26668 (586670), страница 9
Текст из файла (страница 9)
Зазначимо, що на співробітників ОВС, які мають досить виражені корисливі мотиви в поведінці, в останні роки, що характеризуються складними соціально-економічними умовами життя, роблять певну ставку кримінальні структури з метою їх залучення на свій бік для розширення своїх можливостей у своєчасному отриманні інформації про оперативне реагування та дії правоохоронців. Для вирішення цього завдання застосовуються не стільки насильницькі методи чи погрози фізичної розправи стосовно співробітників чи їх близьких, скільки привабливі обіцянки про отримання компенсації за послуги та підкуп. Представники криміналітету добре розуміють, що встановлення сталих контактів з такими співробітниками значно спрощує активну протидію правоохоронним структурам і практично набуває формули “товар – гроші – товар”. У злочинців службово-корисливого типу не виникає серйозних внутрішніх протиріч, відсутні стримуючі морально-етичні установки. У практиці відомі непоодинокі факти, коли кримінальні угруповання, всебічно вивчивши особистість співробітника міліції, корисливої спрямованості, беззастережно пропонують йому виконувати для них роботу за обопільно визначену суму винагороди. При цьому гарантуються конфіденційність, надійність і конспіративність взаємин.
Ідеологія ж мотивації таких співробітників характеризується негативним ставленням до суспільних та загальнолюдських цінностей, державних інституцій, економічного ладу, способу життя. В основі мотиваційної сфери лежать деформовані ціннісні орієнтири, надмірно високі соціальні потреби та антисоціальна поведінка. Особливими рисами та симптомами, характерних для особистості службово-корисливої спрямованості, є відсутність глибоких інтересів позитивного характеру, прояви соціального паразитизму, чітко виражена антисоціальна спрямованість особистості, стійкість та переконаність у своїх низьких “принципах”, що іноді доходить майже до фанатизму. Як правило, співробітникам цього типу властиві сформованість і продуманість тактичних прийомів злочинної діяльності. Особи з такою мотивацією здебільшого виступають у ролі керівників або найактивніших і ініціативних учасників організованих злочинних угруповань.
На нашу думку, серед мотивів злочинів загальнокримінальної направленості, вчинених окремими співробітниками ОВС, найпоширенішими є: 1) корисливість; 2) прагнення до демонстрування своєї зверхності над іншими людьми; 3) хуліганські мотиви; 4) помста або ревнощі; 5) легковажно-безвідповідальні мотиви.
Слід зазначити, що зроблений аналіз мотиваційної сфери співробітників ОВС, скоївших злочини, носить трохи умовний характер, тому що він не може охопити розмаїття мотивів їх злочинної поведінки.
БОРОТЬБА ЗІ ЗЛОЧИНАМИ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ
СПІВРОБІТНИКАМИ ОВС ТА ЇХ ПРОФІЛАКТИКА
Кримінологічні попередження злочинів загального характеру
Актуальною проблемою вбачається посилення цілеспрямованої розробки проблематичних питань соціально-правового і кримінологічного наукового мислення, з урахуванням нових завдань і умов діяльності ОВС, негативного і позитивного досвіду попередження злочинів та інших правопорушень з боку окремих їх співробітників та концентрація уваги на формуванні кримінологічного мислення щодо цієї проблеми, на чіткому визначенні компетентного кола суб’єктів і учасників профілактичної діяльності.
Суттєве значення має те, що до цієї проблеми треба підходити як до реального явища, яке має свою природу, а не як до тимчасового прояву у специфічній сфері діяльності і особливих правовідносин. Тому важливо з цього приводу мати не побутове, а професійне кримінологічне мислення, яке співіснує з правовими феноменами і в процесі цієї взаємодії забезпечує реалізацію профілактичної діяльності, враховуючи специфіку і особливу систему правового регулювання та взаємовідносин. Особливу увагу в цій діяльності треба приділити розгляду самого процесу попередження злочинів у середовищі співробітників ОВС у динаміці, з урахуванням умов функціонування об’єкту, його позицій, учасників, справжніх причинно-наслідкових зв’язків, реальних протиріч, що мають місце у самій системі та за її межами у суспільстві. У тому числі мусять братися до уваги особливості соціальної структури населення, неспівпадання інтересів окремих співробітників з інтересами системи, у якій вони працюють, а також з інтересами різних соціальних груп, які поповнюють склад ОВС. Не слід забувати і про визначення справжніх пріоритетів запобіжного впливу як соціального, так і спеціального характеру та засобів попередження не виключаючи методів переконання, виховання, а за потреби – і примусу. Розробка методик організації, планування та реалізації на практиці профілактичного впливу, своєчасне розпізнавання і виявлення проблемних ситуацій, прогнозування та вибору способів проведення запобіжних заходів, поетапне вирішення прикладних завдань теж дасть свої позитивні наслідки.
Для глибокого вивчення проблеми попередження злочинів серед співробітників ОВС, є потреба розглянути та проаналізувати точки зору вчених та практиків на цю проблему. Литвак О.М. вважає, що попередження злочинності розглядається як система заходів, що їх вживає суспільство для того, щоб стримати її зростання і, по можливості, знизити реальний рівень шляхом усунення і нейтралізації причин та умов, що їй сприяють, (профілактика), чи через запобігання та припинення окремих конкретних злочинів. При цьому він розмежовує загальносоціальне попередження із спеціально-кримінологічним попередженням та репресивною діяльністю держави щодо подолання злочинності. Одночасно підкреслює якісні відмінності попереджувальної діяльності, яка орієнтується на досягнення мети без застосування примусу [28]. Протилежну думку стосовно розширення кола суб’єктів попереджувальної діяльності має В.В. Голіна, який розглядає спеціально-кримінологічне попередження злочинів як сукупність самостійних, але внутрішньо пов’язаних між собою і доповнюючих один одного напрямів боротьби зі злочинністю, змістом яких є діяльність державних органів, громадських організацій і громадян у розробці та реалізації заходів, спрямованих на попередження виникнення, обмеження, усунення криміногенних явищ і процесів, що створюють злочинну детермінацію, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки. Зокрема він вважає, що суб’єктами спеціально-кримінологічного попередження злочинів є законодавчі, виконавчо-розпорядчі, державні координуючі, правоохоронні та правозастосовчі органи, органи державного, культурно-виховного і господарського управління, навчальні, медичні, релігійні й інші органи, організації та установи, воєнізовані формування, громадські організації, рухи, фонди, соціальні групи, об’єднання громадян, батьків, родичі, сусіди тощо [46]. А з позиції В.Д. Малкова і А.Ф. Токарєва попередження злочинів розглядається в широкому (загальносоціальному) і вузькому (спеціально-кримінологічному) аспектах, де загальносоціальним попередженням вважається функціонування усіх позитивних соціальних інститутів (економічних, політичних, виховних, ідеологічних тощо), потенціал яких реалізується опосередковано. До того ж загальносоціальне попередження слугує основою, фундаментом спеціально-кримінологічного (спеціального) попередження, тобто заходів, прямо і безпосередньо спрямованих на виявлення на ранніх стадіях процесів формування злочинної поведінки та недопущення злочинів. І, як справедливо вважають ці автори, чим досконаліше загальносоціальне попередження злочинів, тим у подальшому звужується поле діяльності для їх спеціально-кримінологічного попередження. Водночас автори висловлюють точку зору на спеціально-кримінологічне попередження злочинів як на діяльність спеціальних державних і недержавних органів, а також їх представників, спрямовану на виявлення і усунення детермінантів злочинів, здійснення позитивного регулюючого впливу на осіб з кримінально-орієнтованим способом життя і поведінки, з метою добровільної відмови на замах, готування чи припинення незакінченого, триваючого чи продовжуваного злочину [46].
Входячи з поняття попередження злочинності як однієї з найважливіших галузей соціального регулювання, управління і контролю, що забезпечує упорядкованість суспільних відносин шляхом недопущення небезпечних посягань на них як складного комплексу різноманітних заходів упереджувальної дії на все, що породжує, відтворює злочинність як соціально негативне явище, визначає її тенденції, якісні та кількісні характеристики відповідно до рівня, масштабу, змісту, стадій та інших підґрунть і ознак, на нашу думку, можна виділити різноманітні види і форми цієї діяльності, серед яких – попередження злочинів, що вчиняються співробітниками ОВС.
У зв’язку з цим варто констатувати численні різновиди попереджувальних заходів, що являють собою найдієвіший шлях боротьби зі злочинністю. Увесь їх арсенал дозволяє виявляти, нейтралізувати та блокувати витоки злочинної діяльності з метою недопущення настання небезпечних і шкідливих наслідків. Як зазначає А.І. Алєксєєв, “попередження злочинів дає можливість вирішувати завдання боротьби зі злочинністю найгуманнішими способами, з найменшими втратами для суспільства, зокрема без включення на “повну силу” складного механізму кримінальної юстиції і без застосування такої гострої форми державного примусу, як кримінальне покарання” [37].
На наш погляд, саме такі позиції повинні підтримуватись і впроваджуватись у попереджувальну діяльність серед співробітників ОВС України.
Таким чином, загальне попередження злочинності серед співробітників ОВС мусить розглядатися в контексті загальносоціальних заходів як система дій, спрямована на усунення процесів детермінації, що впливають на все населення та поділяються за різними соціальними, економічними та іншими критеріями і збільшують імовірність злочинної поведінки групи населення чи окремих громадян, які підпадають під їх вплив.
Розглядаючи спеціально-кримінологічні заходи попередження злочинності серед співробітників ОВС, слід сказати, що на відміну від загальносоціальних, вони здійснюються більш конкретно та спрямовано. Передусім, вони вирішують завдання усунення, мінімізації або в цілому нейтралізації криміногенних факторів. Спеціальна визначеність для виявлення і усунення причин є основною ознакою. Поряд з цим спеціально-кримінологічні заходи попередження містять у собі такі додаткові засоби недопущення кримінально-караних діянь, як добровільна відмова від задуманого чи припинення розпочатого злочину. Вони мають часові рамки, локалізовані у часі та просторі, природно доповнюють і конкретизують загальносоціальні заходи.
Певна протидія вчиненню злочинів співробітниками ОВС здійснюється з боку так званих неспеціалізованих суб’єктів попередження законодавчої та виконавчої влади, її структурних органів та установ, а також органів судової влади та інших органів державного контролю тощо. Усі вони в межах своєї компетенції здійснюють функції державно-правового управління системою МВС і безпосередньо на різних рівнях проводять цілеспрямовані заходи попередження злочинності в цілому в різних суспільних інституціях, у тому числі і в органах внутрішніх справ. До даного виду суб’єктів попередження також можна віднести і різноманітні формування та об’єднання громадян, які теж можуть здійснювати виховно-профілактичну роботу. А особливу роль у цій сфері попередження відіграють суди. Вони виявляють причини і умови вчинення злочинів співробітниками ОВС, реагують на факти невиконання їх обов’язків, оцінюють стан і ефективність профілактичної роботи безпосередньо в системі МВС з точки зору законності, повноти і своєчасності.
При виявленні фактів ігнорування відповідних документів чи приписів щодо вжиття конкретних заходів суд виносить окремі ухвали (постанови) на адресу керівників ОВС чи їх окремих підрозділів або служб.
До числа спеціалізованих суб’єктів попередження злочинів серед співробітників ОВС, на наш погляд, можна віднести лише суб’єкт із числа владних державних структур. Ці висновки випливають передусім з того, що самі органи внутрішніх справ та їх співробітники за специфікою своєї служби теж є державними суб’єктами попередження злочинності, а тому здійснювати цю діяльність стосовно їх самих на достатньому професійному рівні можуть лише уповноважені державою органи, організації та установи, компетентні вирішувати ці завдання і які мають на це визначене законом право. Для цих компетентних органів попередження злочинів в цілому, у тому числі й серед співробітників ОВС, є або основною, або однією із основних (профілюючих) функцій, виконанням яких вони професійно займаються. Це передусім правоохоронні органи, що здійснюють контроль і нагляд за виконанням законів і підзаконних актів у системі ОВС, у встановленому законом порядку реагують на факти їх порушення, притягують до відповідальності винних осіб з числа співробітників ОВС, виявляють причини та умови злочинності в системі і здійснюють заходи їх усунення.
З практичної точки зору значимішими етапами попередження злочинів варто вважати ті, які у відповідності із розвитком криміналізації співробітників і її конкретними проявами являють собою дієві контрзаходи протидії заходам на етапах профілактики, відвернення та припинення злочинної діяльності.
З цієї точки зору профілактика злочинної поведінки серед співробітників ОВС являє собою заходи по виявленню та усуненню причин, умов, обставин та факторів, інших детермінант злочинності в специфічному, чітко рекомендованому щодо своїх дій, середовищі співробітників ОВС.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
