42454 (Формування і становлення української юридичної термінології), страница 3

Описание файла

Документ из архива "Формування і становлення української юридичної термінології", который расположен в категории "контрольные работы". Всё это находится в предмете "иностранный язык" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "иностранный язык" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "42454"

Текст 3 страницы из документа "42454"

На сьогодні науковий стиль української мови - це той фундамент, без якого неможливо уявити життя сучасного наукового світу. Його розвиток привертав і привертає значну увагу науковців. Серед питань, які активно розглядаються, вчені виділяють проблеми термінології, оскільки саме вона становить домінанту всієї лексики, що обслуговує цей стиль. З огляду на те, що «умови народження термінів інші, ніж умови появи загальновживаних слів», і «зумовлені концептуальним апаратом наук, які вони обслуговують, закономірностями і процесами розвитку самих цих наук» заслуговує на увагу термінологія різних галузей знань. Не є винятком і термінологія правничої науки, яка сьогодні інтенсивно розвивається, вдосконалюється і потребує подальшого унормування. В юридичній терміносистемі української мови «терміноодиниці з урахуванням цілісності номінації мають специфічні лінгвістичні параметри, зокрема, притаманні їм структурний діапазон, номінативно-дефінітивний фонд, лексико-семантичні ознаки, генетичні характеристики, особливості морфемної структури, а також функціонування у фаховому тексті». З-поміж них вагому групу складають «композити (складні терміни) і терміносполуки, що визначають складні поняття як сукупність двох основних або похідних понять у системі правничих понять» і вимагають їх представлення як складних. Іменникові композити і є об'єктом даного дослідження. Поява термінів даної структурної будови, як зазначав ще Г.О.Винокур, пояснюється потребою виразити дві ідеї в одному слові , оскільки стягнення компонентів дає можливість якнайточніше І найлаконічніше схарактеризувати термінологічне поняття.

Одним із актуальних питань вивчення складних слів є розподіл їх за словотворчими категоріями, закріплення за конкретними словотворчими типами, об'єднання складних слів даного способу творення в дериваційні класи. Проблемі складних слід в українській мові присвячено чимало наукових праць, серед яких - роботи А.О. БІлецького, Л.М. Бойченко, М.Т. Доленка, Н.Ф. Клименко, М.Т. Чемерисова та ін. А оскільки «терміни виникають і функціонують не у мові в цілому, а всередині окремих підмов, то актуалізується проблема термінологічної композиції.

Мета даного дослідження - здійснити словотворчий аналіз іменникових композитів в юридичній термінолексиці за оригінальним джерелом її фіксації [12], яке «не має аналогів в Україні та поза її межами як за будовою та організацією матеріалу, так і за призначенням та-метою», визначити семантичні типи і дериваційні групи досліджуваних терміноодинць. Ця ціль реалізовується через такі завдання: вилучити із зазначеного джерела сфери фіксації складні юридичні терміноодиниці і закарткувати їх в межах частин мови; визначити й описати способи творення вилучених іменникових термінів, з'ясувати їх характерні особливості; визначити семантичні типи й моделі творення складних терміноодиниць; зробити статистичну обробку досліджуваного матеріалу.

Для словотворчого аналізу методом суцільної вибірки було вилучено 60 складних юридичні» терміноодиниць (що становить 9,3% з усієї кількості оглянутих термінів) І зазначеного джерела, серед них іменники становлять більшість, оскільки саме іменник спроможний комікувати поняття самостійно і має здатність до опредмечування. Аналіз дозволив виділити кілька типів утворень у межах лексико-семантичних груп. Уся кількість складних юридичних термінів-іменників за способом творення є композитами, що узгоджується з тенденцією домінування способу основоскладання в усіх лексико-граматичних розрядах сучасної української літературної мови.

Складні юридичні терміни-імекники, вилучені із зазначеного словника, за своєю будовою є двокомпонентними утвореннями, що зумовлено «тяжінням до двочленних словосполучень, що їх мотивують». Усі вони мають підрядний зв'язок між компонентами (наприклад, позичкодавець правочин, землеустрій).

З генетичного боку, всі компоненти досліджуваних складних термінів є власне українськими. Відомо, що «іншомовне запозичення, яку б позитивну роль не грало, насамперед в термінологіях, ніколи не мало переваги над такими способами, як словотворення і семантична зміна слів, що повністю узгоджується загальним правилом, характерним для більшості самостійних мов: новотвори виникають головним чином на фунті внутрішніх ресурсів національної мови, хоча і залучаються при цьому зовнішні ресурси».

Дослідженням виділено кілька типів утворень композитних іменників у межах лексико-семантичних груп.

Певну кількість юридичних термінів (27%) становлять іменники-композити зі значенням назв людей (діячів). Залежно від того, які частиномовні компоненти беруть участь у їх побудові, результатом аналізу виділено:

1. Композити з другою дієслівною основою. Ця група об'єднує дієслова робити, чинити, давати, губити.

2. Композити, компонентами яких є кількісний чи неозначено-кількісний числівник та постпозитивне дієслово (наприклад, двоєженець - той, хто був жонатий двічі; багатоженець - той, хто був жонатий багато разів).

У межах досліджуваного матеріалу засвідчено 43,3% окладних юридичних термінів-іменників із значенням абстрактної якості й кількості. Більшість із них утворено за допомогою суфікса -ість, набагато менше - за допомогою суфікса -ств(о).

Складні іменники, у творенні яких бере участь суфікс -ість зі значенням дії і стану, мотивуються композитними прикметниками і творяться за моделлю

«композитний прикметник + -ість» (наприклад, правоможн(ий) + ість → правоможність, самоокупн(ий) + -ість → самоокупність, благодійн(ий) + -ість-) → благодійність). Серед Іменників цієї групи виявлено:

дві лексеми з основою одно- , що «завдяки багатозначності, одночасному підкресленню одиничної кількості і тієї самої якості» - може оформляти абстрактні іменники з -ість: однорідн(ий) + -ість → однорідність; односторонн(ій) + -ість → односторонність;

дві лексеми, утворені за допомогою префікса не- не- + правосильність → неправосильність; не- + правоможність → неправоможність.

Щодо компонентного складу іменників абстрактної якості й кількості, то більшість з них становить синтаксичні деривати до прикметників із суфіксом -н- , які співвідносяться із словосполученням «іменник + дієслово».

Суфікс -ств(о) в межах аналізованих складних іменників виражає значення абстрактної якості через характеристику ознак як прояву певної дії. Ці композити утворені суфіксально-складним способом за моделлю: Num.+ N - d (наприклад, багатоженець + - ств(о) → багатоженство; одножнець + -ств(о) → одноженство).

Словником зафіксовано 29,7% композитних іменників, шо виражають значення абстрактної та процесуальної дії, спрямованої на об'єкт чи предмет. Усі вони пов'язані безпосередньо з двочленним словосполученням, компонентами якого є іменник або займенник у формі знахідного чи родового відмінка і дієслово чи іменник (наприклад, членоушкодження ← ушкодження членів; право творення ← творення права; самозвинувачення ← звинувачення себе; товарооборот ← оборот товару; землеустрій ← устрій землі; правочин ← чинити право). При творенні композитів цього типу відбувається чисте основоскладання, тобто без участі будь-яких афіксів.

Серед граматичних показників досліджуваних термінів заслуговує на особливу увагу родова диференціація. Композитні утворення представлені трьома родами, а саме: композита на нульову флексію (із суфіксами -ець, -ник) належать до Чоловічого роду (наприклад, двоєженець, благодійник, роботодавець, правочин), на -я, о (із суфіксами -снн, -ств-, -нн-) - др середнього (наприклад, фотознімання, самозвинувачення, кривосвідчення, самоправство) з нульовою флексією та суфіксом -ість, - до жіночого (наприклад, благодійність правозгідність, всебічність). Найбільшу частину складають утворення чоловічого роду. Композитні іменники жіночого роду є афіксальними, утвореннями, що мотивуються складними прикметниками чоловічого роду.

Аналізовані складні, правничі терміни-іменники вступають у парадигматичні, відносини, утворюючи, наприклад, антонімічні пари, що посилює системність як одну із основних ознак окремої термінології (наприклад, благодійник н- злочинець, правоможність неправоможність, багатоженець одноженець). Синонімія не є бажаним явищем у фаховій термінології, оскільки обмежує, .простір порозуміння спеціалістів, шо і засвідчує один приклад синонімічної пари, виявлений серед складних іменників: правосильність правоможність.

Отже, аналіз композитних юридичних термінів – іменників показує, що вони переважно належать до категорії чоловічого роду й у більшості випадків є суфіксальними утвореннями від композитних прикметників.

Найпродуктивнішим виявився дериваційний тип із значенням абстрактної якості і кількості, шо обумовлено великою кількістю термінів саме на позначення абстрактних понять в юридичній терміносистемі. Домінантним є спосіб основоскладання з одночасною суфіксацією або суфіксально-складний (16 терміноодиниць, що становить 43,3% від усієї кількості композитних юридичних термінів-іменників), мінімально представлений - префіксальний (2 терміноодиниці, що становить 5,4%). Ці дані, що ілюструє наведена таблиця, відповідають загальнолітературній тенденції.

Способи творення композитних іменників

Спосіб творення

Відсотки, %

Приклади

основоскладання

27

товарооборот, самозречення, членоушкодження

суфіксально-складний

43,3

самоправство, чекоутримувач, позичкодавець

префіксальний

5,4

неправоможність, неправосильність

суфіксальний

24,3

благодійність, всебічність, односторонність

З'ясування основних способів іменникової композиції (на матеріалі правничої термінології) сприяй подальшому її системному нормуванню, а також уможливлює прогнозування шляхів і способів поповнення композитної лексики у процесі активного розвитку правничої науки, оскільки продуктивними стають саме ті засоби, які відповідають основним принципам професійної реалізації системи й структури мови, - актуальності, доцільності, аналітичності.

6. Термінологічні «Псевдодрузі перекладача»

Доповідь базується на матеріалах зіставлення німецьких та українських етимологічно споріднених правничих термінів (латинізмів, грецизмів та гібридних утворень). Пропоновані нові принципи укладання навчальних термінологічних словників ілюструються прикладами з укладеного автором "Словника "псевдодрузів перекладача" у німецькій та українській юридичних терміносистемах" і можуть використовуватися для міжмовної зіставлення терміносистем інших суспільних наук.

З-поміж проблем перекладу німецьких правничих термінів українською мовою якнайшвидшого розв'язання потребують питання перекладу та термінографічного представлення формально-паралельних термінів, то походять з третього джерела: латинізмів, грецизмів, греко-латинізмів та інших гібридних одиниць, частина яких була штучно створена на основі давньогрецького та давньолатинського етимологічного матеріалу. Трудноті перекладу термінів, які завдяки показникам зовнішньої форми нагадують інтернаціоналізми-європеїми і позначають правничі поняття іншомовної національної терміносистеми права, здебільшого спричинені дією міжмовної термінологічної інтерференції. Серед суміжних проблем, які постають у цьому зв'язку, головною є доцільність заповнення термінологічних прогалин української терміносистеми права за рахунок запозичених формально-паралельних терміноформ.

В результаті семантико-стильової еволюції у лоні конкретної національної мови-носія та національної терміносистеми права семантичні структури німецьких та українських правничих "термінів-близнюків" (напр., нім. Akt m, Arbitrage f, Kassation f, Subsidium n та укр. акт, арбітрам, касація, субсидія) збагатилися додатковими неінтернаціональними значеннями, а подекуди наповнилися іншим змістом. Специфічною особливістю подібних термінів с також їхні різні функціонально-стилістичні характеристики в порівнюваних спеціальних мовах.

Різні ступені семантичної та формальної віддаленості дозволяють відносити подібні утворення до таких явищ, як міжмовна полісемія, міжмовна омонімія, міжмовна паронімія тощо. У даній роботі для подібних одиниць було використано два терміни: для перекладознавства - "псевдодрузі перекладача" за формальними ознаками, для перекладного термінознавства і термінографії - міжмовні термінологічні омоніми (омофони).

Численні розбіжності в обсягах понять різномовних правничих термінів пояснюються соціально-правовою асиметрією. Тому зіставляючи німецькі правничі терміни греко-латинського походження (або з греко-латинськими складовими) з формальними українськими відповідниками необхідно звертатися до реального національного середовища, в якому виникають і функціонують ці терміни, а також до відповідних традицій та проблематики національних терміносистем права тощо.

З огляду на небезпеку міжмовної термінологічної інтерференції такі формально-паралельні терміни потребують спеціального термінографічного опису, за якого б комплексно й ефективно висвітлювалися різні типи інтерферентно-небезпечних розбіжностей. У цьому зв'язку виступаємо за ширше використання навчальних термінологічних словників різних типів, зокрема пропонуємо започаткувати традицію укладання термінологічних словників "псевдодрузів перекладача". Щодо попередніх словників, аналогічних укладеному "Словнику «псевдодрузів перекладача» у німецькій та українській юридичних терміносистемах", слід зазначити, що всі вони належать до загальномовного типу й орієнтуються, передусім, на мову літератури, публіцистику та загальнонародну мову загалом. Тому серед них немає таких, які б повною мірою висвітлювали специфіку спеціальної лексики. Пропонований нами "Словник «псевдодрузів перекладача» у німецькій та українських юридичних терміносистемах" розрахований на білінгва з відносно високою іншомовною компетенцією, тобто системним володінням німецькою мовою на рівні спеціалізації (перекладознавство) або в обсязі повної та неповної вищої філологічної і/або юридичної освіти, яка передбачає володіння, вільне розпізнавання й активне використання термінології греко-латинського походження або з інтернаціональними греко-латинськими складовими.

У ході укладання цього словника (передусім у ході опрацювання лексикографічних джерел) постало кілька суттєвих труднощів. Так, зокрема, виявлено, що серед основних лінгвістичних проблем можна вважати труднощі у визначенні еквівалентності таких показників порівнюваних різномовних термінів права, як: а) актуальність – застарілість - архаїчність терміноформи; б) етимологічних даних, а також даних про посередництво мов у випадку з опосередкованими запозиченнями; в) специфічних парадигматичних відношень у межах відповідної національної юридичної терміносистеми.

Спільним недоліком німецьких, російських та українських тлумачних і перекладних термінографічних джерел слід вважати недооцінку ролі прикметника у прикметникових термінографічних. Це проявляється у тому, що в переважній більшості джерел прикметник подасться не як заголовне слово термінологічної статті, а як другорядний член терміносполучення у рамках відповідної термінологічної статті терміна-іменника. Проте значення прикметника (як загальномовне, так і спеціальне) може мати вирішальний вплив на загальне значення терміносполучення. Окрім цього, постіменникова позиція прикметника не характерна ні для української, ні для німецької мови. У зв'язку з цим у подальшій практиці термінографії пропонуємо подавати прикметникові терміносполучення у природному вигляді, тобто у послідовності "прикметник - іменник". Одночасно, за необхідності, пропонується дублювати або комбінувати традиційну послідовність "іменник - прикметник" в одному й тому ж словнику. Так, традиційна позиція "іменник - прикметник" доцільна у тих випадках, коли іменниковий компонент терміносполучення відіграє вирішальну роль у формуванні загального значення, а прикметник лише доповнює або уточнює його.