Засоби, які використовують в системі ветеринарно-санітарних заходів обов» язково повинні бути безпечними для тварин і людей, не пошкоджувати знезаражуваних предметів і не залишати неприємних запахів.

Дезинфекція – комплекс прийомів і методів, спрямованих на знищення або інактивацію збудників інфекційних захворювань у зовнішньому середовищі і на поверхні тіла хворої тварини.

Завдання дезинфекції – порушення процесу передачі збудників інфекції знезаражуванням різних об’єктів зовнішнього середовища, забруднених виділеннями хворих тварин.

Дезінфекція складається у двох послідовно здійснюваних заходів:

а) механічного очищення обробляючих поверхонь; б) власне дезинфекції знешкоджуючими засобами.

Розрізняють дезінфекцію профілактичну і вимушену. Профілактична дезинфекція проводиться з метою знищення або знезараження умовно патогенних мікробів або хвороботворних збудників, які виділяються хворими тваринами без видимих клінічних змін, або мікробоносіями. Профілактичну дезінфекцію проводять два рази на рік (весною та осінню) одночасно з ремонтом приміщень та обладнання.

Вимушена дезінфекція включає дезінфекцію біжучу і заключну. Біжучу дезінфекцію проводять з моменту виникнення захворювання до його ліквідації, в терміни, передбачені для кожної інфекційної хвороби. Заключну дезінфекцію здійснюють після ліквідації інфекційного захворювання перед зняттям карантину.

При хворобах викликаних спороутворюючими мікроорганізмами, в приміщеннях, де знаходились хворі тварини, після механічної очистки і дезинфекції знімають дерев’яну підлогу і під нею верхній шар землі. Очищену поверхню знезаражують хлорним вапном. Після дезинфекції внутрішнє обладнання приміщень дезінфікують гарячим 2% – ним розчином кальцинованої соди або 0,5- 1% – ним розчином їдкого натру і після цього проводять повторну дезінфекцію всього приміщення.

Гній від тварин, хворих і підозрілих на захворювання сибіркою, емкаром, сапом та іншими особливо небезпечними хворобами після попереднього зволоження дезрозчином спалюють. При хворобах, викликаних неспороутворюючими мікробами гній знезаражують біотермічним методом.

Дезінсекція – захід спрямований на знищення ектопаразитів тварин (комах, кліщів, тощо).

Для обробки тварин і тваринницьких приміщень застосовують дезрозчини, інсектицидні дими та аерозолі. перед застосуванням деззасобів проводять механічне очищення тваринницьких приміщень і території ферми від гною, сміття, змивають гарячою водою годівниці, обладнання та інвентар.

Дератизація – знищення гризунів за допомогою механічних, біологічних, бактеріологічних і хімічних методів. Механічний метод боротьби з гризунами (щурами, мишами) – їх відловлювання за допомогою різних пристосувань. Суть бактеріологічного методу полягає в штучному зараженні гризунів бактеріями, які викликають їх загибель. Найбільш ефективні препарати для дератизації – зоокумарин, фосфід цинку, монофторин, бактокумарин, ратиндан. Для знищення гризунів застосовують хімічні отруйні речовини у вигляді газів (газація нор, гнізд, зерносховищ).

Біологічний метод боротьби з гризунами полягає у використанні природних ворогів – котів, собак, їжаків.

Дезинвазію проводять з ціллю знищення яєць і личинок гельмінтів і ооцист кокцидій у зовнішньому середовищі.

В тваринницьких приміщеннях, де проводять профілактичну дезинвазію, останню поєднують із проведенням профілактичної дезинфекції. З такою ціллю для дезинфекції використовують тільки такі дезинфікуючі засоби, які застосовуються в гарячому (70–80) вигляді.

Чергову дезинвазію проводять в обов’язковому порядку після дегельмінтизації тварин і повторюють її після кожної чергової дегельмінтизації.

Заключну дезинвазію приміщень проводять після виздоровлення всіх тварин або після виводу з приміщень всіх хворих тварин. Способи і режим заключної дезинвазії такі ж, як і для біжучої дезинвазії при відповідних гельмінтозах.

Дезинвазії, як і дезинфекції, повинні передувати механічна очистка приміщень, прибирання гною, залишків корму і т. п. Після дезинвазії провітрюють приміщення, годівниці і поїлки промивають водою, проводять побілку, дезинфікують інвентар і предмети догляду за тваринами.

Для дезинвазії рекомендуються:

• при аскаридозі свиней і параскаридозі коней: 10%-а гаряча емульсія ксилонафта при експозиції 3 години; 5% – ний гарячий розчин їдкого натру або калію при експозиції 6 годин. Вказані розчини слід застосовувати двократно, з годинним інтервалом, з розрахунку 0,5 л на 1 м обеззараженої площі при кожній обробці.

• при трихоцефальозах: 5% – ний розчин карболової кислоти; 4% – ний горячий (70–80) розчин ідкого натру; 3%- а емульсія технічного ортохлорфенола. Ці засоби застосовують при розрахунку 1 л розчину на 1 м площі при експозиції 3 год.

• при стронгілятозах: 3-%-ний розчин однохлористого йоду; 5%-на емульсія ксилонафта або дезинфекційного криоліну; 5% на сірчано-карболова суміш; 1% на емульсія технічного ортохлорфенола; все з розрахунку 1 л розчину на 1 м поверхні, яка обеззаражується, при експозиції 1 год.

• при стронгільозах: 3%-ий розчин карболової кислоти; 1% – на емульсія ортохлорфенола технічного при експозиції 1 год. і витраті розчину 1 л на 1 м площі.

Клітки, в яких проводилася дегельмінтизація тварин, дезинвазують шляхом обпалювання паяльною лампою.

Гній від тварин інвазований яйцями і личинками гельмінтів або ооцистами кокцидій, піддають знезараженню біотермічним шляхом.

Метод ґрунтується на виникненні в штабелі гною під впливом життєдіяльності термогенних мікробів високої температури, яка згубно діє на збудників інфекційних та інвазійних хвороб тварин, а також на личинки мух. Сухий гній обов’язково зволожують: 10–15 л. води на 1 м (не більше 70% вологості). В холодну пору року доцільно використовувати теплу воду. В штабелі коров’ячого гною без підстилки температура досягає 40 С, кінського –75 С, овечого 65 С. Гній забруднений збудниками спороутворюючих бактерій спалюють.

Для знезаражування гною в ТзОВ ім. Б. Хмельницького відведено ізольоване місце (площадка з твердим покриттям) 200 м від тваринницьких будівель та водойм.

Методика: На площадку кладуть незаражений гній шаром 50–60 см, а на нього складають заражений гній висотою до 2-х і шириною 2–2,5 м. Довжина штабелю довільна. Зверху і з боків гній покривають землею, тирсою або торфом шаром не менше 20 см влітку і 40 см взимку. Це запобігає висиханню і вивітрюванню гною, в ньому більш інтенсивно відбувається біотермічні процеси. В теплу пору року гній витримують в штабелі 1 місяць, в холодну – 2-місяці. Якщо гній в штабелі промерз, то його витримують в штабелі до розмерзання.

Висновки і пропозиції виробництву

1. Екстенсефективність препарату інтермектин в рекомендованих дозах є високою при гельмінтозах свиней і за результатами проведених досліджень становила 100%, тоді як екстенсефективність бровальзену в середньому дорівнювала 92,45%.

2.Інтермектин у дослідах з використанням мікроядерного тесту не виявив мутагенної дії на організм поросят.

3. Економічна ефективність лікування гельмінтозів (асоціативних нематодозів) свиней препаратом інтермектин згідно наших досліджень на 1 тварину була більшою ніж при лікуванні бровальзеном, і становила 2,25 грн. у день.

Пропозиції виробництву.

1. Надалі періодично проводити гельмінтологічне обстеження свиней з використанням гельмінтоовоскопії, при виявленні яєць гельмінтів здійснити дегельмінтизацію всього свинопоголів’я.

2. Для подальшої дегельмінтизації рекомендуємо використовувати інтермектин.

3. Після дегельмінтизації здійснювати ретельне механічне очищення приміщення свиноферми від залишків фекалій, бруду тощо, з наступним проведенням дезінвазії оточуючого середовища рекомендованими препаратами ().

4. Систематично щороку виконувати профілактичну дегельмінтизацію свиней в ТзОВ ім. Б. Хмельницького (весною та восени).

5. Для запобігання захворювання свиней гельмінтозами завозити тварин тільки з благополучних господарств,

6. Лікарю ветеринарної медицини проводити роз'яснювальну роботу серед працюючого персоналу свиноферми щодо дотримання ветеринарно-санітарних вимог.

Список використаної літератури

1. Антіпов А.А., Пономар С.І. Сравнительная еффективность некоторих антигельминтиков при смешанной нематодозной инвазии свиней // Информ. бюл. ин-та експ. клин. вет. мед.-Харьков. – 1995.-С. 235.

2. Антіпов А.А. Пономар С.І. Ефективність препаратів авермектину, при нематодозах свиней // Ветеринарна медицина України. – 1998.– №1.-С. 20.

3. Антіпов А.А., Аскаридоз свиней та заходи боротьби з ним // Здоров» я тварин і ліки. – 2002.– №3.-С. 11.

4. Артеменко Ю.Г. Гельмінтози. Підступний ворог // Ветеринарна медицина України. – 1996.-С. 26.

5. Артеменко Ю.Г., Антіпов А.А., Сафіулін Р.Т. Щодо епізоотології метастронгільозу свиней та біології його збудників // Ветеринарна медицина України. – 1997.– №3.-С. 30–31.

6. Артеменко Ю.Г., Артеменко Л.П. Організація заходів боротьби з трихінельозом // Ветеринарна медицина України. –2000.– №11.-С. 26–27.

7. Апатенко В.М. Ветеринарна імунологія та імунопатологія. К: Урожай, 1994. – 128 с.

8. Бекиш О-Я.Л., Калинин Л.В., Степанов А.В. Мутагенное влияние инвазии нематод на наследственний аппарат хозяина // ХІ конф. Укр. общ. паразит. – К. – 1993. – С. 103.

9. Бут В. Новий ендоектопаразитоцидний препарат дектомакс проти аскаридозу свиней // Ветеринарна медицина України. – 1998.– №7. – С. 28.

10. Березовський А.В. Антигельмінтні препарати на основі фенбендазолу // Ветеринарна медицина України. – 1996.– №2.-С. 42.

11. Березовский А.В. Препарати для ветеринарной медицини. – К.: Урожай, 1995. – 208 с.

12. Галат В. Інвазійні хвороби, профілактика і лікування // Ветеринарна медицина України. – 1998.– №4.-С. 42–43.

13. Довідник з охорони праці в сільському господарстві (запитання і відповіді) /С.Д. Лехман, В.П. Целинський, С.М. Козирев та ін. За ред. С.ДЛехмана. – К.: Урожай, 1990. – 400 с.

14. Законодавство України про охорону праці (у трьох томах), т. 1. – Київ, 1995. – 558 с.

15. Короленко Л.С., Шендрик Л.І., Хорошун Р.В., Маценко О.О. Антигельмінтні та імуностимулювальні властивості левомізолу 8%-го при змішаних гельмінтозах // Ветеринарна медицина України. – 2001.– №4.-С. 20–21.

16. Лейкина Е.С. Иммунологический аспект взаимоотношений в системе хозяин-паразит. Паразитология (Теоретические и прикладние проблеми). – К.: Наукова думка, 1985.-С. 64.

17. Лук’яненко Т.А., Двоймос Г.М., Березовський А.В. Біологічні аспекти профілактики нематодозів // Ветеринарна медицина України. – 2000.– №7.-С. 32–33.

18. Манжос А.Ф. Зоопаразитоценози свиней в хозяйствах Украини // Мат. ІУ сьезда паразитоценологов Украини.-Харьков, 1995. – 84 с.

19. Методичні рекомендації з профілактики і ліквідації кишечних нематодозів свиней /Секретарюк К.В., Юськів І.Д., Данко М.М. та інші / Кафедра паразитології та рибництва ЛДАВМ ім.С.З. Гжицького, Львів, 2000. – 16 с.

20.Нікітенко А.М., Козак М.В., Малина В.В. Стимуляція природної резистентності та продуктивності свиней, – Львів.: ЛА «Піраміда», 2001.-С. 70–72.

21. Поживіл А., Горжеєв В. Концепція боротьби з гельмінтозами тварин // Ветеринарна медицина України. – 2002.– №4.-С. 20–21.

22. Пономар С., Нікітенко А. Препарати тимусу у профілактиці та лікуванні нематодозів свиней // Твар. Укр. 1998.– №2.-С. 17–18.

23. Пономар С. Імуностимулюючі засоби для терапії та профілактики нематодозної інвазії у свиней // Твар. Укр. – 1991.– №1.-С. 19.

24. Пономар С., Антіпов А. Епізоотологія нематодозів свиней в Україні // Ветеринарна медицина України. – 1998.– №5.-С. 30–31.

25. Пономар С. Артеменко Ю. Про терапевтичну доцільність імунотерапії при нематодозах свиней // Ветеринарна медицина України. – 1997.– №12.-С. 30.

26. Сафіуллін Р., Антіпов А., Щербина Н. Терапевтична та економічна ефективність альбендазолу // Тваринництво України – 1998.– №1. – С. 18–19.

27. Сварчевський О.А. Цитогенетична дія Askaris suum та немотоцидних антигельмінтиків за експериментального спонтанного аскаридозу: Автореферат дис… канд. вет. наук – Біла Церква. – 2000. – 18 с.

28. Секретарюк К.В., Угрин І.М., Зеленюх А.І. Вплив мінеральних добрив та івомеку на розвиток яєць гео- і біогельмінтів в умовах лабораторії // Тези доп. 49-ї наук. виробн. конф.-Львів, 1992.-С. 33.

29. Секретарюк К.В., Стибель В.В., Сєднєва І.А. Вплив експериментального аскаридозу на цитогенетичний гомеостаз поросят // Ветеринарна медицина України. – 1997.– №1.-С. 12–13.

30. Секретарюк К.В. Вплив аскаридозу свиней на геном соматичних клітин та імунологічну реактивність. // Ветеринарна медицина України. – 1997.– №8.-С. 24.

31. Сопрунов Ф.Ф. Биохимические аспекти возникновения паразитизма у человека // Паразити и паразитози человека и животних. К.» Наукова думка», 1982.-С. 47–56.

32. Стибель В.В. Експериментальний аскаридоз: цитогенетичні, імунологічні та біохімічні зміни у поросят і показники мутагенності Askaris snum та авермектинів: Автореферат дис… канд. вет. наук 16.00.11/ Білоцерк. держ. агр. універс. – Біла Церква, 1996. – 21 с.

32. Темний М., Шеховцов В. Стан гуморального імунітету в поросят при трихоцефальозі та ефективність флюбенолу // Ветеринарна медицина України. – 1998.– №9.-С. 20.

34. Хом» як Р.В., Періг Ж.Г., Кружель Н.Т. та інші. Дослідження нових лікарських форм антигельмінтиків з альбендазолом // Ветеринарна медицина України. – 2001.– №2.-С. 14–15.

35. Чернуха В.К., Гостев Д.И. К вопросу эпизоотологии ассоциативных кишечных инвазий у свиней в хозяйствах лесостепи Украины // Матер.1У съезда паразитоценологов Украины. – Харьков. – 1995. - С. 159–160.

36. Абуладзе К.И., Демидов Н.В. Паразитология и инвазионные болезни сельскохозяйственных животных. – М.: Агропромиздат, 1990. – С. 156–162.

37. Артеменко Ю.Г. Трихинелльоз и эхинококкоз животных в Украинской СССР. Эпизоотология и меры борьбы: Автореферат дис… д-ра вет. наук, 03.00.20/-М. – 1987. – 50 с.

38. Архипов И.А. Эффективность противопаразитарных мероприятий // Ветеринария. – 1999.– №3.-С. 26–27.

39. Голосов И.М., Кузнецов А.Ф., Гольджштейн Р.С. Гигиена содержания свиней на фермах и комплексах.-Ленинград.: Колос, 1982. – 216 с.

40. Даугалиева Э.Х, Курочкина К.Г., Аринкин А.В. Особенности иммунитета животных при гельминтозах // Ветеринария. – 1996.– №7.-С. 37–38.

41. Даугалиева Э.Х., Филиппов В.В. Имунный статус и пути его коррекции при гельминтозах сельскохозяйственных животных.-М.: Агропромиздат, 1991. – 188 с.

42. Котельников Г.А. Гельминтологические исследования животных и окружающей среды.-М.: Колос, 1984.-С. 60–61.

43. Котельников Г.А. Гельминтологические исследования окружающей среды. М.: Росагропомиздат, 1991.-С. 16–17.

44. Мозговой А.А. Гельминты домашних и диких свиней и вызванные ими заболевания. М.: «Наука», 1967. – 540 с.

45Мясцова Т.Я. Отношение в системе паразит – хозяин и профилактика кишечных нематодозов свиней: Автореферат дис… – Минск. – 1986. – 24 с.

46. Олехнович Н.И. Ассоциативные паразитозы желудочно-кишечного тракта свиней в Белоруси и меры борьбы сними: Автореферат дис…канд. вет. наук – Ми. – 1990. – 22 с.

47. Орлов И.В. Исследование по охране окружающей среды от загрязнения инвазионными стадиями гельминтов // Работы по гельминтологии. Мат.засед. посвящ. 100-летию со дня рождения акад. К.И. Скрябина.-М.: Наука, 1981.-С. 137–145.

48. Орлов Ф.М. Болезни свиней: Изд. 3-е, перераб. и доп. – М.: «» Колос», 1970. – 432 с.

49. Рыжиков К.М. Определитель гельминтов домашних и диких свиней. М.: «Наука», 1983. – 168 с.

50. Пономарь С.И., Даугалиева Э.Х. Комплексная терапия свиней, зараженных аскаридами и трихоцефалами, с приминением иммуномодулирующих средств // Бюлл. всесоюз. ин-та гельминт. – 1990.-Вып.54.-С. 97.

51. Сайфуллов И.С. Мамержанов С.И. Экономическая эффективность дегельминтации свиней при аскаридозе // Ветеринария. – 1983.– №2.-С. 43–45.

52. Сафиуллин Р.Т., Юнисова Н.Ю. Влияние експериментального аскаридоза и эзофагостомоза на качество мяса свиней // Ветеринария. – 1996.– №1.-С. 52–54.

53. Сафиуллин Р.Т. Экономический ущерб от снижения качества продукции свиней при аскаридозе // Бюллетень Всесоюзного института гельминт. – 1988.– №49.-С. 51–53.

54. Сафиуллин Р.Т. Действие тетрамизола и левамизола при кишечных нематодозах свиней // Свиноводство. – 2001.– №3.-С. 22–23.

55. Сидоркин В. Новое лекарственное средство для борьбы с паразитарными заболеваниями свиней. // Свиноводство. – 2001.– №5.-С. 23–24.

56. Филиппов В.В. Эпизоотология гельминтозов сельскохозяйственных животных.-М.: ВО «Агропромиздат», 1988. – 207 с.

57. Якубовский М.В. Ранняя химиопрофилактика нематодозов порсят // Ветеринария. – 1985.– №12.-С. 45–47.

58. Якубовский М.В., Мясцова Т.Я. Эффективность инвермектина для профилактики нематодозов свиней // Вет. наука производству. – 1990.– №8. - С. 133–136.

59. Якубовский М.В., Ятусевич А.И. Паразитарные болезни свиней и их профилактика. – Минск: Урожай, 1987. – 143 с.