181041 (Економічний розвиток Стародавнього Єгипту), страница 2

Ремісники користувалися промисловою сировиною Нільської долини. До Єгипту завозили лише дефіцитну промислову деревину (з Нубії та Східного Середземномор”я), срібло та олово (для виробництва бронзи).

У Єгипті вперше було розроблено технологію виготовлення матеріалів для письма – папірусу. З цією метою на початку III тис. до н.е. використовувалася трав”яниста рослина папірус, стебло якої розрізалось на смужки, що накладались одна на одну. Перехрещені шари здавлювалися під пресом, а потім висушувались. Як матеріал для письма, вони служили на Близькому Сході й в Європі навіть у Середні віки.

1. Ринкові відносини в Стародавньому Єгипті

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими областями виникла жвава торгівля. У ринкові відносини втягнулися Сінайський півострів, Нубія та Лівія, які були завойовані Єгиптом. Купці торгували золотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами, слоновою кісткою, деревиною.

У період Стародавнього царства відбувалася примітивна обмінна торгівля. Єгиптяни вимінювали на свої ювелірні вироби, ароматні олії, мед, тканини, алебастровий посуд тощо у нубійців бивні слонів, хутра, пахощі, ебенове дерево; у жителів екзотичної країни Пунт – миррову смолу, дошки, електрум; у сирійських племен – промислову деревину; у жителів фінікійського міста Бібл, яке поступово стало найважливішим центром єгипетської торгівлі в Азії, - мідь, бронзу, лазурит, коней. Вели обмінну торгівлю з островом Крит. Проте ця торгівля мала вигляд напівторговельних- напіввоєнних експедицій. За придбаний товар єгиптяни платили зерном (це було основне мірило вартості), одягом, часом міддю, а наприкінці доби Середнього царства й золотом.

У країні існували рабські ринки, де вільно купували і продавали невільників. Найбільшими рабовласниками були фараони, які привозили полонених із завойованих країн. Однак головною продуктивною силою були селяни — члени громад. Рабів їхні власники використовували як слуг, хоча великої різниці між селянами-общинниками та рабами не було. Перші могли потрапити в боргове рабство, другим дозволяли мати сім'ї.

Майже весь період існування Стародавнього Єгипту його економіка залишалася натуральною. Товарного виробництва в країні не було, збувався не товар, а надлишок продукції, виготовленої для власних потреб. Забезпеченість країни та її географічна ізольованість і можливість легко грабувати сусідні території були основним гальмом розвитку торгівлі в період Пізнього царства (XI-IV ст. до н. е.).

Незначним товарообіг залишався і в епоху Нового царства. Лише наприкінці цієї епохи почав складатися загальноєгипетський ринок, а в I тис. стали розвиватися товарно-грошові відносини. У цей період у країні з”явилася одиниця вартості дебен (шматок міді вагою 90 г.). Розвитку торгівлі великою мірою сприяли зв”язки з Грецією, жителі якої відзначалися комерційною жилкою, і зміна становища Єгипту – коли він був могутньою передньоазіатською державою, то одержував залізо, мідь, олово, промислову деревину тощо у вигляді воєнної здобичі та данини васальних народів, тепер все це він мусив купувати.

Торгівля сприяла розвитку мореплавства. В Єгипті доби Пізнього царства процвітало лихварство з усіма його соціальними наслідками.

1. Основні риси господарського розвитку Стародавнього Єгипту

Одержавлення економіки, загальна регламентація суспільного життя, його бюрократизація були пов”язані з найважливішою рисою єгипетського, східного суспільства в цілому – прагненням стабільності та незмінності в усьому: економіці, соціально-культурному і політичному житті. Подібно до того, як без общини не могла вижити окрема сім”я, так і самі общини не могли обійтися без держави, тому їх відносини з верховною владою перебували в стані консервації. На збереження сталості, незмінності стану всієї системи суспільних відносин було спрямовано матеріальну і духовну діяльність людей. Підтриманню стабільності східного суспільства сприяли деспотизм керівників, релігія, звичаї і закони.

Таким чином, для східної (азіатської) моделі господарського розвитку характерні риси:

- раби не становили основної виробничої сили суспільства. У „азіатських” общинах був надлишок трудових ресурсів. У період припинення сільськогосподарських робіт, пов”язаних з розливом рік, населення потрібно було чимось зайняти. Тому, не випадково майже всі держави Стародавнього Сходу вели будівництво величних культових і світських споруд – пірамід у Єгипті тощо;

- земля перебувала не в приватній, а в державній або державно-общинній власності;

- між державою і общинниками-землеробами склалися відносини підданства. Було навіть „відомство постачальника людей” з ув”язненням – з числа тих, хто ухилявся від повинностей;

- держава на Сході набула форми „східної деспотії”, тобто повного безправ”я підданих перед лицем держави. Саме тому такий тип суспільства називається „суспільством східного рабства”;

- община характеризувалася стійкістю, що було пов”язано з необхідністю створення й утримання в належному стані іригаційної системи.

Висновок

Заболочена, непридатна для життя долина Нілу у III тис. до н. е. перетворилася на квітучий оазис, коли Верхнє і Нижнє царства об'єдналися в єдину державу. Побудувати цей гідротехнічний комплекс, підтримувати його, давати надлишки сільськогосподарської продукції могли тільки великі вільні сільські громади. Іригаційне землеробство об”єднувало єгиптян в монолітний трудовий колектив під егідою сильної монархії.

Одержавлення економіки, загальна регламентація суспільного життя, його бюрократизація були пов”язані з найважливішою рисою єгипетського суспільства в цілому – прагненням стабільності та незмінності в усьому: економіці, соціально-культурному і політичному житті.

Використана література

1. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Економічна історія України і світу: Підручник. – К., 2005.

2. Лановик Б., Лазарович М. Економічна історія: Курс лекцій. – 5-те вид., випр. – К.: Вікар, 2005.

3. Конотопов М., Сметанин С. История экономики: Учебник для вузов. – М., 2000.

4. Леоненко П., Юхименко П. Економічна історія: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2004.

5. Тимошина Т. Экономическая история зарубежных стран: Учебное пособие – М., 2001.