26668 (Боротьба зі злочинами, що вчиняються співробітниками Органів Внутрішніх Справ та їх профілактика), страница 11

- поширення практики прийому громадян в органах внутрішніх справ та безпосередньо за місцем їх проживання, у трудових колективах та громадських приймальнях;

- розробка системи матеріального і морального заохочення… [2].

Суворе дотримання статутних вимог у житті і діяльності служб та підрозділів було і лишається одним із найважливіших організаційних заходів для попередження правопорушень серед співробітників ОВС. Прагнучи до зміцнення службової дисципліни керівник повинен діяти чітко в межах закону і статутних вимог та відповідних нормативних документів МВС. При цьому має суворо дотримуватися правовий статус співробітника, забезпечуватись постійна турбота про його здоров’я, достойні матеріально-побутові умови життя, вивчення і послідовне вирішення їх правомірних потреб, здійснюватися захист від криміногенного негативного впливу і неправомірних дій з боку посадових осіб.

Важливо запровадити дієвий соціальний контроль за умовами проходження служби в органах внутрішніх справ. В числі його основних елементів можна виділити:

- науково обґрунтовані правові норми, що відповідають міжнародним стандартам, і які мають дістати свою реалізацію в законах, статутах, настановах, інструкціях, положеннях і наказах (нормативний елемент);

- реальний і послідовний контроль з боку керівників (начальників) за дотриманням співробітниками цих норм та правозастосовча практика стимулювання і, за потреби, ─ примусу до виконання чинного законодавства (організаційний елемент);

- громадська думка, оцінка і висновки про дотримання діючих норм права, формування в колективах співробітників ОВС позитивних установок на правомірну поведінку і, відповідно, негативного ставлення до неправомірної поведінки (психологічний елемент).

Системне використання цих елементів соціального контролю в зміцненні службової дисципліни, законності і порядку допомагає вирішувати і профілактичні завдання.

Особливе місце в попередженні злочинів, які вчиняються окремими співробітниками ОВС, належить засобам правозастосовчого впливу: дисциплінарним, адміністративним, кримінально-правовим, які не усувають соціальних причин злочинної поведінки, а лише впливають на психіку людей, стимулюючих належну поведінку або погрозою невідворотного покарання утримують від суспільно небезпечних діянь.

Особливо підкреслимо, що за вчинення злочинів чи інших правопорушень винні мусять нести особисту (персональну) відповідальність. Її не можна перекладати на начальників, тим самим провокуючи їх до приховування негативної (у тому числі й злочинної) поведінки підлеглих. Керівник мусить відповідати за прямі порушення, факти умисного потурання чи безконтрольності, але за умови, якщо буде доведена його особиста провина і не інакше як на підставі винесеної судом окремої ухвали. Крім цього рівень відповідальності має бути адекватним об’єктивним і суб’єктивним можливостям керівника.

Відомо, що ефективність попередження злочинів правовими засобами у першу чергу залежить від змісту законів, рівня правозастосовчої діяльності і якості роботи ОВС.

Збалансований розвиток економіки, зміцнення державних інститутів влади, вирішення соціальних проблем і стабілізація політичної ситуації в країні є головним, але не єдиним важелем у боротьбі зі злочинністю, у тому числі в органах внутрішніх справ. Саме взаємозв’язок загальної та спеціальної систем попередження протиправної діяльності мусить бути органічним і послідовним, оскільки неможливо засобами загального попередження вирішити проблему попередження окремих видів злочинів, так само як і лише засобами спеціального попередження неможливо вирішувати завдання подолання загальної злочинності взагалі і злочинності в системі МВС зокрема.

Суспільно-політичні процеси, що відбуваються в Україні з часу проголошення її державного суверенітету, формування незалежної демократичної правової держави вимагають нових підходів до забезпечення виховного впливу на людину, оновлення змісту, форм і методів цієї роботи.

Особливого значення набувають зміст та організація виховної роботи в органах внутрішніх справ. І це не випадково. Сьогодні ще не ліквідовані порушення законності з боку їх окремих співробітників, мають місце зловживання владою, приниження гідності та нехтування правами громадян. Це свідчить про те, що не кожен співробітник є взірцем ввічливості і тактовності, високої культури і чуйності, уважності та неупередженості при спілкуванні з громадянами. Усунення цих недоліків значною мірою визначатиме ставлення населення до системи МВС, позитивно впливатиме на рівень довіри до неї та підтримки суспільством діяльності правоохоронців.

Отже, потреба удосконалення виховного процесу, підвищення дієвості заходів виховного впливу на співробітників, забезпечення участі у цій справі керівних кадрів усіх рівнів, громадських формувань, колективу в цілому є одним із найнагальніших напрямів роботи з співробітниками ОВС.

Заходи виховного характеру являють собою сукупність засобів і способів впливу на свідомість людини при суворому дотриманні конституційних та загальнолюдських прав і свобод особистості. Основа виховання співробітників ОВС з метою попередження злочинів і фонових явищ – формування соціально корисних інтересів і потреб та сприяння якомога повнішому їх задоволенню, надання особам, які вчинили негативний проступок несвідомо чи в результаті допущеної помилки, педагогічної, психологічної чи соціальної допомоги.

Важливим засобом виховного впливу в колективах є особистий приклад керівників та активу громадських формувань у найсуворішому дотриманні чинного законодавства, статутів та відомчих приписів. Тому зміцнення дисципліни і попередження злочинів повинні тісно поєднуватися з рішучим усуненням аморальної і протиправної поведінки посадових осіб.

Базовими документами, що відносяться до системи відомчих нормативних актів, які мають загальнопрофілактичний вплив через певну мережу заходів організаційно-управлінського характеру є Положення про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України та Концепція виховної роботи у вищих навчальних закладах МВС України, Положення про психолого-педагогічне супроводження навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах МВС України і Положення про порядок організації та проведення виховної роботи з перемінним складом вищих навчальних закладів МВС України, якими визначаються стратегічні напрями, мета, завдання і форми виховної роботи, її планування, облік та звітність.

Виховна робота з персоналом системи МВС розглядається з наукових позицій у прикладному її значенні як багатофакторний, диференційований і багатоетапний напрям профілактичної діяльності, що має, по-перше, стримуючий від вчинення протиправних дій попереджувальний вплив на свідомість співробітників; по-друге, створює підґрунтя для формування і закріплення у співробітників стійких стереотипів законослухняної поведінки; по-третє, забезпечує високу громадянську свідомість і відповідальність щодо виконання покладених на них державою і суспільством обов’язків під час проходження служби в органах внутрішніх справ. Аналізуючи зміст виховної роботи з співробітниками ОВС, її складових частин, сформульованих у названих вище нормативних документах МВС, зокрема тих із них, що визначають її як комплекс організаційних, морально-психологічних, інформаційних, педагогічних, правових, культурно-просвітницьких, соціальних заходів тощо, спрямованих на розвиток у співробітників особистої відповідальності за свідоме виконання Конституції та законів України, вірності Присязі, безумовного дотримання Кодексу честі, високої духовної культури і моральних якостей, почуття патріотизму, державного світогляду, засвоєння морально-етичних норм поведінки [26].

Розглядаючи названі питання стосовно змісту та вимог виховної роботи в органах внутрішніх справ, її мети, завдань і способів реалізації автор має намір, спираючись на відповідний аналітичний матеріал проаналізувати та здійснити спробу визначити дієвість виховного впливу на свідомість співробітників у сукупності з іншими напрямами, формами, засобами і методами профілактичної діяльності – саме як запобіжну діяльність протидії злочинним та іншим протиправним проявам серед співробітників ОВС.

Утвердження високої внутрішньої духовності кожного співробітника ОВС, допомога у становленні його як особистості може здійснюватися з допомогою благодійного впливу християнської моралі, Церкви, потенціал яких використовується сьогодні ще не повною мірою. З огляду на історію розвитку суспільства, треба частіше залучати представників різних релігійних конфесій до патріотичного і духовно-морального виховання співробітників ОВС, що значно розширить можливості підвищення авторитету та престижу правоохоронної служби.

Попереджувальний вплив і нейтралізація причинного комплексу, що породжує злочинність деяких співробітників ОВС, мусить здійснюватися на трьох рівнях:

а) на рівні загального, що генерує злочинність в цілому;

б) на рівні особливого, що відрізняється специфічними рисами, характерними саме для злочинів, які вчиняються співробітниками ОВС як специфічними суб’єктами;

в) на рівні індивідуальному (одиничного), де відображається семантика негативних властивостей і якостей особи.

Відомо, що співробітники ОВС, особливо міліції, зазнають порівняно чи не найбільшого впливу частин криміналізованого суспільства, оскільки за специфікою своєї діяльності постійно контактують з представниками злочинного світу. Нестабільність і динамізм соціально-економічної напруги у суспільстві відбиваються на формуванні у частини з них негативних рис, спонукають до перосмислення ціннісних орієнтацій, домінуючих мотивів і “пріоритетів” у гіршому розумінні цього слова. Від цих та деяких інших обставин багато в чому залежить і ефективність службової діяльності співробітника. Отож, розрив між рівнем матеріальної забезпеченості та ступенем соціально-правової захищеності співробітників і значно зрослим службовим навантаженням на них досягає межі, за якою спостерігається висока імовірність психологічного та соціального зриву людини, що за певних обставин трансформується у правопорушення та злочини з боку частини співробітників ОВС. Тому нейтралізація і позбавлення цих негативних факторів у свою чергу сприяє усуненню деформації у свідомості співробітників і проявів їх неадекватної поведінки, що виливається в грубість, брутальність, зневажливе ставлення до затриманих, приниження їх гідності, амбіційність стосовно громадян, та інших відхилень у міжособистісних стосунках.

Значних змін потребує існуюча практика боротьби зі злочинністю в середовищі самих співробітників ОВС. Назріла потреба у додатковому перегляді та удосконаленні системи аналізу і накопичення інформації вчинених злочинів конкретними співробітниками, подолання високої їх латентності.

Серед документів МВС України, які мають загальноспрямовуюче та профілактичне значення для співробітників ОВС, спонукають його до зразкового виконання завдань та досягнення високих результатів правоохоронної діяльності можна назвати “Етичний кодекс співробітника ОВС”, схвалений колегією МВС України 5 жовтня 2000 року №7/КМ/8, Кодекс честі співробітника ОВС України, Звернення колегії МВС України до особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ.

Зокрема, положення цих документів сформульовані в межах правового простору, який визначається Конституцією і законами України, враховують інші нормативні акти держави, що регламентують діяльність системи МВС. У них також підтримуються принципи, закладені в Кодексі поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 року, Декларації про поліцію, прийнятої Парламентською Асамблеєю Ради Європи 8 травня 1979 року, Європейському кодексі поліцейської етики, прийнятому Комітетом міністрів Ради Європи 19 вересня 2001 року. В кінцевому підсумку вони спрямовані на забезпечення кожним співробітником свідомого дотримання при виконанні службових завдань та в особистому житті вимог Присяги співробітника органів МВС, відповідних своєму статусу та посадовому становищу етичних норм.

Практична реалізація та результативність дії згаданих документів у першу чергу залежить від постійної уваги до втілення їх положень у повсякденне життя керівниками усіх рівнів, передусім демонструючи власний приклад дотримання задекларованих етичних норм та зразкові власної поведінки.

У зв’язку з наявністю злочинності у сфері правоохоронної діяльності, існує нагальна потреба в розробці кримінологічної характеристики особистості злочинця, як злочинця особливого типу – співробітника правоохоронних органів, у тому числі й ОВС. Зокрема А.М. Варигін поділяє співробітників на певні класифікаційні групи (особи, які вчинили посадові злочини і злочини проти правосуддя, а також особи, які вчинили загальнокримінальні злочини) [26].

Для того, щоб здійснювати стримуючий вплив на мотивацію протиправної поведінки співробітників ОВС, потрібно виявити найтиповіші властивості соціально-психологічного механізму цих осіб і розробити найефективніші засоби спонукання їх до прогресивних змін особистості.

Тому при забезпеченні нейтралізації дії конкретних шкідливих мотивів в особистісній сфері співробітника, як наголошує В.В. Лунєєв, політичних, корисливих, насильницько-егоїстичних, анархістсько-індивідуалістських, легковажно-безвідповідальних, боягузницько-малодушницьких [45], варто зважати на специфіку злочинних дій співробітників ОВС, до яких, з точки зору Ю.А. Мерзлова можна віднести кар’єристські, відомчо-корпоративні, статусно-виконавчі, службово-корисливі та ідейні [54].

Усі специфічні мотиви, пов’язані з виконанням обов’язків по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, можна об’єднати в групу так званих “службістських” мотивів, характерних для злочинів, пов’язаних з перевищенням влади або службових повноважень, прагненням (всупереч власним об’єктивним можливостям і підготовці) виглядати професіоналом, вчинених із кар’єристських спонукань чи небажання ускладнювати стосунки з керівниками або колегами по роботі. Останні мотиви криміногенної поведінки найчастіше проявляються у вчиненні злочинів проти правосуддя: примушуванні давати показання, притягненні завідомо невинного до кримінальної відповідальності, завідомо незаконні затримання, привід або арешт тощо.

Не менш розповсюдженим є корисливий мотив, що демонструє прагнення задовольнити справжню чи уявну потребу в матеріальних благах, внутрішнє бажання особи до незаконного збагачення та отримання незаконної матеріальної чи іншої вигоди [54].