101332 (Основи менеджменту економічної безпеки в галузях народного господарства), страница 5

Кожну людину насамперед хвилюють її власні проблеми, а в буденному житті кожна людина найбільше страждає від того, що її ніхто не слухає. Найголовніша проблема для багатьох людей – знайти тактовного та уважного слухача. Основне в мистецтві залучення до співпраці – це вміння уважно, не перебиваючи, слухати співрозмовника, і якщо в об’єкта є бажання, коректно і з повагою обговорити хвилюючу його тему. Ніколи не треба ставити прямих питань, бесіду треба будувати таким чином, аби вона виглядала як обмін думками між двома рівноправними людьми, що шанують один одного і намагаються спільно з’ясувати проблему, яка їх цікавить, і знайти для неї взаємовигідне рішення. До того ж, робити це треба якомога делікатніше, не принижуючи людської гідности КП і не нагадуючи йому, що віднині від перебуває в повній залежності від свого куратора-оперативника і підрозділу безпеки, який той представляє. Щира повага до конфіденційного помічника, навіть якщо він того не дуже заслуговує, – запорука його довгої та плідної роботи. Без такої поваги, без урахування можливостей та інтересів самого інформатора нічого доброго із співпраці з ним не вийде...

До того ж, ще про один надважливий момент. Відверте демонстрування расових забобонів, нехтування політичними поглядами джерела чи його приналежности до тієї чи иншої релігійної конфесії – показник повної професійної непридатности. Добрий аґентурник за своїми службовими обов’язками просто зобов’язаний бути переконаним “інтернаціоналістом”. Усе це в сукупності і дає формулу успішної роботи з джерелами інформації.

Якщо інформатор у певний момент повідомляє вам відомості, що не є для вас важливими, його все одно необхідно вислухати з виразом зацікавлености на обличчі й сердечно подякувати після зустрічі за отримані цінні відомості. Проте треба пам’ятати, що невміння тактовно вивести співрозмовника з тривалого безрезультатного монологу – показник низької фахової кваліфікації самого оперативника.

Для убезпечення КП, зустрічі з ними рекомендується проводити на конспіративних чи явочних квартирах (адреси, за якими оперативник може зустрітися з інформатором для відвертої розмови, на оперативному жаргоні названі “зозулею”). Ця квартира може бути порожньою, в ній можуть проживати люди, які за умовним сигналом беззастережно нададуть приміщення так, аби ніхто не міг зафіксувати момент зустрічі оперативника з потрібною йому людиною. Незлим варіянтом конспіративної квартири може бути офіс “лівої” фірми, розташований таким чином, аби аґента, що входить чи виходить, важко було ідентифікувати в загальній масі відвідувачів. На зустріч з КП (якщо це не моментальна передача інформації з рук у руки) треба приходити за п’ять-десять хвилин, щоби роздивитись та адаптуватись до навколишньої обстановки. Безперечно, джерела треба берегти і фізично, і психологічно, й емоційно. Але за жодних обставин взаємини з КП не повинні ставати надто близькими, оскільки в цьому випадку виникає своєрідна емоційна залежність. І той, хто порушує це “золоте” правило, розплачується за прейскурантом у повному обсязі. Зокрема, якщо конфіденційним помічником стає жінка. Інтимні взаємини з аґенткою можуть собі дозволити лише останні ідіоти. Під час роботи зі “слабкою” статтю варто враховувати лише одну особливість – більшість жінок здатні на абсолютно нелогічний, дурний, непояснюваний вчинок, продиктований винятково якимись дочасними емоціями, і, що найнеприємніше, ніхто не може передбачити, коли саме ці емоції виникнуть, – навіть сама жінка. Дуже часто зустрічаються люди, що починають співпрацювати з почуття самотности, від бажання відчути свою потрібність, хоча би навіть у такий “специфічний” спосіб. Для такої людини оперативник, що її курірує, зазвичай стає найближчою людиною. Ситуація, коли людина перебуває в контакті з оперпрацівником, сама по собі невротична. До того ж, невротик автоматично виробляє в собі невротичне ставлення до всіх важливих для неї осіб. КП починає розповідати оперативникові про себе все, нічого не приховуючи. В цьому і полягає основна подібність оперативника та психоаналітика. Стосунки на кшталт таких стають дуже важливими. Набуваючи щирого слухача, КП набуває ще одного неврозу. Ризик тут, до речі, не такий вже й великий, додання до багатьох неврозів ще одного вже ні на що істотно не впливає.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. М.И. Дзлиев. Підприємцеві. Як уникнути небезпеки. М.: ЗАТ”Видавництво “Економіка”, 2006. - 349 с.

2. Доронин А.И. «Бізнес-розвідка». - 2-і изд., перераб. і доп. - М.: Видавництво «Вісь-89», 2003. - 384 с.

3. В.И. Ярочкин «Секьюритология. Наука про безпеку діяльності» М.: Вісь-89, 200-400 с.

4. В.А. Ліпкан «Безпекознавство». Навч. посібник. К.: Видавництво Європ. Університету, 2003. - 208 с.

5. Недержавна система безпеки підприємництва як суб'єкт національної безпеки України. Збірник матеріалів науково-практичних конференцій, - Київ, 16-17 травень 2001 р. // Ред. І.І. Тимошенко (голова) та ін. - К.: Видавництво Європ. Університету, 2003. - 480 с.

6. А.С. Соснін, П.Я. Стрибунів «Менеджмент безпеки підприємництва». Навчальна допомога. - К.: Видавництво Европ. Університету, 2002. - 357 с.

7. Драчев С.С. «Основи корпоративної безпеки». - Спб.: ТОВ «Видавництво Полігон», 2000. - 240 с., іл.

8. Парфумів В.Е. «Економічна розвідка й безпека бізнесу». - К.: НВФ «Студцентр», 1997. - 176 с.

9. Економічна безпеку підприємств, організацій та установ: Навч. посібник /для студ. вищ. навч. закл./ [В.Л. Ортинський, І.С. Керницький, З.Б. Живко та ін.]; - К.: Правова єдність, 2009. - 544с.