138870 (Причини виникнення релігії), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Причини виникнення релігії", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "религия и мифология" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "религия и мифология" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "138870"
Текст 2 страницы из документа "138870"
Християнство виникло як протест проти рабовласницької системи і порядків, які насаджувала Римська імперія, особливо щодо завойованих територій. Спочатку християнство зустріло різкий супротив рабовласників. Проте з часом вони зрозуміли, що це є базою для формування в різних соціальних групах духу покори. З V ст. ця релігія починає завойовувати щодалі більше прихильників. Так, у 312 р. імператор Костянтин зрівняв християнство у правах з усіма релігіями Візантійської імперії, а у 324 р. проголосив державною релігією. У 325 р. він скликав у місті Нікеї Перший церковний собор, яким фактично закріпив союз між державою і церквою. Кожний із подальших соборів лише утверджував і догматизував християнські постулати в суспільстві. До початку XI ст. християнство було цілісним. Проте в 1054 р. стався розкол, у результаті якого утворились дві великі конфесії — західна католицька церква та східна православна.
Нині існують 15 автокефальних (незалежних, самостійних) православних церков: Костянтинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сірія, Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Кипрська, Елладська (грецька), Албанська, Польська, Румунська, ЧеськоСловацька та Американська. Україна належить до православної гілки.
Базою православного віровчення є Біблія (від грецьк. biblia — книга, святе письмо) — Символ віри, затверджений Соборами 325 і 381 р. Розроблено стрункі ритуальну та обрядову системи, обов'язкові для виконання в усіх храмах.
Як православні, так і католики керуються основними постулатами, викладеними в Біблії; їх сповідують також інші релігійні християнські напрямки. Відмінність полягає, зокрема, у відправленні культових обрядів.
На Аравійському півострові в період розпаду родоплемінного ладу та формування централізованої держави на початку VII ст. виник іслам, що вважається наймолодшою релігією світу (у перекладі з арабської слово "іслам " означає "покірність "). Тих, що сповідують цю релігію, називають відданими (з араб. — мусульманами, звідси друга назва ісламу — мусульманство). В Європі ця релігія дістала назву "магометанство " за зміненим іменем засновника Мухаммеда (Магомета).
З Аравії іслам досить швидко поширився на країни Середнього Сходу, Єгипет, північну Африку, північну Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є другою після християнства найпоширенішою релігією світу.
Станом на кінець XX ст. всесвітня ісламська Ліга налічувала понад 800 млн послідовників, які проживають більш як у 120 країнах світу, у 28 з них іслам є державною релігією, зокрема в Ірані, Пакистані, Мавританії та ін.
Основні постулати ісламу викладені у "святій" книзі мусульман — Корані (від араб. — читання), що створювався протягом VII—VIII ст. Положення Корану покладені в основу мусульманського феодального права — шаріату. Провідними є такі тези віровчення ісламу:
• віра в єдиного Бога Аллаха і його посланців на землі Мухаммеда та Алі; Аллах — один, невіддільний і єдиний;
• пошанування "священного писання" (Корану);
• щоденна п'ятиразова молитва — намаз (перед намазом обов'язкове ритуальне обмивання водою або піском);
• сплата податку (закят) на користь бідних; він може доповнюватись садаком — добровільними пожертвами;
• дотримання посту — уразу (зараз цю вимогу спрощено);
• ходіння на молитву до Мекки — хадж (покаяння у гріхах і прилучення до святих);
• священна війна з невірними — джихад, або газават (цей догмат застосовується виходячи з політичної ситуації, власне, як і завжди).
Усі світові релігії мають досить складну обрядову систему, що виконується впродовж усього календарного року.
Світові релігії активно використовують культурно-мистецький процес, добре розуміючи, що ідею легко і продуктивно можна провести через художні твори, бо в цьому разі вона засвоюється найповніше.
Вироблені світовими релігіями моральні та правові засади частково ввійшли до світської практики. На жаль, вони не завжди виконуються. Так, провідні заповіді християнства "не убий", "не кради", "не бреши" у суспільстві більшою мірою декларуються, ніж реалізуються, ними керуються лише окремі індивідууми, але це, скоріше, виняток, ніж правило.
Зі зміною світоглядної системи, яка відбулась у Київській Русі й X ст. з переходом від протодемократичної системи — язичництва до авторитарної — християнства, відбулись значні зміни як у суспільстві, так і в культурно-мистецькому процесі. На зміну своєрідним культурним національним цінностям прийшли ві'зантійські, які поступово витісняли рідне і в XVI—XVII ст. майже повністю оволоділи думками і душами людей; залишилися лише окремі ремінісценції як спогад про пошанування язичницьких культів.
З утвердженням національної незалежності та проголошенням держави Україна постало питання про визначення свободи світогляду і віросповідання, тобто надання громадянам України можливості та права сповідувати будь-яку релігію або бути атеїстом. Щоправда, атеїзм — це також своєрідна релігія.
Право свободи світогляду і віросповідання зафіксовано в міжнародних документах, зокрема в "Хартії прав людини ", "Загальній декларації прав людини ", що прийнята Генеральною Асамблеєю ООІІ 10 грудня 1948р., і продубльовано в міжнародному "Пакті про громадянські та політичні права ", прийнятому 21-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 16 грудня 1966 р., який набрав чинності 23 грудня 1976р. Уст. 18 Декларації і ст. 18 Пакта написано: "Кожна людина має право на свободу думки, совісті й релігії, вона може приймати релігію за своїми переконаннями, вибором та здійснювати свободу сповідувати свою релігію або переконання публічним чи приватним порядком та виконувати релігійні чи ритуальні обряди".
Уст. 35 Конституції України, прийнятій на сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р., також зазначене право громадян на свободу світогляду і віросповідання. Ця стаття практично повторює статті міжнародних документів і не суперечить їм. Таким чином, законодавство України в питанні прав людини відповідає міжнародним нормам.
Висновки
У процесі виконання контрольної роботи мною були зроблені такі висновки:
- релігія — це історичне світоглядне явище, яке вивчається на наукових засадах, у комплексі теоретичних, історичних і культурологічних поглядів з урахуванням соціальної природи, закономірностей її виникнення та розвитку, уособлює форму суспільної свідомості;
- за трактуванням богословів, релігія (від лат. religio — зв'язок) — це те, що пов'язує людину з Богом: "святе письмо ", культ та інші догмати, тобто це віра в існування Бога;
- релігія — одна з найдавніших форм суспільної свідомості та своєрідного відображення світу. Вчені матеріалістичного напрямку вважали релігію "фантастичним", тобто неправдивим, негативним, антикультурним відображенням світу;
- за твердженням богословів, релігія є надприродним божественним явищем, що існує споконвічна, а тому історія суспільства зобов'язана релігії. Науковці доводять, що людство налічує понад 3,5млн років і охоплює величезний історичний період;
- світові релігії визначили провідною ілюзорно-компенсаторну функцію щодо земного буття: реальність переходить у сподівання і бачення майбутнього ідеального світу як райського буття, де начебто панують рівність і свобода. Тому матеріалісти вважали релігію опіумом для народу, доводячи, що вона відволікає людство від активного життя. Проте опій може бути водночас і ліками, і отрутою залежно від дози. Тому потрібно знайти золоту середину, коли релігія йтиме поруч із заміщенням іншими духовними компенсаторами, які мають високий гуманістичний зміст, естетичну наповненість, формують у людини культуротворчі позиції для активного розвитку високогуманного суспільства.
Список використаних джерел:
-
Бокань В., Культурологія, К МАУП, 2000;
-
Малюга Ю.А., Культурологія, М Інфра-М, 1998;
-
Культурологія/ под ред. Радугіна О.О., М Центр, 1998;
-
Чернокозов О.І., Історія мирової культури, Ростов –на – Дону Фенікс, 1997;
-
Сорокин П., Людина. Цивілізація. Єдність., М Прогрес, 1992.