ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

Кредитний ризик комерційного банку та способи його мінімізації (на матеріалах Ємільчинського територіального відокремленого безбалансового відділення КБ „Приватбанк”).

Спеціальність „Фінанси”

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ 6

1.1.Поняття та сутність кредитного ризику 6

1.2 Підходи до оцінки та страхування кредитного ризику 11

1.3 Підходи до мінімізації кредитного ризику 23

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ В ЄМІЛЬЧИНСЬКОМУ ТВБВ КБ „ПРИВАТБАНК” 37

2.1 Аналіз кредитного ринку України 37

2.2 Характеристика фінансового стану та результатів діяльності банківської установи 44

2.3 Практика мінімізації кредитного ризику в Ємільчинському ТВБВ КБ "Приватбанк" 52

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАХИСТУ ВІД КРЕДИТНОГО РИЗИКУ 67

3.1 Зарубіжний досвід щодо мінімізації кредитного ризику 67

3.2 Практичні аспекти організації системи захисту від кредитного ризику в КБ „Приватбанк” 72

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ В ЄМІЛЬЧИНСЬКОМУ ТВБВ КБ „ПРИВАТБАНК” 82

ВИСНОВОК 83

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 86

ДОДАТКИ 92

ВСТУП

Актуальність теми. Економіка України кінця двадцятого сторіччя поставила перед кожним суб'єктом підприємницької діяльності низку нових завдань. Серед найголовніших - управління ризиками. Їх поява обумовлена специфікою та особливостями ринкового механізму, зокрема, свободою дій, яка надається кожному суб'єкту господарювання.

Але слід зауважити, що банківська сиcтема держави, як і інші сфери економічної діяльності України, перебувають в умовах, які суттєво відрізняються від умов у переважній більшості розвинутих країн своєю складністю. Це зумовлено дією різноманітних факторів: затяжною економічною кризою, незавершеністю нормативно-правової бази, відсутністю стабільних господарських зв'язків, що в свою чергу лише покращує грунт для загострення ризиків.

Поняття банку органічно пов'язане з поняттям ризику, бо банки виконують функцію перерозподілу ризиків фінансового ринку.

Банківські керівники у більшості випадків вирішують як головну не проблему отримання максимального прибутку від операцій, а проблему досягнення оптимального співвідношення між прибутковістю та ризикованістю операцій. Ризик є в кожній банківській операції.

Кредитний ризик визначається науковцями як внутрішній ризик в основній діяльності банку. Його суть полягає у вірогідності збитків від непогашення позичальником основної суми боргу та процентів за кредитом.

Проте невиконання боржником своїх зобов'язань перед банком не обмежується лише несплатою процентів і неповерненням позики. У цьому разі підривається репутація фінансово-кредитного інституту, тому що значний обсяг проблемних кредитів веде до загрози неплатоспроможності банку, яка відлякує потенційних вкладників і інвесторів. Підвищення втрат від позичкових операцій викликає відплив із банку кваліфікованих спеціалістів через зниження обсягу прибутку як джерела їхнього матеріального заохочення. Слід враховувати й необхідність для фінансово-кредитного закладу здійснювати додаткові витрати , пов’язані із стягненням проблемного кредиту, а також те, що певна частина банківського капіталу "мертвіє" в непродуктивних активах, що знижує доходність банку.

Ця проблема виявляється актуальною для України, бо закінчився період отримування значних інфляційних прибутків. Перед банками постала необхідність переходу від екстенсивних методів роботи до інтенсивних (таких, що вимагають поліпшення якості кредитного портфеля). А останні в свою чергу передбачають активізацію внутрішнього потенціалу банка. Зупиняючись на кредитуванні, це означає високий професіоналізм при роботі із позичальником, це застосування останніх наукових розробок, та інше.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дипломної роботи є розробка організаційно-методичних рекомендацій з удосконалювання управління кредитним ризиком комерційного банку.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних завдань:

• розкрити економічну сутність такого поняття як „кредитний ризик”

• виявити проблемні місця у системі захисту від кредитного ризику в досліджуваній банківській установі;

• напрацювати рекомендації щодо удосконалювання системи захисту від кредитного ризику в досліджуваній банківській установі.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є теоретико-методологічні і прикладні проблеми управління кредитним ризиком комерційного банку.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є система захисту від кредитного ризику Ємільчинського ТВБВ КБ „Приватбанк”.

Теоретичною методологічною основою дипломної роботи являються основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів в області теорії банківської справи.

В якості емпіричної бази дослідження використані законодавчі і нормативні документи регулюючі банківську діяльність в Україні.

Інформативною основою є праці українських і закордонних фахівців в області теорії і практики банківської справи в Україні; матеріали наукових конференцій; періодичної преси.

У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.

Практична значимість дослідження полягає в тому, що в роботі зроблена спроба розкрити деякі аспекти управління кредитним ризиком комерційного банку, що забезпечують підтримання належного рівня прибутковості і ліквідності комерційного банку.

Структура дипломної роботи. Робота складається із вступу, трьох глав, висновку, списку використаної літератури, додатків.

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дипломної роботи, відбивається ступінь вивченості проблеми, визначаються мета і задачі дослідження, формується практична значимість рекомендацій і пропозицій.

В першому розділі „Теоретичні аспекти визначення кредитного ризику комерційного банку” досліджуються теоретичні аспекти організації системи захисту від кредитного ризику комерційним банком.

Другий розділ „Аналіз управління кредитним ризиком в Ємільчинському ТВБВ КБ „Приватбанк”” присвячено дослідженню практичного застосуванню методів управління кредитним ризиком комерційним банком.

В третьому розділі „Шляхи вдосконалення захисту від кредитного ризику” наведено можливі шляхи покращення системи захисту від кредитного ризику в КБ „Приватбанк”.

У висновку сформульовані основні висновки і пропозиції за результатами дипломного дослідження.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

1.1.Поняття та сутність кредитного ризику

Один із найважливіших принципів банківського кредитування полягає у тому, що наданий кредит має бути повернений у чітко обумовлені в кредитному договорі строки. Дотримання цього принципу є запо­рукою успішного функціонування комерційного бан­ку. Цілком очевидно, що при наданні будь-якої по­зики перед банком стає проблема невизначеності того, чи буде її повернуто вчасно, і більше того, чи буде її повернуто взагалі. Звідси випливає, що основним зав­данням банку при наданні позики є перетворення невизначеності в ризик і його детальний аналіз.

Під кредитним ризиком звичайно розуміють ризик невиконання позичальником початкових умов кредитної угоди, тобто неповернення (повністю або частково) основної суми боргу і процентів по ньому у встановленні договором строки [10, c.57].

Стосовно кредитного ризику слід відмітити декілька моментів. По-перше, кредитний ризик входить до великої області фінансового ризику і тісно пов’язаний у ній і с процентним, валютним, галузевим та іншими ризиками банківської діяльності. Так неповернення кредитів викликає збільшення ризику ліквідності і ризику банкрутства банку. По-друге, кредитний ризик для банку загострюється в зв’язку з тим, що банки позичають не свої власні кошти, а кошти вкладників і кредиторів. По-третє, рівень ризику постійно змінюється. Це відбувається тому, що як банки, так і їх клієнти оперують в економічному, політичному і соціальному динамічному оточенні, де умови постійно змінюються [16, c.34].

Виникнення кредитного ризику пов’язане із цілою низькою факторів. Він залежить від екзогенних факторів (тобто “зовнішніх”, пов’язаних із станом економічного середовища, кон’юнктурою) і ендогенних факторів (“внутрішніх”, викликаних помилковими діями самого банку). Можливості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасними діями банк може в певній мірі пом’якшити їх вплив і попередити великі втратити. Велика увага повинна приділятись управлінню кредитним ризиком за допомогою важелів внутрішньої політики банку.

Кредитний ризик представляє собою цілу сукупність ризиків, пов’язаних з учасниками і елементами кредитних відносин.

Слід зазначити, що більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику за конкретною угодою враховували лише одне із можливих його джерел — фінансові можливості позичальника (об'єктивний ризик, пов'язаний із позичальником). Практика ж показує, що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому, що по­трапили в скрутне фінансове становище, а тому, що вони просто не хочуть цього робити. В таких випад­ках банк змушений подавати до суду на позичальни­ка за невиконання ним умов кредитного договору. І тут банк може зіткнутися ще з однією неприємністю. Суд може відмовити йому в задоволені позову з причини недосконалого складання і оформлення кре­дитного договору. До речі, це саме стосується й інших юридичних угод, які укладаються в процесі кредиту­вання (договір застави, гарантійний лист, договір стра­хування). Все це свідчить про те, що при оцінці ри­зику за конкретною кредитною угодою конче необхі­дно враховувати юридичний ризик [19, c.66].

Нині, коли ведуться розмови про реформу подат­кового законодавства, підвищеним є системний ри­зик. При кредитуванні окремих галузей слід врахо­вувати і форс-мажорний ризик. Це стосується, зокре­ма, вугільної промисловості, де досить часто виника­ють страйки, і сільського господарства, де можливі втрати врожаю через несприятливі погодні умови.

Проблеми із погашенням позичок виникають не раптово, існують певні причини і тенденції, які можна вважати “сигналами” майбутніх проблем.

Основними причинами банкрутства позичальників є: недоліки в управлінні, відсутність ефективних систем управлінської інформації, нездатність реагувати на зміни умов ринків і конкуренцію, концентрація на нереалістичних проектах з урахуванням розміру підприємства, перебільшення власних можливостей, тобто дуже швидке розширення при відсутності адекватних ресурсів, недостача акціонерного капіталу і висока частка позикових коштів.

До "сигналів далекого сповіщення", що свідчать про неблагополуччя позичальника, можна віднести: скорочення оборотів коштів на рахунках, прохання відстрочити виплати по раніше пролонгованих позиках (після другої пролонгації, як показує практика, кредит треба негайно переводити в розряд проблемних), активність, що зросла в управлінні рахунком і інші. Для банку, що видав позику індивідуальному позичальнику, попереджувальними сигналами неблагополуччя служать також: постійне використання клієнтом овердрафту на граничному рівні; систематичне перевищення лімітів кредитування; труднощі погашення позики: затримки з сплатою процентів або основної суми боргу; несприятливі тенденції зміни фінансових коефіцієнтів (недостача ліквідних активів, підвищення частки позикових коштів); "тиск" на прибуток (великі знижки при платежах готівкою і в короткі терміни); несплата податків; невчасне надання оперативної і достовірної фінансової інформації і інше.

Таблиця 1.1

Характеристики джерел кредитного ризику [15, c.72]

Крім того в теорії кредитного ризику науковці виділяють такі його види:

• кредитний ризик за конкретною угодою – імовірність понесення банком збитків від невиконання позичальником конкретної угоди;

• кредитний ризик за всім портфелем – це середньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфелю, де вагами виступають питомі ваги сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.

В залежності від стратегічних цілей діяльності банку, він постійно здійснює збалансування відношення ризик-доходність з перевагою одного із критеріїв. При цьому банк може опинитись в одній із трьох “зон”:

1. Зона недостатньої доходності – банк відмовляється від надання ризикових кредитів але при цьому не забезпечує мінімального доходу.

2. Зона невиправданого ризику – банк приймає завідомо неприйнятний ризик, у зв‘язку з чим імовірність отримання запланованих високих доходів значно знижується.

3. Зона безпечного функціонування – банк забезпечує себе мінімальним необхідним доходом і приймає на себе доцільний ризик.

Задачею керівництва банка є зробити все можливе (за допомогою свого персоналу), щоб уникнути тривалого перебування у перших двох зонах, яке призводить до погіршення фінансового стану банку [15, c.73].

Закон покладає загальну відповідальність за кредитні операції на раду директорів банку. Рада директорів делегує функції по практичному наданню позик на більш низькі рівні управління і формулює загальні принципи і обмеження кредитної політики. У великих банках розробляється письмовий меморандум про кредитну політику, яким керуються всі працівники даного банку. Зміст і структура меморандуму різна для різних банків, але основні моменти, як правило, присутні в документах такого роду.