30399 (Особливості розслідування проституції), страница 4
Описание файла
Документ из архива "Особливості розслідування проституції", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "государство и право" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "остальное", в предмете "государство и право" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "30399"
Текст 4 страницы из документа "30399"
Так, наприклад, причиною, яка спонукала до проституювання повії вказують таке: сімейні чвари та безладдя в між особових відносинах, аморальну поведінку родичів—більш ніж 50 % опитаних; нещасливе одруження та пов'язану з цим психологічну несумісність—близько 30%; психологічну неврівноваженість та необхідність вийти з емоційної кризи — близько 10%; потребу мати кошти для купівлі наркотичних речовин чи придбання алкогольних напоїв—близько 8%; удівство та труднощі одинокого життя, можливість виправити його таким чином на краще—близько 5%.
Тому, як здається, можна зробити висновок, що певний психічний стан особи, труднощі особистого життя і таке інше теж можуть виступати факторами, що сприяють поширенню проституції. При цьому вони стають тим каталізатором, який об'єднує усі негативні моменти, їх вплив на життя людини і реалізує направленість особи на аморальну, антигромадську діяльність, в тому числі і заняття проституцією.
На підставі викладеного можна дійти висновку, що однієї якоїсь головної причини, що штовхає людину до заняття проституцією, не існує. Вона стає можливою лише при збігові негативного впливу на особистість усіх негативних факторів, які є наслідком розвитку економічних та суспільних відносин, причин, що випливають з особистого життя людини, та її біологічних потреб.
Метою проституції є отримання за надання послуг сексуального характеру грошей, цінних паперів, коштовностей, або інших речей які представляють цінність для проститутки. Отриманий доход може бути для винної особи основним або додатковим джерелом існування.
Винагорода за проституювання може надаватися у будь-якому вигляді. Найчастіше засобами оплати виступають гроші — національна та іноземна валюта. Іноді в якості платні використовуються різні матеріальні цінності—ювелірні вироби, державні цінні папери, акції, побутова телерадіотехніка, носильні речі, предмети жіночого туалету, продукти харчування, спиртні напої і т. ін. Як виняток оплата може набувати нематеріального вигляду, тобто мати форму різного роду послуг соціально-побутового чи соціально - культурного характеру, які надаються повії за її діяльність. Наприклад, надання пільгових путівок, вирішення питання про позачергове одержання житла з державних фондів, підтримка і забезпечення перемоги в різних конкурсах, лотереях тощо. Різниця між цими формами оплати незначна і полягає лише в тому що при грошовій та матеріальній
оплаті послуг повії матеріальні цінності безпосередньо переходять у власність повії, а при нематеріальній вона спочатку одержує можливість володіти та користуватись якимись послугами чи майном безкоштовно, а потім за незначну платню чи безкоштовно стає його власником чи має від цього якийсь інший зиск.
Відплатність проституювання — це одна з головних рис, яка відрізняє таку діяльність від іншої аморальної поведінки в сексуальній сфері, наприклад, розпусти. Як відомо, послуги повії завжди відплатні, і їх надання переслідує завжди корисливу мету, а розпуста, як правило, безкоштовна та передбачає вступ в статеві зносини лише на підставі взаємного потяту чи необхідності задоволення сексуальних потреб. Можна навести приклади, коли і при розпусті можливі матеріальні витрати для однієї чи обох сторін. Але це не, можна вважати платнею за надання сексуальних послуг, тому що, такі витрати носять добровільний характер і безпосередньо залежать від доброї волі. бажання особи (осіб), які приймають участь у таких діях. Крім цього, у таких витрат інші психологічні засади. Вони більше схожі на вид подяки за вступ у сексуальні відносини, ніж на їх оплату.
Винагороду за проституювання повія може одержувати як самостійно, так і через посередництво третіх осіб. У деяких випадках вона може знаходитись на утриманні сутенера. Це означає, що повія одержує в останнього раз в обумовлені строки певну суму коштів в національній чи іноземній валюті незалежно від того, який .прибуток вона може мати від своєї діяльності. Якщо ж повія за обумовлений термін не заробить якогось визначеного мінімуму коштів, то вона буде працювати безкоштовно. При таких відносинах сутенер повністю гарантує вирішення будь-яких питань та конфліктних ситуацій, які можуть виникнути у процесі такої діяльності. З іншого боку повія повністю підпадає в залежність від сутенера.
Організоване таким чином заняття проституцією надзвичайно утруднює виявлення та документування протиправної діяльності повій
правоохоронними органами. Разом з тим при відсутності в адміністративному праві інституту співучасті до відповідальності може бути притягнута лише особа, яка вчинить дії, що складають правопорушення. А в кримінальному праві відсутність положень, що передбачують відповідальність за допомогу та посередництво в занятті проституцією, її експлуатації створює майже неможливі умови боротися правовими засобами з існуванням та розповсюдженням проституції у суспільстві, а також реально забезпечувати захист прав, честі та гідності осіб, що займаються цією діяльністю, від зловмисних посягань сутенерів та посередників.
1.3.Кваліфікація злочину
Проституцією називається добровільне і постійне надання послуг сексуального характеру за гроші всім бажаючим. Послуги сексуального характеру при проституції можуть бути різні види статевого акту:
а) нормальний, природний, фізіологічний статевий акт чоловіка з жінкою;
б) статевий акт між особами жіночої статі — „лесбіянство” (цей вид статевого збочення має назву від грецького острова „Лесбос”, де таке збочення виникло у стародавні часи);
в) статевий акт між особами чоловічої статі — “мужолозтво”;
г) інші види статевого збочення.
Не визнаються проституцією:
а) одноразовий статевий акт за гроші;
б) постійні добровільні статеві акти за гроші з одним чоловіком чи з однією жінкою;
в) постійне надання послуг сексуального характеру всім бажаючим безоплатно.
Частина 1 ст. 303 КК передбачає кримінальну відповідальність за проституцію у випадках, коли надання сексуальних послуг вчинюється систематично і з метою отримання доходу. Систематичність - це така повторність, що носить стійкий характер дій, що не припиняються, протягом якогось відрізка часу. Довжина такого відрізка часу визначається в кожнім конкретному випадку з урахуванням інтенсивності дій, коли вони повторюються періодично через відносно невеликий проміжок часу. До приклада не можна визнати систематичними хоча і повторювані дії, але чинені з перервами, обчислювальними місяцями.
Частина 2 ст. 303 КК передбачає відповідальність за втягнення (примушування) у зайняття проституцією. Способами такого примушування, втягнення можуть бути:
а) застосуванням насильства. Фізичне насильство може мати діапазон від утримання силою потерпілої до позбавлення її життя. Застосування сили до потерпілої без спричинення їй тілесних пошкоджень або спричинення їй легких або середньої тяжкості тілесних пошкоджень додаткової кваліфікації по інших статтях про злочини проти особи в такому випадку не потрібно.
б) погрози застосувати насильство, знищити чи пошкодити майно. Погрози можуть бути адресовані не тільки безпосередньо неповнолітньому, але і стосуватися його родичів і близьких йому осіб. Залякування неповнолітнього з метою залучення в здійснення злочину може супроводжуватися погрозами знищення або ушкодження майна, зазіхань на наявне в підлітка тварина і т.д.
в) шантаж - розповсюдження недійсних відомостей чи різних вигадок. Різновидом погроз є шантаж, — це залякування розголошенням яких-небудь зведень у сьогоденні або майбутньому, що можуть зашкодити репутації підлітка або його близьким. Будь-яка погроза незалежно від часу її здійснення є кримінально карною.
г) обман — різні неправдиві обіцянки, відомості. Відповідно до диспозиції карного закону це: обіцянки, обман, тобто межі кримінальної відповідальності в законі досить широкі й у високому ступені оцінні. Обіцянки містять у собі як запевнення й обіцянки яких-небудь вигод матеріального характеру, так і звільнення від матеріальних витрат (наприклад, від сплати боргу). Крім того, обіцянки можуть виражатися й у формах нематеріального характеру (наприклад, помста конкретній особі). Обман — це навмисне введення дорослим в оману неповнолітнього відносно як юридичного, так і фактичного характеру передбачуваних дій. Дорослий може переконати підлітка, що вчинені дії не є злочинними, а також може використовувати підлітка в здійсненні злочину під приводом повернення боргу.
Частина 3 ст. 303 КК передбачає підвищену відповідальність за
втягнення у зайняття проституцією неповнолітнього і за вчинення такого діяння організованою групою. Педагогіка і психологія розрізняють шість груп неповнолітніх у залежності від їхнього віку і психічного розвитку:
1) дитячий вік (від народження до року);
2) раннє дитинство (від року до трьох років);
3) дошкільний вік (від 3 до 7 років);
4) молодший шкільний вік (від 7 до 11 років);
5) підлітки (від 11 до 14—15 років);
6) старший шкільний вік (від 14—15 до 17— 18 років).
Дошкільники від 3 до 7 років, спостерігаючи навколишню їхню дійсність, починають осмислювати, запам'ятовувати і логічно передавати побачене. Особливістю їхнього відтворення є те, що вони погано розбираються в причинних зв'язках, сприймають подію не в цілому, а лише окремі, часом другорядні його сторони. Діти цього віку намагаються наслідувати дорослим, що особливо яскраво виявляється в їхніх іграх. До кінця дошкільного віку вони освоюють найпростіші форми логічного міркування[24С.32].
У дітей молодшого шкільного віку уже виробляються навички усвідомленого сприйняття, логічного міркування, оповідання. Але вони не завжди правильно визначають головне і другорядне. Відсутність життєвого досвіду заповнюється в них уявою і фантазією, а результати уяви видаються за дійсність. При сприйнятті просторових відносин діти цього віку схильні до перебільшення, не завжди здатні описати сприйняті ними предмети, але добре їх знають. Тому в процесі допиту доцільно пред'являти дитині раніше сприйняті їм предмети для упізнання. Однак, незважаючи на це, діти сприймають загальну картину подій, у більшій частині краще дорослих запам'ятовують те, що спостерігали, надовго зберігають у пам'яті сприйняте.
Психологія підлітків середнього шкільного віку (від 11 до 14—15
років) характеризується більш широкими пізнавальними процесами, самостійністю в роботі, бажанням спілкуватися з людьми, ростом самосвідомості, появою почуття боргу і відповідальності. Але в силу вікових особливостей психіки вони не завжди правильно сприймають учинки людей. У підлітків сильно розвиті самовпевненість і самолюбство, виявляються неврівноваженість у поводженні, велика чутливість до зауважень навколишніх, іноді різкість і брутальність, некритична оцінка своїх вчинків і недостатня твердість волі. Бажання їх часто не відповідають реальним можливостям, тому в них ще зберігається схильність до фантазій і вигадки.
З 14—15 років настає критичний період у житті неповнолітнього. Підлітки переростають у юнаків і дівчат, входять у життя, визначають свою долю, у них формується світогляд, з'являється потреба в самостійності, прагнення звільнитися з-під опіки батьків і вчителів. Це так званий перехідний вік — період становлення особистості. Неповнолітні цього віку мають підвищену активність і рухливість, великою збудливість, у них різко міняється настрій. Характер і світогляд їх ще не сформувалися цілком. Часом вони не в змозі відрізнити гарне від поганого, сміливість від молодецтва, волю від свавілля, почуття власного достоїнства від себелюбності, реальну мрію від фантазії. Іноді вони готові заради помилкового геройства і неправильно зрозумілого почуття товариства вчинити злочин, узяти на себе чужу провину, затвердити себе в компанії друзів будь-якими способами.
Особлива увага, що приділяється законодавством злочинам неповнолітніх, відображає як конституційні положення про захист прав особистості дитини, так і положення документів, що мають міжнародно-правове значення, наприклад Конвенції про права дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р.
Що стосується методики розслідування злочинів неповнолітніх, то вона базується на загальних цілях і принципах досудового слідства, відображаючи разом з тим ряд особливостей, зв'язаних головним чином з
особистістю неповнолітніх. Ці особливості виявляються як при здійсненні ними протиправного діяння (включаючи мотиви і спосіб дії), так і в їхньому поводженні на досудовому слідстві, обумовленому тими поняттями й установками, що сформувалися в підлітка до даного моменту.
Для розслідування цих злочинів характерно постійне контактування з особами, недостигшими повноліття, проведення з ними всього спектра слідчих дій. Це жадає від слідчого неухильного дотримання всіх процесуальних норм, що регламентують особливості проведення слідчих дій з неповнолітніми з урахуванням їхнього процесуального положення по конкретній справі. У криміналістичному аспекті слідчому необхідно володіти необхідними знаннями в педагогіці, дитячій і юнацької психології, кримінології і віктимології. Бажано, щоб справами цієї категорії займалися слідчі, що спеціалізуються на розслідуванні кримінальних справ про злочини неповнолітніх. В організаційному плані при розслідуванні цих злочинів потрібне тісна взаємодія з підрозділами органів внутрішніх справ, що займаються попередженням і профілактикою злочинів неповнолітніх, органами опіки і піклування, охорони здоров'я й освіти, залучення дільничних інспекторів міліції. Виконуючи вимоги процесуального закону про повноту і всебічність дослідження всіх обставин справи, слідчий повинний вживати заходів до виявлення всіх епізодів злочинної діяльності, не забуваючи про наявність суміжних складів злочинів.
Частина 4 ст. 303 КК передбачає відповідальність за сутенерство, яким є створення організованої групи або керівництво такою групою, або участь у діяльності цієї групи, створеної для надання сексуальних послуг особам чоловічої чи жіночої статі з метою отримання прибутків.
Проституція — злочин умисний, вчинюваний з метою отримання прибутків за послуги сексуального характеру.
Відповідальність за проституцію настає з шістнадцяти років.
Таким чином, згідно ст.. 303 КК України систематичне заняття
проституцією, тобто надання сексуальних послуг з метою отримання доходу - карається штрафом від п'ятдесяти до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до ста двадцяти годин.
Примушування чи втягнення у заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг за плату шляхом застосування насильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу або обману
- караються штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк від одного до трьох років.
Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчиненні щодо неповнолітнього або організованою групою
- караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
Сутенерство, тобто створення, керівництво або участь в організованій групі, яка забезпечує діяльність з надання сексуальних послуг особами чоловічої та жіночої статі з метою отримання прибутків