32862 (587479), страница 7
Текст из файла (страница 7)
У цілому, у процесі нагляду за провадженням досудового слідства прокурор скасовує, змінює процесуальні рішення і приймає нові, виконує окремі процесуальні дії, а також такі дії, які свідчать про те, що він фактично керує розслідуванням кожної кримінальної справи, тобто є суб’єктом розслідування.
І хоча слідчий процес неможливий без окремих дій та процесуальних рішень прокурора, а нагляд прокурора за провадженням досудового слідства і саме досудове слідство - це невід’ємні та взаємопов’язані між собою елементи одного цілого.
Закон (ч.3 ст.132 КПК) зобов’язує слідчого негайно надсилати прокурору копію постанови про притягнення як обвинуваченого. Це означає, що законність та обґрунтованість пред’явленого обвинувачення перевіряється не за відповідними скаргами від обвинуваченого, його захисника та родичів, а за копією зазначеної постанови, яка надійшла до прокурора. Вивчення цієї постанови у необхідних випадках тягне витребування кримінальної справи для перевірки законності та обґрунтованості притягнення особи як обвинуваченого. Особливо це стосується початкових стадій досудового слідства. У багатьох випадках постанови про порушення кримінальних справ і основні процесуальні документи органами дізнання та слідчими направляються наглядовим прокурорам несвоєчасно, з порушенням передбачених процесуальних термінів, у зв’язку з чим прокурори не завжди мають можливість своєчасно перевірити законність того чи іншого рішення.
Непоодинокими є порушення вимог ст. 97 КПК України, коли грубо ігноруються визначені законом терміни прийняття рішень про відмову або порушення кримінальних справ.
Здійснюючи нагляд за виконанням законів при притягненні як обвинуваченого, прокурор, перш за все, з’ясовує, чи є достатні докази, які вказують на вчинення злочину певною особою. Розглянемо це докладніше.
В літературі звертається увага на те, що під достатністю доказів, що є підставою для пред’явлення обвинувачення, треба розуміти узгоджену, взаємопов’язану, без внутрішніх протиріч систему доказів, оцінка яких за правилами, встановленими в законі, формує у слідчого внутрішнє переконання про наявність події злочину та його вчинення конкретною особою, а також впевненість у тому, що сформульоване обвинувачення підтвердиться у ході подальшого розслідування, а потім буде безсумнівно доведене в суді. Тому прокурор має оцінити законність зазначеної постанови з огляду на наявність достатніх підстав для пред’явлення обвинувачення та її вмотивованість.
Вирішуючи питання про законність та обґрунтованість пред’явленого обвинувачення, прокурор виходить з того, що всі діяння, які інкримінуються обвинуваченому, мають бути підтверджені доказами, зібраними по справі. При цьому прокурор повинен враховувати, що формула обвинувачення в постанові має бути конкретною, а дії обвинуваченого - максимально індивідуалізовані.
Визнаючи необхідну для пред’явлення обвинувачення достатність зібраних доказів, прокурору треба враховувати, що на їх основі буде ґрунтуватися висновок про подію злочину та участь у ньому особи. Отже, зрозуміло, що обсяг початкового обвинувачення може бути неповним, проте постанова має містити тільки факти, які доведені. Очевидно, що після пред’явлення такого обвинувачення, дослідження обставин справи продовжується. В той же час обвинувачення, яке пред’явлене особі при завершенні розслідування справи, повинно містити в собі всі доведені слідчим злочини особи, а також містити усі пункти обвинувачення, які будуть інкримінуватися особі у обвинувальному висновку. Зазначене має враховувати прокурор.
На думку О.В. Мельник, оцінка доказів - це розумова діяльність, здійснювана у певних логічних формах згідно з правосвідомістю суб’єкта оцінки його за внутрішнім переконанням, основаним на повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності; вона спрямована на встановлення вірогідності, відносності та допустимості доказів, їх взаємозв’язку і значення для вирішення питань, які складають предмет доказування, і має на меті встановлення істини по справі [39, с.69].
Цінним, на нашу думку, є те, що в означеному визначенні сконцентрована програма діяльності прокурора з нагляду за додержанням законів на досудовому слідстві по оцінці доказів і виведена мета цієї діяльності..
На жаль, із діяльності слідчих не викоренені випадки, коли обвинувачення формулюється з порушенням положень ст.131 КПК України, тобто без достатньої сукупності доказів по справі. На практиці таке обвинувачення навіть називають “первинним». Воно, як правило, пред’являється на ранніх етапах досудового слідства, а по закінченні розслідування справи (нерідко в день ознайомлення з матеріалами) обвинувачення перепред’являється. Як правило, остаточне обвинувачення відрізняється від первинного і за обсягом, і за змістом. Тож очевидно, що у таких випадках право обвинуваченого на захист певним чином зачіпається. Таке положеннями нами фіксувалося майне по кожній вивченій справі. В значній мірі подібна практика існує через відсутність належного прокурорського нагляду. Не можна тут не відзначити і недостатність правового регулювання етапу притягнення як обвинуваченого. На нашу думку, треба у КПК закріпити правило, в силу якого остаточно сформульоване обвинувачення має бути пред’явлено обвинуваченому не менше ніж за 15 днів до закінчення строку розслідування справи.
Особливо прокурору треба зосередити увагу на питанні обґрунтованості кваліфікації злочину. Тут мається на увазі розповсюдженість такого явища, як кваліфікація “із запасом”. Зокрема, по 11% вивчених нами кримінальних справах, розглянутих судом, виключалися окремі епізоди обвинувачення, змінювалася кваліфікація з більш тяжкого на менш тяжкий злочин. З матеріалів вбачалося, що прокурори у цьому випадку при направленні справи до суду погоджувалися із позицією слідчого з питань кваліфікації злочинів та формули обвинувачення.
Для забезпечення прав осіб, яких взято під варту, особливе значення має перевірка прокурором строків пред’явлення їм обвинувачення. Так, ч.4 ст.148 КПК визначає, що при застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного, обвинувачення йому має бути пред’явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлене, запобіжний захід скасовується.
В інших випадках обвинувачення повинно бути пред’явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і, в усякому разі, не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу (ст.133 КПК). Все це також важливо для реалізації обвинуваченим наданих йому прав.
Проте, по значній кількості кримінальних справ, незважаючи на додержання зазначених вимог, обвинувачені були позбавлені можливості в повному обсязі реалізувати свої права, оскільки надто пізно набували відповідний процесуальний статус через необґрунтоване віднесення моменту пред’явлення обвинувачення на завершальний етап розслідування. Лише у половині вивчених нами справ обвинувачення пред’являлося за десять і більше днів до закінчення розслідування, а по кожній четвертій - до 5 днів до зазначеного моменту; по решті справ за 1-2 дні, і, навіть, в день закінчення слідства. В той же час підстави для пред’явлення обвинувачення у більш ранні строки існували, і як наслідок таких порушень - відсутність у обвинуваченого часу, необхідного для надання доказів, заяву клопотань, оскарження відмов у їх задоволенні тощо.
Зазначимо, що хоча КПК України не визначає строки винесення постанови про притягнення в якості обвинуваченого, це не означає, що слідчий може скласти цей процесуальний акт у будь-який час: із змісту ст.131 КПК вбачається, що він має це зробити, коли по справі зібрані докази, достатні для пред’явлення обвинувачення. Такими вимогами закону повинен керуватися і прокурор при здійсненні нагляду за додержанням прав обвинуваченого.
Проте, як свідчить практика, у непоодиноких випадках спостерігається передчасне виконання зазначеної процесуальної дії, коли по справі ще не зібрано необхідної сукупності доказів, які викривають особу, не усунуті суттєві суперечності між ними, не перевірені захисні версії. Є й інша крайність - штучне затягування часу пред’явлення обвинувачення, його наближення до моменту закінчення розслідування. Це свідчить про відсутність належного прокурорського нагляду за додержанням вимог закону при розслідуванні кримінальних справ.
Прокурор також перевіряє :
- чи відповідає постанова про притягнення як обвинуваченого вимогам ст.132 КПК; чи додержані слідчим вимоги закону про порядок виклику та приводу обвинуваченого; чи роз’яснені обвинуваченому при пред’явленні обвинувачення його права і чи зроблено про це відмітку на постанові про притягнення як обвинуваченого; чи додержані вимоги ст.143 КПК про час та порядок допиту обвинуваченого; чи забезпечено обвинуваченому право на захист: мати захисника з моменту, вказаному у ст.43 КПК, одержувати з ним побачення на одинці тощо; чи брав участь у необхідних випадках при пред’явленні обвинувачення та допиті обвинуваченого перекладач і чи додержано порядок його участі у справі; чи роз’яснено обвинуваченому право на відвід запрошеного слідчим перекладача; чи заявляли обвинувачений та його захисник будь-які клопотання , чи подавали скарги, кому, чи додержаний порядок їх розгляду, які наслідки розгляду; чи забезпечені в процесі розслідування інші права обвинуваченого та його захисника.
Особливої прокурорської уваги, на нашу думку, потребують справи, у яких обвинувачений не визнає себе винним у вчиненні злочину, який йому ставиться у вину, і висуває конкретні доводи у своє справдовування. Кожен такий випадок має піддаватися ретельному аналізу з боку прокурора та прискіпливій перевірці з огляду на доведеність пред’явленого обвинувачення, повноту та об’єктивність дослідження, а також містити оцінку результатів перевірки доводів обвинуваченого і захисника. Викриттю прокурором можливої самообмови сприяє ретельній аналіз співставлюваних доказів, виявлення суперечностей у свідченнях та їх використання при допиті обвинуваченого.
Виявивши порушення або невиконання вимог закону, прокурор вживає заходів до усунення таких фактів і поновлення порушених прав учасників кримінального процесу. Зокрема, він скасовує незаконну постанову слідчого, дає вказівки про притягнення особи як обвинуваченого, про правильну кримінально-правову кваліфікацію діяння. використовує свої повноваження для забезпечення прав, наданих законом обвинуваченому та іншим учасникам кримінального процесу.
У випадку незгоди із вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, слідчий має право передати справу вищестоящому прокурору із письмовим викладенням своїх заперечень. Останній або скасовує вказівки, або доручає подальше провадження розслідування по справі іншому слідчому.
З метою попередження незаконного та необґрунтованого притягнення громадян до кримінальної відповідальності, а також ущемлення прав обвинувачених шляхом невиправданого зволікання із пред’явленням обвинувачення, прокурору доцільно було б періодично, на усіх етапах досудового слідства, аналізувати за участю слідчого зібрані по кримінальній справі докази, з огляду на їх достатність для пред’явлення обвинувачення.
Серед проблем, з якими прокурор стикається на цьому етапі наглядової діяльності, виступає важливіша - надання обвинуваченому можливості заявляти клопотання про допит свідків тощо (п.2 ч.1 ст.142 КПК України); надавати докази (п.1 ч.1 ст.142 КПК України). Прокурор має чітко з’ясувати, чи у повному обсязі були роз’яснені ці права і як вирішувалися слідчим клопотання обвинуваченого (якщо вони були заявлені). Як свідчать матеріали практики, у непоодиноких випадках заявлені клопотання обвинуваченого без мотивно відхилялися (близько 61%), задовольнялися частково (7%).
Важливо враховувати, що притягнення особи як обвинуваченого, у разі коли йдеться про обвинувачення посадової особи у посадовому злочині, а так само якщо ця особа притягається до відповідальності за інший злочин і може негативно впливати на хід досудового чи судового слідства, вірогідно тягне застосування такого превентивно-забезпечувального засобу процесуального примусу, як відсторонення від посади. Стаття 147 КПК передбачає, що відсторонення особи від посади провадиться за мотивованою постановою слідчого, санкціонованою прокурором або його заступником. Одержавши відповідну постанову, прокурор має перевірити наявність загальних підстав, визначених законом, для застосування зазначеного заходу. Хоча ст.149 КПК не передбачає відсторонення від посади, як вид запобіжного заходу, вважаємо, що йому притаманні мета і підстави застосування запобіжних заходів, визначені ст.148 КПК. Це враховують і автори проекту нового КПК України, передбачивши відсторонення від посади у главі 20 “Запобіжні заходи”.
Отже, спеціальними умовами відсторонення від посади є: винесення постанови про притягнення в якості обвинуваченого; наявність у обвинуваченого статусу посадової особи; незастосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Особливими підставами відсторонення обвинуваченого від посади виступають: обґрунтоване припущення слідчого, що у разі виконання особою своїх трудових обов’язків, вона може вчинити нове суспільно-небезпечне діяння, використати своє посадове становище з метою перешкодити встановленню істини у справі.
Для з’ясування наявності загальних та спеціальних умов та підстав для можливості відсторонення обвинуваченого від посади, прокурор має вивчити кримінальну справу і зробити відповідний висновок. В той же час вважаємо, що оскільки відсторонення обвинуваченого від посади обмежує конституційне право особи на обрання професійної діяльності (ч.1 ст.43 Конституції України), воно має застосовуватися лише за судовим рішенням. Це враховують і автори нового проекту КПК України.
Існуюча в КПК України модель пред’явлення обвинувачення не зорієнтована на упереджувальний прокурорський нагляд. Для того, щоб забезпечити такий нагляд, доцільно передбачити у законодавстві наступне: постанова про притягнення як обвинуваченого може бути пред’явлена особі слідчим не раніше доби після отримання прокурором її копії. В цьому ми вбачаємо необхідність надання прокурору часу для ознайомлення з постановою, а також для перевірки її законності та обґрунтованості. Встановивши, що така постанова винесена за відсутності належної сукупності доказів, що дають підстави зробити висновок про вчинення злочину особою, яку слідчий має намір притягти як обвинуваченого, прокурор зобов’язаний скасувати постанову і надати слідчому письмові вказівки щодо провадження необхідних слідчих дій для подолання прогалин у обвинуваченні. Отже, метою надання прокурорському нагляду упереджувального характеру вважаємо за доцільне внести зазначені доповнення до ст.133 КПК України.
Оскільки скасування прокурором постанови про притягнення як обвинуваченого може потягти за собою повторне пред’явлення слідчим постанови про притягнення як обвинуваченого, вважаємо за необхідне доповнити главу 12 КПК відповідною нормою. Це дозволить притягти особу як обвинуваченого у разі, коли така процесуальна дія вже виконувалася слідчим, але при цьому було порушено вимоги закону і прокурор дав вказівку слідчому про повторне пред’явлення обвинувачення. Виходячи із міркувань забезпечення обвинуваченому права на захист, вважаємо, що в такому випадку мають бути знову виконані всі необхідні процесуальні дії, незалежно від обсягу та характеру порушень, яких припустився слідчий при первинному пред’явленні обвинувачення.
Таким чином, серед переваг прокурорського нагляду за порушенням кримінальної справи щодо особи слід відзначити наступне. Це повністю незалежний від суду контроль. Рішення суду в порядку контролю не завжди виноситься оперативно, тоді як прокурор може і не доводити ситуацію до звертання до суду і відразу скасувати незаконне рішення органу дізнання чи слідчого. Немає тієї галузі, куди б він не міг втрутитися на стадії досудового слідства як за скаргами, так і за власною ініціативою, а суд вже обмежений тільки подачею офіційної скарги. Розширити перевірку поза межами скарги суд не може, а прокурор може прийняти будь-яку скаргу, в тому числі не тільки на відповідність діянь органів досудового слідства закону, але й щодо тактики розслідування, доцільності проведення тих, чи інших слідчих дій, комбінування слідчих і оперативних заходів і т. ін. Судовий контроль обмежений випадками заподіяння шкоди конституційним правам та інтересам учасників процесу або виникненням труднощів доступу до правосуддя. Крім того, прокурорський нагляд здійснюється як відносно органів досудового розслідування і їх діяльності, так і відносно учасників кримінального процесу. Судовий контроль проводиться тільки відносно учасників кримінального судочинства, коли цією діяльністю можуть бути завдані реальні збитки конституційним правам і свободам учасників кримінального процесу.
Отже, підсумовуючи, зазначимо, що українська модель устрою і компетенції прокуратури щодо забезпечення прав потерпілого та підозрюваного при порушенні кримінальної справи укладається в сучасні уявлення європейців про функції та місце правоохоронних органів у системі державної влади, а тому, в питаннях правомірності обмеження прав людини, подвійний контроль зовсім не перешкоджатиме. Ця система гарантій дозволить більш повно захистити права громадянина.
Досудове слідство визнається закінченим, якщо немає необхідності у проведенні будь-яких слідчих або інших процесуальних дій, спрямованих на збирання, перевірку і дослідження доказів, коли жодна із версій, які виникли, не залишилась неперевіреною. Тобто мова йде про виконання вимог ст.64 КПК щодо встановлення обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі, та вимог ст.22 КПК про всебічне, повне і об’єктивне дослідження всіх доказів у справі.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
