70536 (Народні промисли Полісся), страница 6

У гончарстві народні майстри користувалися кількома техніками декорування: ритування, глянсування, ріжкування, фляндрування, штамник і ліплення.

Ритування („уріз”, продряпування, гравіювання) – це спосіб нанесення заглибленого жолобка дерев’яною паличкою або цвяхом на поверхню сирого черенка.

Глянсування або лощення роблять гладким предметом (переважно камінчиком) по сухому черенку лінії, смуги. При ріжкуванні ріжок наповнюється ангобом. У маленький отвір у його нижній частині вкладається гусяче перо або скляна трубочка, і цівка ангобу лягає на поверхню виробу. У сучасних техніках ріжок, замінений на гумову грушу. Ріжкуванням майстри проводять прямі й хвилясті лінії, наносять цяжки, розетки, листочки та інші орнаментальні елементи. Фляндрування – це з’єднання за допомогою гострого предмета трьох або чотирьох стрічок ангобів подібно до мармурових розводів – чітких і зигзагоподібних.

У гончарстві сьогодні розрізняють чотири роди виробів: посуд різноманітного призначення; сакральні предмети (хрести, ікони, свічники); іграшки; предмети для обладнання житла (кахлі, вази, підвазонники).

Українські гончарі виробляли різноманітний посуд для приготування, зберігання й подачі на стіл тих чи інших страв (горшки, миски, полумиски, глечики, макітри, ринки, гладишки, тикви, барильця, довжанки, баньки, куланці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, дитячі іграшки. Розквіту гончарства на Україні сприяла наявність в її надрах покладів високоякісних червоних, червоно-бурих та світло-сірих глин. Це зумовило виникнення значних осередків керамічного виробництва. на Київщині – це Дибинці, Васильків, Канів, Моринці, Глинець; на Чернігівщині – Ічня, Городня, Короп, Ніжин, Олешня, Кролевець; на Волині – Ракита, Дубровиця.