176721 (Історія розвитку економічного аналізу), страница 5

Коефіцієнт характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов’язання за рахунок використання власних коштів, незалежність його функціонування від залучення позикових коштів.

К ф. н. = ВК / ВМ

де: ВК – власний капітал;

ВМ – вартість майна підприємства.

К ф. н. поч. року= 1276,8 / 17407,9 = 0,073

К ф. н. = 1558,1/18140,2 = 0,086

Коефіцієнт фінансової незалежності має 2 альтернативних визначення (економічні характеристики):

1. Він показує, скільки гривень власного капіталу припадає на 1 гривню вартості майна.

2. Він показує, яка частка власного капіталу в структурі вартості майна.

Позитивна динаміка коефіцієнта фінансової незалежності: до зростання. У порівнянні з початком, на кінець року коефіцієнт фінансової незалежності зріс на 0,013, що оцінюється позитивно. На збільшення коефіцієнта вплинуло збільшення суми власного капіталу та вартості майна підприємства. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово-стійким, стабільним і незалежним від кредиторів є підприємство. Однак, коефіцієнт не дорівнює 1, тобто власники підприємства не спроможні повністю фінансувати своє підприємство.

Коефіцієнт фінансової залежності – є оберненим до попереднього коефіцієнта і показує скільки одиниць сукупних джерел припадає на одиницю власного капіталу.

Коефіцієнт фінансової залежності розраховується за формулою:

К_{ФЗпоч. року} = 17407,9/1276,8 = 13,63

К_{ФЗкін. року} = 18140,2/1558,1 = 11,64

Спостерігається позитивна динаміка до зниження даного коефіцієнта на 1,99. Нормативне значення становить 2.

Коефіцієнт фінансової стабільності /стійкості/ – характеризує забезпеченість заборгованості власними коштами. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стійкість підприємства.

Коефіцієнт фінансової стабільності розраховується за формулою:

К_ФС = ВлК / ПК,

де: ВлК – власні кошти,

ПК – позикові кошти.

К_{ФСпоч. року} = 1276,8 / 16131,1 = 0,079

К_{ФСкін. року} = 1558,1 / 16582,1 = 0,094

Позитивно оцінюється динаміка коефіцієнта фінансової стабільності до зростання, однак коефіцієнт не досягає 1, а позичкові кошти перевищують власні, що є негативним фактом.

Коефіцієнт залежності підприємства від довгострокових зобов’язань – показує співвідношення між джерелами довгострокових пасивів або зобов’язань і джерелами власних коштів. Чим вище значення цього показника, тим більша залежність підприємства від довгострокових зобов’язань. Даний коефіцієнт розраховується за формулою:

К_{З ДЗ} = ДвЗ / ВК,

де: К_{З ДЗ} – коефіцієнт залежності підприємства від довгострокових зобов’язань,

ДвЗ – довгострокові зобов’язання,

ВК – власний капітал.

К_{З ДЗ поч. . року} = 9389,7 / 1276,8 = 7,35

К_{З ДЗ кін. . року} = 9545,3 / 1558,1 = 6,13

Оскільки значення коефіцієнта на кінець року знижується, це означає, що зменшується фінансовий ризик підприємства, тобто можливість втрати підприємством платоспроможності. На зниження значення коефіцієнту вплинуло зменшення суми довгострокових зобов’язань і зростання власного капіталу підприємства.

Коефіцієнт ділової активності – свідчить про те, скільки виручки приносить кожна гривня майна підприємства, тобто наскільки ефективно використовується майно, що контролює підприємство. Даний коефіцієнт обчислюється за формулою:

К_ДА = В_Р / ВМ_СЕР,

де: К_ДА – коефіцієнт ділової активності,

В_Р – виручка (дохід) від реалізації,

ВМ_СЕР – середня вартість майна підприємства.

К_{ДА поч. . року} = 14032,6/ ((17407,9+18140,2): 2) = 3409,0/17774,05 = 0,79

К_{ДА кін. . року} = 3409,0/17774,05 = 0, 19

Коефіцієнт ділової активності підприємства знизився, що оцінюється

негативно для діяльності підприємства. Зниження коефіцієнту спричинене зменшенням виручки вкінці року.

Коефіцієнт ефективності використання фінансових ресурсів – характеризує скільки чистого прибутку приносить кожна гривня майна підприємства. Коефіцієнт розраховується за формулою:

К_ЕФ = ЧП / ВМ_СЕР,

де, К_ЕФ – коефіцієнт ефективності використання фінансових ресурсів,

ЧП – чистий прибуток,

МП_СЕР – середньорічна вартість майна підприємства.

Оскільки підприємство не має чистого прибутку, а має чистий збиток 281,3 тис. грн. на початок року і 443,8тис. грн. на кінець року, то даний коефіцієнт розраховуватись не буде.

Узагальнення результатів розрахунків, обчислення динаміки зміни коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства проводиться в таблиці 5.5.

Таблиця 5.5. Аналіз динаміки коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства

Застосовуючи прийом абсолютних різниць розрахуємо вплив зміни коефіцієнта фінансової залежності (х1) та вартості майна (х2) на величину власного капіталу підприємства (у).

Прийом абсолютних різниць

Вплив фактора х1 на результуючий показник розраховується за формулою:

У_х1 = (11,64-13,63).17407,9 = - 34641,72 –

вплив коефіцієнта фінансової залежності на величину власного капіталу

Вплив фактора х1 на результуючий показник розраховується за формулою:

У_х2 = (18140,2-17407,9).11,64 = 8523,97 –

вплив вартості майна на величину власного капіталу підприємства

Узагальнюючий вплив обох факторів на результуючий показник визначається за формулою: ∆Ух1,х2 = - 26117,75

Вплив обох факторів на результуючий показник (власний капітал підприємства) є негативним.

4. Шляхи вдосконалення фінансового стану підприємства

Здійснивши аналіз фінансового стану діяльності ВАТ „Рівнехліб”, можна сказати, що воно працює збитково. Однією з проблем в діяльності підприємства є висока собівартість продукції. Це пов'язано з значним рівнем фондоємкості виготовленої продукції та високими цінами на ресурси, що закуповуються для виробництва даної продукції. Тому найголовніша задача для даного підприємства – зниження собівартості. Основними шляхами зниження витрат є економія всіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. . Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудоємкості продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.

Зниження трудоємкості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них – механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь-якої шкоди для виробництва. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.

Матеріальні ресурси займають більше 50% в структурі витрат на виробництво продукції. Звідси, зрозуміло значення економії цих ресурсів, раціонального їх використання. І знову на перший план тут виступає застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів. Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини та матеріалів, які надходить від постачальників.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягнути шляхом кращого використання цих фондів, максимізації їх завантаження, а також списання з балансу непрацюючого, морально застарівшого обладнання.

Доцільно продати деяку кількість виробничих запасів та незавершеного виробництва.

Як і в інших підприємств, в умовах кризи неплатежів у даного підприємства є нестача грошових коштів, проблеми зі збутом (великий обсяг готової продукції на складі) та з отриманням дебіторської заборгованості.

Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться:

Реалізація продукції з негайною оплатою.

Отримання дебіторської заборгованості.

Продаж резервних грошових активів.

Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).

Отримання банківських кредитів.

Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків.

Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх – можуть використовуватись для підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених фінансових ресурсів від цільового використання.

Щодо управління дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи:

періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів;

якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;

при продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунку покупцю;

використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;

відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;

страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами;

обминання дебіторів з високим ризиком, наприклад, якщо покупці належать до країни чи галузі, що переживають істотні фінансові труднощі.

Слід приділити значну увагу збуту продукції за готівку. Цьому має сприяти правильна маркетингова політика (пошук нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі тощо). Треба розробити гнучку систему знижок та кредитування для оптових покупців, вивчити ефективність організації та проведення сезонних розпродаж зі знижками в ціні. Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки, а також прибутку, що, в свою чергу, дозволить підвищити рентабельність капіталу.

Сума дебіторської заборгованості та запасів покриває суму оборотних активів у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику по управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати з неї, а частину дебіторської заборгованості спрямувати на покриття кредиторської. Але для цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами (попередня оплата, оплата по факту відвантаження продукції). Доцільною, в даному випадку, є оплата по факту відвантаження продукції покупцям, а також надання знижок споживачам за умови попередньої оплати (для стимулювання надходження грошових коштів).

Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані всі можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела – прибуток та спеціальні фонди.

Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу фінансових коштів в мінімально можливі строки і за мінімальну плату.

Процес управління вартістю залученого капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної кваліфікації виконавців.

Не слід також нехтувати позиковим капіталом. В розвинутих країнах за питомою вагою у складі залучених джерел фінансування значне місце займають саме банківські кредити та кредиторська заборгованість, в тому числі комерційний і товарний кредити. Необхідність кредиту як джерела поповнення фінансових ресурсів підприємства визначається характером кругообігу основних і оборотних активів. Як джерело фінансування, позиковий капітал теж має свої особливості:

відносна простота формування базових показників оцінки вартості. Це вартість обслуговування боргу в формі процентів за кредит;

виплати по обслуговуванню боргу відносяться на собівартість, що зменшує розмір оподатковуваної бази підприємства, тобто розмір вартості позикового капіталу зменшується на ставку податку на прибуток;