Цивільний позивач зобов’язаний за вимогою органу дізнання, слідчого, прокурора і суду надавати документи, які він має у своєму розпорядженні, пов’язані з заявленим позовом, У разі, коли цивільний позивач не з’явиться у судове засідання, позов не розглядається, якщо суд вважає за неможливе розглядати його за відсутності цивільного позивача. Якщо цивільний позов залишається без розгляду, за зацікавленими особами зберігається право заявити його в порядку цивільного судочинства [54, c.59].

Майнову відповідальність за цивільним позовом у кримінальному процесі звичайно несе особа, яка вчинила злочин,- обвинувачений. Проте у деяких випадках ця відповідальність покладається не на обвинуваченого, а на інших осіб, які йменуються цивільними відповідачами. Як цивільні відповідачі можуть бути притягнуті батьки, опікуни, піклувальники та інші особи, а також підприємства, установи й організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану діями обвинуваченого.

Отже, на підставі викладеного, слід зазначити, що у кримінально-процесуальні відносини окремі особи вступають по-різному залежно від їх ставлення до факту, стосовно якого здійснюється процесуальне провадження. Перші - в силу необхідності захищати свої права і законні інтереси; другі - в силу своїх посадових обов’язків щодо встановлення істини та забезпечення правосуддя; треті - за дорученням чи угодою; четверті - притягаються до участі в процесі в примусовому порядку.

1.2. Відомчий та судовий контроль при проведенні досудового слідства, як гарантія забезпечення процесуальних прав учасників кримінального судочинства

Відомчий контроль здійснюється міністерствами і відомствами усередині відповідної структури (тому його ще називають внутрішньовідомчим контролем). Такий контроль тісно пов’язаний із завданнями, що стоять перед міністерствами і відомствами. Загальні питання його організації та проведення регулюються Положенням про відомчий контроль у системі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління [14, с.20].

Аналіз Конституції України та чинного кримінально-процесуального законодавства дає підставу стверджувати, що в той час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні слідчого, крім названих посадових осіб, ніхто інший, в тому числі суд чи суддя, не вправі давати йому вказівки про проведення тих чи інших слідчих дій та прийняття слідчих рішень, зобов’язувати його прийняти рішення про визнання чи невизнання певної особи учасником процесу, призначати чи не призначати проведення експертиз, ексгумації трупа, провадити чи не провадити допит певних осіб, пред’являти чи не пред’являти обвинувачення, складати чи не складати обвинувальний висновок тощо. Конституцією і вказаним законодавством суд не наділений правом нагляду за додержанням законів органами, що провадять досудове слідство, і тому він може зобов’язати слідчого провести певні слідчі дії та прийняти процесуальні рішення лише після надходження справи до його провадження при скасуванні постанови про відмову в порушенні справи або постанови про її закриття, а також при направленні її на додаткове чи нове розслідування [15, с.22].

З точки зору визначення сутності відомчого контролю за порушенням кримінальної справи щодо особи важливим є порівняння цього процесуального засобу із прокурорським наглядом. П.Мінюков та А.Мінюков обґрунтовано звертають увагу на те, що проблема співвідношення відомчого контролю і прокурорського нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів внутрішніх справ не досить досліджена в науці. А вчені, які досліджували її, свою позицію висловлюють на захист того відомства, де вони працювали, - прокуратури, органів внутрішніх справ [41, с.112]. Тож якщо співставити наглядові повноваження прокурора і контрольні повноваження начальника слідчого відділу, передбачені ст.227 КПК та ст.114-1 КПК, очевидним є таке.

По-перше, і прокурор, і начальник слідчого відділу органів внутрішніх справ є учасниками кримінально-процесуальної діяльності. Їх правове становище і повноваження визначені законодавством України - Конституцією України, Кримінально-процесуальним кодексом, а прокурора - також і Законом “Про прокуратуру”. Обидва вони наділені владними процесуальними повноваженнями щодо слідчого, який на підставі ст.114 КПК має процесуальну самостійність, та інших учасників кримінального процесу. Доручення і вказівки в кримінальних справах як прокурора, так і начальника відділу, є обов’язковими для виконання слідчим, крім випадків, передбачених ч.2 ст.114 КПК України. При здійсненні нагляду і контролю їх процесуальні повноваження збігаються, проте повноваження начальника слідчого відділу значно вужчі, ніж прокурора.

По-друге, повноваження начальника слідчого відділу спрямовані виключно на забезпечення кримінального переслідування (контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вжиття заходів до найбільш повного, всебічного і об’єктивного провадження досудового слідства у кримінальних справах - і жодного слова про забезпечення виконання ст.2 КПК - щодо охорони прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві). В той же час саме наглядові повноваження прокурора забезпечують охорону прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які потрапили в орбіту кримінального судочинства.

Нарешті, при здійсненні прокурорського нагляду і відомчого процесуального контролю у більшості випадків застосовуються майже тотожні методи діяльності - проведення перевірок, дача вказівок, передавання справи від одного слідчого іншому.

О.Р.Михайленко слушно звертає увагу на те, що відомчий контроль ближчий ніж інші до безпосереднього виконавця [42, с.235]. В цьому є перевага відомчого процесуального контролю. Звідси можна зробити висновок, що начальник слідчого відділу здійснює попередній, упереджувальний (забезпечувальний) контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, а також поточний контроль за виконанням законів щодо повного, всебічного та об’єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах. Проте фігура начальника слідчого відділу, з огляду на кримінально-процесуальний закон не є необов’язковою під час провадження попереднього розслідування. Немає таких процесуальних документів по кримінальним справам, які б в обов’язковому порядку приймалися за участю названого начальника, в цьому плані без нього можна в повній мірі обійтися.

До 1963 р. слідчий апарат існував тільки в органах прокуратури колишнього СРСР. Після створення слідчого апарату в системі МВС до його підслідності стали відносити все нові й нові склади злочинів, і в теперішній час в Україні він розслідує до 90% кримінальних справ. Крім того, функціонують слідчі апарати СБУ та податковій міліції. З метою належної організації діяльності слідчого апарату у 1966 р. й було введено посаду начальника слідчого відділу, який несе персональну відповідальність за організацію роботи відділу і її результати. З огляду на це при визначенні повноважень начальника слідчого відділу особлива увага була приділена саме наділенню його повноваженнями організаційно-розпорядчого характеру, що відображено у відомчих наказах МВС України.

Такий ухил у бік організаційно-розпорядчих повноважень начальника слідчого відділу дозволив деяким науковцям навіть стверджувати про те, що начальник слідчого відділу повинен виступати лише в якості організатора роботи слідчих, який здійснює ресурсне та методичне забезпечення розслідування [51, с.57].

Між тим, якщо звернутися до положень ч.1 ст.114¹ КПК, то бачимо, що начальник слідчого відділу повинен здійснювати процесуальний контроль за своєчасністю дій слідчих щодо розкриття та попередження злочинів, вжиттю заходів щодо найбільш повного, всебічного та об’єктивного провадження попереднього розслідування.

Контроль за своєчасністю дій слідчих означає постійне спостереження за ними з тим, щоб виконувані ними дії (процесуальні, організаційні) забезпечували б розкриття злочину, який розслідується, вживалися б заходи до найбільш повного, всебічного та об’єктивного дослідження усіх його обставин. Адже термін “найбільш”, який використовується у контексті завдань начальників слідчих підрозділів, однозначно вказує на постійність та стабільність їх діяльності по створенню відповідного режиму попереднього розслідування по кожній справі. Звідси випливає, що начальник слідчого відділу за змістом закону по кожній справі зобов’язаний попереджувати і не допускати прийняття слідчим незаконних та необґрунтованих рішень.

Як свідчить практика, начальники слідчих відділів ОВС перетворилися у своєрідних диспетчерів з розподілу справ між слідчими та обліку їх руху з метою досягнення кількісних показників на кінець звітного періоду. На крайній випадок вони здійснюють матеріальне та технічне забезпечення слідчих. Це призвело до того, що у непоодиноких випадках відбувається занадто “щільний” прокурорський нагляд за досудовим слідством, що може перетворити цей нагляд прокуратури на так зване процесуальне керівництво досудовим розслідуванням з боку прокурора [57, с.252].

Отже, якщо відомчий контроль начальника слідчого відділу є по суті формою процесуального керівництва досудовим слідством, то наявність другого процесуального керівника в особі прокурора, очевидно є юридичним нонсенсом, веде до нівелювання прокурорського нагляду, принижує його значення і фактично є підміною прокурором начальника слідчого відділу. Окремі практичні працівники і науковці вважають, що начальнику слідчого відділу треба надати повноваження скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих [60б с.320].

Зазначимо, що така пропозиція не була сприйнята одностайно. Зокрема, у даному випадку мова йде не про управлінську діяльність, а про процесуальну діяльність. В той же час процесуальний нагляд в стадіях порушення кримінальної справи та провадження розслідування є відповідно до закону виключною прерогативою прокурора [67,с.62].

За дослідженням О.Р.Михайленка пропозиції щодо наділення начальника слідчого відділу правом скасовувати постанови слідчого не підтримало 69% слідчих, більш ніж 69% прокурорів та 54% суддів. На його думку, прийняття такої пропозиції на практиці означало б передачу наглядових функцій самим органам внутрішніх справ, що не відповідало б конституційним положенням про те, що нагляд за діяльністю органів слідства та дізнання покладається на прокуратуру [45, с. 527]. До того ж надання зазначених повноважень начальнику слідчого відділу на практиці зведе прокурорський нагляд за додержанням законів органами досудового слідства до нагляду за начальником слідчого відділу.

Для вжиття відповідних заходів КПК наділяє начальника певним обсягом повноважень. Зокрема, з метою контролю та надання кваліфікованої допомоги, він має право перевіряти кримінальні справи, так само, як і матеріали перевірок, заяв, повідомлень про злочини, які є у провадженні слідчих; виконання окремих доручень, отриманих від інших слідчих у порядку ст.118 КПК України, тощо. Начальник слідчого відділу з урахуванням інформації, отриманої внаслідок такої перевірки, дає слідчому вказівки, обов`язкові для виконання з таких питань: про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій. Начальник слідчого відділу також має право передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

О.Р.Михайленко зазначені права начальника слідчого відділу умовно поділяє на три групи: 1) організаційно-розпорядчого характеру; 2) по виявленню та запобіганню можливих порушень законності; 3) по реагуванню на виявлені порушення. Причому усім повноваженням начальника слідчого відділу притаманне організаційно-розпорядче спрямування.

Автори проекту нового КПК України у ст.40 повністю відтворили зазначені повноваження начальника слідчого відділу, проте про здійснення ним контролю не йдеться, у межах своєї компетенції він “здійснює організаційне забезпечення діяльності підлеглих йому слідчих і вживає всіх передбачених законом заходів до найбільш повного, всебічного і об`єктивного дослідження обставин у кожній кримінальній справі, що перебуває у їх провадженні.” [26].

Мета кримінально-процесуальної діяльності при розслідуванні кримінальної справи може бути досягнута лише у разі дотримання конфіденційності інформації, яку отримує слідчий. Важко сподіватись на те, що істина у справі буде встановлена, якщо обвинувачений, наприклад, до пред’явлення йому матеріалів справи знатиме про все, що в ній міститься. Саме у зв’язку з цим, відповідно до ст. 121 КПК, дані попереднього слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора, і в тому обсягу, в якому вони визнають можливим. Статтею 181 КК України передбачено кримінальне покарання за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, що провадила дізнання, даних попереднього слідства або дізнання.

Згідно з кримінально-процесуальним законодавством справа завжди повинна знаходитися в розпорядженні тієї посадової особи чи того органу, в провадженні яких вона перебуває. Всі винятки з цього правила обумовлені в законі - кримінальна справа може бути оглянута (вивчена, перевірена) судом лише тоді, коли вона надійшла до суду з постановою про її закриття, з обвинувальним висновком, з постановою про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру. Статтями 236² і 236⁴ КПК передбачені випадки, коли предметом судового дослідження можуть бути матеріали, на підставі яких відмовлено у порушенні справи, та матеріали, на підставі яких дано санкцію на арешт.

Особливості правовідносин слідчого і начальника слідчого відділу обумовлюються тим, що слідчий перебуває в процесуальному й адміністративному підпорядкуванні начальника слідчого підрозділу, який, до того ж, може здійснювати розслідування у справі і самостійно.

Начальник слідчого відділу має право здійснювати функції: процесуального, адміністративного керівництва і розслідування конкретних кримінальних справ, користуючись при цьому правами слідчого [35, с.98]. У зв’язку з чим, між слідчим та начальником слідчого відділу складаються як кримінально-процесуальні правовідносини, що регулюються кримінально-процесуальним законом (статті 114, 114¹ КПК України), так і адміністративні, що регулюються відомчими нормативно-правовими актами.

Повноваження начальника слідчого відділу щодо адміністративного керівництва підпорядкованими йому слідчими, у тому числі і при розподілі обов’язків з розслідування кримінальних справ, регламентуються відомчими нормативними актами. Такі правовідносини слідчого і начальника слідчого відділу є адміністративними.