26669 (Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини), страница 3
Описание файла
Документ из архива "Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "государство и право" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "остальное", в предмете "государство и право" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "26669"
Текст 3 страницы из документа "26669"
Джерелами кримінологічної інформації є оприлюднені у різних виданнях статистичні дані, а також офіційні звіти Міністерства внутрішніх справ (МВС)України.
Кількісним показником прийнято вважати рівень злочинності. Він відображає міру криміналізації суспільства і визначається кількістю злочинів, які стали відомими правоохоронним органам і потрапили в офіційні статистичні звіти, а також кількістю виявлених осіб, що їх вчинили. Їх ще не можна назвати злочинцями, бо ніхто не може бути визнаний винним у злочині, поки його вина не буде визнана судовим вироком, що набрав чинності. Однак статистично підозрювані та обвинувачені можуть умовно вважатись такими, що вчинили злочини. Йдеться про кримінологічний аналіз злочинності, а вона складається з двох компонентів - злочинів та людей, що їх вчинили0.
Розслідування кримінальних справ та судовий процес тривають іноді роками. Багато з тих, хто винен, не потрапляють до суду з різних причин. Тому кількість засуджених протягом року не повністю викриває людську сторону злочинності саме цього року. А тому статистичні звіти повідомляють про “виявлених осіб”, не називаючи їх ні засудженими, ні злочинцями. У 2001 р. в Україні зареєстровано 589 208 злочинів і виявлено 337 908 підозрюваних, а засуджено до різних покарань - 234613 осіб. В наступні роки кількість зареєстрованих злочинів становила: у 1998р.- 575982, у 1999 р.- 545416, у 2000- 553594. Виявлено: у 1998р.- 330067, у 1999 р.- 309808, у 2000- 309057 осіб0.
Однак одна лише абсолютна кількість злочинів та виявлених осіб не завжди відтворює рівень криміналізації суспільства, оскільки вона не враховує демографічну ситуацію. Тому більш адекватними показниками рівня злочинності вважаються не абсолютні показники, а її коефіцієнти (або індекси), тобто кількість зареєстрованих злочинів на 100 тис. /10 тис./ населення відповідного регіону, а також кількість виявлених осіб, що вчинили злочини на 100 /10/ тис. тієї частини населення, яка досягла віку кримінальної відповідальності за більшість злочинів. Відповідно до закону таким віком є 16 років0.
Перший коефіцієнт умовно називають коефіцієнтом інтенсивної злочинності, а другий - коефіцієнтом злочинної активності. Треба відзначити, що, як це не дивно, і в науковій літературі, і в статистичних розробках до цього часу немає єдиного підходу до визначення названих коефіцієнтів. У статистичних таблицях, що були додатками до збірника "Преступность в Украине" /К.,1994. - С.136 -185/ використовуються аж три кількісних показники: коефіцієнт злочинності на 100 тис. всього населення, коефіцієнт злочинності на 100 тис. населення віком 14 років і старше та коефіцієнт злочинності - кількість злочинів на 100 /10/ тис. населення, що досягло віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Така розбіжність у визначенні головного показника рівня злочинності неприпустима, оскільки вона виключає можливість порівняння даних, одержаних з різних джерел0.
Згідно з опублікованими розрахунками коефіцієнти інтенсивності злочинів в Україні протягом 12 років, починаючи з 1986 р., на 100 тис. населення такі: у 1986 р. - 488, у 1987 р. - 484, у 1988 р. - 473, у 1989 р. - 623, у 1990 р. - 718, у 1992 р. - 921, у 1993 р. - 1033, у 1994р. - 1096, у 1995 р. - 1241, у 1996 р. - 1202, у 1997 р. -1159. Після короткочасного зниження рівня злочинності протягом трьох років (1986-1988 р.р.), обумовленого рішучими антиалкогольними заходами держави, коефіцієнт злочинності невпинно зростає до 1995 р. Зростання рівня злочинності - одна з найболючіших проблем нашого сьогодення. Але разом з тим, не зважаючи на офіційні заяви про "невпинне зниження" злочинності у радянські часи, вона зростала завжди. Згідно з опублікованими вперше статистичними показниками (кримінальна статистика, після 1926 р., у СРСР була засекречена) кількість злочинів в Україні в 1997 р. порівняно з 1986 р. збільшилася в 2,4 рази, а щорічний середній приріст складав у ці роки 15 %. При цьому “піки” зростання припадали на 1989, 1990 та 1991 роки, тобто до проголошення державної незалежності України0. Тому твердження про "обвальне зростання злочинності" в незалежній Україні дещо, на мій погляд, перебільшені. Оцінка вітчизняної кримінальної статистики значною мірою полегшується порівнянням її з рівнем злочинності інших країн0
Якщо вірити офіційній звітності, то Україні ще далеко до світового рівня злочинності.
Одним з кількісних показників злочинності є її ціна, тобто розмір шкоди, що її завдає злочинність суспільству. Це економічні, соціальні, моральні та інші шкідливі наслідки кримінального зла. Це тисячі вбитих, покалічених та пограбованих, обкрадених, сплюндрованих... Величезні, ще не підраховані втрати в боротьбі зі злочинністю: витрати на утримання розшукового і судово-слідчого апарату, колоній та інших місць ув’язнення, виплати пенсій, компенсацій потерпілим тощо0. Нарешті, ціну злочинності складають також прямі збитки від розкрадань, пошкоджень майна, пожеж, аварій і катастроф. Достатньо згадати про наслідки Чорнобильської катастрофи...
У загальну ціну злочинності треба зараховувати також і втрати від тієї частини тіньової економіки, яка безпосередньо не пов’язана з розкраданням, але, відволікаючи значні кошти, підриває економіку країни, суттєво зменшує надходження до державного бюджету. У позабанковому обігу в Україні у 1999 р. перебувало приблизно 40% всієї грошової маси держави0. За оцінками експертів - близько 20 млрд. дол. США протягом 1992 -1993 років нелегально вивезено за кордон і зосереджено у зарубіжних банках. Для порівняння: сумарний бюджет МВС, Служби безпеки України (СБУ) та Прокуратури України на 1999 р. складав 79,7 трл. грн. або близько 400 млн.дол.0 Тільки з порушених кримінальних справ збитки від розкрадань державного і колективного майна в 1997 р. становили 145060445 грн. З причин високої латентності цього виду злочинів за розкритими і зареєстрованими кримінальними справами неможливо зробити висновки щодо справжніх збитків від масових розкрадань у всіх галузях народного господарства0.
За даними МВС України, щорічно (1997 -2001 роки) від злочинів гинуть у середньому 15,3 тис. осіб, і цей показник збільшується щорічно. Це більше, ніж втрати "обмеженого контингенту військ" в Афганістані за 10 років. Такі втрати не відшкодовуються.
Не піддаються грошовому визначенню моральні збитки країни від криміналізації населення. Зростає правовий нігілізм, бездуховність, зневіра у справедливість. Ця соціальна хвороба своїми метастазами проникає у всі верстви населення, до самих високих. Процвітає корупція чиновників.
Якісним показником злочинності є, насамперед, її структура - співвідношення між складовими частинами, тобто між різними видами і групами злочинів. Визначення структури залежить від критеріїв групування. У цій роботі структура злочинності розглядається за соціально-демографічними ознаками осіб, які вчинили злочини та за кримінологічними ознаками.
Серед виявлених правопорушників, як свідчить кримінальна статистика, безперечна більшість чоловіків. У 2003 р. вони склали 82,6%, а жінки - 17,4%. Таке співвідношення є досить стабільним, хоча й відзначається деяке зростання показника жіночої злочинності: в 1993 р. відсоток жінок - злочинців помітно зменшився (13,6%).
Серед осіб, які вчинили злочин у 2003 р. понад 50 % - молоді люди віком до 30 років, 9% - неповнолітні (14 –17) років. Скоєні ними злочини (розкриті у 1996 р.) становили 10,5%, у 1997р. - 8,8%.
Соціальний стан засуджених й інших осіб, які вчинили злочини, мало відрізняється від середньостатистичних даних щодо всього населення: робітники складають 21,6%; селяни - 6,6%; службовці - 7,3%; учні - 4,6%; інші - пенсіонери, інваліди, домогосподарки та інші - 10,8%; працездатні особи (старше 16 років) та ті, що не працюють і не вчаться - 41,9% у 1996 р. і 57,1% у 2003 р.0 Цей показник свідчить про глибоку економічну кризу, яка призводить до скорочення промислового виробництва і масових звільнень робітників. Звертає на себе увагу велика кількість правопорушників, які визнані такими, що не працюють. Серед них немало безробітних, а також тих, хто займається індивідуальною трудовою діяльністю /торгівлею, різного роду послугами/ без належного реєстрування та ліцензування. До цієї групи віднесені й маргінальні елементи суспільства, в тому числі проститутки, сутенери, професійні злочинці. Важливо відзначити зменшення, майже на 20 %, частки робітників серед злочинців протягом 1995 - 2000 років0.
Керуючись кримінологічними ознаками - мотивами і засобами вчинення, всю зареєстровану злочинність можна поділити на чотири блоки:
1) загальнокримінальна корислива злочинність (крадіжки, шахрайства, грабежі, розбої, вимагання тощо);
2) агресивна некорислива злочинність (умисні вбивства, тілесні ушкодження, згвалтування, хуліганство тощо);
3) економічна злочинність (розкрадання, хабарництво та інші прояви корупції, фальшивомонетництво, торгівля наркотиками та інші);
4) неагресивна і некорислива злочинність, яка відображає правовий нігілізм, свавілля та необачність правопорушників (необережна злочинність, дезертирство тощо). Структура злочинності останніх років розглядається у цій праці з урахуванням названої системи чотирьох блоків0.
Крадіжки - найбільш поширені злочини. Їх питома вага серед усіх зареєстрованих злочинів у 1986 р. - 16,5%, в 1992 р. - 58,1%. Це був пік. У наступні роки, спостерігалося зменшення цього структурного показника до 37,6% в 2000 р. Зростання статистики крадіжок в останні роки, спричинено загальним погіршенням криміногенної ситуації в країні, насамперед майновим розшаруванням населення, зубожінням значної його частини. Ці умови сприяють корисливим злочинам, а причини криються у трагічній історії України, що спонукало до втілення в людську особистість рабської психології, в якій своєрідно поєднуються страх перед владою, лінощі та паразитичні тенденції.
Шахрайство, передбачене ст. 191 діючого КК України, в статистиці посідає чемне місце. В 1999 р. було зафіксовано 12092 злочини, що складали 2 % від всієї зареєстрованої злочинності, в 2000 р.- 19417, в 2001 р.- 17111, в 2002 р. – 17693, в 2003 р.-16050 злочинів0.
Насильницькі корисливі злочини поєднують корисливі спонукання з агресивними, в даному разі насильницькими засобами їх досягнення. Це грабежі, розбійні напади, бандитизм, що практично завжди пов’язані з озброєними розбійними нападами або принаймні з приготуванням до таких нападів, вимагання й умисне корисливе вбивство.
Корисливе насильство, однак, не обмежується названими складами злочинів, об’єктивна сторона яких містить насильство. Між злочинними угрупуваннями час від часу виникають криваві "розбори", в основі яких лежать боротьба за зони впливу, або, простіше, бійка хижаків за здобич. Бандити чинять розправу з ненадійними з їхньої точки зору співучасниками. Для впливу на дебіторів кредитор наймає "крутих хлопців", що спеціалізуються на "вибиванні" боргів та усуненні конкурентів. Користь та насилля завжди були поряд - як в історії людства, так і в кримінальному середовищі0.
Оскільки кримінальна статистика відображає лише юридичну кваліфікацію правопорушень, то рівень корисливого насильства визначають за статистикою грабежів, розбійних нападів, вимагання та бандитизму. Питома вага корисливих вбивств визначається у деяких наукових публікаціях та узагальненнях судової практики.
У 1999 р. в Україні зафіксовано 29327 грабежів, у 2000 р.- 26430, у 2001 р.-24362, у 2002 р.-22838, у 2003 р.-23030. Згідно із законом, грабіж - це відкрите викрадання з метою заволодіння чужим майном. Грабіж, поєднаний з насильством, розглядається як кваліфікований злочин і карається набагато суворіше. Але й так званий "простий" грабіж є проявом агресивної поведінки злочинця, а тому його можна розглядати разом з іншими насильницькими корисливими посяганнями. Більшість грабіжницьких посягань (27612 випадків) спрямовано на приватне майно.
Розбійних нападів, зареєстрованих у 1999 р. - 5398, з яких лише 458 скоєно з метою заволодіння державним або колективним майном. А взагалі у 2000 р.- 5359, у 2001 р.-5437, у 2002 р.- 5173, у 2003 р.- 5636 скоєно розбійних нападів. Автори звіту МВС України за 2003 р. відзначили, що у 2002 р. спостерігалося зменшення кількості грабежів на 10 %, розбоїв на 0,6 %. Викрито 110 банд0. З цього приводу зазначалося, що спад корисливого насильства пояснюється тим, що певна частина потерпілих від цих злочинів, зневірившись у спроможності міліції допомогти їм або під загрозою злочинців, не зверталася з відповідними заявами до органів внутрішніх справ. Досить відверта самооцінка, хоч і не зовсім послідовна: треба було б визнати також численні відмови від порушення кримінальних справ у випадках, коли перспектива розкриття злочину, на думку правоохоронців, незначна, або з інших міркувань. Питома вага грабежів і розбоїв у структурі злочинності, звичайно зареєстрованої, складала у 2002 р. - 5,8%0.
Кримінальна статистика України, яка вперше після багатьох років засекречування була оприлюднена у 1994 р., а також подальші щорічні звіти МВС не містять інформації щодо всіх насильницьких злочинів. Обмежимо свій розгляд лише тяжким та найбільш поширеним кримінальним насильством.
Умисних вбивств у 2000 р. зареєстровано 4529, тобто 0,8% від загальної кількості всіх зареєстрованих злочинів, у 2001 р.- 4563, у 2002 р.- 4623, у 2003 р.- 4806. Порівняно з 1999 р., коли було зафіксовано 4896 вбивств, у 2000 р. їх кількість зменшилася на 8,1%. Але слід зауважити, що зменшення спостерігається вперше за роки незалежності України. До цього відповідний показник щорічно зростав, а в 1992 р. порівняно з 1991, кількість вбивств зросла на 26,7%. Наскільки ця статистика репрезентативна - інша річ0.
Внаслідок конфліктів, що виникали між злочинними кланами, протягом 1999 р. загинуло 286 осіб, серед них: 122 особи - керівники та підприємці приватних структур, 116 осіб - лідери й активні члени злочинних угруповань, 40 осіб - керівники державного сектора. Крім того, 65 осіб було поранено.
Ці цифри мало впливають на кримінальну статистику. Але їхній громадський резонанс та зухвалість вбивць значно погіршують загальну соціально - психологічну ситуацію в Україні. Вони підривають авторитет держави, стають небезпечним зразком для наслідування молодими правопорушниками та людьми з патологією психіки. Крім того, вуличні вбивства дедалі частіше скоюють загально небезпечним способом (вибухами, підпалами тощо).
В умовах глибокої економічної кризи особливу увагу привертають так звані економічні злочини. Вони складають третю кримінальну групу.