147683 (Технічне обслуговування системи освітлення), страница 2

а – протитуманна фара; б – лампа-фара; 1 – розсіювач; 2 – гумова прокладка; 3 – обідок;

4 – установочне кільце; 5 – рефлектор; 6 – екран з утримувачем; 7 – лампа; 8 – патрон; 9 – вивід пружинного контакту; 10 – гвинт для регулювання фари; 11 – вольфрамові спіралі розжарювання; 12 – виводи спіралей

На деяких автомобілях встановлюється оптичний елемент, що називається лампа-фара. У лампі-фарі відбивач і розсіювач з'єднані герметично, а внутрішній простір, заповнений інертним газом, є колбою для ниток розжарювання.

Підфарники призначені для позначення габаритів автомобілів і використовуються для світлової сигналізації повороту.

1.2 Прилади звукової сигналізації

У систему звукової сигналізації можуть входити електричні і пневматичні зовнішні тональні сигнали і внутрішні сигнали до водія. Найбільше поширення одержали електричні вібраційні сигнали, що за характером звучання розділяються на шумові і тональні.

Шумові сигнали (рис. 1.7, а) виконують безрупорними і встановлюють на вантажних автомобілях.

У сталевому штампованому корпусі 3 безрупорного сигналу розміщені електромагніт з обмоткою 8 і осердя 4, якір 7 зі штоком 11, на якому закріплена мембрана 2 з резонатором 1 і переривач з нерухомим і рухомим контактами 12. Корпус закритий кришкою з радіальними отворами, що притискає краї мембрани до відбортовки корпусу.

При замиканні електричного кола сигнала кнопкою 14 по обмотці 8 проходить струм, що викликає намагнічування сталевого осердя 4. Якір 7 притягується до осердя і через шток 11 прогинає сталеву пружну мембрану 2. При цьому гайка 9 розмикає контакти 12. Струм в обмотці 8 переривається, мембрана випрямляється і переміщує шток з якорем у вихідне положення.

Рис. 1.7. Звуковий сигнал:

а – схема звукового сигналу; б – схема з'єднання реле-сигналів;

1 – резонатор; 2 – мембрана; 3 – корпус; 4, 17 – осердя; 5, 9-гайка;

6 – пластина; 7, 16 – якір; 8, 18 – обмотка; 10 – контргайка; 11 – шток;

12, 15 – контакти; 13 – конденсатор; 14 – вимикач; 19 – сигнал

Коливання повітря, викликані мембраною 2 і резонатором 1, створюють звук. Резонатор забезпечує одержання звуку відповідного тону і тембру. Конденсатор 13 ввімкнений паралельно вольфрамовим контактам 12 зменшує іскріння між ними. Силу звуку регулюють за допомогою регулювальної гайки 9, що фіксується у визначеному положенні контргайкою 10. При більшому прогині мембрани також підвищується сила звуку.

Тон звуку регулюють зміною натягу сталевої пластини 6 за допомогою гайок 5, а також зміною зазору між якорем 7 і осердям 4. При більшому прогині пластини 6 і меншому зазорі між якорем і осердям збільшується частота коливань мембрани і підвищується тон звуку.

Тональні сигнали діють за таким самим принципом, як і шумові, але мембрана тонального сигналу не має резонатора, його роль виконує резонуючий рупор. Тональні сигнали встановлюють у комплекті з двох або трьох сигналів різної тональності.

Здвоєні тональні сигнали, розраховані на напругу 24 В, споживають струм до 20 А, що може викликати швидке обгорання контактів кнопки ввімкнення. Щоб цього не відбувалося, сигнали вмикають у ланцюг через реле сигналів (рис. 1.7, б) за допомогою затисків Б і С. У цьому випадку в обмотку реле 18 через кнопку К буде проходити струм не більше 0,5 А; ввімкнення ж ланцюга сигналів відбувається через срібні контакти реле, розраховані на велику силу струму.

При натисканні на кнопку К через її контакти в обмотку реле 18 проходить струм, що не перевищує 0,5 А. Він намагнічує осердя 17, що притягує якір 16 і замикає контакти 15, вмикаючи сигнали 19. Шлях струму в ланцюзі обмотки зазначений на схемі суцільними стрілками, а в ланцюзі сигналів – пунктирними.

1.3 Контрольно-вимірювальні прилади

Для правильної експлуатації автопоїздів на них установлюють різні контрольно-вимірювальні прилади.

Прилади розділяються на дві групи: вказуючі і сигналізуючі. Вказуючі прилади мають шкалу і стрілку. Вони передають водієві інформацію про контрольований параметр. До них відносяться: прилади для контролю тиску масла і повітря, температури охолодної рідини і повітря, покажчики рівня палива, спідометри, тахометри тощо. Вони складаються з приймачів, розташованих на щитку приладів у кабіні водія і датчиків, установлених на відповідних агрегатах і механізмах автомобіля.

Сигналізуючі прилади в основному призначені для попередження водія про несправності того або іншого механізму або агрегата. Вони інформують водія світловим або звуковим сигналом про аварійне значення вимірюваного параметра. Датчики цих приладів працюють як вимикачі, що замикають ланцюг за певних умов. До таких приладів відносяться сигналізатори аварійного тиску масла або повітря, сигналізатори аварійної температури охолоджувальної рідини тощо.

Прилади для контролю тиску. Прилади для контролю тиску масла або повітря можна розділити на покажчики тиску масла або повітря і сигналізатори аварійного тиску, що інформують водія ввімкненням або вимиканням лампочки зниження тиску масла нижче допустимої межі. За конструкцією покажчики поділяються на покажчики електричної дії (магнітоелектричні і електротеплові) і з трубчастою пружиною. Найбільш поширені покажчики електричної дії як найточніші і надійні в роботі.

Магнітоелектричні покажчики тиску масла або повітря (рис. 1.8.) складаються з реостатного датчика і магнітоелектричного приймача. Датчик і приймач з'єднані між собою послідовно і ввімкнені в електричний ланцюг джерела електричної енергії. Датчик змінює силу струму в ланцюзі приймача залежно від тиску масла в системі мащення двигуна або тиску повітря в гальмовій системі. Приймач показує величину тиску масла або повітря. Шкали приймачів відрізняються написами «Масло» або «Повітря».

Між корпусом датчика 5 (рис. 1.8, а) і кришкою 9 розміщена гофрована діафрагма 4 зі штирем 2. Важілець 6 вільно хитається на осі і відводиться у вихідне положення пружиною 13, що діє на подвійний повзунок 8. Гвинтами 3 і 7 важільців забезпечується установка стрілки приймача 18 у вихідне положення. Обмотка реостата 10 з'єднана з контактною пластиною 11. Для кращого контакту повзунок з'єднаний з масою мідним провідником 12.

Рис. 1.8. Схема магнітоелектричного покажчика тиску масла або повітря:

а – загальна схема; б – принципова схема з'єднання обмоток приймача;

1 – камера; 2-штир; 3, 7 – гвинт регулювальний; 4 – діафрагма; 5 – корпус;

6 – важілець; 8 – повзунок; 9 – кришка; 10 – обмотка реостата;

11 – контактна пластина; 12 – провідник; 13 – пружина; 14 – обмежувач;

15 – проріз; 16, 20 – магніт; 17 – колодка; 18 – стрілка; 19 – екран

Залежно від тиску масла або повітря в камері 1 змінюється прогин діафрагми 4 і положення повзунків 8 на обмотці реостата датчика.

У приймачі на основі, що складається з двох пластмасових колодок 17, намотані три нерухомі котушки К1, К2, К3 (рис. 1.8, б), початки яких з'єднані між собою в точці Д.

Резистор температурної компенсації Rтк і додатковий резистор Rд, ввімкнені в ланцюг котушок К1, К.2, К3 приймача, служать для підтримки постійного опору цього ланцюга незалежно від температури обмоток. Крім того, додатковий резистор обмежує силу струму в ланцюзі приймача при вимкненому реостаті датчика.

У кільцевому просторі між колодками 17 (див. рис. 1.8, а) установлений дископодібний магніт 16 і обмежувач 14 кута повороту стрілки 18. Відігнутий кінець обмежувача входить у проріз 15 однієї з колодок 17. У канавку однієї з колодок закладений магніт 20.

Вісь алюмінієвої стрілки 18 обертається в двох підшипниках. Сталевий магнітний екран 19 захищає приймач від впливу сторонніх магнітних полів.

При відсутності струму в ланцюзі стрілка приймача відхилена до упора вліво, що зумовлюється взаємодією постійних дископодібних магнітів 16 і 20 та обмежувачем 14.

При роботі приладу струми в котушках, а відповідно, і магнітні потоки їх залежать від положення повзунків 8 на обмотці 10 реостата датчика. Коли в камері датчика 1 немає надлишкового тиску, то повзунки 8 під дією пружини 13 знаходяться в крайньому лівому положенні, що зумовлює ввімкнення максимального опору датчика в ланцюг приймача. У цьому випадку сила струму в котушці Кі буде максимальною, а в котушках К2 і К3 – мінімальною. При ввімкненому ланцюзі і відсутності тиску масла або повітря на діафрагму 4 повзунки 8 датчика вмикають велику частину опору реостата в ланцюг приймача. Коли тиск масла або повітря зростає, то діафрагма 4 прогинається нагору і через штир 2 переміщує важілець 6 навколо осі. Важілець через регулювальний гвинт 7 діє на повзунок 8 і переміщує його вправо. Опір реостата датчика вимикається, у результаті чого збільшуються струми в котушках К2 і К3 приймача. При цьому змінюється положення магніту 16 і жорстко зв'язана з ним стрілка відхиляється вправо у бік більшого значення. Сигналізатор аварійного тиску масла або повітря складається з датчика і сигнальної лампи. Він попереджує водія про надмірне зниження тиску масла в системі мащення двигуна або повітря в пневмосистемі гальм автомобіля. Датчик А сигналізатора аварійного тиску масла (рис. 1.9.) вкручується в масляну магістраль двигуна, а сигнальна лампа 3 розташована на щитку приладів. Сигналізатор з'єднаний із джерелом струму вимикачем 1. При непрацюючому двигуні (або коли тиск масла нижче допустимого – 0,04–0,08 МПа) діафрагма 6 знаходиться у вихідному положенні, контакти 4 замкнуті і сигнальна лампа 3 ввімкнена в ланцюг (горить). При працюючому двигуні масло з магістралі надходить через штуцер 8 у камеру 7 під діафрагмою. При підвищенні тиску масла діафрагма 6, прогинаючись, піднімає пружну пластину верхнього контакту, контакти розмикаються і вимикають сигнальну лампу 3. Сигналізатор регулюється на заданий тиск підгинанням вгору або вниз пластини нижнього контакту 4. Другий кінець пластини з'єднаний із кронштейном 5 і з затискним гвинтом, ізольованим від кришки датчика А сигналізатора. Регулювання зазору між контактами здійснюють стрижнем, що вводиться в отвір 2 кришки. Сигналізатор тиску повітря в гальмовій системі працює аналогічно. Вмикається сигнальна лампа при зниженні тиску нижче 0,45–0,50 МПа.

Рис. 1.9. Схема сигналізатора аварійного тиску масла:

1 – вимикач; 2 – отвір; 3 – лампа сигнальна; 4 – контакти; 5 – кронштейн;

6 – діафрагма; 7 – камера; 8 – штуцер; А – датчик

Прилади для контролю температури. Правильний режим роботи двигуна можливий тільки при відповідній температурі охолодної рідини.

На автопоїздах застосовують термометри, принцип дії яких заснований на зміні залежності тиску насичених парів рідини від температури, і термометри електричної дії.

Термометри електричної дії одержали найбільше поширення, тому що мають більшу точність виміру і підвищену надійність у роботі. Вони можуть бути магнітоелектричними і електротепловими.