30399 (Особливості розслідування проституції), страница 11

д) Проведення обшуків і виїмок

Проведення обшуків і виїмок повинне бути націлене на відшукання і вилучення доказів, підтверджуючих взаємні контакти контрагентів. Особливу увагу необхідно приділяти їхній переписці, борговим розпискам, іншим записам. Ця робота доповнюється накладенням арешту і виїмкою поштово-телеграфної кореспонденції. Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також у інформації, якою вони обмінюються з допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.

До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, відносяться листи всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, радіограми тощо.

Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігти злочину може бути застосовано до порушення кримінальної справи.

За наявності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку. Голова суду чи його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, при необхідності вислуховує слідчого, вислуховує думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку або про відмову в цьому. Постанова оскарженню не підлягає, на неї

не може бути внесено подання прокурором.

У постанові про накладення арешту на кореспонденцію зазначаються кримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище, ім'я та по батькові особи, кореспонденція якої має затримуватися, точна адреса цієї особи, види поштово-телеграфних відправлень, на які накладається арешт, термін, протягом якого зберігається арешт, назва установи зв'язку, на яку покладається обов'язок затримувати кореспонденцію і повідомляти про це слідчого.

У постанові про зняття інформації з каналів зв'язку зазначаються кримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище, ім'я та по батькові особи, з каналів зв'язку якої має зніматись інформація, точна адреса цієї особи, види цих каналів, термін, протягом якого знімається інформація, назва установи, на яку покладається обов'язок знімати інформацію і повідомляти про це слідчого.

Постанова про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку направляється слідчим начальнику відповідної установи, для якого вона є обов'язковою.

Начальник відповідної установи затримує кореспонденцію або знімає інформацію з каналів зв'язку і протягом доби повідомляє про це слідчому.

Арешт накладений на кореспонденцію скасовується, а зняття інформації з каналів зв'язку припиняється після закінчення терміну, встановленого для виконання цих слідчих дій постановою судді. Слідчий скасовує арешт, накладений на кореспонденцію, або припиняє зняття інформації з каналів зв'язку, коли у здійсненні цих заходів відпадає необхідність, при закритті кримінальної справи або при передачі її прокуророві в порядку, передбаченому статтею 255 КПК України.

Постанова виноситься в режимі, який забезпечує нерозголошення даних досудового слідства або оперативно-розшукової діяльності.

Огляд кореспонденції проводиться за рішенням суду в установі зв'язку з участю понятих із числа службовців цієї установи, а при необхідності - і з участю спеціаліста. У присутності зазначених осіб слідчий відкриває і оглядає затриману кореспонденцію.

У разі виявлення документів чи предметів, що мають доказове значення, слідчий проводить виїмку відповідної кореспонденції або обмежується зняттям копій з відповідних відправлень. При відсутності документів чи предметів, що мають доказове значення, слідчий дає вказівку про вручення оглянутої кореспонденції або про її затримання до визначеного ним терміну.

Про кожен випадок проведення огляду, виїмки або затримання кореспонденції слідчий складає протокол. У протоколі повинно бути вказано, які саме відправлення були оглянуті, що з них вилучено і що повинно бути доставлено адресату або тимчасово затримано, з яких відправлень знято копії.

Дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку, у необхідних випадках проводиться з участю спеціаліста. Слідчий прослуховує чи іншим відповідним способом вивчає зміст знятої інформації, про що складає протокол. При виявленні в інформації даних, що мають доказове значення, в протоколі відтворюється відповідна частина запису, після чого слідчий своєю постановою визнає носій знятої інформації доказом і приєднує його до справи.

Про проведення обшуку або виїмки слідчий складає протокол у двох примірниках з додержанням правил статті 85КПК України. В протоколі зазначаються: підстави для обшуку або виїмки; приміщення чи інше місце, в якому було проведено обшук або виїмку; особа, у якої проведено обшук або виїмку; дії слідчого і результати обшуку або виїмки. Щодо кожного предмета, який підлягає вилученню, повинно бути зазначено, в якому саме місці і при яких обставинах він був виявлений.

В протокол обшуку або виїмки заносяться всі заяви і зауваження присутніх під час обшуку або виїмки осіб, зроблені з приводу тих чи інших дій слідчого. Обидва примірники протоколу, а також опис вилучених предметів підписують слідчий, особа, у якої проводився обшук або виїмка, та запрошені особи, що були присутні.

Другий примірник протоколу обшуку або виїмки, а також другий примірник опису вручається особі, у якої проведено обшук або виїмку, а в разі її відсутності — повнолітньому членові її сім'ї або представникові житлово-експлуатаційної організації чи місцевої Ради народних депутатів.

При проведенні обшуку або виїмки на підприємстві, в установі або організації другий примірник протоколу і опису вручається представникові підприємства, установи або організації.

При наявності в протоколі зауважень на неправильні дії, допущені під час обшуку, слідчий не пізніше двох днів повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за слідством.

ж) Проведення впізнання

Дуже ретельно варто готуватися до проведення впізнання. Закон передбачає можливість пред’явлення будь якої особи для впізнання свідкові, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному. У слідчій практиці найбільш поширеними є впізнання потерпілим обвинуваченого, що обумовлюється контактом, якому вони перебували в момент скоєння злочину.

Впізнання людини можливе:

а) по анатомічних ознаках будови обличчя і тіла та особливих прикметах;

б) по голосу і особливостях мови;

в) по ході.

У кожному з цих випадків пред’явленню для впізнання передує допитий впізнаючого. У ст. 147 КПК України записане: в разі необхідності пред’явлення якої небуть особні для впізнання свідкові, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному слідчий спочатку допитує їх про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, при яких упізнаючий бачив цю особу, про що складається протокол допиту.

Слідчий починаючи проведення пред’явлення для впізнання, пояснює учасникам цієї слідчої дії їх права та обов’язки. А саме, необхідно роз’яснити вимоги закону про пред’явлення для впізнання тільки тих осіб які схожі між собою, звернути увагу присутніх, що дану вимогу закону виконано. Необхідно це для того щоб поняті і пред’являємі особи могли своєчасно зробити заяву, якщо в підборі пред’являємих громадян була допущена помилка.

Важливим тактичним прийомом пред’явлення для впізнання є розміщення особи яка підлягає впізнані, серед інших осіб, тієї ж статі в кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу (ст. 174 КПК).

Місце серед інших осіб, що пред’являються, впізнаваний повинен вибрати сам, така тактовна рекомендація закону зобов’язує слідчого, в присутності понятих, до качану пред’явлення для впізнання запропонувати впізнаваному обрати певне місце серед осіб, які пред’являються. Ця важлива обставина обов’язково фіксується в протоколі і гарантує об’єктивність впізнання.

Щодо кількості осіб, які пред’являються для впізнання, єдиної думки немає як серед науковців так, і серед практичних працівників правоохоронних органів. Одні вважають що має бути три особи, інші-чотири. Граматичне тлумачення ст.174 УПК України дає підстави твердити, що пред’являтись для впізнання мають чотири особи, оскільки в ній йдеться про інших осіб у кількості не менше трьох, а далі ставляться вимоги до цих трьох. Отже маємо одну особу, яка підлягає впізнанню і три особи, серед яких треба її пред’являти, всього чотири особи. І це цілком слушно. Впізнаючому створюються такі умови, коли він, спостерігаючи всіх пред’явлених йому осіб, мусить відтворити в своїй пам’яті ознаки зовнішності злочинця і порівняти їх з ознаками інших осіб, вказавши кого він впізнає і по яких індивідуальних рисах обличчя та інших прикметах зовнішності. Щоправда, судові органи приймають як доказ впізнання, в якому брали участь лише три особи. Щоб виправити становище, треба в законі чітко записати «особа, яка підлягає впізнанню пред’являється разом з трьома сторонніми, не зацікавленими в справі особами, і не знайомими впізнаючому, які подібні між собою.

У коментарі цієї статті треба роз’яснити, в чому ці всі чотири особи мають бути подібними між собою. Це стосується зовнішнього вигляду, одягу взуття. Схожість по зовнішньому вигляду обумовлена расою, національністю, віком, зростанням, статурою, формою обличчя, кольором волосся і іншими ознаками за системою «словесного портрету». Одяг і взуття мусять бути подібними за виглядом, фасоном, кольором і ін. Інакше, треба

добирати осіб з таким розрахунком щоб жодна з них різко не виділялась хоча б однією якоюсь ознакою і не привертала на собі особливої уваги впізнаючого. Впізнання не може бути визнане достовірним. Якщо персона, яка підлягає впізнанню. Поставлена в умови, що виділяють її з кола осіб, одночасно пред’явлених впізнаючому.

Тактичним прийомом, який забезпечує об’єктивність проведення цієї слідчої дії, полягає в створенні умов при яких впізнаючий до моменту безпосереднього пред’явлення не повинен бачити впізнаваного, а також не зустрічатися з особами, серед яких буде вона знаходитись. Ось чому пред’явлення для впізнання треба так спланувати, щоб виклик впізнаючого, доставка злочинця під вартою, явка осіб, серед яких він буде розміщений не співпадали в часі і тим самим унеможливлювали їх спілкування.

Після того, як впізнаваний займе місце серед пред’явлених громадян, слідчий, не покидаючи свого кабінету, через помічника або по телефону викликає впізнаючого, який зазвичай знаходиться в сусідній кімнаті. Якщо ж впізнаючого нема поблизу, слідчий може послати за ним співробітника міліції або помічника з числа тих, які не знають особу, впізнання якої буде проводитися.

Однією з обов’язкових умов впізнання є пред’явлення кожному впізнаючому кожну особу окремо. Треба створити так обстановку, в якій кожний свідок або потерпілий окремо, без стороннього впливу могли б співставити ознаки зовнішності обвинуваченого, які зберегли в їх пам’яті, з ознаками осіб, пред’явлених для впізнання, і констатувати тотожність або різницю.

Як тільки впізнаючий зайде, слідчий повинен упевнитися в його особистості, освідомившись, чи добре він бачить в даних умовах, роз’яснити сутність слідчої дії, яка проводиться, а також попередити упізнаючого, якщо він свідок або потерпілий, про відповідальність за відмову від показань і за дачу завідомо неправдивих показань при пред’явленні для впізнання. Після

цього впізнаючому пропонується уважно оглянути пред’явлених громадян в тих позах, в яких вони знаходяться. Стан пред’являєммих може бути змінено по бажанню впізнаючого або за розсудом слідчого. Для зручності розглядання впізнаючим прикмет пред’являємих, слідчий може запропонувати їм встати, пройти деяку відстань, виконати певні рухи, задати запитання для того щоб впізнаючий почув особливості мови і голосу пред’являємих. Не припустимі прийоми які спрямовують увагу впізнаючого на особу, яка підлягає впізнанню, т.б. прийоми наводячого характеру. Підганяти впізнаючого при проведенні впізнання не можна.

Для того, щоб дізнатись у впізнаючого про результати його спостережень, необхідно задати йому питання приблизно в такій формі: «Чи не впізнаєте ви кого-небудь з пред’явлених громадян? Після позитивної або негативної відповіді слідчий продовжує ставити уточнюючі, деталізуючі запитання, відповідаючи на які впізнаючий міг би найбільш повно розкрити своє судження. Якщо він впізнав кого-небудь з пред’явлених громадян, то по проханню слідчого вказує рукою на ту людину, щоб всім присутнім було зрозуміло, про кого йде мова. Після цього слідчий пропонує впізнаючому назвати прикмети, за якими він впізнав вказаного їм громадянина. З первісної відповіді буває тяжко зробити висновок про ступінь впізнання чи ототожнений впізнаваний або впізнаний як особа схожа, і тим самим встановлено лише групову приналежність. Тоді слідчий, задаючи уточнюючі ,а іноді і контрольні запитання, повинен добитися від впізнаючого розкриття і обгрунтування його судження про впізнання.

У випадку впізнання слідчий зобов’язаний поставити перед впізнаючим запитання, чи не бачить він яких небудь змін в зовнішньому вигляді впізнаваного, якщо такі є, то в чому конкретно вони виражені. У впізнаючого з’ясовується, скільки разів раніше і при яких обставинах він бачив впізнаваного. Він не повинен повторювати свої попередні показання у повному обсязі, оскільки все вже зафіксовано в протоколі допиту. У

поясненні впізнаючого повинні міститися короткі відомості про характер злочину і конкретної дії впізнаваного. Він не повинен повторювати свої попередні показання у повному обсязі, оскільки все вже зафіксовано в протоколі допиту. У поясненні впізнаючого повинні міститися короткі відомості про характер злочину і конкретні дії впізнаючого. Виключення становлять справи про згвалтування. Потерпіла по справам цієї категорії вправі не характеризувати при впізнанні злочинця події при якій вона постраждала, оскільки це компрометує її в очах присутніх громадян