33429 (Система цивільного права України), страница 4

Політичні партії та громадські організації – закон «про об‘єднання громадян», релігійні організації – «про свободу совісті та релігійні організації», благодійні організації та благодійні форми – «про благодійність та благодійні організації», селянські і фермерські господарства – відповідним законом, який визначає їх статус.

Основними способами утворення юридичних осіб є розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Розпорядчим способом створюються державні і дочірні підприємства. За нормативно-явочним способом юридичні особи виникають внаслідок державної реєстрації в місцевих органах виконавчої влади. Дозвільний спосіб – утворення політичних партій, громадських та благодійних організацій. Реєструються в Міністерстві юстиції або в органах юстиції на місцях (управління юстиції), в залежності від статусу організації, значення її для громадськості. Договірний спосіб – укладення договору про спільну діяльність між різними суб‘єктами (фізичними чи юридичними особами). Установчий договір є різновидом договору про спільну діяльність. Нормативно-явочним та договірним способом утворюються господарські товариства.

Об‘єднання підприємств (консорціуми, асоціації, корпорації) створюються у договірний спосіб. Об‘єднання є юридичними особами, що створюються згідно законодавства. Члени об‘єднання підприємств продовжують своє обокремлене існування. Асоціація – мінімальне делегування повноважень керівному органу, концерн, консорціум – більше делегування.

Способами припинення діяльності юридичної особи є: 1) досягнення поставлених цілей; 2) закінчення строку, на якій була розрахована діяльність юридичної особи; 3) рішення власника юридичної особи; 4) банкрутство юридичної особи; 5) припинення діяльності підприємства за рішення суду на основі подання компетентних державних органів в разі неодноразового порушення законодавства (зайняття недозволеними видами діяльності, порушення санітарних норм, правил торгівлі тощо).

Існує дві правові форми припинення діяльності підприємства: 1) ліквідація; 2) реорганізація.

Ліквідація – припинення діяльності юридичної особи за рішенням власника або компетентного органа, при якому не відбувається правонаступництва. Після прийняття рішення про ліквідацію підприємства, повноваження по управлінню підприємством переходить до ліквідаційної комісії, яка створюється власником або органом, що прийняв рішення про ліквідацію. Порядок ліквідації регулює закон «про підприємства в Україні».

Існує 5 видів реорганізації юридичних осіб: 1) приєднання; 2) злиття (об‘єднання); 3) виділення; 4) поділ; 5) перетворення. Приєднання – це приєднання однієї або декількох юридичних осіб до іншої юридичної особи. При цьому ці особи припиняють своє існування, а їх права та обов‘язки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися. Злиття – об‘єднання двох або більше юридичних осіб в одну нову юридичну особу, при цьому ці юридичні особи припиняються своє існування і передаються свої права та обов‘язки новоствореній юридичній особі. Виділення – відокремлення однієї або більше юридичних осіб від однієї існуючої юридичної особи (створення дочірніх підприємств, відокремлення структурних підрозділів); новостворена юридична особа має ті ж самі юридичні права і обов‘язки, що й головне підприємство. Поділ – виникнення двох або більше нових юридичних осіб шляхом поділу існуючої юридичної особи, яка припиняє своє Існування; при цьому новостворені юридичні особи є правонаступниками у частині, обумовленої їх статутними фондами. Перетворення – зміна юридичною особою юридично-правової форми без припинення існування. При реорганізації завжди має місце правонаступництво.

Правосуб‘єктність = правоздатність + дієздатність.

Правові відносини – це відносини між суб‘єктами з приводу об‘єктів. Об‘єкти цивільних прав поділяються на наступні види: 1) речі; 2) дії; 3) продукти творчої діяльності; 4) особисті немайнові блага. Речі є основним видом об‘єктів цивільних прав. В залежності від особливості їх правового режиму речі поділяються на наступні види: 1) засоби виробництва і предмети споживання; 2) речі, дозволені для цивільного обігу, обмежені в обігу та заборонені для цивільного обігу (напр.: зброя – заборонена для обігу, наркотичні засоби – деякі заборонені, деякі обмежені – ліки за рецептом; разова, мисливська зброя – обмежена в цивільного обігу); 3) рухомі і нерухомі речі (земля, споруди, насадження на корінні – нерухомість, врожай – це вже рухомість); 4) родові речі та індивідуально визначені речі (Родові речі – це речі, яки визначаються кількістю, мірою, вагою. Родові речі є завжди замінними речами. Принцип з часів римського права: «родова річ не гине», тобто вона замінна. Наприклад: цемент, цукор, зерно та т.ін. Індивідуально визначені речі є незамінними. Наприклад: антикваріат , предмети образотворчого мистецтва, архітектура та іншим чином індивідуалізовані речі. Деяка категорія речей може переходити із ряду родових до індивідуально визначених. Предметом договору позики можуть бути лише родові речі, напр. грошова сума – еквівалент суми, а не ті ж самі гроші фізично, повертають будь-які купюри. Позичається автомобіль – це індивідуально визначена річ, бо має особливі властивості. Віндикаційний позов – витребування незаконно надбаної речі. Може бути об‘єктом лише індивідуально визначена річ. При родових речах йдеться про відшкодування, в натурі чи іншим способом); 5) споживні і неспоживчі речі (Споживні речі – які споживаються, тобто припиняють своє існування в процесі одного виробничого циклу, напр. сировина, матеріали; неспоживчі – припиняють своє існування після кількох використань, тобто фонди); 6) подільні і неподільні речі (подільні – такі, що в результаті їх поділу не втрачають функціональних властивостей; неподільні – втрачають функціональні та споживчі властивості після їх поділу, напр: 2 кімнатну квартиру можна поділити між двома власниками, автомобіль – не можна); 7) головні і приналежні речі (напр: автомобіль – головна річ, гараж – приналежна); 8) плоди і доходи (Плоди – приплід худоби і урожай. Такими не можна вважати вироблену продукцію. Доходи – матеріальні цінності, які набуває власник плодів, або виробленої продукції в наслідок їх реалізації); 9) гроші і цінні папери.

Дії як об‘єкти цивільних прав поділяються на роботи і послуги. Роботи – це дії, результатом яких є створення матеріального об‘єкту. Договір підряду на різні види робіт: будівництво та ін. Послуги – це дії, метою яких є не створення кінцевого матеріального об‘єкту, а надання певної інформації, здійснення певних дій, які задовольняють потреби кредитора (уповноваженої особи). В юридичній послугах, медичних чи аудиторських нічого не створюється цінним є не результат, а сам процес, в роботах цінним є саме результат, а не спосіб його досягнення.[ 19, c. 20-22]

Продуктами творчої діяльності є твори науки, мистецтва, літератури, незалежно від форми призначення, цінності, а також способу відтворення. Вони стають об‘єктами цивільних прав лише при втіленні в певні речі (рукопис, картина, фонограма тощо). Продуктами творчої діяльності є також відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки. Ці продукти стають об‘єктами цивільних прав з моменту визнання їх такими і цивільного оформлення (реєстрації в Держпатенті).

До особистих немайнових прав належать здоров‘я, особиста недоторканість, честь і гідність громадянина, авторські права, не пов‘язані з майновими правами, ділова репутація.

Юридичні особи мають наступні немайнові права: найменування юридичної особи (захист імені), ділова репутація, товарний знак, права авторства. На відміну від особистих немайнових прав фізичних осіб такі права юридичних осіб можуть припинятися і відчужуватися.

Цивільні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів. Юридичні факти – це факти, які мають юридичне значення і породжують юридичні наслідки. У ЦК міститься наступний загальний перелік юридичних фактів: 1) угоди; 2) адміністративні акти; 3) створення об‘єктів інтелектуальної власності; 4)заподіяння шкоди; 5) події, з якими закон пов‘язує настання цивільно-правових наслідків.

Юридичні факти поділяються на дії і події. Події – юридичні факти, настання яких не залежить від волі людини (землетрус, повінь, стихійне лихо). Дії (бездіяльність) – юридичні факти, які залежать від волі людей.

Дії поділяються на правомірні і неправомірні.

Під здійсненням суб‘єктивного права слід розуміти реалізацію його змісту шляхом вчинення уповноважених дій, які охоплюються можливістю певної поведінки. Виконання юридичних обов‘язків є правовою гарантією здійснення прав. Межі свободи вибору способу здійснення прав залежать від характеру правової норми (імперативна, диспозитивна…). Носій права може також обрати спосіб реалізації прав – реалізувати їх самостійно, або через представника.

Представництвом називаються такі відносини, за яких угода, укладена однією особою (представником) від імені іншої особи (яку представляють) створює права і обов‘язки безпосередньо для особи, яку представляють. Повноваження представника можуть бути оформлені договором доручення або довіреністю. Умови кладення договору доручення визначаються в ЦК. Договір доручення – це договір, за яким одна особа (повірений) виступає від імені і за рахунок іншої сторони (довірителя), створюючи права і обов‘язки для довірителя. Договір доручення як правило є безоплатним. Повірений не може вчиняти дії від імені довірителя по відношенню до самого себе. Письмова форма, нотаріальне посвідчення за бажанням.

Довіреність – письмове повноваження на вчинення певних дій. Довіреності поділяються на 3 види: генеральні, спеціальні і разові. Генеральна довіреність – довіреність на вчинення ряду неодноразових дій. Спеціальна довіреність – довіреність на вчинення однорідних дій. (Генеральна довіреність на управління майном, машиною, інше; спеціальна – отримання матеріальних цінностей, з/п за іншу особу, один вид дій, разова – на вчинення однієї дії). Довіреності, що видаються юридичними особами, посвідчуються підписом керівника та печаткою. Довіреності, які видаються фізичним особам, можуть бути посвідчені за місцем роботи довірителя. Довіреності, якими особи уповноважуються на укладення угод, що підлягають обов‘язковому нотаріальному оформленню, також підлягають нотаріальному оформленню (тут має місце колізія закону: довіреність юридичних осіб не оформлюється нотаріально, але довіреність має бути нотаріально посвідченою для подальшого укладення угод, які оформлюються нотаріально. Або продаж нерухомості між двома юридичними особами, який має бути оформлений нотаріально, але підпис керівника вже посвідчений печаткою юридичної особи).

Суб‘єктивне право на захист складається з 3 елементів: 1) вид і міри дозволеної поведінки уповноваженого суб‘єкта (повноваження суб‘єкта щодо своїх правомірних дій); 2) можливість вимагати відповідної поведінки від інших зобов‘язаних осіб (повноваження на чужі дії); 3) можливість застосування суб‘єктом засобів правоохоронного характеру. В ЦК визначаються наступні засоби захисту цивільних прав: 1) визнання права; 2) відновлення становища, яке існувало до порушення права; 3) присудження до виконання обов‘язку в натурі; 4) припинення або зміна правовідношення; 5) стягнення з особи, що порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором – неустойки. Вищезгадані способи захисту цивільних прав є позовними способами захисту. Засобом захисту цивільних прав в адміністративному порядку є визнання права. У відповідних випадках до правопорушників може бути застосовано заходи державного примусу: штраф, матеріальна відповідальність тощо. Вказані способи захисту цивільних прав є спеціальними (без подання позову до суду уповноваженими держаними органами). До виключних способів захисту цивільних прав належать необхідна оборона і крайня необхідність. Необхідна оборона – це нанесення шкоди іншим особам або майну в ході захисту своєї честі, гідності, життя, здоров‘я, якщо особі загрожує небезпека. Крайня необхідність – це нанесення шкоди майну з метою попередження більших негативних наслідків. Захист цивільних прав здійснюється у встановленому порядку судовими органами, а також в адміністративному порядку (тобто коли справа до суду не попадає, а вирішується податковим, іншим державним органом).

Цивільно-правова відповідальність – це невигідні майнові наслідки, встановлені законом або договором на випадок на випадок невиконання абсолютних обов‘язків, а також невиконання або неналежного виконання боржником зобов‘язання.

Умови цивільно-правової відповідальності: 1) наявність майнової шкоди; 2) протиправність дії, якою заподіяно шкоду; 3) причинний зв‘язок між протиправною дією і шкодою; 4) вина особи, яка заподіяла шкоду. Цивільна відповідальність настає при наявності всіх 4х умов одночасно.

Підставами звільнення боржника від відповідальності є випадок і непереборна сила. Залежно від підстав виникнення правовідносин, за порушення яких виникає відповідальність, вона поділяється на договірну і позадоговірну. Договірна відповідальність виникає внаслідок порушення умов договору. Позадоговірна відповідальність виникає з позадоговірних зобов‘язань. Позадоговірні зобов‘язання виникають внаслідок нанесення шкоди, з оголошення конкурсу та публічного обіцяння винагороди, із збереження чужого майна. Види позадоговірних зобов‘язань детально регламентуються ЦК. Якщо у зобов‘язанні є декілька зобов‘язаних осіб, їх відповідальність може бути часткова, солідарною або субсидіарною. При частковій відповідальності співборжники мають виконати зобов‘язання відповідно до своїх часток. Часткова відповідальність застосовується у всіх випадках, якщо в законі або в договорі для конкретних правовідносин не встановлюється солідарна або субсидіарна відповідальність. При солідарній відповідальності кредитор може звернутися з вимогою до будь-кого із співборжників як в частині, так і в повному обсязі боргу. При цьому співборжник, який повністю виконав зобов‘язання, має право вимагати від інших співборжників відповідного відшкодування. Таке право називається правом регресної вимоги. При субсидіарній відповідальності існує головний боржник і додатковий (субсидіарний) боржник. Кредитор має право звернути стягнення до субсидіарного боржника лише в тому випадку, коли у головного боржника не вистачає власних коштів для виконання зобов‘язання (напр.: батьки за неповнолітніх від 14 до 18 років).

2.2. Спеціальна, особлива частина цивільного права

Спеціальна, особлива частина Цивільного права розглядає такі відносини.

Власність – це економічна категорія, яка є проявом суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ. Право власності – це правова категорія і сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Слід розрізняти право власності в об‘єктивному і суб‘єктивному розумінні. В об‘єктивному розуміння це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. В суб‘єктивному розуміння це юридична можливість конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд, але в межах закону. Право власності має абсолютний характер. Це означає, що перед власником зобов‘язаними виступають всі, хто його оточує. Суб‘єктами права власності можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, а також народ України і держава. Об‘єктом права власності може бути будь-яке майно, що має певну цінність. Зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Володіння - це фактична наявність речі у особи, яка вважає дану річ своєю.[30, c. 11-14 ]

1. Право володіння – суб‘єктивний елемент – особа вважає річ своєю, об‘єктивний – наявність речі у власника.

1. Право користування – це право вилучати із речі корисні властивості.

1. Право розпорядження – це право визначати юридичну і фактичну долю майна.

Визначення юридичної долі майна – це право на відчуження майна будь-яким законним способом: продаж, міна, дарування, заповіт. Власник може передавати іншим особам всі три елементи права власності.

Способи виникнення права власності поділяються на первісні і похідні. Первісні способи – це способи, коли право власності на річ виникає вперше або проти волі попереднього власника. Вперше право власності виникає при виробництві речей, при виникненні права власності на безхазяйне, нічиє майно. Проти волі попереднього власника право власності на річ виникає (у нового власника) конфіскації, націоналізації, реквізиції майна. Конфіскація – примусове безоплатне вилучення майна, яке застосовується судом як санкція проти правопорушника. Націоналізація – примусове безоплатне вилучення майна на користь держави як виключення в ряді випадків, може бути оплатною або частково оплатною. Як правило, це результат зміни уряду, урядової політики. Процес, протилежний приватизації. Реквізиція – це примусове оплатне вилучення державою майна в разі військових дій, стихійного лиха, великих аварій, епідемій тощо.