31692 (Правовий статус особи в Україні), страница 3

Конституційні права та обов’язки утворюють основу (ядро) правового статусу громадян.

Теорія права і правова практика розрізнюють поняття «права людини» і «права громадянина». У першому випадку йдеться про права, пов’язані із самою людською істотою, її існуванням і розвитком. Людина (як суб’єкт прав і свобод) тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України, до цього виду прав належать право на життя (ст.27), право на повагу до гідності людини (ст.28), право на свободу та особисту недоторканність (ст.29), право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст.32) тощо.

Щодо прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини з суспільством, їхніми інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є.[10;190]

У ст.3 Конституції України закріплено, що права та свободи людина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов’язком держави. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст.21 Конституції).

Юридичних прав і свобод особи – надзвичайно багато, тому їх можна класифікувати на такі групи за сферою реалізації в суспільному житті.

1. Фізичні (життєві, або вітальні) чи природні, необхідні для її нормального існування і розвитку. До них можна віднести: право на життя, на свободу, на фізичну недоторканість, на безпеку, на власність і т.д. До обов’язків належить обов’язок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей, а обов’язок дорослих дітей – утримувати своїх батьків, які потребують допомоги.

2. Особисті, немайнові (духовні), спрямовані на конкретизацію свободи і вільний розвиток особи: право на ім’я, честь і гідність, національні почуття інших людей, не порушувати особистісних прав інших людей тощо.

3. Економічні права та обов’язки пов’язані з реалізацією прав і свобод особи у сфері виробничих відносин, підприємництва, торгівлі тощо. До них можна віднести: право на працю, на професію, на відпочинок, на власність, на оплату праці. До обов’язків належать: обов’язок чесно й добросовісно працювати, дотримуватись дисципліни праці й технології виробництва, обов’язок сплачувати податки тощо.

4. Політичні права та обов’язки пов’язані з участю громадян у політичному житті суспільства: наприклад, право обирати та бути обраними у представницькі органи державної влади і місцевого самоврядування, брати участь у діяльності політичних партій і громадських рухів тощо; до обов’язків належать: парламентськими методами домагатися політичної влади, обов’язок захищати Батьківщину тощо.

5. Культурні права та обов’язки, пов’язані з реалізацією у сфері духовних цінностей суспільства: право на освіту та інформацію, га користування закладами культури (театри, кіно, бібліотеки, музеї, заповідники і т.ін.). Обов’язок – берегти культурні надбання народу, володіти державною мовою.

6. Громадянські права та обов’язки, пов’язані з правом на громадянство, вступом і виходом із громадянства. Це також право на місце проживання, пересування, в’їзд і виїзд за кордон. Обов’язок – захищати інтереси держави і суспільства. Громадянські права та обов’язки дуже тісно пов’язані з політичними, й іноді їх важко відрізнити.

7. Соціальні права та обов’язки пов’язані з реалізацією права на соціальний захист особи, на матеріальну допомогу, на безпечні умови праці, на пенсію тощо.

8. Екологічні права та обов’язки спрямовані на раціональне використання, користування дарами природи, землі, води, лісів тощо; це – право користуватися корисними копалинами, збирати гриби, ягоди, плоди в лісах. Обов’язки – берегти природу, фауну і флору, відшкодувати завдані природні збитки тощо.

9. Трудові права та обов’язки виникають із реалізації права на працю і укладення трудового договору. Ці права передбачено в Кодексі законів про працю, у колективному трудовому договорі, у правилах внутрішнього трудового розпорядку і статутах про дисципліну.

10. У Конституції також закріплено спеціальні права. До них відносять: право знати свої права і обов’язки (ст.57); право на правову допомогу, на захист (ст.59); право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст.60); право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями держави та її органів (ст.56); право на законність і прав осудність, гарантії законності в судовому процесі (ст.62). [7;372]

Закони про нормативно-правові акти, що визначають права та обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними (ст.57 Конституції). Крім того, права і свободи людини та громадянина, які закріплені в Конституції, не є вичерпними (ст.22).

Крім цих видів пав, свобод та обов’язків, також існують житлові, шлюбно-сімейні, процесуальні, моральні, природні, міжнародні права та обов’язки тощо.

Правовий статус громадян України характеризується не лише правами та свободами, а й обов’язками громадян один відносно одного, до держави, державної влади і до суспільства.

Юридичний або правовий обов’язок – це міра необхідності, добровільної або примусової поведінки чи діяльності особи здійснити правомірні дії або утриматися від дій, не порушувати заборонних норм права, які закріплені в Конституції або інших формах і видах права. Обов’язок – це й виконання певних зобов’язань, договорів, угод, обіцянок, які бере на себе особа в процесі укладання таких угод і договорів в усній чи письмовій формі. Юридичний обов’язок – це встановлена законом міра обов’язкової, суспільно необхідної поведінки, а також вид (лінія) поведінки. Це – імперативна або державно-владна форма соціального регулювання. В обов’язках виражається як особисті, так і суспільно значимі потреби та інтереси. Через обов’язок виражається і задовольняється інтерес правомочної особи в різних правовідносинах. Обов’язок також відповідає інтересам правозобов’язаної особи, а в кінцевому підсумку – цілям і завданням всієї політико-правової системи. Обов’язки надають державі громадянську стійкість, стабільність, рівнозначну економічній рівновазі. Без реалізації юридичних обов’язків у державі й суспільстві можуть виникати анархія, свавілля, хаос, беззаконня та безпорядок. Тому юридичне закріплення й виконання правових обов’язків має надзвичайно велике значення для всіх суб’єктів суспільних відносин.

Виконання й дотримання юридичних (правових) обов’язків веде до реалізації права у правовідносинах. Юридичні обов’язки здійснюються здебільшого добровільно, якщо вони усвідомлені, або за допомогою засобів адміністративного, конституційного, судового та інших видів державного і громадського примусу.

У цілому юридичних обов’язків уже багато, але конституційних обов’язків громадян відносно небагато.

1) Один із найважливіших обов’язків, закріплений у ст. 68 Конституції України, - це дотримання і виконання Конституції та законів України: «Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей». Такий обов’язок зобов’язує громадян шанувати, поважати всі закони України і всі ті цінності, які регулюють і охороняють закони.

У цій же статті Конституції закріплено правову презумпцію (припущення): «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності». Цей принцип або презумпція опосередковано зобов’язує громадян України знати закони України, знати свої права та обов’язки, права та обов’язки інших осіб, поважати права, свободи і законні інтереси інших осіб.

2) Другим найважливішим обов’язком громадян є обов’язок захищати Вітчизну. Захист Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.

3) У ст.66 Конституції України закріплено, що кожний зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Виконання цих обов’язків кожним громадянином і посадовими особами гарантує права інших громадян на здорове довкілля і природне середовище, на якість харчових продуктів і води, збереження фауни і флори, атмосфери, природи – парків, заповідників, пам’яток культури, архітектури тощо.

4) З переходом України до ринкових відносин ,із зміною економічних та соціальних основ суспільства і держави, введенням приватної власності і права на підприємницьку діяльність держава встановила новий обов’язок – сплату податків. У ст.67 Конституції вказується, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах ,установлених законом, через подання декларації про свій майновий стан і доходи за минулий рік у порядку, встановленому законодавством про податки. Податки спрямовуються на формування Державного бюджету України, який витрачається на загальносоціальні потреби, утримання державного апарату тощо.

5)Конституція України зобов’язує всіх громадян і посадових осіб держави поважати права, свободи, честь і гідність інших громадян. У ст.3 Конституції закріплено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. У ст.28 Конституції зазначено: «Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам».

6) У ст.13 Конституції закріплено, що власність громадян «не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». Власність зобов’язує громадян берегти матеріальні цінності держави, народу, суспільства і свою приватну власність, не завдавати шкоди іншим громадянам у результаті володіння, користування і розпорядження нею. Власність зобов’язує власника використовувати її не лише у своїх інтересах, а й в інтересах усього суспільства.

7) У ст.17 Конституції закріплено обов’язок захищати суверенітет і територіальну цілісність України; забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Цей обов’язок покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємств ,установи та організації ,на всіх громадян України та їх об’єднання.

8) У ст.23 Конституції вказується, що кожна людина має обов’язки перед суспільством. «Кожна людина має право на вільний розвиток своїх особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості». Обов’язки перед суспільством означають, що кожна особа повинна поважати інших людей і всі соціальні цінності суспільства, щоб й інші люди також могли вільно розвиватися за принципом: «вільний розвиток всіх є умовою вільного розвитку кожного».

9) Обов’язок громадян України також полягає в тому, щоб не втручатися в особисте і сімейне життя інших громадян. У ст.32 Конституції записано: «Ніхто не може зазнавати втручатися і його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України».

10) У ст.35 Конституції закріплено: «Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінено альтернативною (не військової) службою».

11) У ст.37 Конституції зазначено: «Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держав, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороняється»,

12) У процесі підприємницької діяльності громадяни України зобов’язані дотримуватися правил добросовісної конкуренції. У ст. 42 Конституції зазначено: «Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом». [7;381]

2.2 ПРАВОВИЙ СТАТУС ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ

ГРОМАДЯНСТВА

Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р. іноземцями визнаються особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства – особи, які не належать до громадянства будь-якої держави (ст.1).[2]

Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянина цієї держави на території України.

Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно шкодити національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іноземці зобов’язані поважати традиції та додержуватись Конституції та законів України, шанувати традиції та звичаї українського народу. Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання в Україну, якщо він:

• має в Україні законне джерело існування;

• перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра та ін.) з громадянами України;

• перебуває на утриманні громадянина України;

• має на своєму утриманні громадянина України;

• в інших передбачених законами України випадках.[5;145]

Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне або тимчасове проживання та вирішення інших питань, пов’язаних імміграцією іноземців, визначається Законом України про імміграцію.

Відповідно до Конституції України та законодавства України іноземцям може надаватися притулок.