160532 (Грошово-кредитна політика Франції. Грошова система СРСР), страница 2

Естонія першою ще у липні 1992 р, здійснила грошову реформу, внаслідок якої було введено національну грошову одиницю — естонську крону. 20 червня 1992 р. набули чинності закони Естонської республіки: "Про гроші", "Про забезпечення естонської крони" та "Про іноземну валюту". Одночасно для крони було розраховано ринковий курс — 8 крон до і німецької марки. За цими законами банк Естонії не мав права девальвувати крону. А це означало, що було встановлено фіксований валютний курс, який діє й нині. Комерційні банки дотримуються цього курсу щодо всіх валют.

Естонське керівництво з самого початку виходило з того, що стабільна валюта є основою стабілізації і розвитку економіки. Обраний метод прив'язування естонської крони до німецької марки виявився дієвим, він забезпечив сталість валюти і валютного курсу, що дало можливість уникнути великої інфляції.

Не менш важливе й те, що Естонії вдалося швидко збалансувати державний бюджет завдяки забороні фінансування центральним банком бюджетного дефіциту.

У проведенні грошової реформи значну участь брав МВФ. Він визначив ліміт кредиту для стабілізації естонських грошей і платіжного балансу. Важливо відзначити, що Естонія не використала навіть першої частини цього кредиту, а від наступної частини відмовилася.

Річ у тім, що з допомогою спеціалістів МВФ центральний банк Естонії за всіма міжнародними правилами склав платіжний баланс. Виявилося, що країна має позитивне сальдо близько 1,5 млрд. естонських крон.

Естонія досить вдало вийшла з ситуації, коли Росія підвищила ціни на енергоносії. Не менш важливо й те, що Естонії вдалося швидко змінити спрямованість зовнішньоекономічних зв'язків. Якщо у 1990 р. основна частина експорту йшла в Росло, Білорусію та Україну, то вже на 1993 р. Їхня частка істотно зменшилась і першою щодо експорту стала Фінляндія. Водночас дедалі більше зростає в експорті частка Швеції, Голландії, Німеччини та інших країн. Натомість прискорюється імпорт із Фінляндії, Швеції, Голландії та Німеччини.

Зовнішньоекономічну діяльність було лібералізовано — не ліцензується ні експорт, ні імпорт. Причому держава не регулює цін. Вони погоджуються тільки на електроенергію та сланці.

Як і Естонія, Латвія і Литва одними з перших на території колишнього СРСР створили свої національні грошові системи. До речі, головний принцип їхніх грошових реформ однаковий. Вони побудовані на ясному прив'язуванні своєї валюти до однієї з іноземних. Якщо Естонія прив'язала крону до німецької марки, то Латвія свій лат — до валюти МВФ — СДР, а литва лит — до долара США. Це забезпечило сталий, фіксований валютний курс водночас помірну інфляцію. До того ж держави Балтії використали старий інструмент, який хоч порівняно рідко, але застосовувався у цілому ряді країн світу — вони створили валютне управління або комітет, які регулювали фінанси країни з допомогою валютного резерву. Це означає, що всі валюти — лити, лати ї крони — забезпечувалися золотовалютними запасами центральних банків.

Естонська крона, латвійський лат та литовський лит мають значку відмінність у валютних курсах.

У цих країнах відмінна і банківська система. Якщо в Естонії та Литві приблизно по півтора десятка комерційних банків, то у Латвії їх 38, тобто більше ніж у 2,5 рази.

Істотно відрізняються купівельна спроможність грошей та ціни на товар. Найдешевше життя у Литві, найдорожче — у Латвії. Зате у Латвії найвищий рівень мінімальної заробітної плати, що компенсує втрати сімейного бюджету. Так, у переведенні на лити рівень мінімальної зарплати становить 216 литів на місяць, в Естонії — 157, у Литві — понад 158 литів. Що стосується середньої заробітної плати, то тут на першому місці Естонія (майже 220 доларів), далі йде Латвія — понад 190 доларів, у Литві майже 150 доларів.

I все ж при досить істотній відмінності лит, лат і крону об’єднує принципово важлива якість — вони стабільні і мають довіру. Про це переконливо свідчить рівень інфляції. У 1995 р. вона дорівнювала 35% у Литві, 29% — в Естонії та трохи більш як 20% — у Латвії.

Зупинимося на характеристиці кожної з валют.

Крона. Хоч естонська крона має найнижчий валютний курс (1 дол. понад 11 крон), а отже, й найнижчу купівельну спроможність, але саме фахівці вважають найавторитетнішою. Адже це Естонія першою вийшла із рубльової зони, рішуче створила валютний комітет і ввела власну валюту. Естонське керівництво зробило все, щоб довести людям зрозумілі й чіткі правила створення грошової системи, забезпечити глибоку довіру до національної валюти та її стійкість. Тому, хоч минуло майже 4 роки після введення нових грошей, курс крони до німецької марки практично не змінився: у середньому одну марку міняють на 7,97 крони.

Стійкість крони сприяла міцності естонських комерційних банків. До того ж їм дали одразу зрозуміти, що вони мають отримувати прибуток не за рахунок гри на курсах валют, а за рахунок широкого залучення інвестицій та розширення банківських послуг. Саме тому банківська криза обмежилася банкротством одного банку та об’єднанням двох інших. Після цього пішов швидкий процес об'єднання банківського капіталу: із 50 банків у країні залишилося 16. Але естонські банкіри вважають, що й цього забагато. Процес злиття комерційних банків триватиме. Цьому сприяє і настанова збільшити капітал до 2000 року до 5 млн. екю, тобто до 75 млн. крон. Такі процеси допомагають зміцненню крони. За даними естонського банку, крона подорожчала щодо американського долара на 75% і японської єни на 10,4%.

Лат. Латвійський лат дорівнює 2 доларам. Якщо крону ввели без будь-яких етапів, то у Латвії ще в травні 1992 р. ввели латвійський рубль, який діяв паралельно з російським рублем у співвідношенні 1:1. Через 5 місяців російський рубль було вилучено і залишився латвійський рубль. Але й він довго не втримався. Наприкінці 1993 р. плаваючий курс лата щодо долара закрився на позначці 0,595 за 1 долар, виникла ідея прив'язати національну валюту не до долара чи німецької марки, а до розрахункової одиниці МВФ — СДР. По суті, Латвія повторила естонський варіант. Стабільності лату додав золотовалютний запас, який у середині 1995 р становив 405 млн. доларів. Лат утримався і в умовах великої й гострої банківської кризи, коли збанкрутував фінансовий гігант "Балтіяс банка". Кількість латвійських банків скоротилася з 60 до 38, хоч і це для порівняно невеликої Латвії забагато. Але навіть вимога до збільшення капіталу кожного банку до і млн. латів не забезпечила процесу об’єднання банків, злиття їхнього капіталу. Очевидно, це пояснюється й тим, що банки Латвії мають і висококваліфікованих службовців, і сучасне устаткування

Лит. Литва пройшла найскладніший шлях створення грошової системи. Причому країна довго не наважувалася вводити лит. Понад півроку діяли так звані тимчасові гроші — талони. Частина литів, віддрукована за кордоном, виявилася неякісною. Довелося переробляти гроші, застосовувати додаткові засоби захисту. Наштампували велика кількість монет номіналом і, 2, 5 литів, що призвело до сплутування їх із центами такого ж номіналу. Тоді виготовили дрібні купюри. В результаті за рік вільного обігу лит зазнав великих злетів і падінь, що викликало відчутні струси всієї литовської економіки.

Комерційні банки спекулювали на змінах курсу валюти. Центральний банк не міг упоратися з великими коливаннями валютного курсу. До того ж маніпуляції банків довели курс до 2,9 лита за долар, а потім він різко впав. Життя вимагало рішучих дій. Литовці скористалися досвідом Естонії.

Було створено валютне управління. Сейм прийняв закон про надійність лита. Його прив'язали до долара, бо близько 80% обороту здійснювалося само в цій валюті. Золотовалютний запас, який у 1992 р, становив лише 21 млн. доларів, на початок 1996 р. досяг 801 млн. доларів. Цих запасів виявилося на 32% більше, ніж треба було для підтримання стабільного валютного курсу. Тому лит отримав досить високу стійкість. Лише в окремі періоди долар зупинявся на позначці в 4 лити або 3,95 лита — найвищому і найнижчому рівні курсів. Цілком зрозуміло, що стабільна валюта стала добрим засобом виходу литовської економіки з кризи.

Водночас у Литві чимало фахівців вважають, що і валютне управління, і встановлений ним стабільний курс валюти гальмують розвиток економіки, не дають змоги регулювати грошову масу, рівень інфляції, норму процентів. Дедалі більше чути голоси, що необхідно девальвувати лит у Литві, як і лат у Латвії та крону в Естонії. Проте прибічників стійкої національної валюти, яка має довіру в населення, набагато більше. Адже рядові вкладники доволі настраждалися від банкрутств банків, вони не хочуть нових фінансових потрясінь. А банкіри, які хотіли б переходу до плаваючого валютного курсу, не знаходять підтримки у політиків.

Прибалти покладають великі надії на вхід країн Балтії не лише до НАТО, а й до спільного європейського грошового ринку.

Країни СНД. Спираючись на досягнення макроекономічної стабілізації керівництво Грузії напередодні президентських і парламентських виборів вирішило провести грошову реформу. В ході цієї реформи введено нову грошову одиницю — ларі. Реформа була цілком еквівалентною — обмін здійснювався за курсом 1000000 купонів = і ларі. Додатково уряд і національний банк організували обмін доларів США, німецьких марок та російських рублів на нову валюту. Стимулом була та обставина, що найближчими днями очікувалося дальше зміцнення нової національної валюти, що й сталося. 3 1,30 ларі спочатку до 1,25 ларі, а потім і до 1,20 ларі зменшився курс долара. Внаслідок цієї операції населення продало нацбанку значні суми доларів, марок і рублів. Тим самим зросли валютні резерви країни, підвищився попит на національну валюту та зміцнився її курс.

Грошова реформа увінчалася повним економічним і політичним успіхом. До того ж посилилась жорстка грошова та бюджетна політика. Грузія й далі плідно співпрацювала з МВФ, одержала слідом за кредитом СТФ кредит Standby. Велися переговори про надання МВФ трирічного кредиту ЕСАФ. Скасовано практично всі дотації для народного господарства. Лібералізовано як внутрішній ринок, так і зовнішню торгівлю. Прийнято новий закон, який гарантує автономію національного банку. Швидкими темпами триває ваучерна приватизація, дуже схожа на російський зразок. Практично вся земля перебуває у приватному користуванні. Завершується підготовка закону про приватну власність — одного з найрадикальніших у країнах СНД. Ведеться активна законодавча робота щодо створення регульованого ринку цінних паперів.

Унаслідок проведених грошових реформ у Молдові, Грузії, Казахстані та Киргизькій республіці створено національні грошові системи, а молдовський лей, грузинський ларі, казахстанський тенге і киргизький сом відзначаються стабільністю. Ось, наприклад, киргизький сом, який уведено ще в червні 1993 р., є однією з найтвердіших валют країн Середньої Азії, яка вільно конвертується у всіх країнах СНД. Це сприяло тому, що у Киргизький Республіці відбулось істотне зниження темпів інфляції та зростання цін.

Порівняльний аналіз свідчить, що на противагу окремим своїм "братам" сом ніяк не поступається рублю. Щодо долара їхні курси змінюються паралельно. Не можна не зауважити, що під час проведення грошової реформи в Киргизькій Республіці ніхто не міг передбачити такого перебігу подій. Навпаки, провіщали швидкий крах цієї грошової одиниці. Спеціалісти вважають: якщо сом не "впав", а став досить стабільною валютою, то в цьому насамперед заслуга національного банку республіки, який не лише одержав виняткові повноваження як єдиний розпорядник емісії, кредитів, регулювальник курсу сома, а й послідовно відстоював свою незалежність і принциповість щодо усіх владних структур. Для цього головним критерієм була відповідність грошової маси товарним ресурсам, ефективність програм, під які виділялися кошти.

Отже, компетентність і незалежність національного банку — вирішальний фактор успіху грошової реформи. Цей висновок нам слід було б добре засвоїти.

Література

1. Іванов В.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Курс лекцій / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2001. — 228с.

2. Рисін В.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Національний банк України; Львівський банківський ін-т. — Л., 2001. — 192с.

3. Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Навч.посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2001. — 195с.