29358 (Негативні обставини при розслідуванні злочинів), страница 5
Описание файла
Документ из архива "Негативні обставини при розслідуванні злочинів", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "государство и право" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "остальное", в предмете "государство и право" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "29358"
Текст 5 страницы из документа "29358"
Можливості виявлення та особливості використання негативних обставин при розслідування конкретних злочинів завжди залежать від їх виду і джерела, а також від характеру зв’язку цього джерела з механізмом злочину і супутнім ситуаційним чи побічним процесом відображення, в результаті якого вони виникли. На відміну від джерел доказів, які безпосередньо встановлюють конкретні обставини злочинної події або вину в ній певної особи, як свідчать наведені приклади, безпосередньо не пов’язані з механізмом вчинення злочину. Тому, як прямі джерела доказів в процесі доказування не можуть використовуватись. За своєю природою негативні обставини є джерелами прямих доказів лише для певного побічно-ситуаційного процесу супутнього вчиненню злочину, викликаного окремими актами поведінки його учасників при підготовці злочину, під час його вчинення, а також після нього, наприклад, здебільшого, в результаті інсценування [43, с.87].
Перебуваючи в такому опосередкованому (непрямому) зв’язку з механізмом розвитку злочину, негативні обставини процесі доказування по справі можуть відігравати важливу роль здебільшого як непрямі (побічні) докази. Вивчення походження негативних обставин, встановлення причин, що обумовили їх в даній ситуації, і зв’язків з джерелом відображення, забезпечує під час розслідування перехід від встановлення наявності і характеру супутнього процесу, який викликав негативну обставину, до безпосереднього джерела, а від нього – до того елемента механізму розвитку злочину, який в дійсності був закономірною передумовою виникнення цього відображення [29, с.87].
Під час обшуку на ручці молотка, знайденого в автомашині підозрюваного, виявили волосся, яке, згідно висновку експерта, не належало потерпілій. Зробили припущення, що це волосся могло потрапити на молоток під час вчинення підозрюваним нового, не відомого слідству, злочину. Проаналізувавши зупинені кримінальні справи про нерозкриті вбивства виявили факт зникнення дівчини за обставин, схожих до обставин смерті потерпілої у розслідуваній кримінальній справі. Порівняльне дослідження волосся з ручки молотка з волоссям, яке було з голови ще живої, а згодом зниклої потерпілої, встановило їх однорідність. Ця обставина посприяла викриттю злочинця у вбивстві і цієї дівчини [37, с.79].
Даний приклад зі слідчої практики підтверджує наведене вище теоретичне положення: як негативна обставина, після встановлення механізму її виникнення, допомогла зрозуміти всі елементи механізму злочинної діяльності, супутні процеси якої і були передумовами її виникнення.
Зроблений аналіз походження відображень, які є різновидами негативних обставин, що часто зустрічаються в процесі розслідування злочинів, а також факторів, які впливають на їх виникнення, робить можливим сформулювати наступне криміналістичне поняття: негативні обставини – це реальні явища, що виникають внаслідок відображення певних супутніх злочинним діянням ситуаційних або побічних процесів у вигляді матеріальних утворень (слідів, предметів, змін в обстановці тощо) та кореляційно-пов’язаних з поведінкою учасників злочину дисимуляцій (ознак приховування чогось), які за своїм походженням, наявністю чи відсутністю і іншими ознаками в обстановці місця події та поведінці конкретних осіб не узгоджуються з закономірностями механізму її розвитку та встановлюваними в ході розслідування даними.
Різноманітність ситуаційних та побічних процесів (приготування до злочину; замах на нього; приготування до приховування в майбутньому наслідків злочинної діяльності; випадкові і не пов’язані з злочином дії; протидія потерпілого; приховування наслідків злочинної діяльності; різні види інсценувань у поєднанні або без нього з симулятивними показаннями винного, з метою ввести в оману; діяльність, пов’язана з розслідуванням та розглядом кримінальних справ і т.д.), які обумовлюють виникнення негативних обставин, різні форми їх відображення у навколишньому середовищі і прояви під час розслідування злочинів вимагають диференційованого підходу до їх аналізу [50, с.98].
2.3. Класифікація негативних обставин
В теорії кримінального процесу поняття і види негативних обставин, як і їх роль при доказуванні в кримінальних справах, до цього чісу чітко не визначені. Між тим, в публікаціях з питань теорії судових доказів є загальні вказівки про те, що негативні обставини слід розглядати як різновид нерямих (побічних) доказів [21,с. 243]. У зв’язку з цим аналіз співвідношення криміналістичного визначення поняття і різновидів негативних обставин з кримінально-процесуальною класифікацією доказів заслуговує на увагу, оскількі він може сприяти визначенню напрямків вдосконалення криміналістичних прийомів і методів виявлення та дослідження носіїв інформації про них, і використання встановлених з їх допомогою фактичних даних (відомостей як доказів) в конкретних кримінальних справах.
В теорії кримінально-процесуального права і в криміналістиці, як ів інших галузях науки, дослідження об’єктів завжди починається з їх класифікації.
Класифікація є одним з методів пізнання. Вона сприяє встановленню як властивостей окремих об’єктів і явищ, так і закономірностей їх розвитку та напрямків практичного використання.
Згідно правил логіки, для класифікації потрібно знайти суттєвий критерій (основу) поділу об’єктів на певні групи. Таким критерієм може бути кількісна або якісна ознака, загальна для об’єктів, що підлягають розподілу на види та групи. Необхідно при цьому виділити для об’єктів, що підлягають класифікації, саме таку їх ознаку, яка б мала видову відміну – кількісну чи якісну. Ця ознака (властивість) повинна бути найсуттєвішою, забезпечувати стійкість класифікації в цілому, і кожної її ланки в загальній системі розподілено множини об’єктів [9, с.187].
Процедури класифікації, як визначає Р.С.Белкін, - це, перш за все, інструмент вичленування із сукупності матеріальних утворень, явищ і понять, окремих, якісно визначених об’єктів. Також, це засіб відокремлення від цих об’єктів деяких характеризуючих їх ознак або властивостей, або цілих сукупностей таких властивостей [27, с.174].
У філософії та інших галузях науки розрізняють предметну і логічну класифікацію. Т.Каторбінський пояснює, що проводити предметну класифікацію означає розсортувати або відокремити фізичні предмети однієї групи від предметів іншої групи: розкласти, наприклад, документи, які відносяться до різних справ, в різні ящики чи папки [40, с.56]. Логічна класифікація полягає у мисленій підготовці до такого групування – це уявний розподіл об’єктів на ряд видів або груп. Предметна класифікація пов’язана з логікою, оскільки вона важлива за умови, що ланки класифікації мають матеріальну основу, якою є суттєві ознаки об’єктів, що підлягають класифікації. Таким чином, під класифікацією розуміють специфічний ряд поділу деякої множини об’єктів або явищ на класи, види чи групи, при якому кожний об’єкт за певними ознаками відноситься до відповідної рубрики, яка може називатись “родом”, “класом”, “видом”, “розподілом” і ін.
За загальним правилом класифікація повинна бути вичерпною і виключною. Виключність її полягає в тому, що кожний об’єкт повинен входити лише в одну ланку класифікаційної системи, тобто відноситись до одного виду, підвиду або групи. Третьою вимогою класифікації є особлива її суворість до операції поділу об’єктів, яка досягається додержанням логічних правил, що відносяться до цієї операції [32, с.341].
В наукових дослідженнях і практичній діяльності нерідко, поряд з класифікацією, застосовується відомий в логіці типологічний метод. Типологією називають групування об’єктів, на основі їх подібності певному зразковому предмету, який вважається типовим. Як типовий може бути використаний при групуванні реально існуючий об’єкт або мислений образ (ідеальний тип). Терміном “типологія” називається і результат такого групування. Тобто прийнята в даній галузі знання чи практичній діяльності система розподілу об’єктів на однотипні групи. Наприклад, в дактилоскопії розрізняють дуговий, завитковий і петлевий типи будови капілярного візерунка на верхніх фалангах пальців рук. Згідно з таким типологічним розподілом, кожний палець за будовою капілярного візерунка відповідно використовується в практиці розслідування злочинів при виведенні основної і додаткової формул за десятипальцевою системою реєстрації [12, с.54]. Типологія застосовується також для розмежування видів слідів – відображень за ознаками подібності слідоутворюючого об’єкту (сліди рук, ніг, транспортних засобів тощо). У кримінальному процесі і криміналістиці широко застосовуються відповідні галузеві класифікації процесуальних дій, джерел доказів і інших об’єктів, які мають важливе науково-пізнавальне і практичне значення, в тому числі, при розслідуванні злочинів і доказуванні в кримінальних справах.
Огляд опублікованих різних класифікацій об’єктів, досліджуваних кримінальним процесом і криміналістикою, вказує, що кожна з них не торкається поняття про негативні обставини і навіть не згадується про них як носіїв інформації про об’єкти пізнання при розслідуванні злочинів та можливості їх використання при провадженні в кримінальних справах.
В окремих публікація є лише недостатньо чіткі, загальні вказівки про негативні обставини. можливі непрямі (побічні) докази, без визначення підстав до цього, про що вже згадувалося.
Деякі автори (Кежоян А., Попов В.І., Мартин О.), переважно при розгляді питань про значення негативних обставин, обмежуються лише описом окремих випадків з практики, які зустрічались при розслідуванні конкретних злочинів [43, с.76].
Разом з тим, в криміналістичній літературі окремими авторами зроблені спроби поділу негативних обставин на різновиди.
Так, В.О.Коновалова за походженням ділить негативні обставини на дві групи:
-
негативні обставини – матеріально-фіксовані сліди;
-
негативні обставини – дії.
У свою чергу, матеріально-фіксовані сліди вона поділяє на:
-
негативні обставини наявності;
-
негативні обставини відсутності.
За способом виявлення В.О.Коновалова розрізняє:
-
явні негативні обставини, які не потребують спеціальних засобів виявлення;
-
скриті негативні обставини, виявлення яких вимагає спеціальних знань і застосування тих чи інших технічних прийомів.
За причинами утворення В.О.Коновалова поділяє останні на:
-
негативні обставини – як результат створення злочинцем слідів (маскування, приховування, інсценування);
-
негативні обставини, що виникли як наслідок упущень з боку злочинця [34, с.67].
Схожу, детальнішу, класифікацію запропонував В.А.Овечкін, взявши за основу поділу результати проведеного ним аналізу деяких категорій справ (про вбивство, крадіжки чужого майна, ДТП та інші):
-
негативні обставини:
а) матеріально-фіксовані сліди;
б) предмети;
-
негативні обставини – відомості;
-
негативні обставини – поведінка, у вигляді дій та емоцій.
На думку В.А.Овечкіна, їх можна також розрізняти за характером протиріччя, яке може проявитись:
-
у відсутності чогось, що суперечить попередньому поясненню події (негативні обставини відсутності – за класифікацією В.О.Коновалової);
-
у наявності чогось, що суперечить припущенню (негативні обставини наявності);
-
у невідповідності зовнішнього вигляду чогось чи когось, що суперечить припущенню (негативні обставини невідповідності).
Крім того, В.А.Овечкін, за правилами оцінки доказів негативних обставин, ділить ще на :
-
фактичні дані, що не відповідають дійсності (не достовірні);
-
фактичні дані, що відповідають дійсності, які можуть бути належними негативними обставинами або неналежними, а також належними і допустимими доказами, що свідчить про невідповідність припущення, яке перевіряється, дійсності і які вказують на інсценування [54, с.76].
Поряд з цим, він виділяє штучні негативні обставини.
Суттевим недоліком даної класифікації є те, що в ній чітко не визначений об’єкт розподілу (матеріальні сліди, предмети, відомості, дії і інше). За своєю будовою і класифікаційними ознаками вона є надто розмита і громіздка. У логіці такі класифікації називаються штучними. Поділ об’єктів на групи ґрунтується тільки на їх схожості або відмінності в межах кожної групи, схожість визначається за наявністю в них деяких загальних властивостей. В результаті штучної класифікації встановлюється певний порядок в розташуванні груп, однак, як правило, він має довільний, штучний характер.
На відміну від штучних природні класифікації переносять центр уваги на розкриття внутрішніх закономірних зв’язків між групами класифікованих об’єктів. При цьому між об’єктами виявляються такі відносини (наприклад, спільні загальні ознаки, переходи тощо), які зникають при штучній класифікації.
С.І.Медведєв, на відміну від вказаних авторів, класифікацію негативних обставин пов’язував з процесуальними поняттями їх належності і допустимості як доказів, а також з входженням їх у вказаний доказовий ряд [45, с.321].
За ознакою придатності негативних обставин для встановлення наявності чи відсутності обставин, що входять в предмет доказування в справі, він поділяє їх на:
-
належні негативні обставини;
-
неналежні негативні обставини.
С.І.Медведєв зазначає, що для того, щоб негативна обставина використовувалась у справі як доказ, вона повинна відповідати вимогам закону стосовно джерела, умов, способів отримання і фіксації. Допустимість доказу можлива за умов, що:
-
відоме джерело відомостей і воно може бути перевірене;
-
особа, від якої походять відомості, є компетентною і обізнаною;
-
витримані загальні правила доказування і правила збирання й фіксації відомостей певного виду;
-
дотримані правила, що регламентують відповідну стадію процесу і встановлюють повноваження особи, в провадженні якої знаходиться справа, на здійснення певних процесуальних дій [45, с.328].
Докази повинні бути належними, тобто за своїм змістом здатними встановлювати обставини, для доказування якої вони використовуються. Крім того, обставина повинна входити в предмет доказування або перелік інших суттєвих обставин (до множини таких входять, зокрема акти, що мають значення для виявлення доказів) встановлення свідків, місць, де знаходяться речові докази, підозрюваних тощо (перевірки їх достовірності, а також факти, що характеризують взаємовідносини свідка з учасниками процесу; факти, що свідчать про порушення встановленого законом порядку проведення слідчих дій; факти, що пояснюють причини протиріч в показах і т.д.) [34, с.76].