1310 (Кредитний ризик комерційного банку та способи його мінімізації), страница 4

Диверсифікація – це спосіб мінімізації кредитного ризику на рівні загального портфелю банківських позик. В основі такого управління може лежати розпорошення виданих банком кредитів, згрупованих за певними якісними критеріями — величини, строків, наявності забезпечення, виду позичальників, їх галузевої належності, форми власності, фінансового стану та низки інших, що загалом дозволяє банку знизити ризик можливих втрат, пов’язаних із кредитною операцією.

Диверсифікація позикового портфеля є найбільш простим і дешевим методом хеджування ризику неплатежу по позиці.

Основними способами, що застосовуються для забезпечення достатньої диверсифікації позичкового портфеля, є наступні:

1. диверсифікація позичальників може здійснюватися через пряме встановлення лімітів для всіх позичальників даної групи (наприклад, для населення по споживчих позиках) в абсолютній сумі або по сукупній питомій вазі в позиковому портфелі банку;

2. диверсифікація забезпечення, що приймається по позиках;

3. застосування різних видів процентних ставок і способів нарахування і сплати процентів по позиках;

4. диверсифікація кредитного портфеля по термінах має особливе значення, оскільки процентні ставки по позиках різної терміновості схильні до різних розмірів коливань і рівень непрямих ділових ризиків позичальника, що приймаються на себе, також істотно залежить від терміну позики. Реалізація даного аспекту управління ризиком неплатежу по позиці здійснюється в руслі кредитної політики, що проводиться банком. Так, у разі орієнтації банку на позики довгострокового характеру, маючи риси інвестиційного кредиту, розумним є включення в позиковий портфель короткострокових позик, які будуть балансувати структуру портфеля. Крім того, недостатня збалансованість позикового портфеля може бути частково компенсована за рахунок відповідного структурування портфелів інших активів, але з таким розрахунком, щоб забезпечити оптимальний баланс термінів по всьому портфелю активів загалом. Належний рівень диверсифікації позикового портфеля є хорошим способом страхування ризику, але застосування тільки цього методу явно недостатньо.

Проте існують також вигоди від спеціа­лізації у наданні позик. Таким чином банки краще вивчають особливості надання тих позичок, на яких вони спеціалізуються. Банки вимушені балансувати між вигодами і витратами, здійснюючи водночас і диверсифікацію, і спеціалізацію [25].

Створення резервів на покриття ймовірних втрат за кредитними операціями являє собою спосіб зниження ступеня ризику. В Україні формування таких резервів є обов‘язковим і регулюється положенням НБУ від 27 березня 1998 року “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків”. Комерційні банки зобов‘язані створювати резерви для відшкодування втрат за основним боргом за усіма видами кредитів. Не створюються резерви за бюджетними кредитами і депозитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного банку. Враховуючи зміни які затверджені постановою НБУ від 16 грудня 1998 року резерви поділяються на: “резерв під стандартну заборгованість за позиками” та “резерв під нестандартну заборгованість” (раніше загальний резерв і спеціальний резерв).

Основною проблемою при створенні резерву на покриття імовірних затрат є оцінювання потенційних наслідків ризику. Для розрахунку розмірів резервів кредити класифікують за двома критеріями. За фінансовим станом позичальника, другий критерій – це характер погашення позичальником заборгованості за кредитом і процентів:

• добре — якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються у встановлені строки, та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

• слабке — якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

• недостатнє — якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість:

• гарантій (гарантій Кабінету Міністрів України; гарантій банків, зареєстрованих як юридичні особи у країнах, віднесених до категорії А;

• застави (грошових вкладів і депозитів позичальника, які розміщені у банку, що надає кредити; майна та майнових прав позичальника).

У розрахунок розміру резерву вартість заставленого майна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50 відсотків вартості, визначеної договором застави. У розрахунок розміру резерву за кредитами, наданими під заставу державних цінних паперів, включається вартість застави, визначеної договором застави, але не більше реальної (ринкової) вартості.

За кредитами, класифікованими як "безнадійні" вартість застави враховується так: за кредитами, якщо прострочена заборгованість (або загальний строк пролонгації) стано­вить від 180 до 360 днів, до розрахунку резерву приймається не більше 25% вартості майна та майнових прав, визначеної договором застави, якщо пере­вищує 360 днів - резерв формується на всю суму основного боргу за кредитом, незалежно від наявності застави.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класи­фікується за групами (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Класифікація кредитів

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів. Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної за­боргованості за групами ризику та встановленого рівня резерву.

Таблиця 1.4.

Рівні резерву по групах кредитів

Резерв під стандартну заборгованість за позиками формується щоквартально за рахунок прибутку минулого року. Резерв під нестандартну заборгованість – за рахунок витрат у кварталі, в якому надали кредит. В разі зменшення розрахункового розміру резерву надлишкову суму банк направляє на збільшення доходів.

Оцінка кредитоспроможності позичальника здійснюється на другому етапі процесу кредитування. Вона передбачає здійснення якісної і кількісної оцінки позичальника з метою оцінки ступеню кредитного ризику. Завдяки оцінці кредитоспроможності здійснюється відсів кредитів, які протирічать кредитній політиці банку.

Зовнішні способи зниження ризику (передача ризику) свідчать про те, що банк передає відповідальність за кредитний ризик (повністю чи частково) комусь іншому, прагне розподілити ризик серед головних суб'єктів чи, напри­клад, передати його страховій компанії [40, 33, 27].

Розподіл ризику полягає в тому, щоб, наприклад, покласти певну частку відповідальності за ризик на того співучасника кредитного проекту (в рамках банківського консорціуму), який краще, ніж інші, здатний його контролювати. Зменшення кредитного ризику банку шляхом його розподілу між кількома забезпечується завдяки зменшенню обсягу позички для даного банку і відповідно можливих втрат при неповерненні останньої. Розподіл ризику може здійснюватись як за конкретною кредитною угодою, так і при більших обсягах операцій. Ризик між банками може розподілятись непропорційно, тому безпосереднім учасникам проекту рекомендується, зокрема, під час проведення переговорів проявити максимальну гнучкість сто­совно того, яку частку ризику вони згодні взяти на себе.

Сутність зовнішнього страхування ризику полягає в тому, що кредитор готовий відмовитися від частини доходів, аби уник­нути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження рівня ризику до нуля. Страхування кредитних ризиків є одним із найпоширеніших способів зниження його рівня.

За рубежем практикують дві основні форми кредитного страхування – страхування власне кредитів та страхування застави під отримання кредитів. Перший вид страхування передбачає для банку роль страхувальника, який захищає власні інтереси. Банк отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником своїх зобов’язань. Сума страхових внесків враховується при встановленні ставки відсотка за кредит.

Другою формою страхування кредитів передбачено, що страхувальник – боржник захищає право свого кредитора (застраховану сторону). Такий страховий поліс розглядається як різновид гарантійного паперу страховою компанії банку. Таке страхування здійснюється за рахунок страхувальника. Більш детальніше це питання було розглянуто нами у попередньому параграфі.

Вимога надання забезпечення. Забезпечення – це система виконання позичальником інтересів банку, що дозволяє банку у разі неповернення позики повністю або частково компенсувати витрати по кредитних операціях. Забезпечення може бути різних видів: застава (майно, майнові права, цінні папери); гарантії і поручительства (банків, суб‘єктів господарювання); і інше (свідоцтва страхових компаній, вимоги за заробітною платою)

Кредитуючий банк повинен визначити, які активи вважати вдалим забезпеченням і як розраховувати вартість кредиту. Ці документи повинні бути поширені в письмовій формі, щоб весь банк з ними ознайомився. У доповнення, необхідно розглядати наступні характеристики закладених активів:

а) Відносна легкість оцінки застави, як до прийняття рішення про видачу кредиту, так і протягом користування кредиту. Вартість застави необхідно періодично перевіряти з тим, щоб забезпечити адекватне покриття. Враховуючи зміни кон'юнктури ринку, український комерційний банк зобов'язаний один раз на рік, а також у разі кожної пролонгації кредитного договору проводити перегляд вартості заставленого майна, визначеної договором застави.

б) Можливість розміщення на ринку застави повинна бути визначена і періодично перевірятися. Наприклад: спеціально спроектоване обладнання з обмеженою застосовністю важче продати на ринку, чим стандартну п'ятитону вантажівку.

в) Ліквідність, або легкість, з якою застава може бути оцінена і перетворена в грошові кошти без розриву у часі, дуже важлива. Наприклад: земля і комерційні або промислові будівлі менш ліквідні, ніж високоякісні дебіторські рахунки, по яких можна швидко отримати гроші, або стандартні матеріали, що можуть довго зберігатися (наприклад, прокат чорного металу, лісоматеріали тощо).Ліквідним забезпеченням вважаються цінні папери.

г) Підконтрольність: легкість, з якою кредитор може визначити місцезнаходження застави і вступити у володіння єю. Наприклад: простіше вступити у володіння грошима і іншими фінансовими активами, землею і будовами, ніж автомобілями або контейнерами, місцезнаходження яких часто важко встановити.

д) Амортизація або моральне старіння. Деякі активи втрачають свою первинну вартість швидше, ніж інші, хоч термін їх придатності - на відміну від терміну їх старіння - може бути значним. Наприклад: електронне обладнання (комп'ютери, високотехнологічна апаратура і т.д.). Також необхідно стежити за можливістю псування через неправильне зберігання.

Використання забезпечення для підтримки кредиту не знімає ризику, тому не слід вважати процес кредитування процесом обміну кредиту на забезпечення. По суті справи, забезпечення мінімізує кредитний ризик, воно надає можливість кредитору збільшити свої шанси по отриманню коштів по своїм вимогам у випадку несплати суми боргу. Також спрацьовує психологічний фактор: навіть якщо позичальник отримав позичку, він не захоче у більшості випадків втрачати свої власні цінності – це додатковий стимул для повернення позики (тим більше, що вартість майна зазвичай більше, ніж обсяг позички).

Позика під заставу. Позики під заставу - це кредити, забезпечені з боку позичальника заставою активів. У протилежність, однак, більш раннім періодам, коли закладені активи часто фізично переміщалися у володіння кредиторам, активи сьогодні часто залишаються у володінні позичальника, який продовжує користуватися ними. У такому випадку, застава активів здійснюється у вигляді цессіі або поступки прав - письмової контрактної угоди між кредитором і позичальником, що деталізує зв'язок між термінами і умовами позики і закладеним активом.

Оскільки для багатьох банків основна частина портфеля складається із забезпечених кредитів, юридичні аспекти цессіі або поступки прав на цінності, що забезпечують кредит, є надто важливими. Кредитуючий банк в особі співробітника, що займається кредитом, і юридичного відділу банку, повинен бути пильним в забезпеченні належного юридичного захисту.