулярно, нерідко поєднує обід з вечерею і переповнює на ніч шлунок. Треба навчитись вставати з-за столу з відчуттям деякого голоду, недоїдання. Старовинне східне прислів'я мовить: «Сніданок сам з'їж, обід поділи з другом, а вечерю віддай ворогові». Щоб вирішити проблему раціонального харчування (енергетичної цінності добового раціону), необхідно регулярно стежити за власною масою тіла.

Для орієнтовного визначення нормальної («ідеальної*) маси тіла від зросту людини в сантиметрах відняти 100. Дві цифри, що остануться, покажуть нормальну масу в кілограмах. Наприклад, при зрості людини 170 см нормальна маса її тіла становить 70 кг. Так рекомендується визначати масу тіла для людей, зріст яких коливається від 160 до 175 см. Надмірною масою вважають ту, що перевищує «ідеальну» на 15—20 % (залежно від будови тіла людини).

Не варто домагатися швидкого, різкого схуднення, бо це не байдуже для здоров'я. Таке форсоване зниження маси тіла тільки знесилює організм, і нерідко хворі при цьому швидко повертаються до попередньої маси тіла. Зменшувати масу тіла треба поступово, дотримуючись правила: кожного наступного дня з'їдати трохи менше, ніж минулого.