138974 (Релігія ісламу)

11

Тема: Релігія ісламу

Зміст

Вступ

1. Мекканський і мединський періоди становлення ісламу

2. Коран і Сунна

3. Особливості віровчення і культу ісламу

4. Течії ісламу

5. Шиїтські секти

6. Мусульманське право

7. Іслам в Україні

Література

Вступ

Іслам (араб.-покірність, відання себе Богові) є наймолодшою із світових релігій. Його сповідують майже 860 млн. людей понад 120 країн світу. У 28 країнах іслам є державною релігією. Мусульманські общини розкидані по всьому світу, більшість віруючих проживає в країнах Азії та Північної Америки.

Формування і поширення ісламу відбувалося в період розпаду первіснообщинного ладу, утворення класових суспільств на Аравійському півострові і супроводжувалося соціально-політичною боротьбою між могутньою родовою аристократією племені курейшитів та вільними бідняками, ремісниками, землеробами, кожівниками, пастухами.

Іслам зародився у VII ст. в Західній Аравії у місцевості Хіджаз. Витоки ісламу пов`язані з містами Мекка і Ясриб (Медина) і з іменем його засновника Муххаммада (570-632рр.). Виникнення ісламу – закономірний результат поступального духовного прогресу всього людства. Це був період розпаду родового устрою в арабів, економічного і політичного об`єднання племен, а головне – формування класової держави, коли виникла потреба в її ідеологічній основі. Такою основою стала єдинобожна, тобто монотеїстична релігія.

На той час у арабів побутували первісні анімістичні уявлення, численні міфи, були дуже розвинуті фетишизм і магія. Стрижнем нової релігії стали вірування економічно і політично найрозвиненішого племені курейш, яке поклонялося Богу Аллаху (араб.”аль-ілах”-божество).

На честь численних богів, яких вшановували у Хіджазі, у Мецці було побудовано храм Кааба, що мав форму куба. За мусульманським переказом, храм Кааба спорудив до ісламський пророк Ібрахим (біблійний Авраам). У Каабі знаходилося 360 кам`яних зображень богів різних племен Аравійського півострова.

Два міста тісно пов`язані із зародженням, становленням і тріумфальною ходою ісламу вже в першій половині VII ст. – Мекка і Ясриб (Медина – місто пророка).

1. Мекканський і мединський періоди становлення ісламу

Діяльність Муххаммада складається з двох періодів: мекканського (510-522) і мединського (522-532). Важко встановити, коли Муххаммад повірив у свою пророчу місію. Як свідчать мусульманські джерела, Муххаммад відзначався благочестивістю, набожністю, часто усамітнювався в печері на горі Хіра біля Мекки, постився. У нього були сновидіння, траплялися осяяння. Він чув неземні голоси. В один із таких осяяних моментів до нього з`явився ангел Джебраїл (архангел Гавриїл), став душити його і наказувати: “Читай!” Муххаммад відповів: “Я не вмію читати”. Тоді ангел сказав: “Читай! Ім`ям Господа твого, який сотворив людину із згустку… читай і запам`ятовуй!” Так начебто Муххаммаду був переданий текст Корану – «вічної священної книги Аллаха». Після цього Муххаммад почав проповідувати зміст Корану мешканцям. Першими слухачами і послідовниками Муххаммада, які повірили в його пророчу місію як посланця Аллаха, була його дружина Хадиджа, його вільновідпущеник Зейд ібн аль-Харіс, якого він усиновив, та маленький Алі, якому в ту пору було 8-9 років. Незабаром до групи прихильників Пророка приєдналося ще майже 30 мекканців. Упродовж декількох років зібрання послідовників Муххаммада не привертали уваги більшості мешканців цього міста. Після початку відкритої проповіді одноплемінникам – курей шити стали протидіяти Муххаммада, виявляти ворожість до нього і його прихильників. Коли Муххаммад почав розвінчувати їхніх богів і переконувати мешканців в тому, що всі прихильники багатьох богів (багатобожники) будуть “горіти в гієні вогняній”, тобто пеклі, за свою невіру в єдиного Бога Аллаха, його почали переслідувати.

Несприятливі обставини, які склалися навколо Муххаммада і його послідовників в Мецці, обумовили їхнє переселення в Ясриб, землеробське місто-оазис, де точилася жорстока боротьба між племенами аус і хазрадж за зверхність. Ясрибці часто бували в Мецці, слухали проповіді Муххаммада. І, зрештою, у 622р. була досягнута домовленість з делегацією яс рибців про переїзд Муххаммада та його сподвижників до їхнього міста. Муххаммад зі своїми послідовниками 24 вересня 622р. переселився із Мекки в Ясриб. Таким чином відбулася хіджра (араб.-переселення), унаслідок чого були встановлені нові стосунки між переселенцями –мухаджирами і ясрибцями, які прийняли їх, - ансарами. Муххаммада запросили в Ясриб, який після цього став називатися Мадінат Ан-набі (місто Пророка), як верховного арбітра у вирішенні різних спірних проблем між племенами, які заселяли це місто. Поступово авторитет Муххаммада як пророка і політичного діяча зростав. Від дати переселення (хіджри) почався відлік арабського літочислення, сучасний арабський календар. Так відзначила цю подію в діяльності Муххаммада арабо-мусульманська цивілізація.

Саме в Медині розквітнув і проявився геній і талант Муххаммада, який був незвичайною особою, обдарованою, з одного боку, містичним осяянням, з раптово пробудженим поетичним даром, а з другого боку, наділений ясним і тверезим розумом, політичним і дипломатичним талантом, відданий своїй релігійній ідеї.

Проте Муххаммад не був релігійним фанатиком , бо він визнавав існуючих до нього біблійних пророків і всіх прихильників інших релігій (іудеїв і християн) і навіть деякий час вважав їх та мусульман однією громадою віруючих.

Муххаммад – як людина, яка здатна любити, радіти і сумувати, не зраджувати друзів, був милосердним до ворогів, які каялися, безпощадним до політичних ворогів, але готовий до політичного компромісу, обережний, як дипломат, в діях і висловлюваннях.

Вершиною дипломатичних зусиль Муххаммада було укладення договору між мухаджирами і ансарами (ясрибськими племенами) та іудеями. Цей договір отримав назву «Дустур Медина» - «Мединська конституція». Згідно з нею мусульмани-курейшити і мешканці Медини, які приєднуються до них і воюють разом з ними за віру, утворюють одну общину – умму, відокремлену від інших людей.

Іудеям, які підписали цей договір, гарантувалася безпека, рівноправність і допомога. Статті «Дустур Медини» стосувалися спільних воєнних дій, гарантували заступництво і викуп полонених, забороняли допомагати невіруючим та укладати під час війни будь який сепаратний мир, Для всіх учасників договору мир мав бути єдиним, рівним і справедливим.

З іудеями було укладено ще один договір: вони вважалися єдиною громадою з віруючими-мусульманами, але зазначалося, що «у іудеїв своя релігія, у мусульман – своя». Іудеї зобов`язувалися не допомагати ворогам мусульман і не воювати без дозволу Муххаммада.

У першому договорі (Дустур Медина) зафіксовано само ідентифікацію мусульман, визнання мусульман відмінними від інших. Фактично це було проголошення нової над племінної спільноти на ґрунті єдиної релігії – ісламу.

Зміцнивши свої позиції в Ясрибі (Медині), Муххаммад почав відкриту боротьбу проти Мекки, яка супроводжувалася нальотами на торгові каравани мекканців. Історики виокремлюють низку битв, зокрема, біля Бедри у 624р., яка завершилася перемогою мусульман, біля Ухуді в 625р., коли Муххаммада було поранено і мусульмани зазнали невдачі. У 628р. Муххаммад уклав договір між мусульманами і мекканцями, згідно з яким встановлювалося десятирічне перемир`я. Однак обставини складалися так, що вплив ісламу став поширюватись. Муххаммад завойовував нові міста, укладав союзні договори з іншими племенами, посилав своїх послів до Сирії, Палестини, інших країн з пропозицією прийняти іслам. Зрештою, 12 січня 630р. війська Муххаммада безперешкодно увійшли в Мекку. З мекканцями було укладено договір, згідно з яким Мекка зберігала свій статус священного міста, до якого мусульмани щорічно повинні здійснювати паломництво. Кааба залишилася загальномусульманським храмом, курей шити зберігали свої функції при ньому, але за умови знищення всіх ідолів і прийняття ісламу. Падіння Мекки символізувало падіння язичництва. Після цього в Медину – штаб-квартиру пророка Аллаха – одна за одною прибували делегації різних племен: одні приймали іслам безперечно, інші ставили деякі умови щодо прийняття нової віри.

У січні 632р. Муххаммад здійснив паломництво до Мекки, яке мусульмани назвали прощальним. Він виконав повністю весь обряд паломництва і після його завершення повернувся до Медини, де і помер у червні 632р.

Муххаммад був великим релігійним діячем – «посланником Аллаха», політиком, дипломатом і воїном. Він добре орієнтувався в тогочасній політичній та ідеологічній ситуації. Він заснував релігію, яка посіла значне місце серед світових релігій. Разом зі своїми послідовниками він створив могутню військово-теократичну державу-халіфат.

Іслам сформувався на стику європейської та східної цивілізації, увібравши чимало надбань іудаїзму, християнства, буддизму, грецької філософії, римського права, а також культури давніх народів Сходу і Північної Африки.

Після смерті Муххаммада розгорнулася боротьба за владу у спільноті мусульман. Її очолили халіфи – спадкоємці, наступники пророка. Перші чотири халіфи – абу Бакр, Омар, Осман, Алі (правили впродовж 632-661рр.), вважаються «праведними халіфами», оскільки вони належали до найближчого оточення Муххаммада, фактично були його родичами – зятями або тестями. Згодом владу захопила династія Омейядів (661-750) та Аббасидів (750-1258). Володіння халіфів швидко розширювалося. Так утворилася ранньофеодальна ісламська держава – халіфат.

У стислий історичний термін нечисленна етнічна група з кількох семітських племен, які жили на невеликому клаптику освоєної пустелі, стала значною етнокультурною спільнотою, яка започаткувала могутню державу і високорозвинену арабську цивілізацію.

2. Коран і Сунна

Коран (араб. – читання) – основа релігії ісламу, священна книга мусульман. Коран визначає звичаї і традиції, важливі моменти побуту життя і способу поведінки сотень мільйонів людей, які сповідують ісламську релігію. У Корані можна знайти регламентацію релігійних обрядів, моральних правил і приписів, правових норм й установлень. Тексти Корану проголошуються під час громадських і приватних зборів, молитов, на державних і сімейних святах, під час різних заходів громадського і приватного життя. Образи і мотиви Корану насичують літературу народів мусульманського світу.

Коран не є цільним літературним твором, в ньому нема чіткої сюжетної побудови, яку, наприклад, можна знайти в текстах Старого і Нового Заповітів Біблії. Коран – це твір, який народжувався стихійно без будь-якого плану і сюжетної побудови. Коран складається з промов і проповідей, умовляльник і викривальних «пророцьких об`явлень», повчальних історико-релігійних оповідей про долю стародавніх народів і посланих до них пророків - посланців Аллаха, притч і заклинань, етико-правових і обрядових приписів. Вони виголошувалися з 610 по 632рр. перед різною аудиторією, у зв`язку з різними подіями.

Ранні частини Корану – це ліричні віросповідання, пристрасні монологи про всемогутність Аллаха і неминучу відплату в Судний день, яку зазнають багатобожники, всі, хто служать своїм язичницьким богам і не визнають єдиного Бога – Аллаха. «Немає Бога, крім Аллаха» - ключова фраза Корану, яка повторюється по кілька разів у кожній сурі.

Зміст Корану хаотичний і багатоплановий, що утруднює його сприйняття. Будучи в основному релігійно-філософським і законодавчим пам`ятником, Коран водночас є унікальним історично-культурним пам`ятником Аравії кінця VI –першої чвертіVIIст., а також літературним твором, що має видатну художню цінність.

Коран – глибокий психологічний документ, в якому викарбувані етапи еволюції особистості Муххаммада, його становлення як віровчителя і людини нової епохи – законодавця, політика, дипломата, воєначальника.

Коран – ранній пам`ятник прози арабською мовою. Сприйняття Корану як слова Аллаха відіграло виключно важливу роль у формуванні літературної мови арабських народів і в поширенні цієї мови як священної мови в країнах Азії і Африки.

Ще одна особливість Корану – він склався як діалог Муххаммада з самим собою, діалог між Аллахом і Муххаммадом, між Аллахом і людьми. При цьому Аллах говорить від свого імені і у першій особі: «Я», «Ми». Це – діалог між Муххаммадом і його слухачами – язичниками (багато божниками), його ж соплемінниками, а також з мекканськими і мединськими іудеями та християнами, які сповідували монотеїстичного Бога і не були багато божниками. Це – діалог Муххаммада зі своїми єдиновірцями і тими, хто не повірив у Муххаммада як «Посланника Аллаха», з бажаючими почути богооб`явлене слово і тими, що зі злобою посміювалися над словами Пророка. Це була жива мова, звернена до конкретних людей у конкретних ситуаціях. Проте в багатьох випадках нічого не відомо ні про одних, ні про інших.

Крім того, в Корані подано мову лише однієї сторони – слова Муххаммада, виголошені ним у відповідь на невідомі нам репліки його аудиторії, відповіді на якісь запитання або подив послідовників, Суть цього всього вже була не зрозуміла найближчим до цього періоду поколінням мусульман. Тільки в декількох випадках Муххаммад цитує звернені до нього репліки або переказує слова своїх опонентів, на які дає відповідь він сам або Аллах.

Проте значення низки слів і виразів, дійсний підтекст і зміст багатьох місць Корану так і залишився нерозкритим. Це якраз і створює складність перекладачам, які змушені перекладати текст Корану поза смислового контексту. Але ж перекладений іншими мовами Коран не вважається священним текстом. Священна мова Корану – арабська. І лише арабською мовою використовується Коран в ісламській релігії.

Основний хронологічний поділ Корану – мекканські і мединські сури (глави). Перші охоплюють період до переселення Муххаммада з Мекки в Ясриб (Медину) у 622р. і становлять більшу частину Корану – 90 сур. Другі створювалися з 622 по 632 рік. Мекканські сури складаються із 3 періодів, кожний з яких має свої особливості лексики і стилю. Ці сури поділяються на поетичні (48 сур), рахманні (від найменування Аллаха – Рамхан (Милосердний), яке існує поряд з іменем Аллах) (21 сура), та пророчі (21 сура). До мединського періоду належать 24 сури. Сури поділяються на аяти (фрагменти фраз).

Ранні сури більш темпераментні, яскраві, поетичні. У пізній період діяльності Муххаммада виклад сур в`ялий, розтягнутий, розсудливіший. Ранні частини Корану – це пристрасні монологи про всемогутність Аллаха («Немає Бога, крім Аллаха, і Муххаммад – посланець Аллаха»), про неминучу розплату в Судний день для тих, хто не сповідує іслам.